Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №947/25911/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.10.2026 Справа №947/25911/26 Провадження №2/607/6979/2026

05 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді Вийванка О. М.

за участю секретаря с/з Дудченко Ю. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (о/р НГУ 1514024213).

Відповідач працевлаштувався з 15.07.2021, згідно із звірки бази даних отримувачів пенсій в підсистемі ПВП ДКГ з базою даних СПОВ та з даними підсистеми ІКІС ПФУ “Відомості з реєстру страхувальників” і отриманням надбавки непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім`ї, утворилася переплата пенсії в сумі 25 122,00 грн за період з 01.08.2021 по 31.05.2025.

ОСОБА_1 було надіслано листа від 20.05.2026 № 15000-0505-8/77528, в якому повідомлено про зміну суми переплати пенсії та з проханням надати заяву щодо згоди на утримання переплати з пенсії або повернути кошти самостійно на рахунок Пенсійного фонду України.

У зв`язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути в користь позивача з відповідача кошти у розмірі 25 122,00 грн та судові витрати.

Відповідач подав відзив на позов в якому вказав, що відповідач є особою з інвалідністю та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (пенсійна справа № 1514024213, о/р НГУ 1514024213). Розмір пенсії та всі надбавки до неї визначалися виключно позивачем в автоматизованій системі розрахунку пенсій ПФУ. Відповідач не мав і не має доступу до цієї системи та не впливав на порядок нарахування виплат. Позивач сам визнає у позовній заяві, що факт працевлаштування відповідача було встановлено шляхом «звірки бази даних отримувачів пенсій в підсистемі ПВП ДКГ з базою даних СПОВ та з даними підсистеми ІКІС ПФУ». Тобто всі необхідні відомості перебували у системах самого позивача — однак він не здійснював їх своєчасної звірки понад чотири роки. Одночасно з нарахуванням спірної надбавки позивач виконував постанови державного виконавця про утримання аліментів з тієї ж пенсії відповідача, отримуючи щомісячні відомості про розмір доходу та здійснюючи перерахування. Тобто позивач щомісяця безпосередньо працював з пенсійними виплатами відповідача, однак не виявляв переплату.

Позивач обґрунтовує свої вимоги посиланням на ч. 1 ст. 1166 ЦК України (відшкодування майнової шкоди). Однак ця норма передбачає відповідальність за шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відповідач не вчиняв жодних неправомірних дій: не подавав підроблених документів, не вводив позивача в оману, не приховував відомостей у спосіб, який унеможливлював їх перевірку. Пенсійні виплати нараховувались і здійснювались виключно органом ПФУ у розмірах, ним самим визначених.

Позивач виплачував пенсію добросовісно в автоматизованому режимі, на підставі власних розрахунків, без будь-яких протиправних дій з боку відповідача. Відповідач не вчиняв протиправних дій не подавав свідомо неправдивих відомостей, не приховував факту працевлаштування у спосіб, який унеможливлював перевірку (дані про його трудовий статус містилися у реєстрах, до яких позивач мав прямий доступ). Отже, норма ст. 1215 ЦК України прямо забороняє стягнення спірних коштів.

Позивач мав прямий доступ до підсистеми ІКІС ПФУ, яка містила актуальні відомості про трудовий статус відповідача, та до бази СПОВ, що він сам підтверджує у позовній заяві. Невиконання обов`язку контролю протягом понад чотирьох років є виключно недоліком організації роботи позивача.

Вина відповідача у виникненні переплати відсутня. Переплата є наслідком бездіяльності самого позивача.

Постановою старшого державного виконавця Київського відділу ДВС у місті Одесі Шапоренка Д.В. від 15.01.2026 (ВП № 79075177) встановлено щомісячне утримання з пенсії відповідача у розмірі 50%: чверть — поточні аліменти на доньку ОСОБА_2 (нар. 24.09.2013), решта — на погашення аліментного боргу станом на 01.01.2026 у розмірі 21 094,65 грн. Утримання фактично здійснюються з 2021 року. Законодавчо встановлений ліміт відрахувань з пенсії вже вичерпаний повністю. Задоволення позову позивача не матиме жодного практичного результату для виконання. Водночас зміна черговості стягнень поставить під загрозу виплату аліментів на дитину, що суперечить ч. 1 ст. 51 та ст. 52 Конституції України.

Відповідачем проведено аналіз розрахунку заборгованості у ВП № 79075177, який виявив такі загальну суму завищення в розмірі 114 476,64 грн. Той самий орган, який роками допускав ці помилки в адмініструванні виплат з пенсії відповідача, тепер вимагає стягнення додаткових 25 122,00 грн.

Відповідач отримував пенсійні виплати у розмірах, визначених виключно позивачем. Підроблених документів не подавав, в оману не вводив, відомостей навмисно не приховував, тому просить відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання представник позивача не з`явився, однак подав заяву в якій просив розглядати справу у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, однак подав заяву про розгляд справи у його відсутності, та просить відмовити у задоволенні позову.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.

При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

Ухвалою суду передано за підсудністю.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Суд, встановив, що ОСОБА_1 отримує пенсію призначену на підставі заяви та наданих документів, як особі з інвалідністю відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (пенсійна справа №1514024213, о/р НГУ 1514024213).

Спеціалістами управління було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 у зв`язку з працевлаштуванням з 15.07.2021, згідно із звірки бази даних отримувачів пенсій в підсистемі ПВП ДКГ з базою даних СПОВ та з даними підсистеми ІКІС ПФУ “Відомості з реєстру страхувальників” і отриманням надбавки непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім`ї, утворилася переплата пенсії в сумі 48 949,50 грн за період з 01.08.2021 по 31.05.2025.

Згідно з службової записки відділу з питань призначення та перерахунків пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян від 27.10.2025 № 52113/03-16 переплата взята на облік 03.11.2025.

Відповідно до службової записки від 15.05.2026 № 10799/03-16 відділом з питань призначення та перерахунків пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян надано уточнену інформацію про зміну розміру переплати пенсії з 48 949,50 грн за період з 01.08.2021 по 31.05.2025 на суму 25 122,00 грн за періоди з 01.08.2021 по 30.11.2021 та з 01.02.2022 по 31.10.2023, яка виникла у зв`язку з працевлаштуванням та звільненням з 15.07.2021 по 18.11.2021, з 01.02.2022 по 31.10.2023 а також у зв`язку з працевлаштуванням з 03.05.2025, згідно звірки бази даних отримувачів пенсій в підсистемі ПВП ДКГ з базою даних СПОВ та з даними підсистеми ІКІС ПФУ “Відомості з реєстру страхувальників” за липень 2025 року.

Відповідно до розрахунку на доплату пенсії від 14.05.2026, виданого Пенсійним фондом України, сума доплати ОСОБА_1 становить 25 122,00 грн.

Різницю переплати пенсії в розмірі 23 827,50 грн за періоди з 01.12.2021 по 31.01.2022 та з 01.11.2023 по 31.05.2025 знято з обліку з інших причин, згідно з рішенням від 15.05.2026 № 2 (РМК № 4703/05-16 від 15.05.2026).

Позивач не здійснив відрахування переплати пенсії, оскільки на момент виявлення переплати з пенсії ОСОБА_1 проводяться відрахування аліментів згідно постанови державного виконавця Хаджибейського ВДВС у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 15.01.2026 ВП № 79075177.

Постановою старшого державного виконавця Київського відділу ДВС у місті Одесі Шапоренка Д.В. від 15.01.2026 (ВП № 79075177) встановлено щомісячне утримання з пенсії відповідача у розмірі 50%: чверть — поточні аліменти на доньку ОСОБА_2 (нар. 24.09.2013), решта — на погашення аліментного боргу станом на 01.01.2026 у розмірі 21 094,65 грн. Утримання фактично здійснюються з 2021 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах станом на 01.01.2026, ОСОБА_2 має заборгованість в розмірі 114 476,64 грн.

Згідно з довідки №709 від 27.07.2026, виданої військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом на посаді старшого офіцера оперативного відділення секції планування застосування штабу з 03.05.2025 по цей час.

ОСОБА_1 було надіслано листа від 20.05.2026 № 15000-0505-8/77528, в якому повідомлено про зміну суми переплати пенсії та з проханням надати заяву щодо згоди на утримання переплати з пенсії або повернути кошти самостійно на рахунок Пенсійного фонду України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути безпідставно набуті грошові кошти.

Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач отримує пенсію призначену на підставі заяви та наданих документів, як особі з інвалідністю відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, а також отримував надбавку відповідно до п. а, ч. 1 ст. 16 вказаного Закону.

Позивач був працевлаштований з 15.07.2021 по 18.11.2021, з 01.02.2022 по 31.10.2023, та з 03.05.2025.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пенсіонери зобов`язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати.

В разі невиконання цього обов`язку і одержання у зв`язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду.

Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі його сім`ї тощо), можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду.

Частиною першою статті 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення урегульовано Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 N 6-4 (далі Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Отже, наведене також свідчить, що повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.

Суд зазначає, що до даних правовідносин слід застосовувати положеннями статі 1212 ЦК України в якій передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Частиною 1 статті 1215 ЦК України зазначається, що не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі N 753/15556/15-ц (провадження N 14-445цс18), дійшла висновку, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як вбачається з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N 14 "Про судове рішення у цивільній справі", враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Суд зазначає, що відповідачу повинно бути відомо вимоги пункту 3 частини другої статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в яких передбачено обов`язок повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до персональної картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також відповідачем не подано належних доказів про повідомлення позивача про своє працевлаштування і виконання ним обов`язку визначеного в статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Посилання відповідача, що переплата виникла виключно через адміністративні рішення органів Пенсійного фонду, яким було відомо через систему ІКІС ПФУ про працевлаштування відповідача, про що також свідчить розмір утриманих аліментів з пенсії відповідача є помилковим, оскільки відповідач не подав доказів про повідомлення органів пенсійного забезпечення про своє працевлаштування і тому йому було нараховано надбавку відповідно до п. а ч. 1 ст. 16 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, і з вказаної суми були стягнені аліменти.

Зазначення представником позивача про застосування ст. 1166 ЦК України як підставу для задоволення позову є помилковим, оскільки судом не встановлено подання відповідачем завідомо неправдивих відомостей.

Щодо інших доводів позивача та відповідача у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про який дійшов суд.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд звертає увагу на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За вказаних обставин, оскільки переплата пенсії виникла внаслідок не повідомлення відповідачем органів пенсійного забезпечення про своє працевлаштування, тобто безпідставне набуття та збереження майна було результатом поведінки набувача майна, відтак, суд вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача суму переплати пенсії, виплачену надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера в розмірі 25 122,00 грн, а тому, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Згідно з ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1)у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, оскільки позов задоволено, суд вважає, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 2 662,40 грн сплаченого судового збору.

На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області суму переплати пенсії в розмірі 25 122,00 грн (двадцять п`ять тисяч сто двадцять дві гривні 00 копійок) та 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

Позивач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, адреса місцезнаходження: вулиця Канатна, 83, місто Одеса, код ЄДРПОУ 20987385.

відповідач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду буде складено та підписано 05 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя О. М. Вийванко