Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №740/7426/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/7426/25

Головуючий у першій інстанції – Дударець Д. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1361/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ТОВ «СВЕА ФІНАНС» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за договором № 779184682 від 11 грудня 2021 року у розмірі 27 510,50 грн та 2 422, 40 грн судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 779184682 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов договору кредитодавець надає позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту від 2 000 до 50 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти. Фінансова установа свої зобов`язання за Кредитним договором виконала та надала позичальнику грошові кошти. ОСОБА_1 належним чином не виконувала кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 27 510,50 грн, з яких: 5 000 грн – заборгованість за тілом кредиту та 22 510,50 грн – заборгованість за відсотками.

Позивач, пославшись на наявність права вимоги, зазначав, що 28 листопада 2018 року за договором факторингу № 28/1118-01 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, до якого укладались додаткові угоди щодо продовження строку дії договору факторингу. 02 травня 2024 року ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24 відступило на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» право вимоги за кредитними договорами, з-поміж інших і право грошової вимоги за договором № 779184682 від 11 грудня 2021 року.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 березня 2026 року позов ТОВ «СВЕА ФІНАНС» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 779184682 від 11 грудня 2021 року у розмірі 27 510,50 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду в частині вирішення позовної вимоги про стягнення з неї заборгованості за відсотками та пославшись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні цієї вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливою є умова договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Скаржниця не заперечує необхідність повернення кредитних коштів, проте вважає, що розмір нарахованих за кредитним договором відсотків у сумі 22 510,50 грн є непропорційно великою сумою компенсації, яка не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності. Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Вважає, що можливість кредитора стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове значення, оскільки із способу розумного стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання нарахування відсотків у надмірному розмірі перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб ОСОБА_1 на укладення договору позики на вкрай невигідних для неї умовах, які позичальниця не могла оцінити належно.

У ході телефонних розмов із співробітниками банку відповідачка вказувала причину несплати боргу, наголошуючи на тому, що нарахований розмір заборгованості за відсотками є завеликим для неї, оскільки ОСОБА_1 є вдовою і сама виховує неповнолітню дитину. Крім того, навіть у разі сплати боргу частинами, сума відсотків зростала б, а тіло кредиту – не зменшувалося.

Відповідачка вважає помилковим висновок районного суду про стягнення з неї судового збору, оскільки вважає, що у цій справі порушено її права, як споживача, а відповідно до приписів ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору.

Позивачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «СВЕА ФІНАНС», суд першої інстанції виходив з того, що обставини виникнення між позивачем та відповідачкою кредитних правовідносин, отримання ОСОБА_1 кредиту в сумі 5 000 грн, утворення заборгованості по оплаті тіла кредиту та відсотків у межах строку кредитування, а також наявність у позивача, як нового кредитора, права вимоги, підтверджені належними доказами.

Районний суд визнав доведеною суму заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 27 510,50 грн з огляду на погоджені сторонами умови кредитування. Відхилив твердження відповідачки про те, що розмір нарахованих відсотків є непропорційно великою сумою, зазначивши, що ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитного договору, з-поміж інших і про розмір відсотків та порядок їх нарахування. Підписанням цього договору вона погодилася з такими його умовами. Зустрічних позовних вимог про визнання договору або окремих їх пунктів незаконними не заявляла.

Рішення суду в частині стягнення з відповідачки кредитних коштів за договором кредитної лінії № 779184682 від 11 грудня 2021 року скаржницею не оспорюється, відтак в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» 5 000 грн в рахунок заборгованості за тілом кредиту воно апеляційним судом не переглядається.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками, зважаючи на таке.

У справі встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, згідно з п. 2.1. якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язується відступити ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, зазначених указаним договором (а.с. 26-29).

Відповідно до п. 1.3, 4.1 цього договору під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.

Пунктом 3.1.3. договору визначено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 цього договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта.

31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої текст договору факторингу викладено у новій редакції. Зокрема, пункти 1.3, 4.1 викладено так: право вимоги – право грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникають у майбутньому. Наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (а.с. 31 зворот-34). Строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року.

31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2022 року (а.с. 36 зворот).

31 грудня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 31 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до з якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2023 року (а.с. 37).

31 грудня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 32 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2024 року (а.с. 37 зворот).

11 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 779184682, за умовами якого кредитодавець надає позичальникові кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту від 2 000 до 50 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «ВЕОКАРД» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. 9 зворот-12).

Відповідно до п. 1.10, 1.10.1, 10.10.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику та до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, в таких розмірах: або 730 % річних від суми наданого кредиту, що становить 2 % за кожен день користування кредитом; або 361,35 % річних від суми наданого кредиту, що становить 0,99 % за кожен день користування кредитом, у разі якщо позичальником здійснено обов`язковий платіж за попередній місяць.

Договір № 779184682 підписано ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора 2B8ZXW69.

Відповідно до розрахунку заборгованості, проведеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», станом на 27 червня 2023 року за кредитним договором № 77918468220211211061357 від 11 грудня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 27 510,50 грн, з яких: 5 000 грн – заборгованість за кредитом та 22 510,50 грн – заборгованість за відсотками (а.с. 19-24).

27 червня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» підписано реєстр прав вимоги № 237 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, витяг з якого підтверджує, що боржником є ОСОБА_1 за договором № 779184682 від 11 грудня 2021 року на загальну суму 27 510,50 грн, з яких: заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) – 5 000 грн, заборгованість по відсоткам – 22 510,50 грн (а.с. 39-40).

02 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (фактор) укладено договір факторингу № 02/0524-01/01.02.-11/24, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити (передати) фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги до цього договору, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором (а.с. 41-45).

Згідно з розрахунком заборгованості, проведеним ТОВ «Таліон Плюс», станом на 02 травня 2024 року за кредитним договором № 77918468220211211061357 від 11 грудня 2021 року рахується заборгованість у розмірі 27 510,50 грн, з яких: 5 000 грн – заборгованість за кредитом та 22 510,50 грн – заборгованість за відсотками (а.с. 25).

02 травня 2024 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» підписано реєстр прав вимоги № 1 (а.с. 49-50), у витягу з якого зазначено боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 779184682 від 11 грудня 2021 року на загальну суму 27 510,50 грн, з яких: заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) – 5 000 грн, заборгованість по відсоткам – 22 510,50 грн (а.с. 51).

Як свідчить копія платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 02 травня 2024 року № 9599 ТОВ «СВЕА ФІНАНС» сплатило ТОВ «Таліон Плюс» 1 265 008,51 грн в рахунок оплати фінансування згідно з договором факторингу № 02/0524-01/01.02.-11/24 від 02 травня 2024 року (а.с. 48).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Велика Палата Верховного суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Тобто за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п. 6 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії»), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) зазначено, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення вимог ТОВ «СВЕА ФІНАНС» про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Звернувшись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «СВЕА ФІНАНС» указувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», а від ТОВ «Таліон Плюс» до позивача перейшло на підставі договорів факторингу, які були укладені відповідно 28 листопада 2018 року та 02 травня 2024 року, а також на підставі додаткових угод, якими продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, і реєстрів прав вимоги до укладених договорів факторингу.

Перевіряючи наявність у ТОВ «СВЕА ФІНАНС» права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 779184682 від 11 грудня 2021 року, колегія суддів ураховує наступне.

11 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 779184682.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

Водночас, вирішуючи спір, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що строк дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року його сторонами встановлено до 28 листопада 2019 року. Позивачем надано також додаткові угоди до цього договору, якими, за твердженням ТОВ «СВЕА ФІНАНС», продовжувався строк дії договору факторингу. Проте перша укладена додаткова угода № 26 до договору факторингу датована лише 31 грудня 2020 року. За її умовами строк договору факторингу продовжено до 31 грудня 2021 року. Отже, у матеріалах цієї цивільної справи відсутні належні докази того, що строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року продовжувався у період з 28 листопада 2019 року по 31 грудня 2020 року. Відтак апеляційний суд позбавлений можливості дійти висновку про безперервність дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, на підставі якого передавалось право вимоги щодо відповідачки.

Підставою зміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у цьому випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Водночас у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.

Розділом 3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ураховуючи додаткову угоду № 26, визначено фінансування та порядок розрахунків. Зокрема, пунктом 3.1.1 передбачено, що фінансування – належна до сплати клієнту сума грошових коштів, розмір якої погоджується та визначається сторонами в кожному реєстрі прав вимоги окремо. За умовами пункту 3.1.2, фінансування – належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткових угод. Пунктом 3.1.3 передбачено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 цього договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта.

Пунктами 2, 3 реєстру прав вимоги № 237 від 27 червня 2023 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», сторони погодили, що сума фінансування, належна до сплати клієнту за цим реєстром прав вимог, становить 55 % від основної суми заборгованості (тіла кредиту) та складає 13 835 284,85 грн. Сторони погодили, що сума фінансування за цим реєстром прав вимоги підлягає сплаті фактором у чотири етапи, до 20 числа кожного календарного місяця. Кожний платіж повинен бути не менше 25 % від суми фінансування (а.с. 40).

Доказів оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, зокрема перерахування фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 договору, обумовлених правочином коштів, стороною позивача не надано.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 1077 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Усі укладені до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року додаткові угоди не змінюють визначений самим договором порядок оплати: фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 цього договору.

ТОВ «СВЕА ФІНАНС» мало можливість надати платіжні документи про проведення означеної оплати суми фінансування або ж ініціювати перед судом клопотання про витребування у попередніх кредиторів чи банківської установи таких платіжних інструментів у разі неможливості самостійного подання, але цим своїм правом усвідомлено не скористалось.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Верховний Суд у постановах послідовно зазначає, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі №911/3185/20, від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17).

Водночас висловлення такої правової позиції у справах, предметом розгляду яких була заміна сторони (стягувача) правонаступником, не змінює самої правової природи інституту правонаступництва у зв`язку з переходом прав вимоги за договорами факторингу чи відступлення прав вимоги, а також не нівелює необхідності доказування факту набуття прав вимоги на всіх етапах такого переходу, що є обов`язком позивача (заявника).

Отже, належні докази щодо підтвердження оплати договорів факторингу на кожному етапі відступлення права вимоги входять до предмета доказування (наявність у ТОВ «СВЕА ФІНАНС» права вимоги) у цій справі, а обов`язок надати докази на підтвердження заявлених вимог покладено на позивача. Саме ця обставина має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки від доведеності переходу прав вимоги від первісного кредитора до першого фактора залежить і доля наступних факторингових договорів, відступлення прав вимоги, за якими носить похідний характер, як про це виснував у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції.

Оцінюючи поведінку та спосіб ведення справи ТОВ «СВЕА ФІНАНС», суд виходить з того, що товариство є фінансовою установою і професійним учасником ринку надання фінансових послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ, тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача – фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою фінансовою установою. З урахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Зважаючи на наведене вище у сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено твердження про набуття ним права грошової вимоги відносно ОСОБА_1 за договором кредитної лінії № 779184682 від 11 грудня 2021 року, відтак правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 22 510,50 грн відсутні.

Беручи до уваги викладене вище, суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити, рішення суду скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за кредитом, відмовивши у задоволенні в цих вимог.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

За подання позову в електронному вигляді ТОВ «СВЕА ФІНАНС» сплаило 2 422,40 грн судового збору (а.с. 7). За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 4 542 грн (а.с. 180).

Беручи до уваги розмір заявлених позовних вимог (27 510,50 грн) та їх часткове задоволення (5 000 грн), пропорційно задоволено позовні вимоги ТОВ «СВЕА ФІНАНС» на 18,17 %.

Оскільки суд задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду в частині, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат, понесених сторонами, пропорційно задоволеним вимогам: стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» 440,15 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, а з ТОВ «СВЕА ФІНАНС» на користь відповідачки – 3 716,72 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Твердження відповідачки про те, що її звільнено від сплати судового збору на підставі ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» відхиляються колегією суддів, оскільки ґрунтуються на невірному та довільному тлумаченні скаржницею положень законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка подає апеляційну скаргу, для правильного застосування норм ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» суд має враховувати предмет і підстави позову та перевіряти, чи стосується така справа захисту прав споживачів саме особи, яка подає апеляційну скаргу.

Наведена норма закону передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору лише у справах за їх позовами за умови, що ці позови стосуються порушення їх прав як споживачів (висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 727/11573/22 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц).

ОСОБА_1 є відповідачкою у цій справі, предметом позову є стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, тобто заявлені вимоги не стосуються захисту порушених прав скаржниці саме як споживача банківських послуг, відтак у цьому випадку пільги щодо звільнення від сплати судового збору на підставі ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» на неї не розповсюджуються.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 березня 2026 року скасувати в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором № 779184682 від 11 грудня 2021 року, відмовивши у задоволенні цих вимог.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 березня 2026 року – змінити, зменшивши загальну суму заборгованості за кредитним договором, яку стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», з 27 510,50 грн до 5 000,00 грн, суму судових витрат – з 2 422,00 грн до 440,15 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 3 716,72 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова