Вирок від 04 жовтня 2026 р. у справі №619/5460/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/5460/26

провадження № 1-кп/619/533/26

ВИРОК

іменем України

05 жовтня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складіголовуючого - суддіОСОБА_1

за участю:секретаря судового засіданняОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №62024150010002576 від 24.10.2024 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, українця, одруженого, має на утриманні малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за мобілізацією на посадах: стрільця – санітара відділення морської піхоти взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 ; стрільця 2-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 8-ї стрілецької роти 3-стрілецкього батальйону військової частини НОМЕР_2 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за участю сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження: прокурора ОСОБА_6 обвинуваченого ОСОБА_3 захисника ОСОБА_7 .

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

16.05.2023 ОСОБА_3 , призваного за мобілізацією згідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», ІНФОРМАЦІЯ_4 було направлено до військової частини НОМЕР_3 для проходження військової служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.06.2023 №167 ОСОБА_3 , який прибув з військової частини НОМЕР_3 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду солдата резерву запасного взводу запасної роти військової частини НОМЕР_1 .

Далі, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2023 №177 ОСОБА_3 призначено на посаду стрільця – санітара відділення морської піхоти взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 .

Згідно положень п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відтак, з 15.06.2023, тобто з моменту відправлення ОСОБА_3 у військову частину НОМЕР_3 із ІНФОРМАЦІЯ_5 , він набув статусу військовослужбовця – особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов`язку – проходження військової служби.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» надається визначення терміну воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З моменту видання Президентом України Указу «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України почав діяти воєнний стан, який триває дотепер.

Згідно п. п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Про запроваджений в країні воєнний стан та порядок проходження військової солдату ОСОБА_3 достеменно було відомо і до часу самовільного залишення місця служби останній дотримувався встановленого порядку несення служби та виконував покладені на нього завдання.

Проходячи військову службу, солдат ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Однак, діючи в порушення вимог вищевказаних нормативних актів, солдат ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні умисного кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.

У зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, основні сили особового складу 1 роти морської піхоти НОМЕР_4 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 були виведені із постійного місця дислокації до тимчасового місця дислокації підрозділу до АДРЕСА_2 , у тому числі і ОСОБА_3 .

Так, 08.10.2023 о 15 год. 00 хв. солдат ОСОБА_3 , діючи умисно, в порушення вимог вищезазначеного законодавства, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби в АДРЕСА_2 та незаконно перебуває поза його межами, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби до 06.12.2024.

Встановлено, що 06.12.2024 солдат ОСОБА_3 прибув до військової частини НОМЕР_2 , де продовжив проходження військової служби.

Також, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 07.12.2024 №348 солдата ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду стрілець 2-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 8-ї стрілецької роти 3-стрілецкього батальйону військової частини НОМЕР_2 .

Однак, діючи в порушення вимог вищевказаних нормативних актів, солдат ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні умисного кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.

У зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, основні сили особового складу військової частини НОМЕР_2 були виведені із постійного місця дислокації до тимчасового місця дислокації підрозділу до АДРЕСА_3 , у тому числі і ОСОБА_3 .

Проте, 04.01.2025 приблизно о 08 год. 00 хв. солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією на посаді стрільця 2-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 8-ї стрілецької роти 3-стрілецкього батальйону військової частини НОМЕР_2 , діючи умисно, повторно на порушення вимог вищезазначеного законодавства, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану, самовільно залишив тимчасове місце дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_2 біля АДРЕСА_3 та незаконно перебував поза його межами, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, до 14.07.2026.

14.07.2026 підозрюваного ОСОБА_3 затримано на підставі ухвали слідчого судді Інгульського районного суду м. Миколаєва.

Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Дії ОСОБА_3 , які полягали у двох епізодах самовільного залишення місця служби без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинених військовослужбовцем в умовах воєнного стану, суд кваліфікує за ч.5 ст. 407 КК України.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, підтвердив факти і обставини їх вчинення, так як це зазначено вище. Пояснив, що перший раз у 2023 розі вчинив правопорушення тому що захотілося до родини, хоча і розумів що порушує військові статути. Був затриманий ВСП та його повернули в резервну роту , а звідти вже направили до іншої військової частини .Підтвердив що повернули у грудні 2024, а вже в січні він знов пішов в СЗЧ, оскільки почувався недобре, а в частині йому сказали що направлять на ВЛК пізніше. Зазначив, що коли пішов у СЗЧ то поїхав до Одеси пішов до лікаря та у нього виявили ВІЧ та туберкульоз . Після того як його затримали в СІЗО він проходить лікування від ВІЧ, а туберкульоз у нього вже не виявлено, оскільки було тільки на початковій стадії. У 2023 році коли у березні він був мобілізований Суворівським ТЦК він пройшов ВЛК і хвороб не було. Він проходив службу у частинах які брали участь в активних бойових діях. Вину у скоєному визнає. Зазначив, що бажає і ділі проходити службу в лавах ЗСУ. При вирішенні питання, щодо призначення показання покладається на розсуд суду .

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, останньому роз`яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

З урахуванням вимог ч. 4 ст. 349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу. Вина обвинуваченого у вчиненні вище зазначеного злочину доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінальних проваджень, і обвинуваченим не оспорюються.

Повно, всесторонньо, об`єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення обвинувального вироку у даному кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд дійшов висновку про обґрунтованість висунутого проти обвинуваченого ОСОБА_3 обвинувачення та доведеність стороною обвинувачення під час судового розгляду його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, – на потерпілого.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною п`ятою статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції.

Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу стороною захисту не заявлялося.

Отже, вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Частиною шостою статті 368 КПК України визначено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 27 листопада 2019 року (кримінальне провадження № 629/847/15-к) щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 визнав свою винуватість у вчиненому злочині та всі обставини, які ставляться йому у провину, висловив бажання виправити ситуацію, яка склалася, і нести кримінальну відповідальність за вчинене.

Згідно висновків, які містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (кримінальне провадження № 288/1158/16-к), під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням розкриттю злочину.

Отже, обставин які пом`якшають покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом також не встановлено.

Вивченням відомостей про особу ОСОБА_3 установлено, що він на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем роботи характеризується негативно, раніше не судимий, має на утриманні двох малолітніх дітей. Щодо захворювань зазначених обвинуваченим суд зазначає, що доказів саме зазначених обвинуваченим захворювань до суду не подано.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.

Статтею 65 КК України визначені загальні засади призначення покарання, відповідно до яких суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

При цьому, враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Верховний Суд у своїй постанові від 02 листопада 2021 року (справа № 750/5031/18, провадження № 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання ОСОБА_3 суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, стан здоров`я, ставлення ОСОБА_3 до вчиненого та наслідків дій винного, який свою вину визнав повністю.

У судовому засіданні прокурор просив призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Захисник просила призначити мінімальну міру покарання за вказане правопорушення. Обвинувачений поклався на розсуд суду.

Відповідно до статті 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене частиною п`ятою статті 407 КК України, належить до тяжких злочинів.

За таких обставин справи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі санкції частини цієї статті, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

З урахуванням вимог статей 176, 177, 200, 377 КПК України у суду відсутні підстави для зміни запобіжного заходу, у зв`язку з цим до набрання вироком законної сили суд залишає незмінним запобіжний захід щодо обвинуваченого.

14.07.2026 ОСОБА_3 затримано на підставі ухвали слідчого судді.

Стосовно ОСОБА_3 ухвалою слідчого судді Інгульського районного суду міста Миколаєва від 15.07.2026 обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Таким чином, суд вважає за необхідне зарахувати обвинуваченому ОСОБА_3 в строк відбування покарання період його попереднього ув`язнення, а саме з 14.07.2026 по день постановлення вироку з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов не заявлено. Судові витрати та речові докази в провадженні відсутні.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 368-371, 373-376, 392, 395 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту фактичного затримання, тобто з 14 липня 2026 року.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити незмінним – тримання під вартою.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 , у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 14 липня 2026 року по 05 жовтня 2026 року, тобто по день постановлення цього вироку, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_3 у той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1