Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №522/5877/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/5877/26

Провадження № 2/522/7030/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька - ОСОБА_3 . Шлюб між сторонами зареєстрований не був, проте сторони перебували у фактичних сімейних відносинах, які припинилися у червні 2020 року, тобто невдовзі після народження дитини. З метою забезпечення належного утримання дитини судовим наказом від 02 липня 2020 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04 червня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Вказаний виконавчий документ було пред`явлено до примусового виконання, у зв`язку з чим Приморським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження №80358943.

Як зазначає позивач, відповідач належним чином не виконує покладений на нього обов`язок зі сплати аліментів, унаслідок чого утворилася заборгованість. Станом на 31 березня 2026 року розмір заборгованості зі сплати аліментів становить 69 927,75 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості у виконавчому провадженні №80358943.

Посилаючись на наявність заборгованості зі сплати аліментів та прострочення відповідачем виконання аліментного обов`язку, позивач просить стягнути з відповідача неустойку (пеню) відповідно до частини першої статті 196 Сімейного кодексу України. Згідно з наведеним позивачем розрахунком загальний розмір пені за період прострочення становить 664 356,58 грн, однак з урахуванням передбаченого законом обмеження розміру неустойки позивач просить стягнути 69 927,75 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана справа була передана на розгляд судді Шенцевій О.П.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2026 року по справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

28 вересня 2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на їх задоволенні наполягав. Проти заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив. Відзиву чи письмових заперечень від сторони відповідача до суду не надходило.

Ухвалу про відкриття провадження у справі разом з позовом та додатками до нього надіслано відповідачу за місцем реєстрації його місця мешкання, відомості про що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч.ч. 7,8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права відповідачів на доступ до правосуддя, суд оцінює таку поведінку відповідача як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Більш того, в умовах воєнного стану, з огляду на неприпустимість зупинення роботи судів та здійснення правосуддя та на розумність строків розгляду справ, суд не має чекати, що особа щодо якої розглядається справа виявить бажання з`явитись до суду за умови не повідомлення суду причин своєї неявки.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі N 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що сторони в шлюбі не перебували, однак у них є спільна дитина, донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_3 фактично проживає разом з матір`ю і перебуває на її утриманні. Даний факт відповідачем не заперечується.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до частини першої статті 196 Сімейного кодексу України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що необхідною умовою для застосування відповідальності у вигляді неустойки (пені) є наявність заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла з вини платника аліментів. У зв`язку з цим суду належить встановити факт наявності заборгованості, її розмір та період виникнення, а також наявність вини платника аліментів у простроченні виконання покладеного на нього обов`язку.

Як вбачається з матеріалів справи, обов`язок ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 виник на підставі судового наказу від 02 липня 2020 року, відповідно до якого з відповідача щомісячно стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 04 червня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Виконання зазначеного судового наказу здійснюється в межах виконавчого провадження №80358943. Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом на 31 березня 2026 року за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 69 927,75 грн.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц, при застосуванні частини першої статті 196 Сімейного кодексу України пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення їх сплати, а її нарахування не обмежується лише тим місяцем, у якому не проводилася сплата. Оскільки аліменти мають періодичний характер та нараховуються щомісячно, при визначенні розміру пені суд має встановити розмір несплачених аліментів за кожним періодичним платежем, строк виконання кожного зобов`язання та кількість днів прострочення щодо кожного такого платежу, після чого визначити загальний розмір пені шляхом підсумування нарахованих сум. Отже, розрахунок неустойки здійснюється за формулою: (А1 ? 1% ? Q1) + (А2 ? 1% ? Q2) + ... + (Аn ? 1% ? Qn), де А - сума несплачених аліментів за відповідний місяць, а Q - кількість днів прострочення сплати відповідного щомісячного платежу.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку неустойки її розмір визначено окремо за кожним щомісячним платежем з урахуванням суми несплачених аліментів та кількості днів прострочення. Загальний розмір нарахованої пені станом на 31 березня 2026 року становить 664 356,58 грн.

Таким чином, при визначенні розміру неустойки суд виходить із розміру заборгованості за кожним щомісячним платежем, строку виконання відповідного аліментного зобов`язання та кількості днів прострочення за кожним платежем окремо.

Відповідальність у вигляді неустойки за прострочення сплати аліментів настає за наявності вини платника аліментів. При цьому обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості покладається на платника аліментів. У матеріалах справи відсутні докази того, що виникнення заборгованості зі сплати аліментів було зумовлено обставинами, які не залежали від відповідача, або що відповідач вживав належних заходів для своєчасного виконання покладеного на нього обов`язку. Доказів несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки чи неправильного перерахування аліментів банківськими установами або інших обставин, які об`єктивно унеможливлювали своєчасне виконання аліментного обов`язку, відповідачем суду не надано.

Отже, суд дійшов висновку, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, а тому наявні передбачені частиною першою статті 196 Сімейного кодексу України правові підстави для покладення на нього відповідальності у вигляді неустойки (пені).

Разом з тим частиною першою статті 196 Сімейного кодексу України встановлено, що розмір неустойки не може перевищувати 100 відсотків заборгованості. Оскільки розрахований позивачем розмір пені становить 664 356,58 грн, тоді як розмір заборгованості зі сплати аліментів становить 69 927,75 грн, розмір неустойки підлягає обмеженню сумою заборгованості.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів у розмірі 69 927,75 грн.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини (Конвенції), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції).

Статтею 18 Конвенції проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Разом з тим, ст.ст. 158, 159, 165 СК України визначено, що при наявності між батьками спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо, в разі неможливості його врегулювання рішенням органу опіки та піклування, такий спір розглядається судом та саме судове рішення є остаточним у вирішенні цього питання.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, N 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року та рішення «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 69 927,75 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною шостою статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі звільнення сторони, на користь якої ухвалено рішення, від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як особа, яка звернулася до суду з позовом про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Відтак, з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі, встановленому законом за подання до суду позовної заяви майнового характеру, з урахуванням задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 180, 182, 183 Сімейного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 273, 273, 352, 354-355,367, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 69 927 (шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять сім) гривень 75 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 1331 гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено та підписано 05 жовтня 2026 року.

Суддя: