Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №712/8363/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 712/8363/26

Номер провадження2/711/3856/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретаря судового засідання Дмитренка О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

17 червня 2026 року ТОВ «ФК «Солвентіс», через підсистему «Електронний суд», звернулося до Соснівського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 11335,24 грн, витрати на сплату судового збору та витрати на правничу допомогу (вхідний №29507, а.с.1-6).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 30 січня 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) №324221 (далі – Договір позики), за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 3800 грн, строк позики – 30 днів зі сплатою процентів у розмірі: 0,01 % в день - фіксована процентна ставка; денна процентна ставка – 0,70% в день; комісія за надання кредиту – 20,71%.

У відповідності до умов Договору позики, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону вказаний позичальником при укладанні договору позики.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи вказується особа, яка створила запит.

Таким чином, позивач констатує, що відповідач уклала договір позики № 324221 від 30.01.2025 з ТОВ «Сіроко Фінанс» та відповідачу передані грошові кошти, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, в розмірі 3800 грн.

Проте відповідачем не виконані належним чином взяті зобов`язання за Договором позики, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин, а саме: ст.526 та ст.527 Цивільного кодексу України, внаслідок чого, керуючись нормами ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 23.07.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Солвентіс» відповідно до чинного законодавства України, укладений договір факторингу №23072025, згідно якого відбулося відступлення права вимоги за договором позики № 324221 від 30.01.2025.

Відповідно до договору факторингу №23072025 від 23.07.2025, ТОВ «ФК «Солвентіс» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 11 335,24 грн, з яких: 3165,56 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 949,68 грн – сума заборгованості за відсотками, 0,00 грн – заборгованість зі сплати комісії, 7220 грн – заборгованість за штрафними санкціями.

З огляду на викладене ТОВ «ФК «Солвентіс» просить суд стягнути зі ОСОБА_1 суму заборгованості за Договором позики в розмірі 11 335,24 грн, з яких: 3165,56 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 949,68 грн – сума заборгованості за відсотками, 0,00 грн – заборгованість зі сплати комісії, 7220 грн – заборгованість за штрафними санкціями, та судові витрати.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2026 року позовну заяву ТОВ «ФК «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором направлено за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.11).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: надання до суду доказів надсилання копії позовної заяви з доданими до неї документами відповідачу ОСОБА_1 на адресу останнього відомого місця її реєстрації проживання: АДРЕСА_1 , зокрема, розрахункового документа встановленої форми та змісту (касового чеку, розрахункової квитанції тощо) про оплату послуги поштового зв`язку та опису вкладення або, у випадку наявності у відповідача електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», то квитанцію про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС (а.с.59-60).

21 липня 2026 року від представника позивача Ланового Є.М. до суду надійшла заява про усунення недоліків, що зареєстрована судом того ж дня за вхідним №31983/26, до якої, зокрема, долучено докази надсилання копії позовної заяви з доданими до неї документами відповідачу на адресу останнього відомого місця реєстрації проживання останньої (а.с.62-63)

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 липня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; визнано справу малозначною, а її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено розгляд справи по суті о 10 год 50 хв 1 вересня 2026 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.66-67).

Також цим судовим рішенням виклик відповідача в судове засідання вирішено здійснити в порядку, передбаченому ч.11 ст.128 ЦПК України, тобто шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України, оскільки відповідач знялася з реєстрації за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться у Придніпровському районі означеного населеного пункту, що мало місце 06.08.2024, а тому відомості щодо місце реєстрації проживання і місце роботи відповідача ОСОБА_1 станом на день як пред`явлення позову, так і день постановлення ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження, у матеріалах позовної заяви відсутні.

Судове засідання, що було призначене о 10 год 50 хв 1 вересня 2026 року, не відбулося з підстав тимчасової непрацездатності головуючого судді про що секретарем судового засідання складена відповідна довідка (а.с.77). Розгляд справи відкладений до 11 год 40 хв 5 жовтня 2026 року.

Представник позивача ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, причин не прибуття у судове засідання суду не повідомив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, зокрема шляхом направлення судової повістки про виклик до суду до електронних кабінетів як безпосередньо позивача, так і ОСОБА_2 як його представника, що були отримані цими учасниками справи 09.09.2026 (а.с.78 зворот, 80 зворот). Водночас, представник позивача ОСОБА_2 , у пункті 6,7 прохальної частини позовної заяви, виявив волю на розгляд справи за відсутності представника позивача і, у випадку неявки в судове засідання належним чином повідомленого відповідача, не заперечив проти ухвалення заочного рішення (а.с.6).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання 5 жовтня 2026 року о 11 год 40 хв не з`явилася, про причини неявки не повідомила, хоча про місце, день і час розгляду справи була повідомлена належним чином, заяв чи клопотань про проведення судового засідання без її участі до суду не подала, відзиву до суду не направила (відповідно до вимог ч.8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами).

У зв`язку з цим 5 жовтня 2026 року суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У цьому судовому рішенні суд детально виклав підстави для проведення заочного розгляду справи, а тому повторно їх зазначати у судовому рішенні по суті спору суд не вбачає підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки справа слухалась у відсутність всіх учасників справи, тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію представника позивача, висловлену письмово, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 30.01.2025 між товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №324221 (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) (далі – Договір позики).

Пунктом 1 Договору позики передбачено, що позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (комісію та проценти) від суми позики.

У підпунктах 2.1-2.4 п. 2 Договору позики сторони обумовили параметри та умови позики, параметри, порядок і графік повернення позики та сплати процентів. Зокрема, сума позики становила 3800,00 грн; строк позики (строк договору) – 30 днів; базова процентна ставка діє протягом строку договору, визначеного п.п.2.2 п.2 Договору позики – 0,01%/день (фіксована); денна процентна ставка – 0,70%/день; комісія – 20,71% від суми наданої позики, що у складає 786,98 грн; дата надання позики – 30.01.2025; дата повернення позики – 28.02.2025; процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день – 5,0%; орієнтовна реальна річна процентна ставка – 1001,42%; орієнтовна загальна вартість позики – 4598 грн.

Крім того, з п.4 Договору позики судом встановлено, що проценти за цим договором нараховуються щоденно, починаючи з наступного дня за датою надання позики, на залишок позики, виходячи із строку фактичного користування позикою, до повного погашення заборгованості за договором, включаючи день такого погашення. Комісія нараховується в дату надання позики (в момент надання позики), у визначеному п.п.2.4. п.2 договору розмірі.

Пунктом 6 Договору позики передбачено, що позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/ або строку виплати позики, установлених цим договором (пролонгація) на підставі поданого до позикодавця звернення із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Продовження строку користування позикою здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації позичальником такого права. Ініціювання позичальником продовження строку позики відбувається без змін умов договору в бік погіршення для позичальника, якщо інше не визначено додатковою угодою. Перелік та змінні значення умов, що підлягають узгодженню у зв`язку з продовженням строку позики, обираються позичальником самостійно під час ініціювання укладення додаткової угоди про продовження строку позики, та визначаються у відповідній додатковій угоді, що укладається між сторонами, а також відображаються позичальнику в особистому кабінеті.

Також зі змісту п.21 Договору позики суд встановив, що цей договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-комунікаційних систем, із застосуванням електронного підпису позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника згідно Закону України «Про електронну комерцію» та із додатковим накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженого працівника позикодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу згідно вимог Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Національного банку України №113 від 03.11.2021.

Із п.30 Договору позики суд встановив, що у розділі «Позичальник», після реквізитів відповідача, міститься електронний підпис одноразовим ідентифікатором, а саме: 82xF0w, а також номер електронного платіжного засобу: НОМЕР_1 (а.с.30-32).

Із Додатку №1 до Договору позики «Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної ставки за договором про споживчий кредит» суд встановив, що датою видачі кредиту/датою платежу є відповідно 30.01.2025 та 28.02.2025; чиста сума позики становить 3800 грн; проценти за користування позикою – 11,02 грн; комісія за надання позики – 786,98 грн; реальна річна процентна ставка – 1001,42%; загальна вартість кредиту – 4598 грн. У розділі «Позичальник» означеного письмового доказу суд встановив, що після реквізитів відповідача, міститься електронний підпис одноразовим ідентифікатором, а саме: 82xF0w (а.с.33).

Крім того у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив платіжну інструкцію №8aab9c99-ef05-4617-bca9-d089c90346ed від 30.01.2025 (а.с.41), зі змісту якої встановив, що ТОВ «Сіроко Фінанс» перераховано ОСОБА_1 на банківську картку № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 3800 грн з призначенням платежу: виплата кредиту.

Згідно безпосередньо дослідженого судом детального (щоденного) розрахунку заборгованості за Договором позики, що підготовлений ТОВ «Сіроко Фінанс», станом на 23.07.2025, суд встановив, що означеним товариством як позикодавцем 30.01.2025 надано відповідачу ОСОБА_1 позику в сумі 3800 грн; також із означеного засобу доказування суд встановив, що позичальником сплачено кредитодавцю грошові кошти в сумі 1812,44 грн, що ТОВ «Сіроко Фінанс» зараховані в рахунок погашення як основної суми боргу (634,44 грн), так і відсотків за користування коштами (11,02 грн), комісії (786,98 грн) і пені (380 грн).

Крім того з означеного засобу доказування суд встановив, що відсотки позикодавцем ТОВ «Сіроко Фінанс» позичальнику ОСОБА_1 нараховувалися наступним чином:

1)у період часу з 31.01.2025 до 28.02.2025 позичальнику щоденно нараховувались відсотки в сумі 0,38 грн з призми відсоткової ставки на рівні 0,01%/день;

2)у період часу з 03.03.2025 до 01.04.2025 позичальнику щоденно нараховувались відсотки в сумі 31,656 грн з призми відсоткової ставки на рівні 1%/день.

У зв`язку з цим, станом на 23.07.2025, розмір заборгованості позичальника перед ТОВ «Сіроко Фінанс» становить 11 335,24 грн, з яких: 3165,56 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 949,68 грн – сума заборгованості за відсотками, 0,00 грн – заборгованість зі сплати комісії, 7220 грн – заборгованість за пенею (а.с.23-25).

Крім того з Паспорту споживчого кредиту суд встановив, що позичальник (відповідач) ОСОБА_1 , підписавши його одноразовим ідентифікатором 0GS071, виявила волю на отримання позики в ТОВ «Сіроко Фінанс» на наступних умовах: чиста сума позики становить 3800 грн; проценти за користування позикою – 11,02 грн; комісія за надання позики – 786,98 грн; реальна річна процентна ставка – 1001,42%; загальна вартість кредиту – 4598 грн. (а.с.46-47).

Також суд встановив, що 23 липня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» укладено договір факторингу №23072025 (далі – Договір факторингу), у відповідності до умов якого ТОВ «Сіроко Фінанс» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Солвентіс» права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а ТОВ «ФК «Солвентіс» зобов`язується їх прийняти та сплатити ТОВ» СІроко Фінанс» суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Сторони розуміють та погоджуються з тим, що операція відступлення прав вимоги за цим договором не є забезпечувальним відступленням. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимог, кожен наступний реєстр прав вимог доповнює, а не замінює попередній.

Розмір оплати послуг фактора за надання фінансування клієнту за цим договором становить 100 гривень, 00 коп. (в т.ч. ПДВ), що сплачуються клієнтом протягом трьох банківських днів з дати складання кожного реєстру прав вимог на банківський рахунок фактора, зазначений в пункті 12 цього договору (а.с.34-37).

23 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Солвентіс» як фактором та ТОВ «Сіроко Фінанс» як клієнтом підписано та скріплено печатками сторін акт прийому-передачі реєстру прав вимог до договору факторингу №23072025 від 23 липня 2025 року (а.с.18).

Із платіжної інструкції №857 від 29.07.2025 суд встановив, що ТОВ «ФК «Солвентіс» сплатило ТОВ «Сіроко Фінанс» 1 508 190,50 грн як плату за відступлення прав вимоги згідно Договору факторингу (а.с.48).

Крім того з витягу з додатку до Договору факторингу суд встановив, що ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором позики від 30.01.2025 в сумі 11 335,24 грн, з яких: 3165,56 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 949,68 грн – сума заборгованості за відсотками, 0,00 грн – заборгованість зі сплати комісії, 7220 грн – заборгованість за пенею (а.с.22).

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами, дійшов таких висновків.

Відповідно до положень ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно диспозиції ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 (далі – Закон №675), пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст. 11 Закону №675).

Статтею 12 Закону №675 визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону №675 передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Таким чином, суд встановив, що позивач як новий кредитор набув право вимоги до відповідача за Договором позики на підставі Договору факторингу.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статті 527, 530 ЦК України визначають, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, із дослідженого безпосередньо в судовому засіданні Договору позики, суд встановив, що його сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови її надання, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на таких умовах шляхом підписання означеного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а саме: 82xF0w.

Згідно ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Проте всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідачем не надано суду жодних доказів як неотримання нею в позику від ТОВ «Сіроко Фінанс» грошових коштів у сумі 3800 грн, так і доказів своєчасного та у повному обсязі виконання умов Договору позики в строки, передбачені цим правочином.

Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконала грошове зобов`язання щодо повернення суми позики за Договором позики первісному позикодавцю ТОВ «Сіроко Фінанс» та його правонаступнику у спірних правовідносинах ТОВ «ФК «Солвентіс», тому суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати тіла позики підлягає задоволенню.

Щодо розміру заборгованості за відсотками в сумі 949,68 грн, то суд зазначає про таке.

У підпунктах 2.1-2.4 п. 2 Договору позики сторони обумовили параметри та умови позики, параметри, порядок і графік повернення позики та сплати процентів. Зокрема, сума позики становила 3800,00 грн; строк позики (строк договору) – 30 днів; базова процентна ставка діє протягом строку договору, визначеного п.п.2.2 п.2 Договору позики – 0,01%/день (фіксована); денна процентна ставка – 0,70%/день; комісія – 20,71% від суми наданої позики, що у складає 786,98 грн; дата надання позики – 30.01.2025; дата повернення позики – 28.02.2025; процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день – 5,0%; орієнтовна реальна річна процентна ставка – 1001,42%; орієнтовна загальна вартість позики – 4598 грн.

Крім того, з п.4 Договору позики судом встановлено, що проценти за цим договором нараховуються щоденно, починаючи з наступного дня за датою надання позики, на залишок позики, виходячи із строку фактичного користування позикою, до повного погашення заборгованості за договором, включаючи день такого погашення. Комісія нараховується в дату надання позики (в момент надання позики), у визначеному п.п.2.4. п.2 договору розмірі.

Пунктом 6 Договору позики передбачено, що позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/ або строку виплати позики, установлених цим договором (пролонгація) на підставі поданого до позикодавця звернення із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Продовження строку користування позикою здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації позичальником такого права. Ініціювання позичальником продовження строку позики відбувається без змін умов договору в бік погіршення для позичальника, якщо інше не визначено додатковою угодою. Перелік та змінні значення умов, що підлягають узгодженню у зв`язку з продовженням строку позики, обираються позичальником самостійно під час ініціювання укладення додаткової угоди про продовження строку позики, та визначаються у відповідній додатковій угоді, що укладається між сторонами, а також відображаються позичальнику в особистому кабінеті.

З аналізу означених умов Договору позики суд зробив висновок, що його сторони дійшли згоди про те, що у період строку позики, проценти за користування сумою позики позикодавцем нараховуються в розмірі 0,01%/день. У випадку вияву волі позичальника на пролонгацію Договору позики, сторони укладають додаткову угоду, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації позичальником такого права.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Так, за період строку позики (з 30.01.2025 до 28.02.2025) розмір відсотків, які мала сплатити позикодавцю відповідач, становить 11,02 грн (3800 грн х 0,0001 = 0,38 грн – відсотки за один день користування сумою позики; 0.38 грн х 29 днів = 11,02 грн (розмір відсотків за користування сумою позики за період з 30.01.2025 до 28.02.2025).

Отже, сукупний розмір відсотків, які мала сплатити відповідач як позичальник згідно умов підписаного нею Договору позики складає 11,02 грн, що відповідає тому розміру відсотків, розмір яких обумовлений між позичальником ОСОБА_1 та позикодавцем ТОВ «Сіроко Фінанс» і міститься у Додатку №1 до Договору позики.

Водночас суд звертає увагу, що згідно детального розрахунку заборгованості встановлено, що позичальник сплатила первісному позикодавцю відсотки за користування сумою позики в розмірі 11,02 грн, що мало місце 01.03.2025 (а.с.23 зворот).

Що стосується нарахування відсотків за Договором позики за понадстрокове користування сумою позики (починаючи з 03.03.2025 до 01.04.2026, тобто за 30 днів після закінчення строку Договору позики, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.23-25), то суд зазначає про таке.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.3 ст.1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 та ч.1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку позики (кредиту) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право позикодавця (кредитодавця) нараховувати передбачені договором проценти за договором позики (кредиту) припиняється. Права та інтереси позикодавця (кредитодавця) в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція викладене в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 в справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), зазначила наступне: очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. І незважаючи на те, що сторони в кредитних договорах визначили, що проценти нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку.

За умовами укладеного сторонами Договору позики, ТОВ «Сіроко Фінанс» 30.01.2025 надало позичальнику ОСОБА_3 суму позики, а остання зобов`язувалася повернути надану суму позику в повному обсязі 28.02.2025 (п.п.2.4 п.2 Договору позики). Водночас у п. 6 Договору позики передбачено, що продовження строку користування позикою здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації позичальником такого права.

Проте позивач, всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав суду доказів щодо пролонгації Договору позики в порядку, передбаченому п.6 означеного правочину, тобто шляхом укладення додаткової угоди до Договору позики, що підписана позичальником із застосуванням одноразового ідентифікатора, після закінчення строку дії Договору позики, тобто після 28.02.2025.

Таким чином, позивач ТОВ «ФК «Солвентіс» як правонаступник ТОВ «Сіроко Фінанс» у спірних правовідносинах, відповідно до ст. 1048 ЦК України, має право на стягнення заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками за користування сумою позики в межах погодженого сторонами строку позики, тобто у період з 30.01.2025 до 28.02.2025. Після закінчення строку його дії як у первісного позикодавця, так і в його правонаступника в спірних правовідносинах (позивача), відсутні правові підстави нараховувати проценти за понадстрокове користування сумою позики без укладення додаткової угоди.

Проте, як встановлено судом згідно детального розрахунку заборгованості, позичальник сплатила первісному позикодавцю відсотки за користування сумою позики в розмірі 11,02 грн, що мало місце 01.03.2025 (а.с.23 зворот).

У зв`язку з цим, вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за межами строку дії Договору позики, тобто після 28.02.2025, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені, то суд зазначає про таке.

У п.18 Договору позики сторони обумовили, у разі невиконання позичальником умов цього договору (неповернення у встановлені умовами договору строки суми позики), у випадку коли сума позики, зазначена в п. 2 договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами позики понад встановлений договором строк позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2 договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.

У разі невиконання позичальником умов цього договору (неповернення у встановлені умовами договору строки суми позики), у випадку коли сума позики, зазначена в п. 2 договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами позики понад встановлений договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування позикою (її частиною) за ставкою, визначеною п. 2 договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.

З розрахунку заборгованості за Договором позики, складеного первісним позикодавцем (а.с.23-25), суд встановив, що первісний позикодавець здійснив нарахування ОСОБА_1 як позичальнику пені на загальну суму 7600 грн за період з 01.03.2025 до 02.03.2025 та з 02.04.2025 до 17.05.2025.

Частинами 1,3 ст.549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас ч.1 ст.550 ЦК України встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Проте Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Тлумачення пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки – звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок, щодо аналізу п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23, який, відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

Згідно правового висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), дія п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України розповсюджується на кредитний договір.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і не скасований на час розгляду судом цієї справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що хоч умовами Договору позики сторони і обумовили нарахування та сплату позичальником пені в розмірі, передбаченому п.18 Договору позики, проте п.18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позичальники, у період воєнного стану, звільняються від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання), в тому числі, і в кредитних зобов`язаннях.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з позичальника неустойки у виді пені в період воєнного стану.

Водночас, як встановлено судом, відповідач у межах виконання Договору позики сплатила первісному позикодавцю 380 грн, які останнім були безпідставно зараховані на погашення заборгованості зі сплати пені, оскільки згідно п.18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позичальники, у період воєнного стану, звільняються від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання), в тому числі, і в кредитних зобов`язаннях.

У постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №545/2248/17 (провадження №61-11459св19) та від 09 січня 2020 року у справі №643/5521/19, провадження №61-20093св19) суд касаційної інстанції зробив висновок, що сплачені відповідачем кошти, які позивач безпідставно зарахував на погашення процентів при відсутності домовленості про їх сплату в підписаній відповідачем заяві-анкеті підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту.

Також у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 759/20374/20 (провадження № 61-4425св22) суд зробив висновок, що оскільки відповідачем безпідставно здійснено зарахування сплачених позивачем сум у рахунок погашення комісії, тому слід зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором.

Частиною 4 ст.263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Оскільки, як встановлено судом, у період воєнного стану, позичальники звільняються від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання), в тому числі, і в кредитних зобов`язаннях, тому суд дійшов висновку про необхідність зарахування, сплачених відповідачем коштів у сумі 380 грн, що ТОВ «Сіроко Фінанс» зараховані на сплату пені, на погашення основної суми боргу (тіла позики), визначивши її в розмірі 2 785,56 грн (3165,56 грн – 380 грн).

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ТОВ «ФК «Солвентів» про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором позики.

Що стосується прохання позивача, що викладене у п.4 прохальної частини позовної заяви, про стягнення із відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 6000 грн, то суд зазначає про таке.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги ч.1,2,3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу означених положень процесуального права суд робить висновок, що на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу необхідно суду надати такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зробила правовий висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії таких документів: 1) договору про надання правової допомоги №43657029/01 від 02 січня 2026 року, укладеного між ТОВ «ФК «Солвентіс» та адвокатським бюро «Андрія Пошелюзного» (далі - АБ «Андрія Пошелюзного») (а.с.27-29); 2) додаткової угоди від 31.03.2026 до договору про надання правової допомоги №43657029/01 від 02 січня 2026 року (а.с.40); 3) акту надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги №324221 від 31.03.2026 (а.с.19); 4) детального опису робіт від 31.03.2026 (а.с.25 зворот); 5) свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6741/10 від 14.06.2018, яким документований адвокат Пошелюзний С.В. (а.с.49).

У зв`язку з дослідженими письмовими доказами на підтвердження надання позивачу правничої допомоги АБ «Андрія Пошелюзного» у справі щодо стягнення боргу за Договором позики з відповідача ОСОБА_1 , суд констатує, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги та її вартості в розумінні положень ст.12,81 ЦПК України.

З аналізу статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 137 ЦПК України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 (провадження № 61-13766св24).

За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що зменшення розміру витрат на правову допомогу, отриману позивачем у заявленому та доведеному обсязі, без відповідної заяви іншої сторони у спорі - відповідача, є порушення вимог статті 13, частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.13, 137 ЦПК України викладений в постановах Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №361/10208/23 (провадження № 61-12269св24) та 25.03.2026 у справі №703/1666/22 (провадження № 61-13533св23), що судом застосовуються з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Як встановлено судом із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 заперечень щодо неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу та/або клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю не подала.

Водночас, ч. 1, п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що позивачем були пред`явлені позовні вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 11 335,24 грн, які судом задоволені частково в розмірі 2 785,56 грн, що складає 24,57% від ціни позову (2785,56 грн / 11335,24 грн), тому суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних відносин принципу пропорційності визначення судових витрат, визначивши розмір витрат на правничу допомогу, що надана позивачу, в розмірі 24,57%, що відповідає розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з цим, керуючись п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що у грошовому виразі складає 1 474,4 грн (6000 грн (розмір витрат на правничу допомогу, що визнаний судом співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та узгоджується з орієнтовним розрахунком суми судових витрат) х 0,2457 (розмір задоволених позовних вимог)).

У зв`язку з викладеним суд дійшов висновку, що саме 1 474,4 грн підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача як витрати на правничу допомогу, що останньому надавались професійним адвокатом.

Що стосується прохання позивача, викладеного у п.3 прохальної частини позовної заяви від про стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат, то суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із досліджених судом матеріалів позовної заяви вбачається, що витрати позивача по сплаті судового збору складають 2662,40 грн (з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8), що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті №324221 від 07.05.2026 (а.с.7).

Оскільки суд визнав позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором позики обгрунтованими і задовольнив їх на суму 2 785,56 грн, що складає 24,57% від ціни позову (2785,56 грн / 11335,24 грн), тому з відповідача на користь позивача, керуючись ч.1 ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню судовий збір в сумі 654,15 грн, тобто 24,57% від розміру сплаченого позивачем судового збору (2662,40 грн х 0,2457).

Водночас суд, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми судового збору, також зважає на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази тому юридичному факту, що відповідач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору згідно положень ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Солвіентіс» до відповідача ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково в розмірі 2785,56 грн, що є заборгованістю за основною сумою позики (тілом позики). Крім того з відповідача на користь позивача слід стягнути 654,15 грн судового збору та 1474,4 грн витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких визначений пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам. У іншій частині позовні вимоги слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 516, 527, 530, 610, 626-628, 634, 638, 1046, 1048-1049, 1077, 1078, 1082, п.18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за договором позики №324221 від 30 січня 2025 року в розмірі 2785 (дві тисячі сімсот вісімдесят п`ять) гривень 56 (п`ятдесят шість) копійок, що є заборгованістю за основною сумою позики (тілом позики).

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» 654 (шістсот п`ятдесят чотири) гривні 15 (п`ятнадцять) копійок судового збору та 1474 (одна тисяча чотириста сімдесят чотири) гривні 40 (сорок) копійок витрат на професійну правничу допомогу, а всього 2128 (дві тисячі сто двадцять вісім) гривень 55 (п`ятдесят п`ять) копійок.

У іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення складене 5 жовтня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», код ЄДРПУО: 43657029, місцезнаходження: 07406, Київська область, м.Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , останнє відоме місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий: О. В. Петренко