Вирок від 04 жовтня 2026 р. у справі №461/4362/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4362/26

Провадження №1-кп/461/527/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.10.2026 м. Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 15.04.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12026141360000471 про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Сватівського району, Луганської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , з середньою спеціальною освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ЗСУ, у військовому званні «солдат», неодруженого, на утриманні дітей чи будь-яких інших осіб немає, раніше не судимого, відносно якого в провадженні Костопільського районного суду Рівненської області перебуває обвинувальний акт за ч.5 ст.407 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 Кримінального кодексу України,

за участю сторін судового провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

представника потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, у військовому званні «солдат», 15.04.2026 приблизно о 03.00 год, перебуваючи неподалік Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, розташованого за адресою: м.Львів, проспект Свободи, 28, діючи умисно, в ході конфлікту, який раптово виник між ним та потерпілим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наніс останньому один удар кулаком правої руки в обличчя, спричинивши при цьому потерпілому тілесні ушкодження у вигляді уламкового перелому кісток носа, рубця на спині носа, що відноситься до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, та від нанесеного удару ОСОБА_5 впав на тверду поверхню, отримавши внаслідок падіння наступні тілесні ушкодження: травматичний субдуральний крововилив ліворуч із дислокацією серединних структур та транстенторіальним вклиненням, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження по ознаці небезпеки для життя в момент спричинення.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, визнав повністю та дав суду показання, аналогічні фабулі обвинувачення. Пояснив, що гуляв з дівчиною в центрі міста, побачив, як потерпілий ображає хлопця, який продає квіти та вирішив за нього заступитися. Між ним та потерпілим раптово виникла словесна суперечка, потерпілий висловлювався в його сторону нецензурними словами, за що він наніс потерпілому удар кулаком правої руки в обличчя, від якої потерпілий впав. Дівчата викликали швидку медичну допомогу, він ж залишався на місці події. Зазначив, що всі обставини, викладені в обвинувальному акті, відповідають дійсності, розуміє, що його дії були незаконними, у вчиненому щиро розкаявся, шкодує, що так сталося, просить суворо не карати та надати йому можливість виправитися. Цивільний позов визнав повністю.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 пояснила, що є матір`ю ОСОБА_5 , його батько помер, виховує сина самостійно. Їй відомо, що її син з двома друзями гуляли в центрі міста, де мав місце конфлікт. Їй подзвонили сина друзі та повідомили, що сина побили та забрали в лікарню. Син з черепно-мозковою травмою потрапив в реанімацію, в критичному стані, в якому перебував тривалий період часу. У нього була повністю паралізована права частина тіла, яка повністю так і не відновилася. Він лише зараз починає впізнавати, що вона - його матір. Він досі не говорить реченнями, лише відповідає «так», «ні», «не знаю». В нього проламаний череп, йому провели одну операцію, а з часом необхідно буде зробити ще одну, вставляти в череп пластину. Лікарі не дають гарантії його повного одужання. Її сину 21 рік, він не зміг продовжити навчання в університеті, тепер він не може самостійно вдягнутися та взутися. На даний час син проходить реабілітацію, потребує постійного стороннього догляду та допомоги. Йому більше немає кому допомогти, тому вона змушена була звільнитися з роботи та весь час здійснює догляд за ним. Зазначила, що син був дуже спокійною та неконфліктною дитиною. Цивільний позов підтримує в повному обсязі. Крім того, потерпіла вважає недоцільним дослідження доказів, що до тих обставин, які нею та обвинуваченим не оспорюються. При цьому вказала, що розуміє зміст цих обставин. Зміст ст.349 КПК України їй зрозумілий.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються.

Відповідно до цих вимог закону суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого, допитом потерпілої ОСОБА_6 та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_3 , представник потерпілих - адвокат ОСОБА_7 та інші учасники судового процесу правильно розуміють зміст цих обставин, а також те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці фактичні обставини справи. Суд немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.

Оцінивши показання обвинуваченого, які він надав вільно, без примусу та тиску, будучи ознайомленим із правилами ст.349, 394 КПК України, і які узгоджуються між собою та не суперечать обвинувальному акту, показання потерпілої ОСОБА_6 , суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 КК України.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст.121 КК України) із об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого, у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.

При вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, умисел винної особи направлений саме на спричинення тілесних ушкоджень. При цьому ступінь тяжкості ушкодження здоров`я потерпілого може бути в свідомості особи не конкретизованим, тобто щодо наслідків своїх дій вона може діяти з невизначеним умислом. В такому разі відповідальність настає залежно від фактично заподіяної шкоди здоров`ю потерпілому.

Тобто, відповідальність за ст.121 КК України настає і у випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, а фактично було спричинено тяжке тілесне ушкодження.

Суд зауважує, що у даному конкретному випадку умисел обвинуваченого ОСОБА_3 був прямо спрямований на спричинення будь-якого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_5 , проте, фактично було спричинено тяжке тілесне ушкодження.

А відтак, дії ОСОБА_3 органом досудового розслідування вірно кваліфіковано за ч.1 ст.121 КК України, так як він умисно спричинив потерпілому ОСОБА_5 тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

При вирішенні питання про обрання виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, а також вимоги ч.1 ст.65 КК України, відповідно до якої суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів.

При вивченні особи обвинуваченого ОСОБА_3 судом встановлено, що обвинувачений з середньою спеціальною освітою, неодружений, дітей чи будь-яких інших осіб на утриманні немає, під наглядом лікаря - психіатра та лікаря - нарколога не перебував та не перебуває, є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 ЗСУ, у військовому званні «солдат», за місцем проходження військової служби характеризується позитивно, раніше не судимий та в провадженні Костопільського районного суду Рівненської області відносно нього перебуває обвинувальний акт за ч.5 ст.407 КК України.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 суд, відповідно до ст.66 КК України, визнає щире каяття, яке виразилося у тому, що обвинувачений шкодує про вчинене, засуджує свій вчинок і виявляє твердий намір не повторювати таких вчинків в майбутньому.

Обставин, які відповідно до ст.67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Враховуючи вищенаведене та конкретні обставини, за яких вчинене діяння, суспільну небезпечність та характер вчиненого тяжкого умисного злочину, ставлення обвинуваченого до вчиненого та наслідків своїх протиправних дій, не відшкодування на даний час заподіяної шкоди, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого, наявність обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд вважає, що останньому відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на рівні мінімальної межі санкції ч.1 ст.121 КК України, у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, що відповідає загальним засадам призначення покарання, викладеним у ст.65 КК України, та є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень у відповідності до вимог ст.50 КК України.

Враховуючи тяжкість вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, який є умисним тяжким злочином проти здоров`я, особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який раніше не судимий, та відносно якого в провадженні Костопільського районного суду Рівненської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 03.04.2025 до ЄРДР за №62025240030002903, про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, суд приходить до висновку, що виправлення обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства, а тому не вбачає підстав для застосування ст.75 КК України у даному випадку, у зв`язку із чим, призначене судом покарання він має відбувати реально.

Підстав для застосування вимог ст.69 КК України судом не встановлено.

Саме таке покарання, на переконання суду, буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, призначеним відповідно до загальних засад, визначених ст. 65 КК України.

Оскільки судом призначено ОСОБА_3 покарання у виді реального позбавлення волі, запобіжний захід обвинуваченому у виді тримання під вартою слід залишити без змін до набрання вироком законної сили, але не більше ніж на 60 днів, починаючи з дати проголошення даного судового рішення (тобто до 03.12.2026).

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 слід обчислювати з часу його фактичного затримання, а саме з 15.04.2026. Окрім цього, у строк покарання ОСОБА_3 підлягає зарахуванню строк перебування його під вартою під час досудового розслідування та судового розгляду, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Арешт, накладений на майно, згідно ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 20.04.2026, відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, після вступу вироку в законну силу слід скасувати.

Питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати, пов`язані із проведенням експертиз у даному кримінальному провадженні відсутні.

Вирішуючи заявлений представником потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – адвокатом ОСОБА_7 цивільний позов, суд прийшов до такого висновку.

Згідно ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 128 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

За вимогами ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з п.3 ч.1 ст.91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Статтею 56 КПК України визначено, що потерпілий має право, зокрема, на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

За нормами ст.22 КПК України, усі питання суд вирішує на засадах змагальності сторін і доведеності перед судом своїх позицій.

Згідно із ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди.

Відповідно до ч.1, 2 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.1, 2 ст.1195 ЦК України фізична особа або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Частиною 1 ст.1197 ЦК України встановлено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

В заявленому цивільному позові представник потерпілих адвокат ОСОБА_7 просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_6 матеріальну шкоду в сумі 45 250 грн, яка складається з: 24 600 грн – втрата заробітку, 20 650 грн – витрати на реабілітацію.

Позовні вимоги в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 20 650 грн витрат на реабілітацію підтверджуються фіскальним чеком КПН «1 територіальне медичне обєднання м. Львова» від 17.06.2026, такі перебувають в причинно-наслідковому зв`язку з вчиненим кримінальним правопорушенням, підтверджені належними доказами, а тому підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 24 600 грн втраченого потерпілою ОСОБА_6 заробітку, оскільки для догляду за потерпілим сином ОСОБА_5 вона змушена була звільнитися з роботи, то такі жодними доказами не підтверджені, позивачем не долучено до цивільного позову будь-яких відомостей, які б підтверджували її місце праці, звільнення з роботи чи втрачений дохід, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_5 пред`явив позовні вимоги про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, а потерпіла ОСОБА_6 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Суд вважає, що протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_3 була спричинена моральна шкода потерпілому ОСОБА_5 , яка полягає у фізичному болю та стражданнях, які він зазнав у зв`язку ушкодженням здоров`я, а саме закритою черпно мозковою травмою, травматичним субдуральним крововиливом із дислокацією серединних структур та транстенторіальним вклиненням, що спричинило необхідність оперативного втручання, його тривалому лікуванні та реабілітації, порушенні функціонування правої половини тіла, яка так і не була повністю відновлена, часткової амнезії та порушенні функцій головного мозку, необхідність подальшого оперативного втручання, лікування та реабілітації. А також, у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, що призвело до порушення звичного способу життя, необхідності залишити навчання ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут», необхідність проведення оперативних втручань, тривалого лікування та реабілітації.

Суд погоджується, що протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_3 була спричинена моральна шкода також і потерпілій ОСОБА_6 , яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо її сина ОСОБА_5 , адже останній з часу отримання тілесних ушкоджень перебуває на лікуванні та реабілітації, потребує постійного стороннього догляду та допомоги, які надає йому матір, що в свою чергу призвело вимушених змін у її життєвих та суспільних стосунках, моральних страждань, які виявилися у порушенні її душевного спокою та відчутті безпеки, руйнуванні її звичайного способу життя.

Приймаючи до уваги фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, характер і обсяг страждань потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , необхідність проходити лікування та неможливість вести звичайний спосіб життя, враховуючи характер та глибину душевних, емоційних, моральних страждань, яких вони зазнали, їх тривалість, та зважаючи на повне визнання цивільного позову обвинуваченим ОСОБА_3 , суд приходить до висновку, що вимоги потерпілих про відшкодування моральної шкоди підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 349, 368-371, 373, 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Початок строку відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з 15.04.2026, тобто з часу його фактичного затримання, зарахувавши у строк відбування покарання термін перебування під вартою.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_3 до вступу вироку у законну силу - залишити без змін, але не більше ніж на 60 днів, починаючи з дати проголошення даного судового рішення, тобто до 03.12.2026.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду від 20.04.2026 на мобільний телефон Oppo A3 X IMEI: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , із сім картою мобільного оператора НОМЕР_4 , кофту Cropp із маркуванням 3ХЛ світло коричневого кольору, кросівки та спортивні штани, – скасувати.

Речові докази:

-змив речовини бурого кольору, серветки із нашаруванням речовини бурого кольору, які згідно постанови про визнання предметів речовими доказами від 15.04.2026, передано до камери зберігання речових доказів ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області, – знищити;

- мобільний телефон мобільний телефон Oppo A3 X IMEI: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , із сім картою мобільного оператора НОМЕР_4 , кофту Cropp із маркуванням 3ХЛ світло коричневого кольору, кросівки та спортивні штани, які згідно постанови про визнання предметів речовими доказами від 15.04.2026, передано до камери зберігання речових доказів ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області, – повернути по-приналежності ОСОБА_3 ;

- зразок крові ОСОБА_3 , який згідно постанови про визнання предметів речовими доказами від 17.04.2026, передано до камери зберігання речових доказів ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області, – знищити;

- зразок крові ОСОБА_5 , який згідно постанови про визнання предметів речовими доказами від 21.04.2026, передано до камери зберігання речових доказів ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області, – знищити;

- зрізи нігтьових пластин обох рук ОСОБА_3 , які згідно постанови про визнання предметів речовими доказами від 15.04.2026, передано до камери зберігання речових доказів ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області, – знищити;

- змиви з правої та лівої рук ОСОБА_3 , які згідно постанови про визнання предметів речовими доказами від 15.04.2026, передано до камери зберігання речових доказів ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області, – знищити.

Цивільний позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 100 000 /сто тисяч/ гривень моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 20 650 /двадцять тисяч шістсот п`ятдесят/ гривень матеріальної шкоди, 50 000 / п`ятдесят тисяч/ гривень моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Вирок суду в частині встановлення обставин справи, дослідження яких було визнане недоцільним відповідно до положень ч.3 ст. 349 КПК України, оскарженню не підлягає, в іншій частині може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Відповідно до ч.6 ст.376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Суддя ОСОБА_9