Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №522/6224/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6224/25-Е

Провадження № 2/522/3584/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

24 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

під головуванням Шенцевої О.П.

за участю секретаря судового засідання Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

28 березня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 10213,90 грн., а також судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.04.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс»» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 138854. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора fc374e0e. Згідно умов кредитного договору, кредитор виконав свій обов`язок перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: 4000,32 гривні на банківську картку № НОМЕР_1 , яку Відповідач вказав у заявці, при укладені кредитного договору. Первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі.

У зв`язку із неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість у розмірі 10213,90 грн., яка складається з: 5556,00 грн. – заборгованість по тілу кредиту; 4256,90 грн. – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, 401,00 грн. – комісія за кредитним договором.

10 жовтня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс»» та позивачем укладено договір факторингу № 10102024, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором.

З огляду на те, що відповідач не виконував зобов`язання за кредитним договором і має прострочену заборгованість у розмірі 10 213,90 грн., позивач вимушений звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана справа була передана на розгляд судді Шенцевій О.П.

01 травня 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та задоволено клопотання про витребування доказів по цивільній справі.

01 грудня 2025 року до суду надійшли витребувані документи.

22 січня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав викладених у відзиві.

26 січня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій просили стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором.

В позові позивач зазначив про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено, що 30.04.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс»» та Відповідачем укладено кредитний договір № 138854, який підписано за допомогою одноразового персонального ідентифікатора fc374e0e та введено відповідачем 30.04.2024 о 15:00:18 год. у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи.

Крім того, з копії Паспорту споживчого кредиту до Договору № 138854 від 30.04.2024 р. вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з основними умовами кредитування з урахуванням побажань споживача, порядком повернення кредиту та правовими аспектами.

Відповідно до умов кредитного договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатор відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційнотелекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що Кредитодавцем виконані зобов`язання за кредитним договором, шляхом надання Відповідачу суми кредиту в розмірі 4000,32 грн., що підтверджується Повідомленням з відміткою ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс»»

Позивачем при поданні позовної заяви заявлено клопотання про витребування доказів на підтвердження факту перерахування коштів. Ухвалою суду від 01.05.2025 року клопотання задоволено. Зобов`язано Банка-емітента АТ «Універсал банк» надати відповідні документи.

З відповіді яка була надана згідно з ухвалою Приморського районного суду міста Одеси по справі АТ «Універсал банк» вказав, що на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 на яку були зараховані кошти у сумі 4000,32 гривень

Вказаний документ належить до первинних бухгалтерських та фінансових документів, сформований уповноваженою особою та засвідчує фактичне перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника, що свідчить про належне виконання позивачем обов?язків за кредитним договором у розумінні ст. 526 ЦК України та підтверджує чинність грошового зобов?язання.

10.10.2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс»» (Клієнт) та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали Договір факторингу № 10102024 від 10.10.2024 року. Відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором, що підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 10102024 від 10.10.2024 року. Таким чином, від ТОВ «ФК «Кредіплюс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 10 213,90 грн.

Зважаючи на п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1084 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд дослідивши письмові докази встановив, що ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс»» виконало свої обов`язки за Кредитним Договором №138854 про надання кредиту від 30.04.2024 року, в той час відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання та згідно з матеріалами справи має заборгованість перед ТОВ «ФК «ЕЙС», яка є правонаступником Кредитодавця, на загальну суму у розмірі 10 213,90 грн.- за Кредитним договором. Дана сума складається з: 5556,00 грн. – заборгованість по тілу кредиту; 4256,90 грн. – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, 401,00 грн. – комісія за кредитним договором.

Судом враховано, що позивачем на підтвердження вимог надано розрахунки заборгованості створені та підписані електронними підписами ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс»» відповідно до яких здійснювалося нарахування відсотків.

Дані документи є належними, повними та вичерпними доказами заборгованості, оскільки вони охоплюють всі необхідні обчислення сум та оформлені до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України.

Враховуючи викладене, а також те, що доказів повернення кредиту чи спростування вказаних обставин, на час розгляду справи відповідач не надав, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальному розмірі 10 213,90 грн.

Беручи до уваги, що відповідач в добровільному порядку взяті на себе зобов`язання за кредитним договором №138854 від 30.04.2024 не виконав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та таким, що знайшли своє підтвердження.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Між тим, посилання відповідача на проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, так як факт отримання кредитних коштів підтверджений та не заперечується сторонами. Доказів відсутності заборгованості перед позивачем, суду не представлено та судом не встановлено.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

У відповідності до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, на підставі викладеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного висновку

Оскільки позов підлягає до задоволення повністю з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 422 грн 40 коп. судового збору.

Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 7 000 грн.

04.02.2025 року між Позивачем та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» укладено договір про надання правничої допомоги № 04/02/25-01, згідно якого Адвокатське бюро на підставі звернення Клієнта доручає, а Адвокатському бюро приймати на себе зобов`язання та надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим цим договором. Відповідно до Договору № 04/02/25-01 від 04.02.2025 правничої допомоги, після належного виконання доручення Адвокатське бюро надає Клієнту Акт прийому-передачі наданих послуг.

04.02.2025 року між Позивачем та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» підписано акт приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги № 04/02/25-01 від 04.02.2025 року, в якому зазначена вартість наданих послуг з надання правничої допомоги 7 000 грн. з посиланням на протокол погодження вартості послуг до вказаного договору з кількістю годин та найменуванням.

Об`єднаною палатою Верховного Суду в своїй Постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19 зроблено наступний висновок: розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/ третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу. Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Питання застосування частини 8 статті 141 ЦПК України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу також неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, в тому числі відповідно до згаданих вище постанов, а також відповідно до постанов від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа № 520/12065/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у ЦПК України з 15 грудня 2017 року.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заявлена позивачем сума не може бути безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Враховуючи викладене, оцінивши рівень витрат представника позивача на правничу допомогу, а також співмірність витрат зі складністю предмета спору, типовість даної справи, виходячи із критеріїв розумності та пропорційності оплати послуг адвоката, з огляду на заперечення відповідача викладені у відзиві щодо розміру правової допомоги, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 258-259, 263-264, 265, 268, 354 ЦПК України; ст.ст. 1, 3, 16, 509, 512, 526, 530, 610-612, 625, 626, 628, 629, 638, 639, 1054 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (місцезнаходження: 02175, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором №138854 від 30.04.2024 року в розмірі 10213,90 (десять тисяч двісті тринадцять) гривень 90 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (місцезнаходження: 02175, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та 1000 (одна тисяча) гривень витрат на професійну правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 05 жовтня 2026 року.

Суддя: