Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №711/6794/26 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Справа № 711/6794/26

Провадження 2/712/5480/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Троян Т.Є.

при секретарі – Степовій Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Представник АТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2001735060001 від 16 листопада 2020 року у загальному розмірі 119 012,48 грн, з яких: 46 099,09 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 72 913,39 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 листопада 2020 року між банком та відповідачкою шляхом підписання останньою заяви № 2001735060001 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб виникли кредитні правовідносини. На підставі укладеного договору відповідачці було відкрито поточний рахунок, видано платіжну картку та встановлено кредитний ліміт, коштами якого вона користувалася.

Відповідно до заяви на приєднання первісний розмір кредитного ліміту становив 30 000 грн, строк його дії - 12 місяців з дня надання кредитного ліміту з подальшим продовженням кожного разу на такий самий строк за відсутності заперечень будь-якої зі сторін або підстав для його скорочення чи припинення. Стандартна процентна ставка за користування кредитними коштами визначена у розмірі 47,88 %.

Як зазначає представик позивача, у подальшому розмір кредитного ліміту було змінено та з 19 лютого 2021 року встановлено у сумі 50 000 грн. Відповідачка користувалася наданими банком кредитними коштами та здійснювала їх часткове погашення, однак належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого станом на 29 квітня 2026 року утворилася заявлена до стягнення заборгованість. На підтвердження своїх вимог банк надав заяву на приєднання, паспорт споживчого кредиту, документи щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, виписки за рахунками та розрахунок заборгованості.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 серпня 2026 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження надано відповідачу термін на подання відзиву до суду.

Відповідачка ОСОБА_1 через свого представника – ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечила та просила відмовити у його задоволенні повністю.

Заперечуючи проти позову, представник відповідачки насамперед посилався на недоведеність того, що надана банком редакція Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» була складовою укладеного сторонами договору. Зазначав, що заява від 16 листопада 2020 року не містить посилання на конкретну редакцію Публічної пропозиції, а тому неможливо встановити, з умовами якої саме її редакції була ознайомлена відповідачка та до яких умов вона приєдналася. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17, представник вважав, що непідписані позичальником умови банківського обслуговування не можуть автоматично визнаватися складовою кредитного договору. Також зазначив, що паспорт споживчого кредиту має переддоговірний інформаційний характер та сам по собі не визначає зміст кредитного договору.

Окремо сторона відповідачки заперечувала належність наданих банком доказів фактичного надання кредитних коштів. На її переконання, банк не надав первинних меморіальних документів, які б підтверджували надання відповідачці кредиту, тоді як довідка про встановлення та збільшення кредитного ліміту і складений самим банком розрахунок заборгованості є внутрішніми документами позивача та самі по собі не можуть підтверджувати виникнення заборгованості у заявленому розмірі.

Крім того, відповідачка заперечила правомірність збільшення кредитного ліміту з 30 000 грн до 50 000 грн. Представник зазначив, що єдиним підписаним відповідачкою документом є заява від 16 листопада 2020 року, якою погоджено кредитний ліміт у сумі 30 000 грн, тоді як окремої письмової угоди або заяви відповідачки про збільшення такого ліміту до 50 000 грн матеріали справи не містять. У зв`язку із цим сторона відповідачки вважала безпідставним нарахування процентів на суму використаних кредитних коштів у частині, що перевищувала 30 000 грн.

На підтвердження цих заперечень представником відповідачки надано власний контррозрахунок заборгованості за процентами. Виходячи з максимальної бази для їх нарахування у сумі 30 000 грн, процентної ставки 47,88 % річних та наведених самим банком періодів користування коштами, представник визначив загальний розмір процентів у сумі 69 002,25 грн, а після врахування здійснених відповідачкою погашень процентів у сумі 33 586,46 грн. - залишок у розмірі 35 415,79 грн. При цьому за іншим наведеним у відзиві варіантом розрахунку, залежно від визначення кінцевої дати нарахування процентів, сторона відповідачки зазначала про можливу заборгованість за процентами у сумі 40 307,15 грн.

Також, представник відповідачки заперечував правомірність тривалого нарахування банком договірних процентів. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 1048, 1050 ЦК України, зазначав, що проценти за користування кредитом можуть нараховуватися виключно протягом погодженого сторонами строку кредитування. На думку сторони відповідачки, умова про автоматичне продовження строку дії кредитного ліміту фактично дозволила банку невизначено тривалий час нараховувати договірні проценти. Представник звертав увагу, що останні платежі відповідачкою здійснювалися у квітні 2024 року, тоді як вимогу про погашення всієї заборгованості банк направив лише 30 квітня 2026 року.

Крім того, сторона відповідачки поставила під сумнів можливість перевірки здійсненого банком розрахунку заборгованості за первинними документами. Зазначала, що надана банком виписка за рахунком, на якому відображалося нарахування процентів, фактично містить відповідні операції лише до 30 вересня 2022 року, хоча згідно з розрахунком банку проценти нараховувалися і надалі. За твердженням представника, із загальної суми нарахованих банком процентів 106 499,85 грн. банківською випискою підтверджується лише 30 258,39 грн., тоді як нарахування решти процентів не підтверджене відповідними банківськими проводками.

Таким чином, сторона відповідачки вважала, що позивачем не доведено ані правомірності збільшення кредитного ліміту до 50 000 грн., ані правильності визначеного ним періоду та бази нарахування процентів, а надані банком документи не дозволяють перевірити заявлений розмір заборгованості, у зв`язку із чим просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Також відповідачкою заявлено про понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн. станом на момент подання відзиву та наведено попередній розрахунок очікуваних судових витрат у загальній сумі 27 000 грн., які вона просила покласти на позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно, з`ясувавши всі її фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, якими обмінялися сторони, та підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його зміст становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 633, 634 ЦК України банківське обслуговування може здійснюватися на умовах публічного договору та договору приєднання, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах та приймаються іншою стороною шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

За положеннями статей 525, 526, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Судом встановлено, що 16 листопада 2020 року відповідачкою підписано заяву № 2001735060001 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Перший Український Міжнародний Банк».

За умовами зазначеної заяви відповідачці відкрито поточний рахунок та надано кредитну картку, первісний кредитний ліміт установлено у розмірі 30 000 грн.

У заяві також погоджено, що строк дії кредитного ліміту становить 12 місяців із дня його надання, а зі спливом указаного строку дія кредитного ліміту продовжується кожного разу на такий самий строк у разі відсутності заперечень будь-якої зі сторін або підстав для його скорочення чи припинення, визначених Договором комплексного банківського обслуговування.

Стандартна процентна ставка за користування кредитними коштами визначена сторонами у розмірі 47,88 %.

Зміст указаних умов кореспондує відомостям паспорта споживчого кредиту, наданого відповідачці до укладення договору, в якому зазначено вид кредиту - кредитна лінія, загальний розмір кредиту - 30 000 грн., строк кредитування - 12 місяців із його подальшим продовженням на такий самий строк у разі відсутності заперечень сторін, а також процентну ставку 47,88 % річних.

Таким чином, доводи сторони відповідачки про невизначеність періоду, за який установлено процентну ставку 47,88 %, суд оцінює критично. Умови кредитування підлягають оцінці не шляхом ізольованого тлумачення окремого цифрового показника, а у взаємозв`язку змісту документів, якими оформлено кредитні правовідносини. Сукупність заяви та паспорта споживчого кредиту дозволяє однозначно встановити, що погоджена сторонами ставка становила 47,88 % річних.

З наданих банком виписок за рахунками вбачається систематичне використання відповідачкою кредитних коштів, здійснення численних видаткових операцій за кредитною карткою, внесення коштів та їх спрямування на погашення кредитної заборгованості.

Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц зазначив, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами, які підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком та проведені за ним операції.

За змістом пунктів 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій та за визначених цим Положенням умов можуть слугувати первинними документами, що підтверджують списання або зарахування коштів за рахунком клієнта.

Тому посилання сторони відповідачки на відсутність окремих меморіальних документів саме по собі не спростовує факту надання та використання кредитних коштів, оскільки цей факт підтверджується сукупністю банківських документів та, що є суттєвим, власною поведінкою відповідачки, яка протягом тривалого часу не лише користувалася кредитним ресурсом, а й здійснювала платежі на його погашення.

Відповідно до наданої банком довідки про зміну кредитного ліміту 16 листопада 2020 року відповідачці встановлено кредитний ліміт у сумі 30 000 грн., а 19 лютого 2021 року його розмір збільшено до 50 000 грн.

Сторона відповідачки, заперечуючи правомірність такого збільшення, посилається на відсутність окремої письмової заяви відповідачки про встановлення кредитного ліміту в новому розмірі та вважає, що проценти за користування кредитом у будь-якому разі могли нараховуватися лише на суму, яка не перевищувала первісно погоджених 30 000 грн.

Суд із таким твердженням не погоджується.

Надану банком довідку про зміну кредитного ліміту суд оцінює не ізольовано, а в сукупності з виписками за рахунками та подальшою поведінкою сторін кредитних правовідносин.

Після збільшення 19 лютого 2021 року кредитного ліміту відповідачка продовжила користуватися кредитною карткою та фактично використала кредитні кошти в обсязі, що перевищував первісно встановлені 30 000 грн. Надалі вона неодноразово вносила платежі на погашення утвореної заборгованості та продовжувала користування відновленим кредитним ресурсом.

Отже, фактична поведінка відповідачки протягом тривалого періоду після збільшення кредитного ліміту не свідчила про незгоду з його новим розміром, а, навпаки, полягала у фактичному використанні наданого банком збільшеного кредитного ресурсу та частковому виконанні зобов`язань, що виникли внаслідок такого використання.

За таких обставин доводи про можливість визначення розміру зобов`язань сторін виключно виходячи з первісного кредитного ліміту у сумі 30 000 грн. не узгоджуються з установленим судом характером фактичного виконання договору сторонами.

Тому контррозрахунок відповідачки, побудований на помилковому обмеженні бази нарахування процентів сумою 30 000 грн. протягом усього періоду кредитування, не може бути покладений в основу визначення розміру заборгованості.

Оцінюючи доводи відповідачки про безпідставне нарахування процентів протягом тривалого періоду після виникнення прострочення, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором установлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 виходила з того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

Розвиваючи цей підхід, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 зазначила, що «користування кредитом» у розумінні статті 1048 ЦК України означає надану позичальнику за плату можливість правомірно не повертати кредиторові кредит протягом певного погодженого сторонами періоду. Відповідно, після закінчення такого періоду проценти, передбачені статтею 1048 ЦК України як плата за правомірне користування кредитом, нарахуванню не підлягають.

Суд враховує наведені правові висновки, однак вони не дають підстав для висновку про неправомірність нарахування процентів у спірних правовідносинах.

На відміну від обставин, за яких договором установлена конкретна кінцева дата повернення кредиту, після настання якої позичальник втрачає право правомірно користуватися кредитними коштами, укладений сторонами у цій справі договір передбачає іншу модель кредитування - відновлювану кредитну лінію з погодженим сторонами механізмом продовження строку її дії.

Так, підписаною відповідачкою заявою № 2001735060001 від 16 листопада 2020 року прямо передбачено, що строк дії кредитного ліміту становить 12 місяців із дня його надання, при цьому зі спливом указаного строку дія кредитного ліміту продовжується кожного разу на такий самий строк у разі відсутності заперечень будь-якої зі сторін або підстав для його скорочення чи припинення, визначених у договорі банківського обслуговування.

Отже, погоджений сторонами дванадцятимісячний строк не був остаточним строком існування кредитних правовідносин, після спливу якого вся сума кредиту безумовно підлягала поверненню. Сторони безпосередньо погодили, що за відсутності передбачених договором обставин строк дії кредитного ліміту послідовно продовжується на наступні дванадцятимісячні періоди.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що до закінчення відповідного чергового дванадцятимісячного періоду відповідачка заявляла банку заперечення проти продовження строку дії кредитного ліміту. Навпаки, після спливу первісного строку вона продовжувала користуватися кредитним рахунком, здійснювала платежі на погашення заборгованості та тим самим фактично продовжувала виконання договору на погоджених сторонами умовах.

При цьому, суд не погоджується з твердженням сторони відповідачки про те, що саме невнесення чергового обов`язкового платежу автоматично припинило строк кредитування.

Зміст частини другої статті 1050 ЦК України такого правового наслідку не встановлює. Прострочення повернення чергової частини кредиту надає кредитодавцю право вимагати дострокового повернення решти кредиту, однак саме по собі не є тотожним реалізації кредитодавцем такого права та не змінює автоматично погодженого сторонами кінцевого строку виконання всього кредитного зобов`язання.

Інше тлумачення призводило б до ототожнення двох різних правових категорій - прострочення виконання окремого періодичного обов`язку та закінчення строку кредитування в цілому, а також фактично це нівелювало б погоджену сторонами умову про продовження строку дії кредитного ліміту.

Не змінює цього висновку й посилання відповідачки на те, що останні платежі на погашення заборгованості були здійснені у квітні 2024 року. Сам по собі факт припинення позичальником виконання своїх платіжних обов`язків характеризує неналежне виконання договору, однак не може одночасно розглядатися як одностороннє припинення строку кредитування, якщо такого наслідку договором або законом не встановлено.

Суд також ураховує, що письмова вимога банку про погашення заборгованості у повному обсязі була направлена відповідачці 30 квітня 2026 року. Водночас відповідно до наданого позивачем розрахунку останнє нарахування процентів за користування кредитом здійснено 28 лютого 2026 року, тобто до пред`явлення банком вимоги про повне погашення заборгованості.

Таким чином, у межах заявлених позовних вимог банк не здійснював нарахування договірних процентів за період після пред`явлення вимоги про повне погашення кредитної заборгованості.

За таких обставин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, на які посилається сторона відповідачки, судом враховані, однак не підтверджують запропонованого нею висновку про припинення права банку на нарахування процентів із моменту першого прострочення або припинення відповідачкою внесення чергових платежів.

Визначальним для застосування статті 1048 ЦК України є не сам факт наявності прострочення за окремим платежем, а межі погодженого сторонами строку кредитування. У цій справі такий строк за прямо погодженою сторонами умовою продовжувався на наступні дванадцятимісячні періоди, доказів його дострокового припинення до завершення нарахування заявлених позивачем процентів матеріали справи не містять.

Отже, суд не встановив підстав для виключення з розрахунку процентів лише з тієї причини, що відповідачка допустила прострочення виконання окремих платіжних зобов`язань або припинила здійснення платежів у квітні 2024 року.

Окремо суд оцінює доводи сторони відповідачки про те, що заявлений позивачем розмір заборгованості за процентами не підтверджений належними первинними документами, оскільки надана банком виписка за рахунком обліку процентів містить відомості про їх нарахування лише за частину періоду, тоді як розрахунок заборгованості охоплює більш тривалий період.

Відповідно до статей 76, 77, 79, 80, 89 ЦПК України суд встановлює обставини справи на підставі належних, достовірних та достатніх доказів, оцінюючи кожний доказ окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили.

Тому обґрунтованість заявленої банком заборгованості не може оцінюватися виключно за формальною ознакою наявності або відсутності в матеріалах справи окремого документа за кожний день чи місяць кредитування. Суд має встановити, чи дозволяє сукупність поданих доказів визначити факт користування кредитними коштами, погоджені сторонами умови такого користування, здійснені позичальником платежі та перевірити правильність кінцевого розрахунку заборгованості.

Надані банком виписки за рахунками підтверджують фактичне користування відповідачкою кредитними коштами, здійснення видаткових операцій, внесення платежів та формування заборгованості. Сам факт отримання і використання кредитних коштів відповідачкою належними доказами не спростований.

Водночас, позивачем надано детальний розрахунок процентів, у якому послідовно за відповідні розрахункові періоди відображено суми нарахованих процентів, здійснені відповідачкою платежі в рахунок їх погашення та залишок непогашеної заборгованості.

Згідно з таким розрахунком протягом кредитних правовідносин банком нараховано 106 499,85 грн. процентів, із яких за рахунок платежів відповідачки погашено 33 586,46 грн., у зв`язку із чим непогашений залишок процентів визначений банком у сумі 72 913,39 грн.

Суд ураховує, що сам по собі розрахунок заборгованості є похідним доказом та не замінює документів, які підтверджують фактичне здійснення банківських операцій. Разом із тим у цій справі він не є єдиним доказом існування кредитного зобов`язання, а оцінюється судом у взаємозв`язку із заявою про приєднання, паспортом споживчого кредиту, довідкою про встановлення та зміну кредитного ліміту, виписками за рахунками та відомостями про здійснені відповідачкою платежі.

Більше того, зміст поданого стороною відповідачки контррозрахунку процентів має істотне значення для оцінки наведеного заперечення.

Так, здійснюючи власний розрахунок, сторона відповідачки використала зазначені позивачем періоди нарахування, погоджену процентну ставку 47,88 % річних, відомості про розмір фактично використаних кредитних коштів та здійснені платежі. При цьому відповідачкою визначено загальний розмір процентів у сумі 69 002,25 грн, з якого також віднято зазначену банком суму сплачених процентів - 33 586,46 грн, унаслідок чого визначено залишок у сумі 35 415,79 грн.

Принципова відмінність між розрахунком позивача та контррозрахунком відповідачки полягає не у використанні різних відомостей щодо здійснених операцій чи застосуванні різної процентної ставки, а насамперед у тому, що сторона відповідачки обмежила базу нарахування процентів сумою первісного кредитного ліміту - 30 000 грн., не враховуючи його подальше збільшення до 50 000 грн.

Саме внаслідок такого обмеження у контррозрахунку визначено різницю між нарахованими банком процентами та процентами, які, на думку відповідачки, могли бути нараховані виключно в межах 30 000 грн, у загальній сумі 37 497,60 грн.

Таким чином, наданий відповідачкою контррозрахунок не спростовує арифметичного механізму здійсненого банком нарахування. Навпаки, він свідчить про можливість перевірки стороною відповідачки розрахунку позивача та відтворення відповідного нарахування за тією самою процентною ставкою і за відповідні періоди.

Фактично спір сторін у цій частині стосується передусім правових вихідних передумов розрахунку: відповідачка вважає, що проценти могли нараховуватися лише в межах первісного ліміту 30 000 грн та протягом меншого періоду кредитування.

Однак судом вже було встановлено, що після збільшення кредитного ліміту до 50 000 грн. відповідачка фактично користувалася кредитними коштами понад первісно встановлені 30 000 грн. та здійснювала платежі на погашення відповідної заборгованості. Так само, суд не встановив припинення строку кредитування у визначений відповідачкою момент, оскільки підписаною нею заявою передбачено продовження строку дії кредитного ліміту кожного разу на наступні 12 місяців за відсутності заперечень сторін.

За таких обставин сам факт того, що окрема виписка за рахунком обліку процентів не відображає бухгалтерські записи за весь період, охоплений розрахунком, у конкретних обставинах цієї справи не є достатньою підставою для відмови у стягненні процентів, оскільки розмір заявленої заборгованості підлягає встановленню на підставі всієї сукупності доказів, а не одного окремо взятого документа.

При цьому, сторона відповідачки не навела конкретного розрахункового періоду, в якому банк застосував іншу, ніж погоджена сторонами, процентну ставку, неправильно визначив кількість днів користування кредитними коштами, не врахував здійснений відповідачкою платіж або допустив іншу арифметичну помилку. Запропонований нею альтернативний результат отримано саме внаслідок застосування інших правових, а не арифметичних вихідних даних.

Тому, оцінивши наданий банком розрахунок у сукупності з іншими доказами та перевіривши його з урахуванням конкретних заперечень відповідачки, суд не встановив підстав вважати недоведеним заявлений позивачем залишок заборгованості за процентами у сумі 72 913,39 грн.

Посилання представника відповідачки на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, також не зумовлює відмови у позові.

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу на неможливість покладення на споживача умов банківського обслуговування, які ним не підписані, якщо кредитор не довів, що саме відповідна редакція таких умов діяла на момент укладення договору та була доведена до відома позичальника.

Разом із тим обставини цієї справи в істотній частині є відмінними.

Умови, які мають визначальне значення для вирішення цього спору, зокрема первісний розмір кредитного ліміту, процентна ставка та строк дії кредитного ліміту з механізмом його подальшого продовження, містяться безпосередньо у підписаній відповідачкою заяві № 2001735060001 від 16 листопада 2020 року та узгоджуються з відомостями паспорта споживчого кредиту.

Отже, вирішуючи питання про розмір процентної ставки та строк кредитування, суд не встановлює відповідні умови виключно на підставі непідписаної відповідачкою редакції Публічної пропозиції. Факт надання кредитних коштів та їх використання, своєю чергою, підтверджується не змістом Публічної пропозиції, а умовами договору, власноручно підписаними відповідачкою, фактичним випискою про рух коштів за рахунком та поведінкою самої відповідачки.

Тому правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17, судом врахований, однак установлені у цій справі фактичні обставини не дають підстав для його застосування у запропонований стороною відповідачки спосіб - як підстави для заперечення самого факту виникнення кредитного зобов`язання, погодженої процентної ставки або строку кредитування.

Таким чином, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що позивач належними та достатніми доказами підтвердив виникнення між сторонами кредитних правовідносин, надання відповідачці кредитних коштів, фактичне користування ними, у тому числі в межах збільшеного кредитного ліміту, а також неналежне виконання відповідачкою обов`язку щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним.

Доводи відзиву щодо відсутності належних доказів отримання кредитних коштів, непогодження збільшення кредитного ліміту, неправомірності нарахування процентів після спливу первісного дванадцятимісячного строку кредитування та недоведеності їх розміру не спростовують встановлених судом обставин.

Наданий стороною відповідачки контррозрахунок також не є підставою для зменшення заявленої до стягнення суми, оскільки ґрунтується на вихідних правових припущеннях про обмеження кредитного ліміту сумою 30 000 грн. та скорочення періоду правомірного нарахування договірних процентів, з якими суд з наведених вище мотивів не погодився.

За таких обставин позовні вимоги АТ «Перший Український Міжнародний Банк» є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, а з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за заявою № 2001735060001 від 16 листопада 2020 року у загальному розмірі 119 012,48 грн, яка складається із 46 099,09 грн. заборгованості за кредитом та 72 913,39 грн. заборгованості за процентами.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, понесені позивачем та документально підтверджені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн. підлягають стягненню з відповідачки на користь АТ «Перший Український Міжнародний Банк».

У відзиві сторона відповідачки також заявила про понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн. та зазначила про очікувані витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 27 000 грн.

За змістом пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Оскільки за результатами розгляду справи позовні вимоги задоволено у повному обсязі, правові підстави для покладення понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу на позивача відсутні, а тому у їх стягненні з АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на користь відповідачки слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 509, 526, 549, 551, 626, 628, 634, 638, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 76-89, 141, 223, 263-265, 268, 280-284, 352 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», ЄДРПОУ 14282829, заборгованість за заявою № 2001735060001 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 16 листопада 2020 року станом на 29 квітня 2026 року у загальному розмірі 119 012, 48 гривень та судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень, а всього стягнути 121 674,88 гривень (сто двадцять одна тисяча шістсот сімдесят чотири грн. 88 коп.).

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 05.10.2026 року.

Головуючий Т.Є.Троян

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, код ЄДРПОУ 14282829.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .