Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №554/10852/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 29.09.2026Справа № 554/10852/26

Провадження № 2/554/5214/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді Черняєвої Т.М.,

за участі секретаря Кравченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, в якому просила зобов?язати Шевченківський відділ виконавчої служби Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з 3/5 частину будинку АДРЕСА_1 , який було накладено в межах виконавчого провадження №195 по виконанню виконавчого листа №25 від 20.10.95 року Шишацького районного суду відділом державної виконавчої служби в Октябрському районі (код ЄДРПОУ - 34963066), а на підставі постанови № A-25 від 20.10.2003 виданої Відділом державної виконавчої служби Октябрського районного управління юстиції м. Полтава, виконавцем Єлисановою Ю.О.

В обґрунтування позову вказала, що вона являється спадкоємницею, на майно померлого чоловіка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме 3/5 частину будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Маючи намір отримати спадок, який залишився після смерті чоловіка, а також здійснити реєстрацію права власності на житло, їй стало відомо, що на 3/5 частину будинку АДРЕСА_1 накладено арешт.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна об?єкта нерухомого майна Першою Полтавською державною нотаріальною конторою 15 березня 2005 року за номером 1763102 на частину жилої будівлі з господарськими спорудами, склад: частка, розмір 3/5, стан добудоване, статус: жиле, адреса АДРЕСА_1 , власником якого був ОСОБА_2 , на підставі постанови № A-25 від 20.10.2003 виданої Відділом державної виконавчої служби Октябрського районного управління юстиції м. Полтава, виконавцем Єлисановою Ю.О. зареєстровано обтяження нерухомого майна, накладено заборону на відчуження об?єкту нерухомості вказаного майна.

Позивач зазначає, що 12.02.2026 року, 19.03.2026 року та 16.06.2026 року вона звернулася до Шевченківського відділу виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про зняття арешту з 3/5 частини будинку АДРЕСА_1 (Нариманівська) у зв?язку зі смертю власника нерухомості та відкриття спадщини, але отримала відмову з підстав того, що виконавче провадження закрито, документи по ньому за термінами зберігання знищені.

З відповіді Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України листами від 30.03.2026 № 29264, 22.06.2026 №66520 їй запропоновано для вирішення питання щодо зняття арешту з майна звернутися до суду.

Згідно листа Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтава від 30.03.2026 року № 29264 виконавче провадження по постанові А-25, виданої 20.10.2003 відділом державної виконавчої служби Октябрського районного управління юстиції м. Полтава, виконавцем Єлісановою Ю.О., знищено в зв?язку з закінченням терміну зберігання.

Позивачкою зазначається, що згідно рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 15 березня 2007 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, судом встановлено, що згідно довідки виконавчої служби в Октябрському районі м. Полтава виконавче провадження №195 по виконавчому листі №25 від 20.10.11.1995 року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 закінчено постановою державного виконавця від 01.03.2005 року в зв?язку з досягненням позивачем повноліття, що свідчить про виплату відповідачем аліменти на утримання позивача і його посилання на те, що з серпня 2001 року мається заборгованість по аліментах безпідставні і позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Позивачка зазначає, що будь якої заборгованості по сплаті аліментів не існує, справу закрито у зв?язку з повним виконанням вимог і арешт на майно, заборона на відчуження майна підлягає скасуванню. Однак в порушення вимог законодавства арешт, накладений на майно як божника, знятий не був.

Також позивачкою зазначається, що ОСОБА_2 в Єдиному реєстрі боржників не значиться.

ОСОБА_1 зазначає, що станом на день її звернення арешт з нерухомого майна не знятий, що порушує право приватної власності, а саме позбавляє спадкоємця права володіти та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 20.08.2026 року відкрито провадження по справі та ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

У судове засідання позивач не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності , прохала задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час, дату і місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу за його відсутності та згідно з ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що на 3/5 частини житлового будинку з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 накладено арешт 15.03.2005 р., реєстраційний номер 1763102, дані реєстратора: Перша полтавська державна нотаріальна контора, причина внесення запису: постанова А-25, видана 20.10-.2003 Відділом державної виконавчої служби Октябрського районного управління юстиції м. Полтави, вик. ОСОБА_5 .

Відповідно до листа приватного нотаріуса ПМНО Цвітохи Ю.М. від 09.02.2026 р. №39/02-14 вбачається, що у її провадженні знаходиться спадкова справа за №1/2025, яка відкрита до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Із заявою про прийняття спадщини з будь-яких підстав, передбачених законодавством України, після померлого ОСОБА_2 , звернулася гр.. України, дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із заявою про відмову від прийняття спадщини з будь-яких підстав, передбачених законодавством України, після померлого ОСОБА_2 звернулася гр.. України, дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Станом на 09.02.2026 року інших заяв про прийняття чи відмову від прийняття спадщини не надходило.

Відповідно до листа державного виконавця Виконавчої служби в Октябрському районі м. Полтави МЮУ Лавріненко О.А. від 28.12.2006 р. № 41906 вбачається, що згідно реєстраційних книг виконавче провадження №195 по виконанню виконавчого листа №25 від 20.10.95 року Шишацького районного суду про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 закінчено постановою державного виконавця від 1.03.05 року в зв`язку з досягненням повноліття дитиною та відправлено до Шишацького райсуду. Також згідно записів реєстраційних книг провадження було знищено по закінченню терміну зберіганню.

Відповідно до листа в.о. начальника Шевченківського ВДВС у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління МЮУ від 30.03.2026 р. №29264 ОСОБА_7 вбачається, що згідно результатів пошуку у автоматизованій системі виконавчого провадження, в тому числі спец розділі, за наявними у заяві даними – на виконанні у відділі з 20.03.2013 р. перебувало виконавче провадження №36453201 з примусового виконання виконавчого листа №2/1622/1144/2012, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 15.01.2013 про стягнення з ОСОБА_2 коштів на користь ОСОБА_8 заборгованість в розмірі 2000,00 грн.

27.11.2024 р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» №606-ХIV від 21.04.1999).

Відповідно до порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2274/5 від 25.12.2008, та Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, з зазначенням строків зберігання документів затверджених наказом Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012 (діяли до 07.06.2017 ), строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить 3 роки, після чого підлягають знищенню. Відповідно останнє виконавче провадження знищено в зв`язку з закінченням терміну зберігання. Обтяження нерухомого майна за виконавчим провадженням №36453201 в державних реєстрах відсутнє.

Відомості щодо виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт відсутні, тому надати будь-яку інформацію щодо накладеного арешту немає можливості.

Відповідно до листа в.о. начальника Шевченківського ВДВС у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління МЮУ від 15.04.2026 року №35893 вбачається, що надати будь-яку іншу інформацію стосовно накладення арешту Першою Полтавською державною нотаріальною конторою 15.03.2005 за №1763102 на 3/5 частки жилої будівлі з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_2 на підставі постанови №А-25 від 20.10.2003 виданої ВДВС Октябрського районного управління юстиції м. Полтави, виконавець Єлісанова Ю.О., не виявляється можливим, оскільки відповідно до п. 3.19 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 №2274/5, який діяв до 19.07.2017, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить 3 роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 рік.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Положеннями статті 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. Частиною 5 ст.59 вказаного вище Закону, передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

За правилами ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Позивач має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, однак не може цього робити через наявність обтяження на належне йому майно.

Згідно абзаців першого та другого пункту 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03.06.2016 року № 5 (далі Постанова № 5), у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Згідно абзацу першого пункту другого Постанови № 5, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Пунктом 13 Постанови № 5 роз`яснено, що при розгляді позову про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна судам слід всебічно і повно з`ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Вимоги позивача, що ґрунтуються на його праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-26цс13 від 15 травня 2013 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для суду.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

За правилами ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент винесення постанови про накладення арешту), арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч. 2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент винесення постанови про накладення арешту), у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає випадки зняття арешту з майна, в тому числі арешт майна може бути знятий за рішенням суду.

Наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно позивача, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20, та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.10.2022року №203/3435/21.

На сьогодні позивач має намір оформити спадщину та розпоряджатися належним їй майном, проте через наявність арешту позбавлена можливості це зробити. Таким чином, арешт накладений на майно порушує право власності позивача.

Підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття арешту з майна, тому позов підлягає до задоволення.

Позивач не ставить перед судом питання щодо стягнення судового збору.

Керуючись ст.ст.4, 12, 81, 206, 247, 263-265 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 317,319, 321, 391 ЦК України, ст.41 Конституції України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна - задовольнити.

Зняти арешт з 3/5 частини будинку АДРЕСА_1 , який було накладено в межах виконавчого провадження №195 по виконанню виконавчого листа №25 від 20.10.95 року Шишацького районного суду відділом державної виконавчої служби в Октябрському районі, на підставі постанови № А-25 від 20.10.2003 року виданої Відділом державної виконавчої служби Октябрського районного управління юстиції м. Полтава, виконавцем Єлисановою Ю.О.

Відповідачу направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України, протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Інші учасники справи, а також відповідачі у разі залишення заяви про оскарження заочного рішення без задоволення, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.М. Черняєва