Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №755/4058/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 755/4058/26

пр. № 2/759/10651/26

29 вересня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судових засідань Чугай В.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що позивач надав у борг відповідачу грошові кошти на купівлю автомобіля за попередньою усною домовленістю на початку 2023 року у розмірі 2 500,00 доларів США за умови повернення боргу за вимогою позивача. 25 травня 2023 року між сторонами відбулася телефонна розмова, під час якої відповідач визнав боргові зобов`язання перед позивачем та зобов`язувався повернути отримані у борг грошові кошти у розмірі 2 500 доларів США.

05.08.2025 під час зустрічі сторін відповідач повернув позивачу грошові кошти у розмірі 500 доларів США у присутності свідка ОСОБА_3 , про що ОСОБА_2 склав розписку, у якій вказав про отримання у борг грошових коштів у сумі 2 500 доларів США, повернені з них 500 доларів США та суму залишку боргу у розмірі 1 926 доларів США, які відповідач зобов`язувався повернути у строк до 30.09.2025.

Однак, незважаючи на зобов`язання відповідач грошові кошти не повернув у вказаний у розписці строк, залишок боргу становить 1 926 доларів США.

Також позивач зазначає про завдання йому позивачем моральної шкоди, яку він оцінив у 20 000,00 грн. Моральна шкода, на думку позивача, полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку із протиправною поведінкою відповідача, які проявилися у постійному нервовому напруженні та стресі, порушенні нормального життєвого укладу, відчутті обману та неповаги, необхідності витрачати значний особистий час та емоційні зусилля про нагадування боргу.

На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 83 126 грн, що є еквівалентом 1 926 доларам США, моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 331,20 грн та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року позовну заяву передано за територіальною підсудністю на розгляд Святошинському районному суду міста Києва.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н. О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 травня 2026 року прийнято позовну заяву до провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено справу до судового розгляду по суті.

17 червня 2026 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чутченка С.О. про витребування доказів, обґрунтоване тим, що для повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи існує необхідність у витребуванні додаткової та більш повної інформації. Враховуючи той факт, що позивач та його представник позбавлені можливості отримати вищевказану інформацію самостійно, представник позивача звернувся до суду із цим клопотанням.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 18 червня 2026 року витребувано у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (офіційну інформацію з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» стосовно громадянина України ОСОБА_2 (прізвище, власне ім`я: ОСОБА_2 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; громадянство: Україна; РНОКПП: НОМЕР_1 ), а саме: - інформацію щодо всіх фактів перетинання державного кордону України (як на виїзд з України, так і на в`їзд в Україну) зазначеною особою за період з 01 січня 2024 року по дату виконання ухвали суду про витребування доказів, із зазначенням дати, часу, пункту пропуску через державний кордон, напрямку руху (виїзд/в`їзд) та країни прямування; - інформацію про напрямок руху («виїзд»/«в`їзд») за останнім зафіксованим фактом перетинання державного кордону України зазначеною особою станом на дату виконання ухвали суду (тобто чи зафіксовано факт виїзду з України без подальшого зворотного в`їзду); - інформацію щодо наявності у відповідних базах даних ДПСУ заборон та/або обмежень щодо виїзду з України стосовно зазначеної особи, із зазначенням органу та підстав встановлення таких обмежень (за наявності); - наявну в базах даних ДПСУ інформацію щодо ідентифікаційних даних паспортних документів (паспорт громадянина України для виїзду за кордон, інші проїзні документи), якими користувалася зазначена особа при перетинанні державного кордону України.

18 червня 2026 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чутченка С.О. про постановлення ухвали про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Суд, дослідивши подане клопотання, матеріали справи, дійшов висновку про відмову у його задоволенні з наступних підстав.

Частиною 1 статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 3 ст. 274 ЦПК України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з тим, відповідно до положень чч. 5-7 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Судом встановлено, що дана справа є незначної складності, зокрема питання щодо стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок неповернення грошових коштів не потребує необхідності у призначенні справи до розгляду за правилами загального позовного провадження, а відтак клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволенню не підлягає.

30 липня 2026 року на адресу суду найшов лист від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України з витягом наявної у базі даних інформації щодо перетинання ОСОБА_2 державного кордону України, лінії розмежування тимчасово окупованою територією України у період з 01.01.2024 по 30.07.2026.

Від позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Чутченка С.О. надійшла заява про розгляд справи без їх участі. Позовну заяву підтримують та простять задовольнити у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заву не скористався. У судове засідання не з`явився, повідомлявся про розгляд справи належним чином шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження на останню відому адресу його зареєстрованого місця проживання, проте поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у силу положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням про розгляд справи. Також про розгляд справи відповідач повідомлявся шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті судової влади України.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе провести судове засідання за відсутності належно повідомленого про розгляд справи відповідача та з урахуванням поданої стороною позивача заяви про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із неявкою учасників справи у судове засідання.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов наступних висновків.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статей 525, 526, 599 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За правилами статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, про що відповідачем 05 серпня 2025 було складено розписку.

Згідно з умовами договору, позивач надав відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 2 500 доларів США.

Розписка складена у присутності свідка ОСОБА_3 .

За змістом розписки відповідач вказав, що брав у борг у позивача грошові кошти у розмірі 2 500 доларів США, з яких 05.08.2025 повернув 500 доларів США. Решту суми боргу у розмірі 1 926 доларів США ОСОБА_2 зобов`язався повернути у строк до 30 вересня 2025 року.

Звертаючись до суду, позивач зазначив, що умови договору відповідач не виконав, борг у сумі 1 926 доларів США не повернув.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

На підтвердження укладеного з відповідачем договору позики та передачу йому грошових коштів позивач надав суду розписку відповідача від 05 серпня 2025 року.

Відповідач існування боргових зобов`язань, змісту розписки та суми боргу не оспорював. Будь-яких заперечень до суду від ОСОБА_2 не надходило.

З точки зору закону наявність оригіналу розписки у позивача є свідченням невиконання відповідачем умов договору позики.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено вище, за своєю суттю договір позики є документом, який підтверджує як його укладення, так і умови договору.

Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Уклавши договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц , відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Встановлено, що предметом домовленості сторін при укладенні договору позики був долар США. Грошові кошти були передачі позивачем відповідачу у доларах США.

За змістом розписки відповідач визнав отримання у борг від ОСОБА_1 грошових коштів, які зобов`язався повернути борг в валюті зобов`язання.

Звертаючись до суду, позивач визначає суму позову в розмірі 83 126,00 грн, що є еквівалентом 1 926 доларам США.

Аналізуючи зміст боргової розписки, суд вважає, що її зміст повернути 1 926 доларів США свідчить про намір позивача зберегти кошти від знецінення.

Враховуючи, що предметом позики були грошові кошти в доларах США, грошове зобов`язання не виконане та триває до цього часу, офіційний курс долара США до гривні постійно змінюється в сторону збільшення, суд вважає, що сума боргу має бути визначена в гривні станом на момент виконання такого зобов`язання.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові Великої Палати від 07 липня 2020 року в справі № 296/10217/15-ц.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №500/5194/16 (в схожих правовідносинах) зазначено, що стягнення судом заборгованості в сумі, еквівалентній долару США за курсом НБУ на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам частини 2 статті 533 ЦК України.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

Таким же чином регулюється дане питання в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.

З урахуванням цього, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача суми боргу за договором позики в розмірі 1 926 доларів США в еквіваленті долара США за офіційним курсом НБУ на день стягнення або виконання рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання позову до суду у розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) суму боргу у розмірі 1 926 (одна тисяча дев`ятсот двадцять шість) доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день стягнення або виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко