Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №569/13431/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/13431/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П,

учасників справи:

представника відповідача адвоката Гнатюка Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий зміст позовних вимог та заперечень відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» діючи через свого представника Кіріченко В.В. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 332072-КС-003 від 28 вересня 2025 року у розмірі 236 680 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 28 вересня 2025 року між позивачем та відповідачем шляхом електронного обміну повідомленнями та підписання одноразовим ідентифікатором UA-3838 відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» було укладено Договір № 332072-КС-003 про надання кредиту, за умовами якого позичальник отримав кошти в розмірі 50 000,00 грн. із фіксованою платою за користування кредитом у розмірі 1 відсоток за кожен день. У подальшому, 08 жовтня 2025 року, сторонами укладено Додаткову угоду № 1, за якою позичальнику додатково надано кредит у сумі 25 000,00 грн. Позивач свої зобов`язання за кредитом виконав у повному обсязі шляхом перерахування коштів на банківську картку відповідача, проте остання зобов`язання за договором належним чином не виконала, допустивши прострочення та здійснивши лише часткову оплату на загальну суму 15 070,00 грн. Оскільки внаслідок вчинення конклюдентних дій (часткової оплати) відповідач підтвердила дійсність договору та правомірність вимог, станом на 05 травня 2026 року у боржника утворилася заборгованість у загальному розмірі 236 680,00 грн., яка складається з 75 000,00 грн. прострочених платежів по тілу кредиту, 115 500,00 грн. прострочених платежів по процентах, 8 680,00 грн. прострочених платежів за комісією та 37 500,00 грн. заборгованості за відсотками відповідно до ст. 625 ЦК України. Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості, а також понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 840,16 грн.

Представник відповідача адвокат Гнатюк Ю.О. у наданих суду письмових поясненнях позовні вимоги визнав частково - в сумі 190 500,00 грн., що складається з 75 000,00 грн. прострочених платежів по тілу кредиту та 115 500,00 грн. прострочених платежів по процентах. В іншій частині позову просив відмовити, заперечуючи проти стягнення заборгованості за ст. 625 ЦК України у розмірі 37 500,00 грн. та прострочених платежів за комісією у розмірі 8 680,00 грн., оскільки з огляду на запровадження в Україні воєнного стану та положення п. 18 Перехідних положень ЦК України позичальник у період дії воєнного стану звільняється від відповідальності за ст. 625 ЦК України та від сплати неустойки/інших платежів за прострочення, а комісійні платежі не підлягають стягненню в силу закону і не передбачені договором. Крім того, представник відповідача подав заяву про розстрочення виконання судового рішення на п`ять місяців після набрання ним законної сили, мотивуючи це тим, що відповідачка вимушено перебуває в Австрії як біженець, проте працевлаштована, має стабільний дохід та виявила добровільне бажання розрахуватися із заборгованістю.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 03 червня 2026 року справа передана для розгляду судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 04 червня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.(а.с. 73-74).

На адресу суду надійшла відповідь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» із випискою по рахунку. (а.с. 88-92)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02 вересня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті. (а.с. 97-98)

Від представника відповідача адвоката Гнатюка Ю.В. надійшли письмові пояснення, в яких він позов визнає частково.

Крім того, від представника відповідача адвоката Гнатюка Ю.В. надійшла заява, в якій він просить розстрочити виконання рішення суду строком на 05 місяців.

У судове засідання представник позивача не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронних документів. У позовній заяві просив розгляд справи провести без участі позивача, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов частково підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, докази.

Суд встановив, що між сторонами виникли договірні відносини у зв`язку з укладенням кредитного договору.

28 вересня 2025 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 332072-КС-003 про надання кредиту. Зазначений правочин було укладено в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями та підписано позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора UA-3838, направленого на номер мобільного телефону боржника ( НОМЕР_1 ), який був вказаний нею під час заповнення анкети в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця. Указаний порядок укладення та підписання договору повністю відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов Договору кредиту (з урахуванням Правил про надання грошових коштів у кредит), позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн на засадах строковості, повертності та платності, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Плата за користування кредитом була визначена фіксованою у розмірі 1 відсоток за кожен день користування коштами. Нарахування процентів здійснюється на залишок заборгованості за кредитом на початок календарного дня відповідно до встановленого графіку платежів.

Факт виконання позивачем своїх зобов`язань за договором підтверджується довідкою про перерахування коштів (або платіжним дорученням), згідно з якою сума кредиту в розмірі 50 000,00 грн була успішно перерахована на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 .

У подальшому, 08 жовтня 2025 року, між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 шляхом аналогічного обміну електронними повідомленнями та підписання було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 332072-КС-003, відповідно до якої кредитодавець надав позичальнику додаткові кредитні кошти в сумі 25 000,00 грн.

Як встановлено судом, відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі не виконала, допускала порушення строків повернення коштів та здійснювала лише часткові платежі на загальну суму 15 070,00 грн. Здійснивши такі часткові платежі на виконання умов договору, відповідач вчинила конклюдентні дії, чим фактично визнала дійсність правочину та правомірність грошових вимог позивача.

Згідно з розрахунком заборгованості, станом на 05 травня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» за Договором № 332072-КС-003 становить 236 680,00 грн та складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 75 000,00 грн (ураховуючи первинну суму 50 000,00 грн та додаткову суму 25 000,00 грн); суми прострочених платежів по процентах - 115 500,00 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України (3% річних та інфляційні втрати) - 37 500,00 грн; суми прострочених платежів за комісією - 8 680,00 грн.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Гнатюк Ю.В. позовні вимоги визнав частково. Підтримав подані письмові пояснення та пояснив суду, що відповідачка визнає позовні вимоги в частині стягнення суми прострочених платежів по тілу кредиту та прострочених платежів по процентах (на загальну суму 190 500,00 грн). Просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України та комісії з огляду на запровадження в Україні воєнного стану та положення чинного законодавства. Крім того, зазначив, що на адресу позивача надсилався проєкт мирової угоди щодо добровільного погашення заборгованості, проте відповіді отримано не було. У зв`язку з вимушеним перебуванням відповідачки за кордоном (в Австрії) та наявністю у неї постійного працевлаштування і стабільного доходу, просив суд у разі задоволення позову розстрочити виконання судового рішення строком на п`ять місяців після набрання ним законної сили.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами з приводу отримання відповідачем кредиту в ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА».

ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Проаналізувавши вищевказані положення законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як стверджується з матеріалами справи, відповідачем було укладено кредитний договір № 332072-КС-003 від 28.09.2025 за умовами яких відповідач отримала грошові кошти шляхом їх перерахування на її банківський картковий рахунок.

Вказаний договір було укладено в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані відповідачу.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі.

Виходячи із вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених фактичних обставин справи вбачається, що відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір, кредитні кошти отримано на зазначений відповідачем картковий рахунок. При цьому, вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого є неможливим без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

З врахуванням викладеного, матеріалами справи стверджується, що між сторонами укладені кредитний договір, відповідач ознайомилася і погодилася з умовами договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Суд зазначає, що враховуючи умови надання кредитних коштів, саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надав.

Позивачем заявлено до стягнення заборгованість за кредитним договором № 332072-КС-003 від 28.09.2025 у сумі 236 680,00 грн та складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 75 000,00 грн (ураховуючи первинну суму 50 000,00 грн та додаткову суму 25 000,00 грн); суми прострочених платежів по процентах - 115 500,00 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України (3% річних та інфляційні втрати) - 37 500,00 грн; суми прострочених платежів за комісією - 8 680,00 грн., однак суд не погоджується із таким розрахунком у повному обсязі з огляду на наведені нижче мотиви.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», «так і строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, заборгованість у повній мірі не погашає, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 75 000 грн. 00 коп.

Також суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом у сумі 115 500 грн. 00 коп., оскільки їх нарахування здійснено відповідно до умов укладеного між сторонами договору, в межах погодженого строку кредитування та за процентною ставкою, з якою відповідач була ознайомлена і погодилася під час укладення договору.

Окрім того, згідно розрахунку, до заборгованості включено суму заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України – 37 500 грн. 00 коп.; суму прострочених платежів за комісією – 8 680 грн. 00 коп. Суд не погоджується з даним розрахунком заборгованості та вважає, що сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ – 37 500 грн. 00 коп. і сума прострочених платежів за комісією – 8 680 грн. 00 коп. стягненню не підлягає, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.

Оскільки позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати вказані відсотки, від сплати яких відповідач звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення таких.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) ВП ВС зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Положення кредитного договору від 28.09.2025 про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за кредитним договором № 332072-КС-003 від 28.09.2025 з відповідача підлягає стягненню 190 500 грн. 00 коп., що складається з суми платежів по тілу кредиту – 75 000 грн. 00 коп. та суми прострочених платежів по процентах – 115 500 грн. 00 коп.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

У зв`язку з висновком суду про часткове задоволення позову, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 1 996 грн. 24 коп. судового збору (190 500,0 х 2 480,16 / 236 680,0).

Враховуючи доводи відповідача, а також з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності виконання судового рішення, суд вважає за можливе застосувати положення статті 267 Цивільного процесуального кодексу України та розстрочити виконання рішення суду строком на п`ять місяців, встановивши щомісячне внесення рівних платежів у рахунок погашення заборгованості.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 137, 141, 223, 259, 263-265, 267, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором № 332072-КС/003 від 28 вересня 2025 року у розмірі 190 500 (сто дев`яносто тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок, яка складається із: простроченої заборгованості за тілом кредиту в розмірі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок, простроченої заборгованості за процентами у розмірі 115 500 (сто п`ятнадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 996 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 24 копійки.

Розстрочити виконання рішення суду строком на 05 (п`ять) місяців.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 411, м. Київ, 01133, ЄДРПОУ 41084239, р/р НОМЕР_3 (Акціонерне товариство «ОТП БАНК», Код ЄДРПОУ банку: 21685166, Код МФО банку: 300528);

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено та підписано 05 жовтня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА