Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №644/3651/24 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 644/3651/24

Провадження по справі № 2/635/2020/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Березовської І.В.,

за участі позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Мирося С.В.,

прокурора – Сімоненко К.Ю.,

секретар судового засідання Гончарова К.Д.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача – ОСОБА_2 ,

відповідач – ОСОБА_3 ,

треті особи – Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, виконавчий комітет Харківської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в сел. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, виконавчий комітет Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 пред`явив до суду позов шляхом подання позовної заяви до ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, виконавчий комітет Харківської міської ради, яким просить суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03 вересня 2014 року між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 листопада 2019 року шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що спільне господарство з відповідачем він не веде, з грудня 2016 року шлюбно-сімейні стосунки вони не підтримують та з цього часу відповідач проживає окремо від нього з сином. Спочатку відповідач інколи навідувала сина, але з часом все рідше. Всі зобов`язання по вихованню дитини та матеріальному забезпеченні сина позивач взяв на себе.

Позивач посилається на те, що мати дитини проживає в іншому місті, жоден з покладених законом на батьків обов`язків вона не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, трудової або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Всі питання щодо виховання, розвитку дитини та супроводу його в заклади освіти та охорони здоров`я здійснюються ним самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні позивача. Дитина займається в гуртках, тренувально-оздоровчих секціях, дошкільних навчальних закладах, відвідує басейн. Позивач зазначає, що для розвитку дитини він прикладає всі зусилля та можливості.

Отже, позивач вважає, що зазначені факти можна розцінювати як ухилення від виховання дитини матір`ю, свідомого нехтування нею своїх обов`язків, що підтверджує відсутність серйозного ставлення матері до своїх батьківських обов`язків.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав щодо їх малолітнього сина.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 травня 2024 року справу передано до Харківського районного суду Харківської області за територіальною підсудністю.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 21 серпня 2024 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі, розгляд справи призначено здійснювати в порядку загального позовного провадження.

01 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив відповідачки ОСОБА_3 на позовну заяву, в якому остання зазначила, що з вимогами позивача ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав вона повністю погоджується, зазначила, що обставини, зазначені у позовній заяві відповідають дійсності та є правдивими, оскільки утриманням, доглядом, вихованням, культурним та фізичним розвитком дитини, а також її лікуванням повністю займається позивач. З 2016 року син проживає виключно з батьком. Відповідач зазначила, що вона створила нову сім`ю з іншим чоловіком, від шлюбу з яким вона має дитину та присвячує себе, як матір її вихованню. В зв`язку з реєстрацією шлюбу відповідач змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ». Відповідач посилається на те, що її зв`язок з малолітнім ОСОБА_5 втрачено, він не визнає її як матір, а вона не вживає жодних зусиль для поновлення їх зв`язку як матір з сином.

З наслідками, встановленими положеннями ст. 166 СК України, щодо позбавлення її батьківських прав, вона ознайомлена та погоджується з ними.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 04 квітня 2025 року, постановленої без видалення судді до нарадчої кімнати, вирішено питання про виключення з числа третіх осіб у вищезазначеній справі служби у справах дітей по Індустріальному району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради та залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради.

03 червня 2025 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03 червня 2025 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 11 серпня 2026 року, постановленої без видалення судді до нарадчої кімнати, вирішено питання про залучення до участі у вищезазначеній справі, у якості третьої особи виконавчого комітет Харківської міської ради та прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Мирось С.В. підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Крім того, представник позивача – адвокат Мирось С.В. зазначив, що з грудня 2016 року позивач самостійно виховує сина, а відповідач з цього часу будує своє особисте життя. Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не бере належної участі в утриманні дитини, не спілкується з дитиною в необхідному обсязі, не дбає про доступ дитини до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, все це виконує виключно позивач по справі, який виконує для дитини роль і батька, і матері. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, слід розцінювати як ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування нею своїми обов`язками. При будь-яких спробах позивача пробудити у відповідача материнські інстинкти та викликати в неї хоча б якусь відповідальність, остання виражала своє небажання займатися вихованням сина та не сприймала сина як власну дитину. Зазначене також підтверджується висновком органу опіки та піклування, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити відповідачку батьківських прав відносно дитини. Також, представник відповідача просить суд прийняти до уваги нотаріально посвідчену заяву відповідача, відповідно до якої остання проти позову не заперечує, справу просить розглянути за її відсутності, що свідчить про абсолютну байдужість відповідача до дитини та свого материнства. Зазначене свідчить про те, що змінити поведінку відповідача в кращу сторону неможливо. Сама відповідач підтверджує як відсутність психоемоційного контакту з дитиною, так і відсутність наміру виконувати свої батьківські обов`язки у майбутньому. Представник позивача зазначає, що ані позивач, ані його син не зобов`язані змушувати відповідача, як матір любити власну дитину, а подібні прояви емоційної холодності та віддаленості від дитини, категоричне небажання брати участь у житті дитини протягом багатьох років та відсутність наміру змінюватись, може справити виключно негативний вплив на дитину. Позбавлення батьківських прав відповідача в даному випадку переслідує виключно легітимну мету та забезпечить реальні інтереси дитини, оскільки прояв подібного недбалого ставлення матері до сина, демонстративне нівелювання нею сімейними цінностями, викривлення інституту материнства на очах дитини та ролі жінки в сім`ї, може призвести до глибоких психологічних травм у дитини, яка дорослішає, формується як особистість і має цілковите право на любов, повагу та зростання у найкращих сімейних традиціях.

В судовому засіданні прокурор Харківської окружної прокуратури Харківської області Сімоненко К.Ю. просила відмовити в задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав та попередити ОСОБА_3 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до участі у житті і вихованні сина, із покладенням на відповідний орган опіки і піклування контролю за виконанням нею батьківських обов`язків. При цьому зазначила, що матеріали справи підтверджують, що саме батько протягом тривалого часу забезпечує повсякденне виховання, навчання, лікування та розвиток дитини. Відсутність належної участі матері у цих сферах є істотною і підлягає правовій оцінці за п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України. Однак, для застосування позбавлення батьківських прав як крайнього заходу недостатньо встановити лише тривалу фактичну неучасть матері у повсякденному житті дитини. За змістом п. 2 ч.1 ст. 164 СК України має бути доведено саме винне, свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків. Наявні у справі довідки із закладів освіти, охорони здоров`я та спортивної секції підтверджують, що основний обсяг піклування про дитину здійснює батько, однак не доводять причин втрати контакту матері з сином, свідомого небажання виконувати батьківські обов`язки та неможливості відновлення сімейного зв`язку. Заява ОСОБА_3 про визнання позову не є самостійною передбаченою законом підставою для позбавлення батьківських прав. Батьківські права не можуть припинятися за домовленістю сторін або лише на підставі волевиявлення одного з батьків. Так само висновок органу опіки і піклування не має наперед установленої сили та підлягає оцінці судом разом з іншими доказами. Наведені у ньому обставини підтверджують фактичну неучасть матері у вихованні, однак не містять достатнього обґрунтування необхідності саме позбавлення батьківських прав як крайнього заходу. Матеріали справи не містять доказів того, що збереження за ОСОБА_3 статусу матері створює загрозу життю, здоров`ю, психічному чи моральному розвитку дитини або іншим чином суперечить його найкращим інтересам. Також не встановлено обставин, які б свідчили про неможливість застосування менш суворого заходу впливу - попередження матері про необхідність належного виконання батьківських обов`язків із покладенням контролю на орган опіки і піклування. За таких умов застосування найбільш суворого сімейно-правового заходу є непропорційним.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про день та час слухання справи була повідомлена своєчасно і належним чином, надала до суду заяву, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Коляда Ю.С., реєстровий №2375, про розгляд справи за її відсутності.

Суд, вислухавши позивача ОСОБА_1 , представника позивача – адвоката Мирося С.В., малолітнього ОСОБА_5 , допитавши свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, оцінивши докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який був зареєстрований 03 вересня 2014 року Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції за актовим записом №422.

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 14 жовтня 2014 року Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2019 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , зареєстрований 03 вересня 2014 року Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції за актовим записом №422 – розірвано.

Малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до змісту довідки №73/01-24 від 16 серпня 2023 року, наданої завідувачем КЗ «ДНЗ №268» Пановою Г., ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно був вихованцем в комунальному закладі «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №268 комбінованого типу Харківської міської ради з 16 серпня 2016 року по 27 липня 2021 року. Батько ОСОБА_1 протягом всього періоду, доки дитина ходила до ЗДО, брав участь у житті дитячого садка та групи. За дитиною здійснювався належний догляд, хлопчик ходив в дитячий садок завжди охайним і акуратним. За відвідування закладу плата здійснювалася вчасно, без поважних причин дитина дитячий садок не пропускала. Дитину батько забирав вчасно. Він був зацікавлений у вихованні та розвитку сина.

Зі змісту довідки №196 від 08 травня 2024 року, наданої директором ХЛ №26 ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , 2014 року народження, дійсно навчається в 3-Б класі комунального закладу «Харківський ліцей №26 Харківської міської ради» з 1 класу. Протягом всього періоду навчання успіхами ОСОБА_5 цікавився тільки батько. Мати у телефонному режимі або іншим доступним способом шкільним життям сина не цікавилася.

Згідно з інформацією адміністрації Міської дитячої поліклініки № 16 малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває під наглядом фахівців закладу з жовтня 2014 року. З жовтня 2014 року по серпень 2017 року за даними лікаря-педіатра ОСОБА_11 з`являвся на прийоми до фахівців закладу в супроводі матері та батька. З серпня 2017 року догляд за станом здоров`я ОСОБА_11 здійснює батько, ОСОБА_1 , який виконує рекомендації лікарів стосовно лікування, харчування дитини. З серпня 2017 року звернення матері, ОСОБА_3 , відносно стану здоров`я дитини не зареєстровані.

Відповідно до довідки Спортивного Клубу «Слобожанець» малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує секцію дзюдо. Протягом всього тренувального періоду супроводжує дитину на тренування, цікавиться успіхами сина лише батько. Мати у телефонному режимі або іншим доступним способом справами дитини не цікавиться.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 01 квітня 2025 року, підписаним завідувачем сектором ССД по Індустріальному району ДССД ХМР Кононенко О.В. та головним спеціалістом – юрисконсультом Томенко Я.В., останніми з метою обстеження житлово- побутових умов проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок складається з трьох кімнат. Загальна площа будинку 50 кв.м., житлова площа будинку 32 кв.м. Будинок обладнаний газопостачанням, опалення газове, будинок електрифікований, наявне водопостачання, санітарний стан житла належний. Кімнати достатньо мебльовані та обладнані побутовою технікою. Для дитини облаштована окрема кімната, наявна техніка для організації навчання, мається одяг та взуття. За зазначеною адресою мешкають ОСОБА_12 , 1959 року народження, ОСОБА_13 , 1964 року народження, ОСОБА_1 , 1987 року народження, ОСОБА_5 , 2014 року народження. У родині склалися доброзичливі стосунки. Члени родини вважають, що ОСОБА_1 в змозі належним чином виховувати та утримувати сина без участі матері.

Висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради №220 від 29 травня 2025 року визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зі змісту висновку встановлено, що після розірвання шлюбу між батьками малолітній ОСОБА_14 залишився проживати разом з батьком. Зараз батько з сином зареєстровані та мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , де для дитини створено належні житлово-побутові умови. ОСОБА_1 пояснив, що мати довгий час умисно ухиляється від обов`язків по вихованню та утриманню дитини, ніколи не відвідує сина, не цікавиться його здоров`ям, розвитком та досягненнями, матеріально не допомагає.

ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , вона запрошувалася до Департаменту служб на співбесіду, однак не з`явилася, пояснень чи документів не надала, з приводу встановлення їй порядку участі у вихованні сина, та щодо усунення перешкод у спілкуванні з сином з боку батька, до Департаменту служб не зверталася, ніяких доказів виконання нею батьківських обов`язків не надавала.

Під час судового розгляду також були допитані свідки, які пояснили наступне.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що він знайомий з позивачем по справі, оскільки останній є другом його сина з дитинства. Свідок зазначив, що відповідачку не бачив років з десять. Вихованням сина займається лише позивач по справі ОСОБА_1 , він сам його виховує, водить на гуртки. Про те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідок чув від позивача по справі ОСОБА_1 та тренера дитини. За його спостереженнями для дитини матері не існує.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що дану сім`ю знає з 2017 року, оскільки їх діти ходили в один дитячий садочок в одну групу. Вона в садочку була в батьківському комітеті, а тому часто спілкувалася з батьками дітей. В даній родині усіма питаннями позивач ОСОБА_1 займався сам, він сплачував самостійно гуртки, котрі відвідувала дитина, самостійно приводив та забирав дитину у садочок, якщо дитина хворіла, то він сам про неї піклувався. Матір дитини свідок бачила декілька разів на дитячих святах. Після дитячого садочку, їх діти пішли в одну школу та в один клас.

Малолітній ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що він проживає разом з батьком, навчання в нього дистанційне. Свій вільний час проводить разом з татом. Матір бачив три місяці тому, вона до нього приїжджала, вони разом гуляли, ходили в кафе. До цього він її не бачив приблизно шість місяців. Взагалі він бачить маму 2-3 рази на рік. Інколи спілкується з мамою по телефону, приблизно один раз на два місяці, інколи він сам їй телефонує, а інколи вона сама телефонує. Мама на свята дарує йому гроші, також вона дає йому гроші коли вони з нею бачяться. Дитина зазначила, що його вихованням займається виключно батько, всі необхідні побутові речі йому купляє батько. Він відноситься до мами нормально та бажає з нею надалі спілкуватися. Деякий час він був на неї ображений, за те, що вона не приїжджала до нього пів року і через це не хотів з нею спілкуватися. Мама його ніколи не била та не ображала.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23).

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).

Також Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти Росії", заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Враховуючи вищевикладене, суд висновує про те, що відсутні достатні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.

Оскільки позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, висновок фактично ґрунтується на доводах позовної заяви та заяві відповідачки щодо згоди на позбавлення батьківських прав. Зміст висновку свідчить про поверхневий підхід органу опіки та піклування до з`ясування фактичних обставин, зокрема, не досліджено реальні умови проживання матері, рівень її участі у вихованні дитини та взаємозв`язок з нею, можливість відновлення належного виховання дитини, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд з ним не погоджується.

Крім того, суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Судом встановлено, що до 2016 року дитина проживала разом з матір`ю, яка належним чином виконувала свої батьківські обов`язки щодо дитини.

Крім того, дитина зазначає, що мати телефонує йому, приїжджає до нього, дає йому гроші, що свідчать про те, що матір не втрачала інтересу до своєї дитини, в тому числі до участі у її вихованні та бажає приймати участь у її житті.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 підтвердила, що вона бачила відповідачку в дитячому садочку на святах, що свідчить про те, що матір не втрачала інтересу до своєї дитини, в тому числі до участі у її вихованні.

Посилання позивача на те, що він утримує та виховує дитину не потребує встановлення судом, оскільки це є його законним обов`язком.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він самостійно несе всі витрати по утриманню дитини, так і доказів того, що матір таких витрат не несе, також відсутні докази ухилення матері від участі у виховання дитини. Та обставина, що мати дитини проживає окремо не позбавляє матір батьківських прав та обов`язків.

Частиною 3 ст. 155 СК України передбачено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, а тому щодо визнання відповідачкою позову в частині позбавлення батьківських прав, суд зазначає, що позбавлення батьківських прав не є правом чи бажанням сторін, а є заходом захисту прав та інтересів дитини, який може бути застосований лише за наявності доведених фактів, що свідчать про реальну загрозу правам, здоров`ю чи розвиткові дитини. Сам по собі факт згоди відповідачки на позбавлення батьківських прав не доводить наявності таких обставин і не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав.

Отже, з урахуванням принципу якнайкращих інтересів дитини, передбаченого статтею 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд доходить висновку, що позбавлення відповідачки батьківських прав у даному випадку не відповідає інтересам дитини, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що слід попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання сина і покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, щодо позбавлення батьківських прав, то підстав для стягнення з відповідача судового збору на користь позивача не вбачається.

На підставі викладеного і керуючись ст. 12, 81, 206, 247, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, виконавчий комітет Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Попередити ОСОБА_3 про зміну поведінки щодо прийняття участі у вихованні сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Березовська