Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №727/8333/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/8333/26

Провадження № 2/727/2814/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

28 вересня 2026 року м.Чернівці

Шевченківський районний суд м.Чернівців у складі:

головуючої судді Бойко М.Є.,

за участю секретаря судових засідань Васківчук В.В.,

представника позивачки - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, у відкритому судовому засіданні, в м. Чернівці, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

У червні 2026 року представник позивачки – адвокат Глинська І.П. звернулася до Шевченківського районного суду м. Чернівців з позовом про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням: квартирою АДРЕСА_1 , оскільки відповідач зареєстрований, але не проживає в ній з 2009 року, особистих речей не має, в утриманні цього житлового приміщення участі не бере, комунальні послуги не оплачує. Реєстрація ОСОБА_3 , в спірній квартирі створює перешкоди позивачці в отриманні субсидії або будь яких пільг по оплаті комунальних послуг, а також у приватизації житла.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Чернівці від 24 червня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

У судове засідання позивачка не з`явилася, її представник – адвокат Глинська І.П. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, оскільки відповідач не проживає в квартирі без поважних причин більше шести місяців . Проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема за допомогою рекомендованих повідомлень, які були надіслані за адресою його зареєстрованого місця проживання та шляхом розміщення оголошень на сайті судової влади; відзиву на позовну заяву до суду не подав.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, на підставі ст. 280 ЦПК України та зі згоди позивачки суд вважає можливим ухвалити рішення при заочному розгляді справи.

Заслухавши представника позивачки, дослідивши надані докази , суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як зазначено у ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Отже, кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК Українищодо оцінки доказів.

Аналіз статей 71,72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Згідно зі ст.107 ЖК наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20), від 02 грудні 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 (провадження № 61-10243св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 645/7374/18 (провадження № 61-10094св20).

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-6632св22)).

У постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 711/5092/17 (провадження № 61-47262св18) містяться висновки про те, що сам факт не проживання відповідачів у спірному житлі не може бути підставою для визнання їх такими, що втратили право користування спірним житлом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263ЦК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 765019 від 19.02.2026, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: з 01.12.1998 року позивачка ОСОБА_2 , з 29.12.2014 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03.06.2005 року ОСОБА_5 та з 19.08.2002 року - відповідач ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду, позивачка просила визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , зазначивши підставою позову не проживання в ній відповідача з 2009 року , посилаючись на положення ст. 71 – 72, 107 ЖК України.

У роз`ясненнях, що містяться в п.10,11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» №2 від 12 квітня 1985 року, передбачено, що суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

У судовому засіданні по справі представник позивачки – адвокат Глинська І.П. просила визнати відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 з підстави, передбаченої ст.71 ЖК.

На підтвердження позовних вимог стороною позивача надано суду акт ПП «Ремжитлосервіс» від 23.02.2026 року про те, що зі слів сусідів ОСОБА_3 фактично не проживає з 2009 року у квартирі АДРЕСА_1 , який, на думку суду, не є належним та достатнім доказом, що підтверджує відсутність відповідача у вказаному житловому приміщенні та поважності причин його відсутності або вибуття на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше житлове приміщення в тому ж населеному пункті. В акті про не проживання не зазначено чи здійснювалося обстеження квартири, причини не проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_1 .

Клопотань про допит свідків в суді позивачкою та її представником не заявлялось, свідки не допитувалися.

Будь-яких інших належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців суду не надано.

Окрім іншого, досліджуючи пропорційність втручання в особисті немайнові права особи ОСОБА_3 як право на житло, в аспекті втрати права на проживання через його відсутність за місцем реєстрації суд також звертає увагу на те, що у справі відсутні докази щодо наявності у відповідача іншого постійного житла, в якому він проживає, відсутності потреби у спірній квартирі, що свідчить про те, що це втручання буде становити надмірний тягар для нього.

Доводи позивачки про те, що відповідач не сплачує житлово-комунальні послуги та інші витрати по утриманню квартири, суд вважає безпідставними, оскільки зазначені обставини не є підставою позбавлення особи права користування квартирою.

Також слід зазначити, що здійснення оплати за комунальні послуги позивачкою не позбавляє її права на звернення до відповідача про їх відшкодування, враховуючи вимоги ст. 64 ЖК України.

Виходячи з вищевикладеного, оскільки позовні вимоги не доведено, відсутні підстави для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , а тому у задоволенні позову слід повністю відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 130, 131, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 02.10.2026 року.

Суддя М. Є. Бойко