Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №645/2344/25 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/2344/25

Провадження № 2/645/107/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді – Спесивцева О.В.,

за участю секретаря судових засідань – Асєєвої К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», Філії «ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ» Акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» Структурний підрозділ Основ`янської колійної машинної станції

про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», Філії «ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ» Акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» Структурний підрозділ Основ`янської колійної машинної станції, в якому просив:

- поновити строк на звернення з позовною заявою;

- визнати Наказ (Розпорядження) №131/ОС від 18.12.2024р. про припинення трудового договору (контракту) АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" Філії "ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ" Структурного підрозділу Основ`янської колійної машинної станції, яким звільнено ОСОБА_1 , машиніста крану (кранівника) 6 розряду, з 18.12.2024 за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України, незаконним та скасувати його;

- поновити ОСОБА_1 на посаді машиніста крану (кранівника) 6 розряду з 19 грудня 2024 року у АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" Філії "ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ" Структурного підрозділу Основ`янської колійної машинної станції;

- стягнути з Філії "ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ" Акціонерного товариства "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" Структурний підрозділ Основ`янської колійної машинної станції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з моменту звільнення до моменту поновлення на роботі;

- стягнути з Філії "ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ" Акціонерного товариства "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" Структурний підрозділ Основ`янської колійної машинної станції на користь ОСОБА_1 судові витрати, в т.ч але не обмежуючись витрати на правову допомогу/юридичні послуги.

В обґрунтування позову вказує, що з 17 лютого 2022 року був прийнятий на посаду машиніста крана (кранівника) 6 розряду в цех важких колійних машин Акціонерного товариства "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" Філії "ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ" Структурного підрозділу Основ`янської колійної машинної станції, згідно Наказу (Розпорядження) №13/ОС від 16.02.2022 року про прийняття на роботу. Однак, після звернень позивача до Філії "ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ" Акціонерного товариства "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" щодо діяльності Структурного підрозділу Основ`янської колійної машинної станції, а також до Профспілкового комітету Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Первинної профспілкової організації Основ`янської КМС-39 щодо діяльності Структурного підрозділу Основ`янської колійної машинної станції, позивача перестали впускати до робочого місця. В зв`язку з недопуском на робоче місце, позивач звернувся з протестом до голови профкому, проте, позивачу почали погрожувати, що звільнять за прогули та направили листи з вимогами про надання пояснень відсутності на робочому місці, незважаючи на те, що причиною неявки був саме недопуск позивача на робоче місце. Лише після звернення до АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" позивача пропустили на територію структурного підрозділу 18.12.24 року та змусили написати заяву на відпустку без збереження заробітної плати за період з 05 листопада 2024 року по 18 грудня 2024р., а також написати заяву про звільнення за угодою сторін і в цей же день звільнили. При цьому, наказ про звільнення позивачу на руки надано не було. На підставі викладеного, оскільки фактично жодної угоди між сторін не існувало, а звільнення відбулось під примусом та тиском начальника ОСОБА_2 , позивач звернувся до суду із вказаним позовом. Також вказував, що оскільки сильно переживав через своє звільнення, є юридично не обізнаним, а також через постійні повітряні тривоги у місті, ракетні обстріли та атаки БПЛА, пропустив місячний строк для звернення з позовною заявою до суду з дати звільнення. Крім того зазначив, що наказ про звільнення йому надано не було, а тому вважає що місячний строк на оскарження наказу ще не настав і є підстави для поновлення строку на оскарження наказу.

Ухвалою суду від 15.04.2025 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі. У відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено розглядати справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання. Надано відповідачу строк для надання письмового відзиву на позовну заяву.

До суду надійшов письмовий відзив Акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» в особі Філії «ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ» Акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» Структурний підрозділ Основ`янської колійної машинної станції, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву вказує, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки жодних доказів на підтвердження того, що звільнення позивача з підстав, передбачених частиною першою статті 36 КЗпП України, проведено з порушенням вимог трудового, не надано. Зазначає, що твердження позивача про недопуск його на роботу та тиск на нього є безпідставними. Так, 05.11.2024, 06.11.2024, 11.11.2024, 18.11.2024 та 30.11.2024 комісією структурного підрозділу Основ`янської колійної машинної станції Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» складено Акти фіксації факту відсутності на роботі працівника структурного підрозділу ОСОБА_1 , під час виконання робіт на території структурного підрозділу. З приводу вказаних позивачем фактів його звернень до керівництва та профкому, повідомив, що позивачу 15.11.2024 направлено запрошення прийняти участь 25.11.2024 о 10 год. 00 хв. в засіданні профспілкового комітету з метою з`ясування обставин викладених у заяві від 10.11.2024. У вказаний день позивач не з`явився для участі в засіданні комітету, тому засідання було проведено без його участі. По результатам засідання комісії був складений протокол від 28.11.2024, в якому комісія дійшла висновку: «розгляд листа - звернення без присутності заявника ОСОБА_1 не вбачається за можливим, у зв`язку з потребою уточнення окремих формулювань» та постановили «клопотатися перед начальником структурного підрозділу про підписання заяви про звільнення ОСОБА_1 , якщо він таку напише за власним бажанням чи згодою сторін». Також, 18.11.2024 проведений оперативний розбір адміністрації та керівництва структурного підрозділу Основ`янської колійної машинної станції Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» стосовно звернення ОСОБА_1 від 13.11.2024, яке надійшло на адресу Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» в ході якого було встановлено, що позивач був відсутній на робочому місці з 05.11.2024 і станом на момент проведення розбору, документів, які підтверджують поважність причин відсутності на робочому місці ОСОБА_1 , не надав, на телефонні дзвінки не відповідав. 12.12.2024 Філією «Центр з будівництва та ремонту колії» на звернення від 13.11.2024 вх. № ЦБРК – 22/3 ОСОБА_1 щодо проведення службової перевірки по викладеним фактам надано відповідь вих. № ЦБРК – 08/1966, якою поінформували, що вказані у зверненні факти підтвердження не знайшли, звернення розглядалось на оперативні нараді КМС – 39, за результатами якої ініційовано запрошення заявника на засідання профспілкового комітету структурного підрозділу. Проте, у призначений день позивач на зустріч не прибув. В своєму поданні начальник КМС – 39 від 28.11.2024 вих. № ОКМС -39-03-53/433 Голові первинної профспілкової організації Основ`янської КМС повідомив, що за місцем фактичним проживання ОСОБА_1 , 14.11.2024 та 20.11.2024 були направлені 2 листа з вимогою з`явитись на роботу, а при неможливості – особисто повідомити про місце знаходження та причину неявки на роботу (відповіді на листи не отримано). Також звертає увагу, що 18.12.2024 структурним підрозділу Основ`янської колійної машинної станції Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» був складений комісійний Акт про відсутність підтверджуючих документів причин відсутності на робочому місці, в якому зафіксовано, що ОСОБА_1 надав письмові пояснення відносно причин не явки з 05.11.2024 і на момент надання письмових пояснень на робоче місце, документів які б підтверджували поважність причин відсутності не надав. При цьому, наголошує, що позивача було звільнено саме за частиною першою статті 36 КЗпП України, через те, що позивач власноручно та без жодного тиску написав заяву про звільнення за угодою сторін з 18.12.2024 року, яка була реалізована відповідним наказом №131/ОС від 18.12.2024р., з яким позивача було ознайомлено, про що містяться відповідні відмітки позивача «З наказом (розпорядженням) ознайомлений, претензій до СП Основ`янська КМС філії «ЦБРК» АТ «УЗ» не маю, копію наказу отримав ОСОБА_1 ». Також посилається на пропуск позивачем строк звернення до суду із цим позовом, а наведені позивачем підстави для його поновлення вважає неповажними. В зв`язку з чим, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач правом надання письмової відповіді на відзив відповідача не скористалася.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у визначеному законом порядку.

Позивач у судових засіданнях підтримав заявлений позов та вказав, що його звільнення було незаконним, оскільки жодного вільного волевиявлення у нього на це не було, а заяву про звільнення був змушений написати під тиском керівника структурного підрозділу ОСОБА_2 та помічника начальника з кадрових питань Журавського О.М. Зазначив, що роботу свою виконував професійно, жодних претензій до нього не було. Проте, після його неодноразових звернень щодо неналежних умов праці, на нього почався тиск зі сторони керівництва та з 05.11.2024 року його перестали пропускати на підприємство. Після цього, 15 або 16 грудня 2024 року позивачу зателефонував ОСОБА_3 та сказав прийти на роботу 18.12.2024 року. Вказує, що після того, як він прийшов 18.12.2024 року на підприємство, йому ОСОБА_3 сказав писати пояснення причин відсутності з 05.11.2024 року, на що позивач повідомив, що буде чекати адвоката. Після цього ОСОБА_2 сказав, що якщо через 2 години адвоката не буде, то позивача звільнять «через невиконання вимог керівництва». Через певний час ОСОБА_3 повідомив, що позивача звільнять за прогул та запропонував написати заяву про звільнення за угодою сторін, на що позивач погодився, оскільки не міг зв`язатися з адвокатом. Після цього ОСОБА_4 запросив його до кабінету, надав зразок заяви та залишив самого писати заяву. Зазначив, що вказані обставини свідчать про те, що заяву про звільнення був змушений написати під тиском. При цьому, його також змусили підписати сам наказ про звільнення, не надавши при цьому його копії.

Представник позивача у судових засіданнях підтримала заявлені позивачем вимоги та просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та вказував, що звільнення позивача було законним та обґрунтованим, жодного тиску на нього зі сторони керівництва та примушення написати заяву про звільнення не було.

В ході судового розгляду були допитані свідки.

Так, свідок ОСОБА_2 , у судовому засіданні повідомив, що працює на посаді начальника Структурного підрозділу Основ`янської колійної машинної станції Філії «ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ» Акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ». Вказав, що ОСОБА_5 як працівник непоганий, проте за період з 2022 по 2024 року часто був у відпусках без збереження заробітної плати. Проте, з 05.11.2024 року позивач перестав виходити на роботу. Коли в черговий раз свідку доповіли про відсутність позивача, він повідомив, щоб позивача запросили до нього коли той з`явиться. 18.12.2024 року коли позивача з`явився на роботі, свідок у нього запитав чи має намір він працювати далі, на що отримав відповідь, що «напевно буде звільнятися» та попросив звільнити його за згодою сторін. Отримавши таку відповідь, свідок подякував позивачу за роботу та сказав йти до відділу кадрів. Зазначив, що завжди намагався уникати конфліктних ситуацій, та враховуючи життєву ситуацію позивача погодився на його звільнення за згодою сторін. Вказує, що жодного тиску на позивача щодо написання заяви з його сторони не було. При цьому, жодних наказів не пускати позивача на роботу він не віддавав, навпаки, якби позивач приходив би, то його б обов`язково пропускали на роботу. Зазначив, що умови праці на підприємстві належні, а на всі заяви позивача відповіді надавалися вчасно.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні повідомив, що працює на посаді майстра цеха важких колійних машин Структурного підрозділу Основ`янської колійної машинної станції Філії «ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ» Акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ». Повідомив, що із позивачем мав робочі стосунки та був його керівником. Графік роботи був з понеділка по п`ятницю з 08:00 до 17:00. За час роботи позивач не скаржився свідку на умови праці. Проте, коли позивач перестав виходити на роботу, свідок почав йому телефонувати, на що позивач повідомив, що зайнятий на іншій роботі. Зазначив, що про обставини того, що позивача не пускали на роботу йому не відомо, жодних наказів про це він не отримував. Навпаки, свідку хотілось би, щоб позивач продовжив працювати, бо роботи багато, а через те, що позивач не приходив, то його місце фактично простоювало. Зазначив, що в день звільнення позивача – 18.12.2024 року, свідок був на робочому місці та дізнався про його звільнення коли позивач приніс йому на підпис обхідний лист. Причин звільнення позивач свідку не повідомив, проте, про наявність тиску на позивача щодо написання заяви йому не відомо.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено під час судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, що на підставі наказу (Розпорядження) №13/ОС від 16.02.2022 року Акціонерного товариства "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" Філії "ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ" Структурного підрозділу Основ`янської колійної машинної станції позивача прийнято з 17 лютого 2022 року на посаду машиніста крана (кранівника) 6 розряду в цех важких колійних машин.

05.11.2024, 06.11.2024, 11.11.2024, 18.11.2024 та 30.11.2024 комісією структурного підрозділу Основ`янської колійної машинної станції Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» складено Акти фіксації факту відсутності на роботі працівника структурного підрозділу ОСОБА_1 , під час виконання робіт на території структурного підрозділу.

28.11.2024 року начальник структурного підрозділу Основ`янської КМС філії «ЦБРК» АТ «УЗ» ОСОБА_2 звернувся до голови первинної профспілкової організації Основ`янська КМС із поданням, в якому просив дати дозвіл на розірвання трудового договору з позивачем у зв`язку з нез`явленням його на роботі з 05.11.2024 року (прогулом).

28.11.2024 року на засіданні профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Основ`янська КМС-39 Профспілки залізничників і транспортних будівельників України (протокол №17), було постановлено клопотати перед начальником КМС про підписання заяви про звільнення ОСОБА_1 , якщо він таку напише за власним бажанням чи за згодою сторін.

18.12.2024 року позивачем на ім`я начальника структурного підрозділу Основ`янської КМС філії «ЦБРК» АТ «УЗ» Шинкаренка О.Л. було надано письмові пояснення причин неявки. Зі змісту вказаних пояснень вбачається, що наведені позивачем причини стосувалися його особистих обставин, не пов`язаних із допуском чи недопуском його на роботу.

Також, 18.12.2024 року позивач написав на ім`я начальника структурного підрозділу Основ`янської КМС філії «ЦБРК» АТ «УЗ» Шинкаренка О.Л. заяву в якій просив звільнити його з роботи за угодою сторін з 18.12.2024 року. У судовому засіданні позивач не заперечував, що заяву написав власноручно. Наголошував, що її написання було зумовлено саме тиском на нього з боку керівництва.

Наказом (Розпорядженням) керівника Структурного підрозділу Основ`янської колійної машинної станції Філії «ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ» Акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» Шинкаренко О.Л. №131/ОС від 18.12.2024р. про припинення трудового договору (контракту), позивача було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін). Вказаний наказ містить підпис позивача про ознайомлення із ним, відсутність претензій до СП Основ`янська КМС філії «ЦБРК» АТ «УЗ» та отримання його копії. У судовому засіданні позивач не заперечував, що підписав вказаний наказ, проте його підписання було також зумовлено саме тиском на нього з боку керівництва.

Не погоджуючись із правомірністю звільнення його з роботи, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій такі в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язку прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 № 9 роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Тобто, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.

Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.36 КЗпП.

Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання оскарження звільнення у зв`язку із нібито вчиненням роботодавцем примусу, і висловлена однозначна позиція з приводу того, що доведення факту написання заяв про звільнення під тиском керівництва не може ґрунтуватися на припущеннях, а має підтверджуватися об`єктивними доказами (постанови Верховного Суду від 03 лютого 2022 року у справі № 375/1390/20, від 16.02.2022 у справі № 591/4938/18).

Важливим також є правовий висновок у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року по справі № 359/5905/18: «Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору».

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 26.10.2022 у справі №761/35483/20 (провадження № 61 -2604св22): «Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України). У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України(за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Відповідно до долученої до матеріалів справи копії заяви від 18.12.2024 вбачається, що позивач особисто запропонував відповідачеві припинити трудовий договір з 18.12.2024 за угодою сторін. Дана пропозиція про припинення трудового договору відповідачем була прийнята про що свідчить резолюція на заяві.

У зв`язку з цим, 18.12.2024 був виданий наказ (розпорядженням) №131/ОС від 18.12.2024р. про припинення трудового договору (контракту), позивача було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Угода сторін є самостійною підставою для припинення трудового договору, яка відрізняється від припинення трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника. При звільненні працівника з цієї підстави на час прийняття рішення потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін та погодження відповідачем його звільнення шляхом накладення резолюції та видання наказу про припинення трудового договору від 18.12.2024 вказує на досягнення домовленостей на звільнення працівника за угодою сторін, як це і передбачає п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Судом не встановлено, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою. Пропозиції щодо анулювання досягнутої домовленості в день звільнення від позивача не надходила.

Звільнення позивача здійснено відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі поданої позивачем власноручно написаної заяви, у якій останній чітко визначив підставу звільнення - за угодою сторін, а також дату припинення трудових відносин 18.12.2024 року.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що подання позивачем власноручно написаної заяви та видання на її підставі оскаржуваного наказу про звільнення, який містить відмітку про ознайомлення з ним, отримання позивачем трудової книжки та проведений з ним розрахунок при звільненні, свідчать про правомірність дій роботодавця та вільне волевиявлення позивача, підтверджене належними письмовими доказами.

Доводи позивача про відсутність його волевиявлення на звільнення та тиск з боку керівництва не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються, як наявними в матеріалах справи доказами, так і показами свідків.

Так, твердження позивача про начебто недопуск його на робоче місце спростовуються як наданими відповідачем копіями актів про відсутність працівника на роботі, так і наявною в матеріалах справи копією письмових пояснень позивача від 18.12.2024 року, які були написані позивачем власноручно та не містять жодних посилань щодо його недопуску на роботу. Вказані обставини також заперечували допитані у судовому засіданні свідки, які були повідомлені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази.

Суд відхиляє посилання представника позивача на те, що одним із доказів на підтвердження тиску на позивача є протокол засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Основ`янська КМС-39 Профспілки залізничників і транспортних будівельників України №17 від 28.11.2024 року, оскільки це спростовується змістом самого протоколу. Так, клопотання профспілки перед начальником КМС про підписання заяви про звільнення ОСОБА_1 , якщо він таку напише за власним бажанням чи за згодою сторін, на думку суду, не свідчить про будь який тиск на позивача, оскільки написання або не написання відповідної заяви залежало саме від волевиявлення позивача. При цьому, засідання профспілки було зумовлено поданням начальника структурного підрозділу про надання дозволу на розірвання трудового договору з позивачем у зв`язку з нез`явленням його на роботі з 05.11.2024 року (прогулом). Натомість, як встановлено під час розгляду справи, позивача було звільнено не за прогул, а саме за згодою сторін на підставі заяви позивача.

Твердження представника позивача, що свідок ОСОБА_2 у судовому засіданні вказав, що «завжди намагався уникати конфліктних ситуацій», що на думку представника підтверджує те, що волевиявлення у позивача звільнятися не було, суд вважає безпідставними, оскільки свідок заперечував щодо тиску на позивача та вказав, що волевиявлення позивача на звільнення за угодою сторін було добровільне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

З урахування встановлених обставин суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ, є законним, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про його скасування.

При цьому, оскільки позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказу про звільнення, то вони також не підлягають задоволенню.

З приводу зваленого позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду та заперечень відповідача з цього приводу, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц, від 7 липня 2020 року у справі №712/8916/17-ц, від 29 червня 2021 року у справі №904/3405/19, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 14 червня 2023 року у справі №755/13805/16-ц.

Отже, беручи до уваги, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, враховуючи сталу практику Верховного Суду із даного питання, в даному випадку вирішення питання строку позовної даності судом не вирішується.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

З урахуванням наведеного, оскільки в позові відмовлено, на підставі ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Також, оскільки судом не встановлено порушень в діях відповідача при прийнятті оскаржуваного наказу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 141, 206, 247, 258-259, 268, 280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача – адвокат Александрова Тетяна Василівна, свідоцтво про право зайняття адвокатської діяльності №1700 від 27.06.2017 р.;

Відповідач 1 – Акціонерне товариство «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», код ЄДРПОУ 40075815, адреса: 03150, м.Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5;

Відповідач 2 –Філія «ЦЕНТР З БУДІВНИЦТВА ТА РЕМОНТУ КОЛІЇ» Акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» Структурний підрозділ Основ`янської колійної машинної станції, код ЄДРПОУ 43112236, адреса: 01103, м.Київ, вул.Залізничне шосе, 5Б.

Повний текст рішення складено 05.10.2026 року.

Головуючий суддя О.В. Спесивцев