Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №703/5625/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/5625/26

2/703/3262/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Овсієнка І.В.

за участю

секретаря судового засідання Батаргіної Т.М.,

представника позивача – адвоката Примака В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України про стягнення заборгованості із заробітної плати,

установив:

24.08.2026 позивач через представника, адвоката Примака В.А., використовуючи систему «Електронний суд», звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що із 01.10.1997 та на даний час працює на Державному підприємстві «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України, наразі із 01.10.2002 начальником сховища цивільного захисту та продовжує виконувати трудові обов`язки за посадою.

Незважаючи на це, відповідач належним чином не виконує обов`язки із оплати праці, оскільки не виплатив ОСОБА_1 заробітну плату за 2025 рік в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість, що за період із січня 2025 року до грудня 2025 року становить 100115,09 грн.

Просить стягнути з підприємства заборгованість із заробітної плати та розподілити судові витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 31.08.2026 відкрите провадження в справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, встановлений сторонам процесуальний строк для подання письмових заяв по суті справи, судове засідання призначене на 01.10.2026.

Позивач, належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, до суду не з`явився, однак під час судового провадження був представлений представником, повноваження якого підтверджені належним чином та яким позовні вимоги підтримані в повному обсязі.

Відповідач представника в судове засідання не направив, причин неявки не повідомив, із письмовими заявами чи клопотаннями не звертався, правом у встановлений судом строк подати письмовий відзив не скористався.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанови Верховного Суду від 03.05.2022 у справі №520/5386/15-ц, від 24.10.2024 в справі №752/8103/13-ц).

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, доходить наступного висновку.

Судом установлено, що ОСОБА_1 в період із 01.10.1997 по даний час працює на ДП «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України, із 01.10.2002 займає посаду начальника сховища цивільного захисту, що підтверджується відомостями трудової книжки.

Згідно із довідкою від 12.06.2026, ОСОБА_1 працює на ДП «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України на посаді начальника сховища. Дохід за період із січня до грудня 2025 року нарахований у сумі 130019,62 грн, в складі якого утримання – 29904,53 грн, заборгованість підприємства станом на кінець грудня 2025 року складає 100115,09 грн.

25.05.2026 підприємством сформована довідка, за якою в період із 01.01.2025 до 31.12.2025 ОСОБА_1 заробітну плату не отримував.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону №108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону №108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону №108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону №108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону №108/95-ВР.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

В умовах спрощеного режиму розмір заробітної плати визначається трудовим договором з урахуванням встановленого законом мінімального рівня оплати праці, а заробітна плата виплачується працівнику у строки, встановлені цією статтею, та визначені трудовим договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.

З матеріалів справи не вбачається виплат роботодавцем на користь ОСОБА_1 нарахованих сум заробітної плати в 2025 році.

Вказана обставина підтверджується довідками від 25.05.2026 та від 12.06.2026 про заборгованість підприємства перед працівником.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова ВС від 13.03.2024 в справі №725/3821/23).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Судом встановлено, що при продовженні трудових відносин із позивачем, роботодавцем в повному обсязі не виплачено заробітну плату найманому працівникові за 2025 рік, при цьому в матеріалах справи містяться відомості про те, що така нараховувалася та з неї здійснювалися передбачені чинним законодавством утримання.

Унаслідок невиплати заробітної плати порушені права та законні інтереси позивача.

Відповідач не скористався власним правом заперечувати проти позовних вимог.

Викладене свідчить, що позов належить задовольнити.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне дане рішення в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Відповідно ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються - у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з приписами п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до вимог ч. 6 ст.141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.

Відтак, враховуючи, що позивач при зверненні до суду з даною позовною заявою, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, приймаючи до уваги, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне, з урахуванням вимог ч. 1, ч. 6 ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Крім того, судом установлено, що згідно договору про надання правничої допомоги від 31.07.2026 та квитанції №31/07 позивач сплатив адвокату Примаку В.А. за надання правничих послуг з приводу представництва та захисту його інтересів під час розгляду в Смілянському міськрайонному суді Черкаської області справи про стягнення з ДП «Комбінат Дніпро» ДАУР невиплаченої заробітної плати, 10000,00 грн.

Відповідно до акту виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги від 31.07.2026, адвокатом надано ОСОБА_1 послуги, зокрема консультації правового характеру, формування, підготовка та подання позовної заяви, представництво інтересів позивача в судових засіданнях.

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Примак В.А. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №367, що видане 04.02.2005.

Отже, судом встановлено документальне підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

При цьому, суд ураховує, що дані витрати пов`язані з розглядом справи, розмір останніх є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Відповідач своїх заперечень щодо неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не висловив.

Зважаючи на те, що позов підлягає до повного задоволення, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню із відповідача.

На підстав викладеного, керуючись ст. 5, 7, 12, 81, 89, 141, 247, 263, 265, 273 ЦПК України,

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути із Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у сумі 100115,09 грн, без утримання із цієї суми установлених законодавством податків та зборів, а також 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, всього 110115 (сто десять тисяч сто п`ятнадцять) грн 09 коп.

Стягнути за рахунок Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України до Державного бюджету України судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Рішення суду в частині стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України, місцезнаходження юридичної особи м. Сміла Черкаського району Черкаської області, вул. Івана Франка, 18, код ЄДРПОУ 14373242.

Повне судове рішення складене 05.10.2026.

Суддя І.В. Овсієнко