Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №303/3234/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/3234/26

Провадження № 2/303/1447/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Торинець Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» (представник Токарева Анастасія Юріївна) до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

УСТАНОВИВ:

ТОВ «Укр кредит фінанс» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, вказуючи, що 07.07.2025 між ТОВ «Укр кредит фінанс» та відповідачем за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр кредит фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1572-2463. Зазначений кредитний договір разом з правилами відкриття кредитної лінії, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором відповідно до методики НБУ складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник попередньо ознайомлений. У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування» договір укладено в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію». На виконання вимог ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний правочин має бути підписаний і моментом його підписання є одноразовий ідентифікатор. Відповідачу надіслано ідентифікатор A9857, для підписання кредитного договору №1572-2463 від 07.07.2025, що є підтвердженням ознайомлення його з правилами відкриття кредитної лінії та супутніх документів. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту – 6000,00 грн; строк кредитування – 365 днів; базовий період – 30 днів; комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту; знижена % ставка – 0,75 % в день; стандартна % ставка – 1,00 % в день. Також додатковою угодою №1 від 23.07.2025 року до договору про відкриття кредитної лінії №1572-2463 від 07.07.2025 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 11 000,00 грн. Станом на 24.02.2026 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить: 63 178,00 грн, а саме: заборгованість за кредитом – 17 000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 35 128,00 грн; заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК – 8 500,00 грн; - заборгованість по комісії – 2550,00 грн, яку товариство просило стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.05.2026 позовна заява залишена без руху, повідомлення позивача про необхідність усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.06.2026 відкрито провадження по даній справі, визначено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у позовній заяві зазначив, що не заперечує щодо розгляду справи без його участі, позовні вимоги підтримав, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав повністю.

Судом проведено заочний розгляд справи, оскільки встановлено наявність умов, що передбачені ч. 1 ст. 280 ЦПК України для такого порядку розгляду.

Згідно з підпунктом 15.3 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України розгляд справ у суді здійснюється за матеріалами справи у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до пункту 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть формуватися, розглядатися та зберігатися у паперовій, електронній або змішаній формі залежно від наявних у суді технічних можливостей.

Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до автоматизованої системи документообігу суду та зберігаються у централізованому файловому сховищі.

Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть бути роздруковані та долучені до матеріалів справи у паперовій формі.

Позовна заява ТОВ «Укр кредит фінанс» про стягнення грошових коштів разом із доданими до неї документами надійшла до суду в електронній формі. При цьому позовну заяву роздруковано і долучено до матеріалів справи у паперовій формі, тоді як інші додані до позову документи зберігаються у централізованому файловому сховищі автоматизованої системи документообігу суду.

За таких обставин, з урахуванням наявних у суді технічних можливостей, суд дійшов висновку про можливість здійснення розгляду цієї справи у змішаній формі.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 07.07.2025 між ТОВ «Укр кредит фінанс» та відповідачем в електронній формі укладено договір про відкриття кредитної лінії №1572-2463 на суму 6000,00 грн, шляхом безготівкового переказу грошової суми, зі сплатою відсотків, згідно п. 4.9. строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику: 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 06.07.2026. Строк дії договору є рівним строку кредитування. У будь-якому випадку договір діє до 24 години (включно) доби, наступної після дати повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Продовження строку кредитування в односторонньому порядку кредитодавцем або позичальником не допускається. Продовження строку кредитування є можливим виключно за взаємною згодою сторін в процесі реструктуризації кредитних зобов`язань позичальника. Відповідно до п. 11.1. цей договір та правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови договору та надання кредиту. Укладаючи цей договір, позичальник підтвердив, що попередньо уважно ознайомився з правилами на вебсайті кредитодавця, повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись умов цього договору, а тому добровільно та свідомо укладає цей договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним. Згідно п. 3.1 цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».

Також додатковою угодою № 1 від 23.07.2025 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1572-2463 від 07.07.2025 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 11 000,00 грн та про продовження строку кредитування до 365 днів з дати укладення додаткової угоди. З урахуванням цього строк кредитування за договором становить 381 день.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що договір про відкриття кредитної лінії №1572-2463 від 07.07.2025укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів підтверджено договором про відкриття кредитної лінії №1572-2463 від 07.07.2025, правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором відповідно до методики НБУ, які підписано відповідачем 07.07.2025 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а також довідкою про перерахування суми кредиту за договором про відкриття кредитної лінії №1572-2463 від 07.07.2025 та додатковою угодою №1, з якої встановлено, що 07.07.2025 та 23.07.2025 та через систему LiqPay відповідачу на карту НОМЕР_1 перераховано кредитні кошти в сумі 17 000,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що на виконання умов договору про відкриття кредитної лінії №1572-2463 від 07.07.2025 та додаткової угоди №1 відповідачу надано кредитні кошти в розмірі 17 000,00 гривень шляхом перерахунку на його банківський рахунок за допомогою системи LiqPay, але останній в порушення умов договору своєчасно, в порядку та на умовах визначених договором, кредитні кошти не повернув.

Згідно розрахунку заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1572-2463 від 07.07.2025, станом на 24.02.2026 становить 63 178,00 грн, з якої сума боргу за тілом кредиту 17 000,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами 35 128,00 грн, прострочена заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК – 8500,00 грн та прострочена заборгованість по комісії – 2550,00 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частиною 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем відповідно до ст. 81 ЦПК України заперечень на позовні вимоги не подано, як і не подано доказів, що свідчать про неправильність представлених позивачем розрахунків суми кредитної заборгованості, що нарахована згідно умов укладеного договору.

Розрахунок заборгованості проведений з дотриманням узгоджених сторонами вищевказаних істотних умов договору, а відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на спростування встановлених судом обставин, а також розрахунку заборгованості.

Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов`язання, які випливають з кредитного договору, ними дотримано письмову форму кредитного договору, цей договір є укладеним відповідно до вимог ст. 639, 1054 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася і сторонами кредитного договору досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов.

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19) та від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження №61-7203св20).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні, встановлений строк (термін) то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України розмір і порядок отримання процентів за договором позики встановлюється договором. Правила ст. 1048 ЦК України поширюються і на відносини за кредитним договором (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Судом встановлено, що ТОВ «Укр кредит фінанс» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, грошові кошти в передбаченому договором розмірі видало відповідачу, але останній умови договору не виконує, тому з нього підлягає стягненню заборгованість за договором кредиту на користь позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 35 128 грн заборгованості за нарахованими процентами слід зазначити, що їх нарахування відповідає умовам договору, але аналізуючи пропорційність заборгованості за тілом кредиту та процентам за користування кредитом суд приходить до наступного.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 679/1103/23 від 12.02.2025 викладено наступний правовий висновок:

«Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по процентам підлягають частковому задоволенню в розмірі 20 000,00 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає стяганню на користь позивача становить 39 550,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 17 000,00 грн, заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 20 000 грн та заборгованості по комісії – 2550,00 грн..

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 8500,00 грн заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦКУ суд приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Судом встановлено, що кредитний договір між позивачем та відповідачем укладено 07.07.2025, відповідно і нарахування суми заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦКУ за договором нарахована після 24.02.2022. Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

За викладених обставин у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 8500,00 грн заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦКУ слід відмовити.

Щодо витрат позивача по сплаті судового збору, суд приходить до наступного.

Відповідно до ставок судового збору, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» позовна заява майнового характеру, яка подана юридичною особою сплачуються за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач звернувся до суду з позовом майнового характеру і виходячи з ціни позову 63 178 грн та застосував коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору і сплатив платіжною інструкцією № 13523 від 02.04.2026 судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Враховуючи викладене та п. 36 роз`яснень постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», який передбачає, що вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VІ) з відповідача підлягає стягненню 62,60% (39 550 грн : 63 178 грн х 100) сплаченого судового збору в розмірі 1666,66 грн (2662,40 грн х 62,60:100) на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 141, 258-259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. 207, 526, 530, 610, 611, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054, 1069 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» (місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 407, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 38548598) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про стягнення грошових коштів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 39 550 гривень (шістдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят три гривні) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1666,66 гривень (одна тисяча шістсот шістдесят шість гривень 66 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя