Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №640/20905/21 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 640/20905/21

касаційне провадження № К/990/55546/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року (головуючий суддя - Жукова Є.О.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кучма А.Ю.; судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В.)

у справі № 640/20905/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮКСО»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЮКСО» (далі - ТОВ «ЛЮКСО», позивач, платник, товариство, підприємство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 квітня 2021 року № 00290710704, № 00290690704 та від 23 червня 2021 року № 00483280704.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 07 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року, позов задовольнив.

Постановою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року касаційну скаргу ГУ ДПС м. Києві задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 квітня 2021 року № 00290710704 та від 23 червня 2021 року № 00483280704, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду. В іншій частині судові рішення залишено без змін.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2024 року встановив, що Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559, (далі - П(С)БО 13 «Фінансові інструменти») не передбачає порядку визначення справедливої вартості та методології обліку щодо короткострокових і довгострокових фінансових зобов`язань, тоді як контролюючий орган застосував формулу, не визначену жодним національним стандартом бухгалтерського обліку. Верховний Суд погодився з підходом, застосованим судами при оцінці цього епізоду, однак визнав їх висновки передчасними, оскільки для правильного вирішення спору необхідно було насамперед установити, які стандарти (національні чи міжнародні) використовує ТОВ «ЛЮКСО» при складанні фінансової звітності.

Щодо торговельної марки «BOUCHERON» та операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Електрум Пеймент Сістем» Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2024 року надав правову оцінку встановленим судами обставинам та погодився з висновками судів про безпідставність відповідних донарахувань.

При цьому Суд звернув увагу на відсутність у матеріалах справи деталізованого розрахунку збільшення грошового зобов`язання та зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування за кожним окремим епізодом з урахуванням штрафних санкцій, що унеможливлювало відокремлення сум, сформованих за кожною із установлених перевіркою підстав.

За наслідками нового розгляду Київський окружний адміністративний суд рішенням від 19 серпня 2025 року позов у переданій на новий розгляд частині задовольнив та визнав протиправними і скасував податкові повідомлення-рішення від 15 квітня 2021 року № 00290710704 та від 23 червня 2021 року № 00483280704.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права при вирішенні спору щодо дисконтування довгострокової кредиторської заборгованості, оскільки не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 640/4003/19, щодо можливості застосування загальних методів розрахунку дисконтування. Крім того, відповідач не погоджується з висновками судів щодо відсутності у позивача обов`язку відображати дохід у зв`язку з використанням торговельної марки «BOUCHERON», вважаючи, що таке використання без визначеної договором компенсації є безоплатним отриманням майнової вигоди, яка підлягає врахуванню при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток. Також контролюючий орган заперечує висновки судів щодо операцій з електронними грошима «ЕЛЕКТРУМ», зазначаючи про відсутність належного документального підтвердження зв`язку отриманих позивачем коштів із реалізацією товарів та вважаючи такі суми безповоротною фінансовою допомогою.

Ухвалою від 14 січня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у м. Києві.

26 січня 2026 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права під час встановлення фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ЛЮКСО» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року, за результатами якої склав акт від 09 березня 2021 року № 18960/26-15-07-04-05/40853398.

Відповідно до висновків акта перевірки контролюючий орган встановив порушення платником вимог підпунктів 14.1.225, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у результаті чого занижено податок на прибуток на 2 397 135,00 грн та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2019 рік на 371 972,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідач прийняв, зокрема, податкові повідомлення-рішення:

від 15 квітня 2021 року № 00290710704, яким зменшив суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2019 рік на 371 972,00 грн;

від 23 червня 2021 року № 00483280704, яким збільшив суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, на 2 636 849,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 2 397 135,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 239 714,00 грн.

На виконання постанови Верховного Суду від 13 листопада 2024 року суд першої інстанції витребував у відповідача детальний розрахунок сум за кожним із зазначених епізодів.

Згідно з наданим контролюючим органом розрахунком за епізодом дисконтування на 371 972,00 грн зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за податковим повідомленням-рішенням № 00290710704, а до податкового повідомлення-рішення № 00483280704 за цим епізодом увійшли 256 987,00 грн основного платежу та 25 699,00 грн штрафної санкції.

За епізодом щодо торговельної марки до податкового повідомлення-рішення № 00483280704 увійшли 40 775,00 грн основного платежу та 4 078,00 грн штрафної санкції, а за операціями з електронними грошима «ЕЛЕКТРУМ» - 2 099 373,00 грн основного платежу та 209 937,00 грн штрафної санкції.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Щодо дисконтування кредиторської заборгованості.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Положення частини третьої статті 12-1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» надають можливість підприємствам (крім тих, що становлять суспільний інтерес, а також публічних акціонерних товариств, суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях, а також підприємств, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України) самостійно визначати доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності.

Відповідно до пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20 (далі - П(С)БО 11 «Зобов`язання»), з метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.

Пункт 4 П(С)БО 11 «Зобов`язання» визначає, що поточні зобов`язання - це зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Довгострокові зобов`язання - це всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями.

Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде потрібна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Сума погашення - недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

У редакції, чинній до 29 жовтня 2019 року, пункт 10 П(С)БО 11 «Зобов`язання» передбачав, що довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Наказом Міністерства фінансів України від 16 вересня 2019 року № 379, який набрав чинності 29 жовтня 2019 року, слова «на які нараховуються відсотки» виключено та змінено нумерацію відповідних пунктів П(С)БО 11 «Зобов`язання». Після набрання чинності цими змінами пункт 9 П(С)БО 11 «Зобов`язання» встановив, що довгострокові зобов`язання відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Водночас пункт 31 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» установлює, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Отже, приписи національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку передбачали оцінку відповідних довгострокових зобов`язань за теперішньою або амортизованою вартістю, проте саме по собі встановлення такої вимоги не визначає методу, формули та ставки, які контролюючий орган вправі застосувати для обчислення відповідної вартості.

Під час нового розгляду суд першої інстанції на виконання постанови Верховного Суду витребував докази щодо стандартів, які застосовувало ТОВ «ЛЮКСО».

Суди встановили, що наказом від 01 червня 2017 року № 01/06-2017 затверджено Положення про облікову політику та організацію бухгалтерського обліку товариства, відповідно до якого позивач застосовує Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Контролюючий орган для визначення теперішньої вартості заборгованості застосував формулу PV = FV/(1+i)n, а як ставку дисконтування використав середньозважену ставку за довгостроковими кредитами в іноземній валюті - 9,2 відсотка річних, або 2,3 відсотка за квартал.

Разом з тим ні П(С)БО 11 «Зобов`язання», ні П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» не встановлювали такого способу розрахунку для фінансового зобов`язання позивача та не передбачали застосування до платника, який веде бухгалтерський облік за національними стандартами, методології Міжнародних стандартів фінансової звітності в разі відсутності відповідної методології у національних стандартах.

Верховний Суд уже послідовно вирішував це питання.

Так, в ухвалі від 24 серпня 2023 року у справі № 320/4950/19 Верховний Суд указав, що П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» не дає визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання та не встановлює порядку визначення його справедливої вартості. Якщо платник веде бухгалтерський облік за національними стандартами, контролюючий орган не має права застосовувати до нього для визначення фінансового результату правила Міжнародних стандартів фінансової звітності.

У цій же ухвалі Верховний Суд окремо оцінив посилання контролюючого органу на постанову від 29 липня 2020 року у справі № 640/4003/19, на яку відповідач посилається і в касаційній скарзі у справі, що розглядається.

Суд зазначив, що хоча у постанові № 640/4003/19 містилося посилання на існування затвердженого міжнародними стандартами розрахунку дисконту, Верховний Суд не вказував на обов`язковість його застосування у випадку, коли підприємство здійснює облік за національними стандартами. Верховний Суд також визнав неправомірним застосування контролюючим органом формули для одноразового платежу наприкінці строку без урахування необхідності погашення відсотків за кредитом.

Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 640/9281/19 та іншими судовими рішеннями Верховного Суду у цій категорії спорів.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2026 року у справі № 580/12767/24 також підтвердив, що платник, бухгалтерський облік якого ґрунтується на національних стандартах, за відсутності в них методології визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань не зобов`язаний самостійно визначати таку методологію, а контролюючий орган не вправі визначати її замість платника шляхом застосування міжнародних стандартів.

У цій постанові Верховний Суд констатував існування конкретної і послідовної правової позиції із цього питання, від якої Суд не відступав.

При цьому Суд звертає увагу, що у справі, яка розглядається, позика є процентною - умовами договору передбачено сплату 2,5 відсотка річних. Водночас застосований контролюючим органом розрахунок ґрунтувався на середньозваженій ставці 9,2 відсотка та формулі приведення майбутньої суми до теперішньої вартості, однак не враховував у структурі майбутніх платежів передбачених договором процентів.

За таких обставин наведене у касаційній скарзі посилання на постанову Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 640/4003/19 не підтверджує заявленої підстави касаційного оскарження.

До того ж це посилання контролюючий орган уже наводив під час попереднього касаційного перегляду цієї самої справи. Незважаючи на це, у постанові від 13 листопада 2024 року Верховний Суд погодився з підходом судів щодо відсутності підстав для застосування до платника методології міжнародних стандартів, а передчасність висновків судів пов`язав саме з невстановленням факту застосування позивачем національних чи міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Під час нового розгляду цю обставину встановлено.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що застосований контролюючим органом конкретний спосіб визначення фінансового доходу від дисконтування не ґрунтувався на нормативно встановленій для цього платника методології бухгалтерського обліку, а тому такий розрахунок не міг бути достатньою правовою підставою для збільшення фінансового результату до оподаткування.

Тому висновки судів щодо відсутності підстав для зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування на 371 972,00 грн та донарахування за цим епізодом 256 987,00 грн податку на прибуток і 25 699,00 грн штрафної санкції є правильними.

Щодо торговельної марки «BOUCHERON» та операцій з електронними грошима «ЕЛЕКТРУМ» Суд, вказує що правова оцінка зазначеним епізодам уже надана Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2024 року у цій справі.

Так, щодо використання торговельної марки «BOUCHERON» Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для нарахування позивачу доходу у вигляді умовних роялті та визнав безпідставними висновки контролюючого органу про заниження у зв`язку із цим іншого доходу на 226 527,00 грн.

Щодо операцій з електронними грошима «ЕЛЕКТРУМ» Верховний Суд також погодився з висновком судів про документальне підтвердження зв`язку отриманих коштів із реалізацією товарів та відсутність підстав для їх кваліфікації як безповоротної фінансової допомоги.

Направлення справи на новий розгляд у частині податкових повідомлень-рішень № 00290710704 та № 00483280704 не було зумовлене необхідністю повторного вирішення по суті зазначених епізодів.

Підставою для скасування судових рішень в цій частині була відсутність у матеріалах справи детального розрахунку суми грошового зобов`язання за кожним окремим епізодом з урахуванням застосованих штрафних (фінансових) санкцій, що позбавляло Верховний Суд можливості відокремити відповідні суми в межах оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Під час нового розгляду цей недолік усунуто.

Отже, доводи касаційної скарги у цій частині фактично спрямовані на повторний перегляд правової оцінки обставин, щодо яких Верховний Суд уже висловився у постанові від 13 листопада 2024 року.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги податкового органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова