Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №362/2371/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/2371/25

Провадження № 2/362/597/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Кравченко Л.М.,

з участю секретаря судового засідання Рицької Г.О.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження в залі суду у місті Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, в якому просить в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 118 170 грн. 00 коп. як компенсацію за 1/2 частину вартості транспортного засобу – автомобіля SEAT ALTEA, 2007 року випуску, на отримання якої позивач надає свою згоду та стягнути судові витрати з відповідача у розмірі 2411,20 грн., що складають: судовий збір у розмірі 1211,20 грн.; виготовлення звіту про оцінку майна– 1200 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем вони перебували в зареєстрованому шлюбі з 13.03.1985 р., який рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.01.2025 р. розірвано. Вказав, що за час перебування в шлюбі за спільні грошові кошти набуто у власність та оформлено на ім`я ОСОБА_3 автомобіль SEAT ALTEA, 2007 р.в. На численні прохання позивача відповідач не бажає вирішувати питання щодо поділу автомобіля. Не дивлячись на те, що спірне майно набуте сторонами під час шлюбу, відповідач вважає, що вказане майно є його власністю, оскільки правовстановлюючі документи на спірне майно були оформлені на відповідача, перебуває автомобіль в користуванні відповідача.

Ухвалою від 22.05.2025 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача ОСОБА_4 подав суду відзив на позов, в якому заперечував проти позову, вказуючи на те, що висновок ФОП ОСОБА_5 від 02.04.2025 р., яким визначено вартість автомобіля SEAT ALTEA, 2007 р.в., не відповідає вимогам закону, оскільки автомобіль марки SEAT ALTEA, 2007 р.в. не був предметом дослідження та не оглядався оцінювачем, не враховувася технічний стан автомобіля та пробіг, а також в цьому висновку взагалі не містяться відомостей про виконані процедури з оцінки майна та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Крім цього, у відзиві вказано, що відповідач позов не визнає взагалі, оскільки позивач приховав від суду ряд фактів про придбання за час шлюбу із відповідачем інше рухоме майно, а саме автомобілів марки ВАЗ, який було продано 05.06.2025 р. та придбання автомобіля марки Шкода Октавія.

Суд приходить до висновку, що відзив представника відповідача Тітова А.М. поданий з порушенням вимог процесуального закону, тобто поданий неуповноваженою особою, тому обставини викладені у відзиві та докази, додані до нього, не можуть бути прийняті до уваги судом з наступних обставин. Як вбачається з ордеру Серії АІ № 1990884, долученого як додаток до відзиву на позовну заяву, адвокат Тітов Андрій Миколайович надає правничу допомогу ОСОБА_6 у Богуславському районному суді Київської області, проте, відзив на позовну заяву, поданий до Васильківського міськрайонного суду Київської області, оскільки саме в Васильківському міськрайонному суді Київської області перебуває справа про поділ майна подружжя.

Представником позивача подано відповідь на відзив, у якому вона зазначила, що відзив подано неуповноваженою особою, а тому обставини, викладені у відзиві та докази, додані до нього, не можуть бути прийняті до уваги судом, просила вирішити справу за наявними матеріалами без врахування доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення викладені у відзиві.

Також, представник позивача заперечила доводи сторони відповідача про висновок ФОП ОСОБА_5 від 02.04.2025 р., яким визначено вартість автомобіля SEAT ALTEA, 2007 року випуску не відповідає вимогам закону, спростовує самим звітом про незалежну оцінку ФОП ОСОБА_5 , де вказано нормативно-законодавчі документи і використана література, дані про об`єкт оцінки, методологія визначення вартості КТЗ, розрахунок ринкової вартості КТЗ. Щодо заперечень про неврахування технічного стану автомобіля та пробіг, то сторона позивача позбавлена можливості надати на огляд транспортний засіб, бо такий перебуває в користуванні відповідача і доступу до нього позивач немає. При цьому, сторона позивача вважає, що стан автомобіля та пробіг не можуть суттєво впливати на вартість (різниця 86 340 грн). Також представник позивача просить врахувати, що в звіті про незалежну оцінку ФОП ОСОБА_5 інформацію про об`єкти аналоги взято саме автомобілі SEAT ALTEA, 2007 року випуску, у відзиві – додаток до звіту 3: інформація про об`єкти аналоги - SEAT ALTEA, 2005 року випуску, на відміну від звіту про оцінку транспортного засобу ТОВ «Консалтинг-експерт 1» на 13 арк. вказана середня ринкова вартість 184 872 грн., додаткове заниження вартості КТЗ - 2519,08 грн., тобто в загальному виходить вартість автомобіля подружжя 182 352,92 грн, проте суб`єкт оцінки вказує 150 000 грн. при цьому, у звіті про оцінку транспортного засобу ТОВ «Консалтинг-експерт 1» не взято до уваги встановлення ГБО, що зазначено в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу на ім`я ОСОБА_6 , що додано до звіту (аркуш 25), та комплектація автомобіля, а саме SEAT ALTEA XL. Тому вказана у звіті, доданому до відзиву, вартість автомобіля суттєво занижена і не відповідає ринковій вартості автомобіля. Крім того, договір на проведення оцінки, що міститься на аркуші 16 звіту про оцінку майна, не підписаний ОСОБА_6 , що ставить під сумнів проведену оцінку взагалі. Також вказує, що у відзиві не надано доказів перебування на праві власності позивача автомобілів ВАЗ та Шкода, а наданий у відзиві договір купівлі-продажу 3246/2025/5393092 вказує, що власником транспортного засобу є ОСОБА_7 , а ОСОБА_1 був уповноваженою особою на продаж автомобіля.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши письмові докази по справі, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом достовірно встановлено, що 13.03.1985 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ( ОСОБА_8 – дошлюбне прізвище) зареєстровали шлюб у виконавчому комітеті Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області, актовий запис № 9, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.01.2025 р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Відповідно до інформації, що міститься в листі територіального сервісного центру №3244 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) №31/33-3244 від 19.12.2024 р., на ОСОБА_3 зареєстровано автомобіль SEAT ALTEA, 2007 р.в. на підставі вантажно-митної декларації 100000010/7/191228 від 30.05.2007 р.

Угода про добровільний поділ автомобіля, що є спільною сумісною власністю подружжя, відсутня.

Статтею 60 СК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить про те, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Відтак, набутий за час перебування у шлюбі транспортний засіб автомобіль SEAT ALTEA, 2007 року випуску, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Сторони не оспорили обставину набуття спірного автомобіля під час перебування сторін у шлюбі, а тому, на підставі частини першої статті 82 ЦПК України, дана обставина, яка визнана учасниками справи, не підлягає доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.

Згідно зі статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пунктами 22, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року, № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (надалі-Постанова) роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та статті 372 ЦК України.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Згідно з п. 23 Постанови вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012) встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою, абз. 1 частини другої статті 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Стаття 71 СК України, зокрема, визначає, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними; присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

В Постанові Верховного Суду від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19 (провадження № 61-16632св20) суд дійшов висновку, що принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації насамперед застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Правовідносини, в яких позивачка у цій справі просила припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються ст. 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач у свою чергу не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею надалі. Одночасно інший із подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності й добросовісності, оскільки позивач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи гарантоване грошове відшкодування.

Оцінюючи положення частини 5 ст. 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до другого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд зробив висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 р. у справі № 210/4854/15-ц та від 3 червня 2020 р. у справі № 487/6195/16-ц.

Абзацом 1 п. 24 Постанови встановлено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021р. у справі №522/1528/15-ц зазначено, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникла необхідність повторного звернення до суду.

Оскільки, спірний транспортний засіб, який оформлений на відповідача, та якими останній фактично здійснює користування, є неподільною річчю, позивач бажає отримати компенсацію за половину вартості спірного автомобіля.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності й добросовісності, оскільки позивачка надала свою згоду на позбавлення її частки у праві власності, отримуючи гарантоване грошове відшкодування.

Так, відповідно до висновку про оцінку майна, виконаних суб`єктом оціночної діяльності ФОП « ОСОБА_5 », визначена ринкова вартість транспортного засобу станом на 01.04. 2025 р. легкового автомобіля SEAT ALTEA, 2007 р.в. становить 236340 грн.

Отже, суд вважає за можливе захистити майнові права позивача шляхом присудження йому грошової компенсації за належну йому 1/2 частину автомобіля марки транспортного засобу – автомобіля SEAT ALTEA, 2007 року випуску.

Визначаючи суму грошового компенсації, суд керується та враховує висновок про оцінку майна, виконаних суб`єктом оціночної діяльності ФОП « ОСОБА_5 », відповідно до якого ринкова вартість транспортного засобу станом на 01.04.2025 р. легкового автомобіля SEAT ALTEA, 2007 р.в., складає 236340 грн.

Тобто, з відповідача на користь позивачки слід стягнути грошову компенсацію за половину вартості вказаного автомобіля в сумі 118 170 грн. 00 коп.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За правилами ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 7, 60, 70, 71 СК України, ст.ст. 364, 368 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошові кошти в сумі 118 170 (сто вісімнадцять тисяч сто сімдесят) грн. 00 коп., як компенсацію за 1/2 частину вартості транспортного засобу – автомобіля SEAT ALTEA, 2007 року випуску.

Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 судові витрати у розмірі 2411 (дві тисячі чотириста одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Л.М.Кравченко