Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №346/709/19 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/709/19

Провадження № 22-ц/4808/661/26

Провадження № 22-ц/4808/309/26

Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Томин О.О.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю особи, які подали апеляційну скаргу,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник адвокат Чеботар В.В.,

позивач - ОСОБА_4 , представник адвокат Паламарчук О.А.,

треті особи - Коломийська міська рада , представник Муцак І.М.,

Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Коломийська міська рада, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Третьяковою І.В. 08 грудня 2025 року в м. Коломия Івано-Франківської області та на додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про ухвалення додаткового рішення:

У лютому 2019 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 2013 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки для його обслуговування на підставі договорів дарування.

Із його домоволодінням межують земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 , співвласниками яких є відповідачі. Вказані будинки та земельні ділянки відповідачі успадкували за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Розпорядженням Коломийського райвиконкому № 65-р від 7 березня 1995 року ОСОБА_6 надано дозвіл на під`єднання житлового будинку АДРЕСА_2 до міського водопроводу. На підставі цього розпорядження Коломийським управлінням водопровідно-каналізаційного господарства видано технічні умови № 20-95 для виготовлення технічної документації на під`єднання до водопроводу.

Згідно з технічними умовами, власник будинку мав передбачити будівництво бетонного відстійника із забезпеченням самовивезення стоків, виконати герметизацію каналізаційного випуску та самостійно здійснювати обслуговування септика. Згодом була виготовлена технічна документація на під`єднання до міського водопроводу житлового будинку АДРЕСА_2 .

Позивачу невідомо, коли саме було збудовано спірний септик. Водночас із договору дарування від 6 жовтня 2009 року щодо будинку АДРЕСА_2 вбачається, що на той час септик був відсутній. Також відповідно до технічного паспорта станом на 10 грудня 2003 року вигрібна яма не значилася. Позивач припускає, що септик збудовано після 2009 року.

На той час діяв Закон України «Про планування і забудову територій», стаття 29 якого передбачала необхідність отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Аналогічні вимоги містилися у статті 22 Закону України «Про основи містобудування», а також у статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», чинних на момент звернення до суду.

За твердженням позивача, дозвіл на спорудження вигрібної ями по АДРЕСА_2 не видавався. Септик було збудовано без дозволу органу місцевого самоврядування та без дозволу на виконання будівельних робіт. Крім того, жодної згоди на його спорудження не надавали ні батьки позивача, ні сам позивач.

Позивач вказує, що септик зведено з порушенням пунктів 2.21 та 2.22 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом МОЗ України від 17.03.2011 № 145. Відповідно до цих норм вигріб має бути водонепроникним, мати щільно прилягаючу кришку та розташовуватися на відстані не менше 20 метрів від стін житлових будівель, громадських споруд, майданчиків для ігор і відпочинку, а також інших об`єктів.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 16 березня 2017 року, спірний септик розміщений на відстані 14,5 метра від стін житлового будинку позивача та 17 метрів від криниці. Позивач стверджує, що через порушення санітарних норм рідкі відходи потрапляють у його колодязь, унаслідок чого вода не відповідає вимогам ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною», що підтверджується результатами санітарно-мікробіологічних досліджень. Крім того, наявний неприємний запах, який унеможливлює відкривання вікон у будинку.

Також позивач зазначив, що його батьки, які тривалий час проживали у будинку АДРЕСА_1 та споживали воду з колодязя, хворіли на карциному сигмовидної кишки, що підтверджується медичними документами.

Оскільки відповідачі добровільно демонтувати септик не погоджуються, позивач просив зобов`язати їх усунути перешкоди у користуванні будинковолодінням АДРЕСА_1 шляхом демонтажу за власний рахунок вигрібної ями (септика), розміщеної на земельній ділянці по АДРЕСА_2 .

У грудні 2025 року представником позивача подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про розподіл судових витрат. Заява обґрунтована тим, що у судових дебатах ОСОБА_7 вказала, що належні докази понесених витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення суду. В ході розгляду справи ОСОБА_4 понесені витрати на правничу допомогу у сумі 7000 грн, які підтверджені описом наданих адвокатом послуг та квитанцією, проте у рішенні Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2025 року це питання не вирішувалося, оскільки докази їх понесення були подані після його ухвалення. Тому представник позивача просила стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати на правничу допомогу у сумі 7000 грн у рівних частках по 2333,33 грн з кожного відповідача.

Короткий зміст оскаржуваних рішень:

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2025 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Шепарівцівська сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням. Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_4 у користуванні будинковолодінням АДРЕСА_1 шляхом демонтажу за власний рахунок септика/вигрібу, розміщеного на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Додатковим рішенням цього суду від 29 січня 2026 року стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 7000 грн витрат на правничу допомогу в рівних частках по 2333,33 грн з кожної.

Короткий зміст апеляційної скарги на рішення суду від 08 грудня 2025 року:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із рішенням суду першої інстанції не погодилися та подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування ним норм матеріального права.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції поклав в основу рішення висновок експерта, складений на замовлення позивача, незважаючи на те, що відповідачами ставилася під сумнів його правильність та повнота. При цьому в матеріалах справи міститься інший експертний висновок, яким встановлено відмінні від першого висновку обставини. Таким чином, суд мав оцінити причини розбіжностей між висновками експертів та встановити, яким із них і з яких мотивів слід надати перевагу.

На думку осіб, які подали апеляційну скаргу, за наявності істотних розбіжностей між експертними висновками виникла необхідність у проведенні додаткового дослідження, зокрема комісійної та/або комплексної експертизи, для усунення суперечностей та належного встановлення фактичних обставин справи. Натомість суд першої інстанції, не усунувши зазначених розбіжностей і не навівши переконливих мотивів відхилення іншого експертного висновку, фактично надав перевагу одному доказу перед іншим. На переконання апелянтів, це призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Особи, які подали апеляційну скаргу також зазначають, що сам по собі факт можливого самочинного будівництва септика або відсутність дозвільної документації на його спорудження не є достатньою підставою для задоволення позову. Для задоволення вимог позивача необхідно встановити не лише наявність певного порушення будівельних чи санітарних вимог, а й те, що внаслідок цього порушено конкретне право чи законний інтерес позивача або створено реальні перешкоди у користуванні належним йому майном.

Водночас, як зазначають особи, які подали апеляційну скаргу, позивач не довів належними та допустимими доказами ані факту конкретного порушення його прав, ані того, що розташування септика створює для нього реальні перешкоди у користуванні власним майном. За таких обставин, навіть встановлення певних порушень під час спорудження септика не свідчить про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Окремо особи, які подали апеляційну скаргу, звертають увагу на суперечливість доказів щодо відстані від септика до криниці позивача. За їх твердженням, одні докази свідчать про дотримання відстані у 20 метрів, тоді як інші вказують на її недотримання. Відтак, на їх переконання, за відсутності достовірно встановленої відстані неможливо зробити однозначний висновок про порушення відповідних санітарних вимог.

Також заперечують доведеність факту погіршення якості води у криниці позивача та причинного зв`язку між її станом і розташуванням септика. На їх думку, припущення про можливе забруднення води не може свідчити про порушення прав позивача, якщо факт такого забруднення, його характер та безпосередній причинний зв`язок із діями відповідачів не підтверджені належними і допустимими доказами.

Таким чином, особи, які подали апеляційну скаргу, вважають, що суд першої інстанції не забезпечив належної оцінки доказів у їх сукупності, не усунув істотних суперечностей між експертними висновками та не встановив належним чином, чи мало місце конкретне порушення прав позивача, спричинене розташуванням септика. За відсутності достовірного встановлення цих обставин висновок про наявність правових підстав для задоволення позову, на їх переконання, є передчасним.

З огляду на наведене ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

Позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги рішення суду від 08 грудня 2025 року:

ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу у якому зазначив, що у даній справі проведено дві судові експертизи. Обидва висновки експерта долучені до матеріалів справи, досліджені судом та оцінені ним в сукупності з іншими доказами. Крім того, суд у рішенні чітко вказав, чому надав перевагу одному з них. Оскільки висновок експерта не має наперед встановленої сили, суд мав право прийняти один висновок і відхилити інший за умови належного мотивування.

Суд встановив, що септик/вигріб збудований без належних дозволів, не відповідає технічним умовам та розташований з порушенням мінімально допустимих відстаней (менше 20 м до колодязя та житлового будинку позивача). Крім того, наявними у матеріалах справи письмовими доказами підтверджено непридатність води з колодязя позивача для споживання через присутність у ньому хвороботворних бактерій.

Представник позивача звернув увагу, що суд послався на статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на повагу до житла. Вважає, що забруднення питної води та створення небезпеки для здоров`я можуть становити втручання у право особи на безпечне та комфортне користування своїм житлом. Недотримання санітарних норм саме по собі створює екологічну та санітарну небезпеку для позивача.

Тому, на переконання представника позивача, встановлені порушення мають не лише формальний характер, а й зачіпають право позивача на безпечне користування житлом.

Враховуючи наведене представник позивача просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Короткий зміст апеляційної скарги на додаткове рішення суду від 29 січня 2026 року:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу на додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року, яким з них у рівних частках стягнуто витрати на професійну правничу допомогу.

Особи, які подали апеляційну скаргу, зазначають, що не погоджуються із зазначеним додатковим рішенням, оскільки вважають визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу неспівмірним із характером та складністю справи, фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, а також таким, що не відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності судових витрат.

Вказують, що під час розгляду справи судом першої інстанції вони подали клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, у якому навели заперечення щодо їх обґрунтованості та співмірності. Проте суд першої інстанції, на думку осіб, які подали апеляційну скаргу, належної оцінки цим доводам не надав, обмежившись висновком про те, що у клопотанні не наведено конкретного обґрунтування неспівмірності заявлених витрат зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, їх тривалістю та іншими обставинами, що мають значення для визначення розміру таких витрат.

Особи, які подали апеляційну скаргу, вважають такий висновок необґрунтованим, оскільки у поданому ними клопотанні фактично наведено конкретні заперечення щодо окремих видів заявлених до відшкодування витрат.

Зокрема, вони зазначають, що витрати на вивчення адвокатом матеріалів справи, законодавства та судової практики, а також на підготовку позовної заяви не можуть бути визнані необхідними та обґрунтованими у заявленому розмірі. На їх думку, спір не був новим за своїм предметом, оскільки аналогічні позовні вимоги за іншого складу учасників уже були предметом судового розгляду, а тому підготовка позовної заяви та опрацювання правового матеріалу не вимагали від представника такого обсягу роботи, який заявлений до відшкодування.

Крім того, апелянтки вважають завищеною вартість інших заявлених до відшкодування послуг, зокрема підготовки процесуальних документів та представництва інтересів позивача в судових засіданнях, які оцінені у 4 000 грн. На їх переконання, визначена вартість не відповідає фактичному обсягу та складності виконаної адвокатом роботи.

Таким чином, особи, які подали апеляційну скаргу, вважають, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не надав належної оцінки їхнім запереченням щодо необхідності, обсягу та вартості заявлених послуг, а також не перевірив їх співмірність із характером спору та фактично виконаною адвокатом роботою.

З огляду на наведене ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили скасувати додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

Позиція інших учасників справи щодо додаткового рішення суду від 29 січня 2026 року:

ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року.

У відзиві зазначає, що оскаржуване додаткове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права та на підставі належним чином досліджених доказів.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, ОСОБА_4 зазначає, що особи, які подали апеляційну скаргу, фактично не навели конкретних обставин, які б свідчили про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, обсягом та характером наданих адвокатом послуг. Наведені ними міркування, на його думку, мають загальний характер і не підтверджені належними доказами, які б давали підстави для висновку про нереальність, необґрунтованість або надмірність заявлених витрат.

Зазначає, що незгода апелянток із розміром витрат на професійну правничу допомогу не свідчить про їх неспівмірність. Для зменшення таких витрат необхідно навести конкретні обставини та надати докази, які дають можливість оцінити співвідношення між заявленою сумою, складністю справи, обсягом фактично виконаної адвокатом роботи та витраченим на неї часом.

На переконання ОСОБА_4 , суд першої інстанції належним чином дослідив подані на підтвердження витрат докази, врахував характер і обсяг наданої професійної правничої допомоги та перевірив доводи осіб, які подали апеляційну скаргу, щодо необхідності зменшення її вартості. За результатами такої оцінки суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для зменшення заявленого до відшкодування розміру витрат.

Відтак, доводи апеляційної скарги, на думку ОСОБА_4 , не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання про розподіл судових витрат, чи неналежну оцінку поданих сторонами доказів. Фактично апелянтки висловлюють незгоду з оцінкою судом першої інстанції обґрунтованості та співмірності витрат, не навівши достатніх підстав для її перегляду судом апеляційної інстанції.

З огляду на наведене ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року - без змін.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:

Особи які подали апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник адвокат Чеботар В.В. у судовому засіданні ці скарги підтримали, просили задовольнити апеляційні скарги з підстав викладених у них.

Позивач ОСОБА_4 та його представник адвокат Паламарчук О.А. проти доводів апеляційних скарг заперечили, просили відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у відзивах на ці скарги.

Представник третьої особи Коломийської міської ради Муцак І.М. у судовому засіданні просила ухвалити законне рішення.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги є такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Фактичні обставини справи:

ОСОБА_4 є власником будинку за адресою АДРЕСА_1 , а також власником земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, що підтверджується договорами дарування будинку та земельної ділянка від 12 липня 2013 року (а.с.12-13, 21-22, т.1) та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.14,23, т.1).

Співвласниками сусідньої земельної ділянки та розташованого на ній домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 є відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.15-20, т.1), право власності на вказане нерухоме майно набуте на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом 29.01.2019 року, до цього земельна ділянка та житлові будинки перебували у власності ОСОБА_5 (а.с.24-29, т.1).

Розпорядженням виконавчого комітету Коломийської районної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 07.03.1995 року №65-р дозволено підключення житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 до міського водопроводу і каналізації (а.с.30, т.1).

На підставі вказаного розпорядження Коломийським управлінням водопровідно-каналізаційного господарства виготовлені технічні умови №20-95 для виготовлення технічної документації на під`єднання до міського водопроводу вказаного житлового будинку. Строк дії технічних умов до 1997 року, який в подальшому продовжено до 2004 року. Згідно з п.п.2,3 технічних умов власник будинку мав передбачити будівництво бетонного відстійника з забезпеченням самовивезення стоків, а також виконання герметизації каналізаційного випуску. Обслуговування септику мав робити власник будинку. На ситуативному плані земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 а технічних умов водовідведення позначено бетонний герметичний відстійник з забезпеченням самовивозу V-3м3/добу, розташований на відстані 17 м до криниці на сусідній ділянці та на відстані 13,5 м від кута житлового будинку (а.с.31-39, т.1).

Відповідно до договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води від 21.01.2019 року, укладеного між КП «Коломияводоканал» та власником житлового будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 підприємством надаються послуги з централізованого водопостачання холодної води та водовідведення за встановленим тарифом (а.с.197-198, т.1).

З відповіді управління комунального господарства КП «Коломияводоканал» від 29.01.2020р вбачається, що особовий рахунок за адресою по АДРЕСА_2 відкрито 27.10.2006 року (а.с.196, т.1).

Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2 , виготовленого станом на 10.12.2003 року, на території домоволодіння АДРЕСА_2 розміщений септик, позначений на схемі земельної ділянки під АДРЕСА_3 (а.с.44, т.1).

Згідно листа відділу регіонального розвитку містобудування та архітектури Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області № 45/01-05 від 12.07.2016 року, жительки АДРЕСА_4 не надавався дозвіл на спорудження вигрібної ями (а.с.45, т.1).

Відповідно до листа управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області № 610/1009/1.18/2018 від 15.03.2018 року, інформація щодо реєстрації документів, які дають право на виконання будівельних робіт з будівництва септика по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відсутня на час надання відповіді (а.с.46, т.1).

Згідно акту обстеження земельної ділянки №16.03.2017 комісією в складі голови земельної комісії, в присутності сільського голови, спеціаліста землевпорядника за заявою ОСОБА_4 проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відстань від септика ОСОБА_5 до старої криниці ОСОБА_4 становить 17 метрів, до нової криниці - 5,5 м, до кута житлового будинку ОСОБА_4 – 14,5 м (а.с.48, т.1).

За результатами санітарно-мікробіологічних досліджень від 17.06.2016, 29.06.2016, 15.11.2017 проведених ДУ «Івано-Франківський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» в наданих ОСОБА_4 зразках води з колодязя наявні загальні коліформи. Якість води не відповідає вимогам ДСанПіНу2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною». Вода для пиття не придатна (а.с.49-51, т.1).

З висновку експерта Ощипко О.О. (СП «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр») №65 від 25.04-07.09.2021 року вбачається, що на підставі ухвали Коломийського міськрайонного суду від 06.08.2020 року проведено дослідження будівель і споруд розташованих на території будинковолодінь – земельних ділянок індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . За результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи експерт встановив, що «септик» споруджений на земельній ділянці по АДРЕСА_2 а представляє собою закопану в землю металеву ємність циліндричної форми з люком, що виступає над поверхнею та розташована на відстані 8,61 м від житлового будинку по АДРЕСА_2 , на відстані 12,08 м від житлового будинку по АДРЕСА_1 , на відстані 17,48м від колодязя розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 . Дана споруда не може бути охарактеризована як септик, оскільки не містить елементів необхідних для очищення води, подальшого відведення очищеної води та виведення газів, що виділяються. Експерт прийшов до таких висновків:

1.Технічна документація на спорудження септика на земельній ділянці по АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_2 не відповідає вимогам нормативно-правових актів в галузі будівництва, що діяли станом на час їх розробки, а саме щодо відстані до колодязя, розташованого на сусідній земельній ділянці по АДРЕСА_1 , яка становить близько 17 м, при тому що нормативна має становити не менше 20-25м за умови, що колодязь розташовуватиметься вверх за течією ґрунтових вод і 40-50 м вниз за течією ґрунтових вод (напрямок руху ґрунтових вод в технічний документації не вказано, але земельна ділянка житлового будинку АДРЕСА_5 знаходиться вище по схилу, який веде до берега річки Прут, ніж земельна ділянка житлового будинку АДРЕСА_1 , а колодязь розташовано з невеликим зміщенням по відношенню до розташування септика щодо напрямку схилу. Відповідно відстань від септика до колодязя мала б становити не менше 30-40м). В Технічній документації не зазначено відстань від септика до вікон житлових будинків яка має становити не менше 15 м, а фактична відстань від септика до найближчого вікна житлового будинку по АДРЕСА_2 становить 10м. В «Технічних умовах №20-95» відсутні дані про характеристики септика/відстійника, які можна б було перевірити на відповідність вимогам ДБНі СНіП.

2. Споруда, розташована земельній ділянці по АДРЕСА_2 , що слугує для збору побутових стічних вод будинковолодіння, яка в матеріалах «Технічного паспорта садибний (індивідуальний) житловий будинок» зазначена як «септик», фактично по своїми конструктивними характеристиками принципово відрізняється від споруди зазначеної в матеріалах технічної документації на спорудження септика і не являється септиком, а згідно п.3.10ДБН В.2.5.-75:2013 «Каналізація» відповідає терміну «вигріб». Дана споруда не відповідає вимогам нормативно-правових актів в галузі будівництва, що діють на території України на час проведення експертизи, а саме п.10.8.4 ДБН В.2.5-75:2013 «Каналізація. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування та п.6.1.42 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова території», згідно яких влаштування вигребів допускається для люфт-клозетів, біотуалетів, та дворових вбиралень за умови водонепроникності.

3. Виявлено поверхневі пошкодження у вигляді масового ураження іржею септика/вигребу, які виникли внаслідок того, що об`єкт дослідження виконано з металу, який постійно перебуває в агресивному середовищі, а усунення наявних пошкоджень можливе шляхом повної заміни конструкції об`єкту. Доцільним є влаштування нового септика з дотриманням вимог нормативно-правових актів в галузі будівництва. Експертом не встановлено наявність руйнувань елементів споруди та наявність місця порушення його непроникності в зв`язку із частковою наповненістю ємності побутовими стічними водами.

4. Достовірно встановити причинно-наслідковий зв`язок забруднення води у колодязі, розташованому на земельній ділянці по АДРЕСА_1 з порушенням нормативно-правових актів при спорудженні септика на земельній ділянці по АДРЕСА_2 або його технічним станом на час проведення обстеження об`єктів дослідження в ході проведення експертизи не видається можливим (а.с.2-28, т.2).

У висновку експерта Максимчина А.Д. № 1167/23-28 від 13 жовтня 2023 року спірна споруда охарактеризована як септик з накопичувальним принципом роботи, яка відповідає вимогам нормативно-правових актів в галузі будівництва (ДБН та СНіП). Точна відстань від септика/вигреба до криниці, розташованій на земельній ділянці по АДРЕСА_1 становить 20,1875 м. (а.с. 163-179, т. 3).

Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд:

Згідно зі статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2025 року та додаткового рішення цього суду від 29 січня 2026 року в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідачки є співвласницями домоволодінь, розташованих за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 у цьому ж населеному пункті.

Предметом спору є споруда, розташована на земельній ділянці відповідачок та призначена для збирання побутових стічних вод. Позивач, обґрунтовуючи позов, посилався на те, що розміщення та технічний стан цієї споруди створюють перешкоди у користуванні належним йому домоволодінням, зокрема з огляду на її розташування поблизу колодязя та можливість негативного впливу на якість води через невідповідність споруди вимогам ДБНі СНіП.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (частини перша-п`ята статті 319 ЦК України).

Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому шкоди.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом цієї норми для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном необхідно встановити факт існування таких перешкод, їх протиправність та причинний зв`язок між відповідними діями чи бездіяльністю відповідача і порушенням права позивача.

Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше (стаття 104 ЗК України).

Стаття 15 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» передбачала, що підприємства, установи, організації та громадяни при розробленні і використанні нових технологій, проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції та технічному переобладнанні підприємств, виробничих об`єктів і споруд будь-якого призначення, плануванні та забудові населених пунктів, курортів, проектуванні і будівництві каналізаційних, очисних, гідротехнічних споруд, інших об`єктів зобов`язані дотримувати санітарного законодавства.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності жилі, виробничі, побутові та інші приміщення відповідно до вимог санітарних норм.

Статтею 26 Закону України «Про систему громадського здоров`я» визначено, що водні об`єкти, що використовуються в цілях питного та господарсько-побутового водопостачання, а також у лікувальних, оздоровчих та рекреаційних цілях, у тому числі водні об`єкти, розташовані в межах населених пунктів, не повинні бути джерелами біологічних, хімічних і фізичних факторів шкідливого впливу на людину. Критерії безпечності для людини водних об`єктів, у тому числі гранично допустимі концентрації у воді хімічних, біологічних речовин, патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів, рівень радіаційного фону встановлюються санітарним законодавством і визначаються державними медико-санітарними правилами та нормативами.

Держава гарантує захист прав споживачів у сфері питної води, питного водопостачання шляхом: забезпечення кожної людини питною водою нормативної якості в межах науково обґрунтованих нормативів питного водопостачання залежно від району та умов проживання; державної підтримки, регулювання та нагляду у сфері питного водопостачання відповідно до цього Закону; здійснення заходів організаційного, науково-технічного, санітарно-епідеміологічного, природоохоронного, економічного, правового характеру щодо поліпшення якості питної води, розвитку питного водопостачання, охорони джерел і систем питного водопостачання, відновлення запасів питної води (стаття 7 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»).

З огляду на характер спірних правовідносин визначальним для правильного вирішення справи є встановлення того, якою саме є фактично існуюча споруда, чи відповідає вона передбаченому технічною документацією та нормативними вимогами способу відведення побутових стічних вод, а також чи створює така невідповідність перешкоди у користуванні майном позивача.

Відповідно до пункту 3.10 ДБН В.2.5-75:2013 «Каналізація. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування» вигріб — це інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу та призначена для збирання і зберігання рідких відходів.

Разом із тим зазначені будівельні норми розмежовують вигреби та септики за їх функціональним призначенням і конструктивними характеристиками.

Так, відповідно до пункту 10.8.3 ДБН В.2.5-75:2013 септики застосовуються для попереднього очищення стічних вод окремих будинків, а їх конструктивне виконання повинно забезпечувати здійснення відповідного процесу очищення. Зокрема, у септиках передбачаються пристрої для затримання плаваючих речовин та природна вентиляція.

Отже, септик за своїм функціональним призначенням не зводиться лише до накопичення стічних вод, а є спорудою, призначеною для їх попереднього очищення, що зумовлює відповідні вимоги до його конструкції.

Водночас пунктом 10.8.4 ДБН В.2.5-75:2013 встановлено, що в населених пунктах, у яких відсутні мережі централізованої або децентралізованої господарсько-побутової каналізації, не допускається проєктування введення водопроводу до будинку, внутрішньобудинкової та зовнішньої каналізації з подальшим відведенням стічних вод у вигрібні ями. Для окремих одноповерхових і двоповерхових будинків без введення водопроводу допускається влаштування водонепроникних вигребів у передбачених цими нормами випадках.

Аналогічні вимоги містяться у ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій». Відповідно до пункту 6.1.42 цього ДБН за відсутності мереж міської (селищної) каналізації необхідно передбачати каналізування садиб із використанням локальних очисних споруд відповідно до вимог ДБН В.2.5-64 та ДБН В.2.5-75. При введенні водопроводу в будинок та обладнанні його внутрішньобудинковою каналізацією відведення побутових стоків у вигріб не допускається.

Зазначені вимоги узгоджуються з Державними санітарними нормами та правилами утримання територій населених місць, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 березня 2011 року № 145, якими вигріб визначено як інженерну споруду, призначену для збирання та зберігання стічних вод нецентралізованого водовідведення.

Таким чином, нормативне регулювання розмежовує вигріб та септик як різні за своїм призначенням споруди, а допустимість використання вигребу залежить, зокрема, від способу водопостачання та каналізування відповідного будинку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до технічних умов № 20-95 передбачалося влаштування бетонного герметичного відстійника із самостійним вивезенням стічних вод. Натомість фактично на земельній ділянці відповідачок розміщена інша за своїми конструктивними характеристиками споруда.

Так, згідно з висновком експерта ОСОБА_8 № 65 фактично розташована на земельній ділянці відповідачок споруда за своїми конструктивними характеристиками не відповідає передбаченій технічною документацією споруді септика, а є вигребом. Експертом встановлено, що фактична споруда являє собою заглиблену металеву ємність циліндричної форми довжиною приблизно 2,7 м та діаметром 2,24 м з оглядовим отвором.

Отже, між передбаченим технічною документацією рішенням та фактично існуючою спорудою наявна конструктивна невідповідність. Ця обставина має істотне значення для оцінки дотримання відповідачками вимог щодо належного відведення побутових стічних вод.

При цьому колегія суддів враховує, що у матеріалах справи міститься також висновок експерта ОСОБА_9 № 1167/23-28 від 13 жовтня 2023 року, яким спірна споруда охарактеризована як септик з накопичувальним принципом роботи.

Наявність розбіжностей між висновками експертів не свідчить про необхідність призначення додаткової, комісійної чи комплексної експертизи. Відповідно до статей 89, 102 ЦПК України висновок експерта не має наперед установленої сили та підлягає оцінці судом нарівні з іншими доказами з урахуванням його повноти, обґрунтованості, методики проведеного дослідження та можливості на його підставі встановити обставини, які мають значення для справи.

У цьому випадку колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції і також бере до уваги висновок експерта ОСОБА_8 щодо фактичних конструктивних характеристик спірної споруди, оскільки він містить більш повне дослідження об`єкта та дає можливість співставити його фактичні характеристики з характеристиками споруди, передбаченої технічною документацією.

Натомість під час проведення дослідження експертом ОСОБА_9 внутрішній огляд споруди не проводився, оскільки ємність була заповнена стічними водами. Стан видимих металевих поверхонь експерт визначав шляхом візуального огляду через відкритий люк. Крім того, експерт зазначив про неможливість проведення внутрішніх та зовнішніх замірів споруди без застосування руйнівного методу.

Таким чином, можливість безпосереднього дослідження конструктивних характеристик спірної споруди під час проведення зазначеної експертизи була обмеженою.

Крім того, відповідаючи на питання щодо можливості майбутнього витоку стічних вод, експерт ОСОБА_9 зазначив лише про ймовірність такого витоку у разі неправильної експлуатації споруди, зокрема непроведення робіт з гідроізоляції металевих поверхонь. Таке твердження не встановлює факту наявності витоку стічних вод або фактичного проникнення таких вод на земельну ділянку, а стосується можливого розвитку подій за певних умов.

Так само на питання про те, через який час та на підставі яких нормативних положень виявлене поверхневе пошкодження металу може призвести до витоку стічних вод або їх проникнення на земельну ділянку, експерт зазначив про неможливість надати відповідь, оскільки це питання не належить до предмета будівельно-технічної експертизи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок експерта Максимчина А.Д. не забезпечує достатньої повноти встановлення обставин, які мають визначальне значення для вирішення цього спору, оскільки не містить повного дослідження конструктивних характеристик споруди, а наведені в ньому положення щодо можливого витоку стічних вод не встановлюють факту такого витоку, а лише допускають можливість його виникнення за певних умов.

Отже, доводи апелянток про те, що суд першої інстанції безпідставно надав перевагу одному експертному висновку перед іншим, не можуть бути прийняті. Факт наявності двох висновків із різними формулюваннями не означає, що суд зобов`язаний призначати нову експертизу, якщо наявні докази у сукупності дають можливість встановити обставини, необхідні для вирішення спору.

Водночас встановлення факту того, що фактично існуюча споруда є вигребом та не відповідає споруді, передбаченій технічною документацією, саме по собі ще не означає необхідності її демонтажу.

Апеляційний суд враховує, що позов у цій справі заявлений про усунення перешкод у користуванні майном, а тому суд має визначити такий спосіб захисту, який безпосередньо спрямований на усунення встановленого порушення та відповідає його характеру.

Матеріалами справи не підтверджено, що повний демонтаж існуючої споруди є єдиним можливим способом усунення встановлених порушень. Експертним дослідженням не встановлено необхідності саме демонтажу споруди, не визначено конкретного технічного рішення щодо її подальшого використання або переоблаштування, а також не встановлено, що приведення її у відповідність до нормативних вимог є технічно неможливим.

Більше того, згідно роз`яснень експерта Ощипко.О.О. від 17 квітня 2026 року, наданих на виконання ухвали апеляційного суду від 08 квітня 2026 року, не встановлено факту витоку стічних вод зі спірної ємності, конкретного місця можливого порушення її герметичності чи безпосереднього причинного зв`язку між технічним станом споруди та забрудненням води у колодязі позивача.

За таких обставин у апеляційного суду відсутні підстави стверджувати, що саме спірний вигріб є безпосередньою причиною забруднення води у колодязі позивача.

Разом із тим зазначене не спростовує встановленої невідповідності фактичної споруди технічній документації та вимогам щодо допустимого способу відведення побутових стічних вод. Встановлена невідповідність підлягає усуненню незалежно від того, чи доведено у цій справі факт безпосереднього витоку стічних вод саме з цієї споруди.

Відповідно до статті 16 ЦК України спосіб захисту цивільного права або інтересу має відповідати його змісту, характеру порушення та забезпечувати ефективне поновлення порушеного права.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У частині 3 статті 152 Земельного кодексу України одним із способів захисту порушеного права передбачено запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт б).

У судовому засіданні встановлено, що спірна споруда не відповідає технічним умовам, які видавалися на її встановлення, отже, є самочинним будівництвом по своїй суті, а, отже, її конструкція може призвести до витоку каналізаційних стоків на земельні ділянки, в тому числі, і на земельну ділянку позивача, яка географічно по складу рельєфу знаходиться нижче земельної ділянки позивачів.

Оскільки захист прав на землю здійснюється також і у спосіб запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, тому судовий захист має мати превентивний характер і, враховуючи, що відведення каналізаційних стоків від будинку (будинків) відповідачів є необхідністю забезпечення життєдіяльності і дотримання санітарних норм, тому наявність споруди для водовідведення і каналізації може забезпечити дотримання цих умов.

З огляду на це колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції спосіб захисту у вигляді повного демонтажу спірної споруди є надмірним, оскільки матеріали справи не містять достатніх даних для висновку про те, що саме такий спосіб є необхідним та єдино можливим для усунення встановлених порушень.

Водночас суд апеляційної інстанції не може самостійно визначати конкретний технічний спосіб переоблаштування вигребу, місце розташування іншої споруди, її конструктивні характеристики, розміри, матеріали чи спосіб відведення стічних вод. Вирішення таких питань потребує спеціальних технічних знань, проведення відповідного технічного обстеження та, за необхідності, розроблення проєктної технічної документації уповноваженими фахівцями.

Тому належним способом захисту у цій справі є не визначення судом конкретного способу виконання технічних робіт, а покладення на відповідачок обов`язку усунути встановлені порушення шляхом приведення спірного вигребу у відповідність до вимог чинних будівельних і санітарних норм та технічної документації.

Такий спосіб захисту забезпечує усунення встановленої невідповідності та водночас не передбачає безпідставного зобов`язання відповідачок до повного демонтажу споруди, якщо за результатами технічного обстеження її можливо привести у відповідність до встановлених вимог шляхом переоблаштування, реконструкції або в інший передбачений законодавством спосіб.

Конкретний спосіб виконання цього обов`язку має бути визначений відповідачками з урахуванням фактичного стану споруди, особливостей земельної ділянки, вимог чинних будівельних та санітарних норм і технічної документації, із залученням у разі необхідності відповідних фахівців.

При цьому обов`язок щодо приведення споруди у відповідність покладається на відповідачок як на осіб, які є власницями або співвласницями відповідних домоволодінь та користуються спірною спорудою, і має бути виконаний за їхній рахунок.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначеного ним способу усунення перешкод у користуванні домоволодінням позивача.

Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_4 у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 шляхом приведення за власний рахунок вигребу, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_2 , у відповідність до вимог будівельних і санітарних норм та технічної документації. В іншій частині рішення суду першої інстанції підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Цим рішенням з відповідачок стягнуто на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн, у рівних частках по 2 333 грн 33 коп. з кожної відповідачки.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При визначенні розміру витрат на правничу допомогу суд має враховувати складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на їх виконання, ціну позову та значення справи для сторін.

Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, обсягом і часом виконаних робіт, а також із ціною позову та значенням справи для сторони.

Матеріалами справи підтверджується, що правничу допомогу ОСОБА_4 у суді першої інстанції надавала адвокат Паламарчук О.А. на підставі договору про надання правничої допомоги від 29.06.2018 року (а.с.137, т.1).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у матеріалах справи містяться такі докази: копія договору про надання правничої допомоги від 29.06.2018 року, копія опису послуг наданих адвокатом від 08.12.2025 року, копія чеку №MTwj3ga2bmw від 15.12.2025 року про оплату ОСОБА_4 адвокату Паламарчук О.А. послуг за надання професійної правничої допомоги у розмірі 7000 грн (а.с.50, т.3).

Згідно з описом наданих послуг адвокатом виконано такі роботи: вивчення матеріалів справи, нормативно-правових актів та судової практики - 1000 грн; складання позовної заяви-2000 грн; підготовка процесуальних документів під час судового розгляду справи, зокрема щодо витребування доказів, призначення судової будівельно-технічної експертизи, надання відповіді на відзив на позовну заяву, заперечень на заяву про призначення повторної експертизи, заяви про виклик експерта - 2000 грн; представництво інтересів у судових засіданнях - 2000 грн (а.с.43, т.3).

Фактичне надання зазначених послуг підтверджується матеріалами справи. Так, адвокат Паламарчук О.А. подала заяву про відкладення розгляду справи (а.с. 51, т. 2), заперечення на заяву про призначення повторної експертизи (а.с. 59-62, т. 2), клопотання про розгляд заяви про призначення експертизи за її відсутності та відсутності позивача (а.с. 65, т. 2), заяву про ознайомлення із клопотанням про призначення додаткової судової експертизи (а.с. 130, т. 2), заперечення на клопотання (а.с. 139-141, т. 2), заяву про розгляд клопотання про призначення повторної експертизи за її відсутності та відсутності позивача (а.с. 145, т. 2), заяву про виклик експерта (а.с. 176-178, т. 2), заяву про оплату позивачем судової будівельно-технічної експертизи (а.с. 216, т. 2), заяву про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 5, т. 3), а також брала участь у восьми судових засіданнях (а.с. 182, 188-189, 206, 243-245, т. 2; а.с. 7-9, 16-17, 21-23, 27-29, т. 3).

Отже, факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та фактичне надання адвокатом відповідних послуг підтверджені належними доказами.

Водночас відповідно до положень цивільного процесуального законодавства при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати не лише факт їх понесення, а й співмірність таких витрат із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, часом, необхідним для їх надання, ціною позову та значенням справи для сторони.

Апеляційний суд враховує, що частина зазначених в описі послуг полягала у підготовці окремих процесуальних заяв, клопотань та заперечень, які за своїм обсягом і складністю не можуть бути прирівняні до складання позовної заяви чи представництва інтересів у судових засіданнях. При цьому вартість окремих таких послуг визначена адвокатом у фіксованому розмірі 2000 грн, хоча матеріалами справи не підтверджується, що підготовка кожного із зазначених документів потребувала такого обсягу часу та складності роботи, який би обумовлював заявлену вартість. Також в описі послуг окремі процесуальні дії об`єднані в один блок із визначенням загальної вартості 2000 грн, що не дає можливості встановити фактичний обсяг часу, витрачений адвокатом на підготовку кожного із зазначених документів, та співставити його з визначеною вартістю.

За таких обставин, враховуючи характер та складність спору, фактичний обсяг наданої правничої допомоги, участь адвоката у восьми судових засіданнях, кількість підготовлених процесуальних документів, а також співвідношення заявленої вартості окремих послуг із їх фактичним обсягом і складністю, апеляційний суд вважає обґрунтованим визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає компенсації за рахунок відповідачок, у сумі 1333,33 грн в рівних частках з кожної з них.

Такий розмір є співмірним із фактично виконаною адвокатом роботою та забезпечує справедливе відшкодування необхідних витрат позивача, не покладаючи на відповідачок обов`язок компенсувати вартість послуг у частині, яка не відповідає їх фактичному обсягу та складності.

Таким чином, додаткове рішення суду першої інстанції від 29 січня 2026 року підлягає зміні в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:

З урахуванням встановлених у справі обставин, характеру порушення прав позивача, а також необхідності визначення такого способу захисту, який був би реальним, належним та таким, що може бути виконаний, рішення суду першої інстанції від 08 грудня 2025 року підлягає зміні в частині визначеного судом способу усунення перешкод.

При цьому апеляційний суд виходить із того, що суд першої інстанції правильно встановив наявність обставин, які свідчать про створення відповідачами перешкод у користуванні позивачем належним йому майном, проте визначений ним спосіб усунення таких перешкод не повною мірою відповідає характеру встановленого порушення та фактичним обставинам справи. Водночас апеляційний суд не вбачає підстав для повного скасування рішення в цій частині, оскільки саме право позивача на усунення відповідних перешкод підлягає захисту.

Також, з урахуванням результатів розгляду апеляційної скарги та положень цивільного процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат, додаткове рішення суду першої інстанції від 29 січня 2026 року підлягає зміні в частині визначеного розміру витрат на професійну правничу допомогу. При цьому розмір таких витрат визначений з урахуванням їх документального підтвердження, співмірності зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, витраченим часом, ціною позову та значенням справи для її учасників, тому в рівних частках з кожного з відповідачів підлягає стягненню 1333,33 грн судових витрат за надання правничої допомоги.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Змінити рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2025 року в частині зобов`язання демонтажу септика.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні будинковолодінням задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_4 у користуванні будинковолодінням АДРЕСА_1 шляхом приведення за власний рахунок септика/вигрібу, розміщеного на земельній ділянці по АДРЕСА_1 у відповідність до будівельних і санітарних норм України та технічної документації.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , жительки АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОПП: НОМЕР_3 , жительки АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , жителя АДРЕСА_1 судові витрати на правничу допомогу в рівних частках з кожної з відповідачів по 1333,33 одній тисячі триста тридцять три гривні тридцять три копійки).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

О.О. Томин

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2026 року.