Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №743/996/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 743/996/25

Головуючий у першій інстанції – Кравчук М. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1739/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Супруна О.П.,

суддів: Луговця О.А., Разгуляєвої О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26.05.2026 у складі Макаревича Я.М. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

30.07.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» через систему «Електронний суд» звернулося до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит № 3872192 від 09.06.2021 у розмірі 48 107,40 грн, а також сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» мотивовано тим, що 09.06.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3872192, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 11 100,00 грн строком на 30 днів – до 09.07.2021. Договір укладено в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями та підписано одноразовим ідентифікатором. Первісний кредитодавець перерахував відповідачу кредитні кошти на банківську картку.

29.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення права вимоги № 76-МЛ, за яким до позивача перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором.

Посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань із повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів, позивач просив стягнути 48 107,40 грн заборгованості, із яких 11 100,00 грн – основний борг, 36 230,40 грн – проценти та 777,00 грн – комісія, а також судові витрати.

Ріпкинський районний суд Чернігівської області своїм рішенням від 26.05.2026 частково задовольнив позов, стягнувши з ОСОБА_1 заборгованість за Договором про споживчий кредит № 3872192 від 09.06.2021 у розмірі 14 030,40 грн, а також судові витрати в сумі 960,83 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що укладення кредитного договору та отримання відповідачем 11 100,00 грн кредитних коштів підтверджено матеріалами справи, а тому відповідач зобов`язана повернути основну суму кредиту та сплатити проценти, нараховані протягом погодженого сторонами строку кредитування, у розмірі 2 930,40 грн.

Суд відмовив у стягненні комісії в розмірі 777,00 грн, передбаченої пунктом 1.5.1 кредитного договору як одноразовий платіж у розмірі 7 % від суми кредиту, зазначивши, що надання кредиту є основним обов`язком кредитодавця, а не окремою послугою, за яку споживач має додатково сплачувати кошти, а тому умова про оплату такої послуги є нікчемною.

Також суд визнав необґрунтованим нарахування процентів після закінчення строку кредитування. Установивши, що строк повернення кредиту сплив 09.07.2021, дійшов висновку, що передбачені договором проценти за користування кредитом за статтею 1048 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) могли нараховуватися лише протягом погодженого строку кредитування, та відмовив у стягненні нарахованих за період із 10.07.2021 до 23.06.2025 процентів в сумі 33 300,00 грн. При цьому врахував, що пунктом 4.2 кредитного договору передбачено можливість нарахування в разі прострочення процентів за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, однак дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заявленої суми з огляду на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що застосовуються в період дії воєнного стану.

29.06.2026 до Чернігівського апеляційного суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга від ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», у якій апелянт просить скасувати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26.05.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, із урахуванням часткової сплати відповідачем заборгованості після ухвалення рішення.

Апелянт уважає помилковим висновок суду щодо неможливості стягнення комісії в сумі 777,00 грн, оскільки її розмір і порядок сплати прямо передбачені кредитним договором, з умовами якого відповідач погодилася під час його укладення. Законодавство про споживче кредитування не містить загальної заборони на встановлення комісії, погодженої сторонами в договорі.

Окрім того, заперечує проти висновку про відсутність підстав для стягнення процентів, нарахованих після 09.07.2021, посилаючись на пункт 4.2 кредитного договору, відповідно до якого в разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитодавець має право нараховувати проценти за стандартною ставкою 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день прострочення як проценти за порушення грошового зобов`язання за статтею 625 ЦК України. На переконання апелянта, такі нарахування мають іншу правову природу, ніж проценти за користування кредитом у межах строку кредитування, а тому сам факт закінчення цього строку не виключає можливості їх стягнення.

Також апелянт зазначає, що положення законодавства, прийняті у зв`язку з воєнним станом, не звільняють позичальника від повернення основної суми кредиту, сплати договірних процентів і комісії, а стосуються передбачених законом наслідків прострочення та відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Окремо в апеляційній скарзі вказано, що після ухвалення оскаржуваного рішення відповідач сплатила 14 030,00 грн, у зв`язку із чим апелянт просить визначити суму заборгованості до стягнення в розмірі 34 077,40 грн.

Позивач своїм правом на подання відзиву не скористалася.

Відповідно до частини третьої статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд установив, що 09.06.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 3872192 (далі – Кредитний договір), за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у пункті 1.2 Договору, а позичальник – повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений пунктом 1.4 Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки, визначені Договором (а.с. 11-18).

Із метою укладення Кредитного договору ОСОБА_1 06.09.2021 в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Мілоан» (miloan.ua) заповнила Анкету-заяву на кредит № 3872192, у якій зазначила необхідні для ідентифікації та оцінки її платоспроможності відомості, зокрема персональні та контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, відомості про місце проживання, номер телефону та інші запитувані кредитодавцем відомості, у тому числі інформацію щодо її доходів. Надання зазначених відомостей було необхідним для розгляду заявки та прийняття кредитодавцем рішення щодо надання кредиту (а.с. 23-24).

У поданій Анкеті-заяві між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 погоджено основні умови кредитування, а саме: суму кредиту – 11 100,00 грн, строк кредитування – 30 днів, розмір комісії за надання кредиту – 7 % (одноразово) та процентну ставку – 0,88 %, після чого між сторонами укладено Договір про споживчий кредит № 3872192, який підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором Z74085 (довідка про ідентифікацію позичальника, а.с. 22).

За змістом пункту 1.1 Кредитного договору кредит надається позичальнику з метою задоволення її потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору сума (загальний розмір) кредиту становить 11 100,00 грн у валюті: українські гривні.

Згідно з пунктом 1.3 Кредитного договору кредит надається строком на 30 днів з 09.06.2021. Термін повернення кредиту та сплати комісії за його надання і процентів за користування кредитом визначений у пункті 1.4 Договору до 09.07.2021.

Як убачається зі змісту пункту 1.5 Кредитного договору орієнтовна загальна вартість кредиту, що включає загальну суму кредиту та загальні витрати позичальника за кредитом, становить 14 807,40 грн.

Відповідно до пункту 1.5.1 Кредитного договору комісія за надання кредиту становить 777,00 грн та нараховується одноразово за ставкою 7,00 %.

Згідно з пунктом 1.5.2 Кредитного договору проценти за користування кредитом становлять 2 930,40 грн та нараховуються за ставкою 0,88 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Пунктом 1.6 Кредитного договору передбачено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно умов, визначених у пункті 2.2 Кредитного договору та підпунктах 2.2.1-2.2.3, плата за кредитом включає сплату позичальником комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом у розмірах, визначених пунктами 1.5.1 та 1.5.2 Договору. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний у пункті 1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною п. 1.5.2, або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 Договору, в сумі та на умовах пункту 2.3 Договору. Нарахування кредитодавцем процентів за кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених підпунктом 2.2.3 Договору. Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пунктом 1.6 Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного в пункті 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену в пункті 1.6 Договору. Якщо визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно пункту 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно пункту 1.6 Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою пунктом 1.6 та процентною ставкою визначеною пунктом 1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової згоди позичальника.

Пролонгація строку кредитування здійснюється на умовах, зміст яких викладено в пункті 2.3 Кредитного договору. Зокрема, продовження визначеного пунктом 1.3 Кредитного договору строку кредитування може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах.

Підпунктом 2.3.1.1 Кредитного договору передбачено можливість продовження строку кредитування на пільгових умовах за умови, що кредитодавцем така можливість надається відповідно до Правил надання фінансових кредитів (далі – Правила), розміщених на вебсайті Товариства. У разі здійснення пролонгації на пільгових умовах проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за ставкою, визначеною пунктом 1.5.2 Договору.

За змістом підпункту 2.3.1.2 Кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У разі продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, визначеною пунктом 1.6 Договору.

У підпункті 2.4.1 пункту 2.4 Кредитного договору погоджено, що позичальник повинен повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого пунктом 1.4 Договору, а у випадку пролонгації – не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.

Наступним підпунктом (2.4.2) Кредитного договору передбачено, що у випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов`язання позичальника за цим Договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами цього Договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений пунктом 1.4 Договору або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування, визначеного згідно пунктом 1.3 та пунктом 2.3 цього Договору, виконання зобов`язань зі сплати платежів вважається простроченим позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4, підпунктом 3.2.5 Договору.

У пункті 3.2.5 Договору зазначено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником умов договору, кредитодавець з дотриманням вимог законодавства має право стягнути заборгованість в примусовому порядку та/або звернути стягнення на майно, що належить позичальнику на праві власності.

Пунктом 3.4.2 Кредитного договору передбачене право позичальника здійснювати пролонгацію на умовах, передбачених цим Договором.

Розділом 4 Кредитного договору «Відповідальність сторін» передбачено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування ним та/або інших платежів згідно з умовами Договору позичальник починаючи з дня наступного за останнім днем строку кредитування з урахуванням пролонгації та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку (пролонгацією), за наявності вимоги кредитодавця зобов`язаний сплатити на користь кредитодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен прострочений день, але не більше 15 % суми простроченого платежу (п. 4.1 Договору).

Відповідно до пункту 4.2 Кредитного договору в разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами Договору, кредитодавець починаючи з наступного дня за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, має право нараховувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою пунктом 1.6 Договору, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова Договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 Договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.

Згідно з пунктом 4.3 Кредитного договору кредитодавець на свій розсуд може не застосовувати жодного з видів відповідальності, передбачених пунктами 4.1, 4.2 Договору, застосувати один із них або всі одночасно. Вимога кредитодавця про сплату зазначених процентів та/або пені вважається здійсненою, якщо заборгованість зі сплати процентів та/або пені відображена в Особистому кабінеті позичальника або доведена до його відома іншим способом.

Приймаючи пропозицію товариства про укладання цього Договору ОСОБА_1 погодилась з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтвердила, що ознайомлена, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє та зобов`язується неухильно дотримуватись умов Договору та Правил (пункт 6.3 Кредитного договору).

Інформація, наведена в Паспорті споживчого кредиту № 3872192, відповідає умовам, визначеним у Кредитному договорі. У Графіку платежів сторонами визначено загальну вартість кредиту в розмірі 14 807,40 грн, що відповідає загальній вартості кредиту, визначеній умовами Договору (а.с. 19, 20-21).

Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується платіжним дорученням № 48352753 від 09.06.2021, у якому платником вказано ТОВ «Мілоан», а отримувачем ОСОБА_1 , сума зарахування: 11 100,00 грн (а.с. 25), а також відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 03.10.2025 № 20.1.0.0.0/7-250929/98249-БТ (а.с. 143).

Як убачається з відомостей про щоденні нарахування та погашення за Кредитним договором, сформованих ТОВ «Мілоан», нарахування заборгованості ОСОБА_1 здійснювалися кредитодавцем у період із 10.06.2021 по 07.09.2021 (а. с. 26-27).

При цьому за період із 10.06.2021 по 09.07.2021, тобто в межах первісного строку кредитування, проценти нараховувалися відповідно до пункту 1.5.2 Договору в розмірі 97,68 грн за кожен день користування кредитом, а з 10.07.2021 по 07.09.2021 – відповідно до пунктів 1.6 та 2.3.1.2 Кредитного договору в розмірі 555,00 грн за кожен день. Отже, кредитодавцем загалом нараховано 36 230,40 грн процентів, із яких 2 930,40 грн – за період із 10.06.2021 по 09.07.2021 та 33 300,00 грн – за період із 10.07.2021 по 07.09.2021.

Загальна заборгованість ОСОБА_1 становить 48 107,40 грн, із яких: 11 100,00 – сума кредиту, 36 230,40 –відсотки, 777,00 грн – комісія.

29.09.2021 між ТОВ «Мілоан» (кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 76-МЛ, за умовами якого кредитор передає новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, указаними в Реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (а.с. 29-37).

У якості компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги новий кредитор протягом 5 днів з моменту підписання цього Договору сплачує кредиторові плату в розмірі, що станом на дату підписання сторонами цього Договору складає 3 863 357,72 грн (пункт 7.1 Договору про відступлення прав вимоги). Передача кредитором Реєстру боржників новому кредиторові здійснюється в порядку передбаченому пунктом 8.3 Договору про відступлення прав вимоги.

Так, згідно з вимогами пункту 8.3 Договору про відступлення прав вимоги № 76-МЛ від 29.09.2021 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 29.09.2021 склали та підписали Акт приймання-передачі Реєстру боржників, відповідно до якого кредитор передав, а новий кредитора прийняв Реєстр боржників кредитора від 29.09.2021, копія якого наявна в матеріалах справи на а.с. 44.

Згідно копії платіжної інструкції № 41765 від 29.09.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» сплатило на рахунок ТОВ «Мілоан» 3 863 357,72 грн за відступлення права вимоги згідно Договору про відступлення прав вимоги № 76-МЛ від 29.09.2021, без ПДВ (а.с. 45).

Із витягу з Реєстру боржників до Договору про відступлення прав вимоги № 76-МЛ від 29.09.2021 убачається, що позивач набув право вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 3872192 від 09.06.2021 на суму 48 107,40 грн, із яких: 11 100,00 – сума виданого кредиту, 36 230,40 – залишок по відсотках, 777,00 грн – залишок по комісії (а.с. 46).

13.06.2025 позивач направив на адресу ОСОБА_1 претензію, у якій повідомив про відступлення йому прав вимоги за Договором про споживчий кредит № 3872192 від 09.06.2021 та необхідність виконання зобов`язань за вказаним договором.

Згідно з пунктом 1 частини другої ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція – відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Наведені положення законодавства в своїй сукупності свідчать про те, що укладення кредитного договору в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи є належним способом його укладення та породжує для сторін відповідні цивільні права й обов`язки за умови дотримання встановленого законом порядку ідентифікації та підписання такого правочину.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до пункту 3.2.6 Кредитного договору кредитодавець має право, крім інших передбачених законодавством та цим Договором прав відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу чи делегувати (доручати здійснення) свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника. У випадку, якщо після відступлення прав вимоги за цим Договором Кредитодавець отримає від Позичальника платіж (кошти) для погашення існуючої заборгованості за цим Договором, такий платіж (кошти) відповідно до ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України Позичальнику не повертаються і зараховуються в рахунок виконання зобов`язань Позичальника за цим Договором.

Висновки суду першої інстанції щодо укладення Кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та переходу права вимоги до позивача не є предметом апеляційного оскарження.

Доводи апеляційної скарги стосуються висновків суду першої інстанції щодо відмови в стягненні комісії в сумі 777,00 грн та процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування.

Отже, з урахуванням меж апеляційного перегляду, визначених статтею 367 ЦПК України, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції підлягає перевірці саме в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як установлено судом, пунктом 1.5.2 Договору сторони погодили проценти за користування кредитом у розмірі 0,88 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування коштами протягом первісного строку кредитування. Пунктом 1.6 Договору визначено стандартну (базову) процентну ставку в розмірі 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Водночас, умовами підпункту 2.3.1.2 Договору сторони безпосередньо врегулювали порядок продовження строку кредитування у разі, якщо після спливу первісного строку позичальник продовжує користуватися кредитними коштами. За змістом цього пункту строк кредитування продовжується на один день кожного разу, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку, але загалом не більше ніж на 60 днів. При цьому проценти за користування кредитом у такий період нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, визначеною пунктом 1.6 Договору.

Отже, сторони договору передбачили не лише первісний строк кредитування до 09.07.2021, а й конкретний та чіткий механізм його продовження в разі фактичного продовження позичальником користування кредитними коштами після цієї дати. Такий механізм є складовою погоджених сторонами умов кредитування, а тому підлягає врахуванню при визначенні обсягу грошових зобов`язань відповідача.

Із відомостей про щоденні нарахування вбачається, що проценти за період із 10.06.2021 по 09.07.2021 нараховані за пільговою ставкою 0,88 % у розмірі 2 930,40 грн, а за період із 10.07.2021 по 07.09.2021 – за стандартною ставкою 5,00 % у розмірі 33 300,00 грн. Остання сума відповідає 60 дням користування кредитними коштами по 555,00 грн за день.

Таким чином, спірні 33 300,00 грн нараховані не за період після припинення договірного кредитування, як помилково виходив суд першої інстанції, а в межах погодженого сторонами в пункті 2.3.1.2 Кредитного договору 60-денного продовженого строку кредитування.

Факт спливу первісно визначеної дати повернення кредиту (09.07.2021) за наведених умов не припиняв нарахування процентів, оскільки сторони заздалегідь погодили наслідки подальшого користування кредитними коштами та визначили його як продовження строку кредитування.

Такий підхід відповідає висновкам Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23, відповідно до яких при вирішенні спору щодо розміру процентів суд має виходити зі справжнього змісту погоджених сторонами умов кредитного договору. За відсутності нечіткості чи двозначності таких умов суд не може самостійно змінювати їхній зміст та на цій підставі зменшувати розмір договірних процентів. Верховний Суд також звернув увагу, що встановлене Законом України від 22.11.2023 № 3498-IX обмеження максимальної денної процентної ставки не поширюється на договір, укладений у 2021 році, якщо строк кредитування за ним не продовжувався після 24.12.2023.

У цій справі умови підпункту 2.3.1.2 Договору є достатньо визначеними, вони встановлюють підставу продовження строку кредитування, його тривалість та розмір процентної ставки, що застосовується у відповідний період. Відповідачем не заявлялося вимог про визнання цих умов недійсними або про зміну договору, а тому підстав для неврахування їхнього змісту при визначенні розміру заборгованості немає.

Висновки Великої Палати Верховного Суду про припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після спливу строку кредитування, зокрема викладені у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, підлягають застосуванню у випадках, коли після спливу визначеного договором строку кредитування між сторонами не передбачено іншого погодженого механізму продовження такого строку. У цій справі, навпаки, сторони прямо передбачили продовження строку кредитування на умовах підпункту 2.3.1.2 Договору.

При цьому, необхідно розмежовувати проценти за користування кредитом у межах погодженого сторонами строку кредитування та проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України як наслідок прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таке розмежування міститься і в самому Договорі. Пункти 1.5.2, 1.6 та підпункт 2.3.1.2 регулюють плату за користування кредитом та продовження строку кредитування, тоді як пунктом 4.2 Договору окремо передбачено право кредитодавця нараховувати проценти за стандартною ставкою саме як проценти за порушення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.

Отже, нарахування 33 300,00 грн за період із 10.07.2021 по 07.09.2021 за своєю правовою природою є процентами за користування кредитом у межах продовженого відповідно до умов Кредитного договору строку кредитування, а не процентами, нарахованими відповідно до частини другої статті 625 ЦК України після припинення кредитних правовідносин.

Із огляду на це, посилання суду першої інстанції на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України як на підставу для неврахування зазначених процентів є помилковим, оскільки дія цієї норми стосується передбачених законом наслідків прострочення та відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не договірної плати за користування кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення 33 300,00 грн процентів є необґрунтованим, оскільки судом неправильно визначено період їх нарахування та не враховано передбачений договором механізм продовження строку кредитування.

Щодо комісії за надання кредиту колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Частиною другою статті 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом прямо віднесено комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Отже, саме по собі встановлення в договорі про споживчий кредит комісії не суперечить спеціальному законодавству. Водночас правова оцінка такої комісії залежить від її змісту та призначення, а не лише від найменування, наданого їй сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 та в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 висловлено правові висновки щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а саме нікчемності умов про оплату послуг, які кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу безоплатно, зокрема щодо отримання інформації про стан кредитної заборгованості. При цьому визначальним є не назва комісії, а зміст послуг, за які вона встановлена.

Водночас, у цій справі пунктом 1.5.1 Договору визначено одноразову комісію саме за надання кредиту у фіксованому розмірі 777,00 грн, що становить 7 % від суми кредиту. Зазначена комісія не встановлена за періодичне обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації про її стан, розрахунково-касове обслуговування чи іншу окрему послугу, оплатність якої законом прямо обмежена або заборонена. Розмір комісії, порядок її сплати та підстава її нарахування були прямо визначені в Кредитному договорі, а відповідна сума включена сторонами до загальної вартості кредиту та відображена в Паспорті споживчого кредиту і Графіку платежів.

Таким чином, правовідносини в цій справі в частині комісії не є тотожними правовідносинам, щодо яких Велика Палата Верховного Суду та Об`єднана палата Касаційного цивільного суду сформулювали висновки про нікчемність плати за безоплатні для споживача інформаційні чи інші послуги.

Саме лише посилання суду першої інстанції на те, що надання кредиту є обов`язком кредитодавця, не є достатнім для висновку про нікчемність погодженої сторонами умови про одноразову комісію, оскільки спеціальний Закон України «Про споживче кредитування» прямо передбачає можливість включення комісій, пов`язаних із наданням кредиту, до загальних витрат за споживчим кредитом.

За таких обставин, із урахуванням змісту погодженої сторонами умови, її одноразового характеру, визначеного розміру та включення до загальної вартості кредиту, колегія суддів не знаходить передбачених законом підстав для неврахування комісії в розмірі 777,00 грн при визначенні заборгованості відповідача.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення зазначеної комісії є помилковим.

У апеляційній скарзі позивач зауважив, що після ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_1 добровільно сплатила 14 030,00 грн у погашення заборгованості за Кредитним договором, у зв`язку з чим просить стягнути 34 077,40 грн.

За правилами статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Таким чином, після відрахування сплаченої відповідачем суми 14 030,00 грн заборгованість за процентами становить 22 200,40 грн, а загальна – 34 077,40 грн.

За змістом пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості належить змінити, а розмір заборгованості – збільшити до 34 077,40 грн, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення частини процентів та 777,00 грн комісії.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких належить розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача, у разі часткового задоволення – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їхньої вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 02.12.2020 у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17.02.2021 у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

У цій справі позивач просив стягнути з відповідача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав копії: Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0605 від 06.05.2025, пунктом 2.3 якого передбачена вартість наданих послуг за 1 справу в розмірі 7 000,00 грн без ПДВ; ордера від 06.05.2025 серії ВС № 1370094; акта № 1933 наданих послуг (правової (правничої) допомоги від 23.06.2025;детального опису наданих послуг до акта № 1933 від 23.06.2025 за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 0605 від 06.05.2025.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу посилаючись на їхню неспівмірність, нерозумність та несправедливість.

Ураховуючи конкретні обставини справи, її складність, характер спірних правовідносин, обсяг виконаної адвокатом роботи, ціну позову, кількість та зміст заявлених позовних вимог, а також співвідношення заявленої суми витрат із фактичним обсягом наданої правничої допомоги, колегія суддів погоджується з думкою представника відповідача про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації за рахунок відповідача, до 4 000,00 грн.

Щодо заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн, то з огляду на задоволення позовних вимог у повному обсязі підстав для їх компенсації за рахунок позивача відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України немає.

Оскільки оскаржуваним рішенням з ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь відповідача стягнуто 960,83 грн судових витрат, із огляду на задоволення позовних вимог, рішення частині розподілу судових витрат належить скасувати, стягнувши відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 422,40 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 3 663,60 грн.

Керуючись ст. ст. 367-369, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Частково задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Змінити рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26.05.2026 у частині визначеної до стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит № 3872192 від 09.06.2021, збільшивши її розмір із 14 030,00 грн до 34 077,40 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Скасувати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26.05.2026 у частині розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 663,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не оскаржується, окрім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: О.А. Луговець

О.В. Разгуляєва