Вирок від 04 жовтня 2026 р. у справі №538/1674/26 — Лохвицький районний суд Полтавської області

Єдиний унікальний номер №538/1674/26

Провадження №1-кп/538/216/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року м. Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лохвиця матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12026170560000316 від 19 травня 2026 року про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ромітан, країни Узбекистан, громадянина України, українця, із середньою-спеціальною освітою, пенсіонера, маючого ІІІ групу інвалідності, одруженого, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не маючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор – ОСОБА_4 ,

потерпілий – ОСОБА_5 ,

обвинувачений – ОСОБА_3 ,

захисник- ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в:

1. Історія провадження

1.1. 28 липня 2026 року з Лохвицького відділу Миргородської окружної прокуратури до Лохвицького районного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026170560000316 від 19 травня 2026 року про обвинувачення ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.

1.2. Ухвалою Лохвицького районного суду від 29 липня 2026 року призначено підготовче судове засідання.

1.3. Ухвалою Лохвицького районного суду від 06 серпня 2026 року застосовано привід до обвинуваченого ОСОБА_3 .

1.4. 21 вересня 2026 року ухвалою Лохвицького районного суду призначено справу до судового розгляду.

2. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

ОСОБА_3 , будучи неодноразово притягнутим до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, тобто за вчинення домашнього насильства, знову вчинив психологічне насильство відносно свого сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким проживає у сімейних відносинах, внаслідок чого останній зазнав психологічних страждань.

Так, 26 лютого 2026 року близько 00 годин 50 хвилин, ОСОБА_3 , перебуваючи за місцем їх спільного проживання по АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно свого сина ОСОБА_5 у вигляді умисних дій психологічного характеру, що полягало у висловлюванні нецензурною лайкою, внаслідок чого заподіяна шкода психологічному здоров`ю останнього. За вказаним фактом 02 березня 2026 року відносно ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №993171. Згідно постанови Лохвицького районного суду від 18 березня 2026 року останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно свого сина.

Окрім цього, 22 березня 2026 року о 12 годині 00 хвилин, ОСОБА_3 , перебуваючи за вказаним місцем їхнього спільного проживання, вчинив відносно свого сина ОСОБА_5 домашнє насильство, тобто умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні у його бік нецензурної лайки та погрози фізичною розправою, внаслідок чого завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого ОСОБА_5 . За вказаним фактом 23 березня 2026 року відносно ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №395344. Згідно постанови Лохвицького районного суду від 25 березня 2026 року останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно свого сина.

Продовжуючи свої протиправні дії, 13 квітня 2026 року о 12 годині 00 хвилин, ОСОБА_3 , перебуваючи за вказаним місцем їхнього спільного проживання, повторно вчинив відносно свого сина ОСОБА_5 домашнє насильство, тобто умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні у бік останнього нецензурної лайки та погрози фізичною розправою, внаслідок чого завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого ОСОБА_5 . За вказаним фактом 14 квітня 2026 року відносно ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №150927. Згідно постанови Лохвицького районного суду від 16 квітня 2026 року останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно свого сина.

Незважаючи на це, у порушення вимог ст. 28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності, а також у порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», будучи особою, яка раніше неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за ст. 173-2 КУпАП, 18 травня 2026 року близько 09 години 00 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за адресою свого проживання, вкотре вчинив відносно свого сина ОСОБА_5 домашнє насильство, тобто умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні в його бік нецензурної лайки та погрози вигнати останнього із власного місця проживання, внаслідок чого завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого ОСОБА_8 . Вказані умисні протиправні дії ОСОБА_3 призвели до психологічних страждань ОСОБА_5 , а також погіршення якості його життя, що виразилось у формі втрати енергійності, втоми, фізичного дискомфорту, втрати повноцінного сну та відпочинку, у тому числі втрати самооцінки та позитивних емоцій, посилення негативних переживань.

Таким чином своїми умисними діями, які виразились у домашньому насильстві, тобто в умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо ОСОБА_5 , з яким винний перебуває у сімейних відносинах, що призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілого, ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК України.

3. Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_3 вину визнав повністю, підтвердив фактичні обставини вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, що викладені в обвинувальному акті, просив суд здійснювати розгляд з урахуванням вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. Йому роз`яснено та зрозуміло неможливість у подальшому оспорити фактичні обставини в апеляційному порядку.

Під час його допиту в судовому засіданні пояснив, що дійсно перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за адресою свого проживання, вкотре вчинив відносно свого сина ОСОБА_5 домашнє насильство, що полягало у висловлюванні в бік сина нецензурної лайки та погрози вигнати останнього із власного місця проживання.

У вчиненому розкаявся, просив суворо його не карати, призначити покарання на розсуд суду.

Показання обвинуваченого є послідовними та логічними, не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, а тому суд вважає ці показання достовірними.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_6 , не заперечував щодо розгляду кримінального провадження згідно ч. 3 ст. 349 КПК України, просив врахувати всі пом`якшуючі обставини. Призначити покарання у виді громадських робіт на строк сто п`ятдесят годин.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого, здійснювати розгляд, ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого, потерпілого, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого, відомостей щодо процесуальних витрат. Прокурор не оспорив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим, йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Просив призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді громадських робіт на строк двісті сорок годин, застосувавши до обвинуваченого обмежувальні заходи на строк три місяці з покладенням обов`язку на останнього щодо проходження програми для кривдників, організацію забезпечення проходження обвинуваченим програми для кривдників та контроль за виконанням ним програми для кривдників покласти на Лохвицьку міську раду Полтавської області, запобіжний захід, до набрання вироком законної сили, обвинуваченому ОСОБА_3 не обирати, речові докази, процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

Потерпілий ОСОБА_5 не оспорював фактичних обставин, встановлених стороною обвинувачення, вважав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та достатнім обмежитись допитом обвинуваченого, потерпілого та дослідженням письмових матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. В судовому засіданні пояснив, що є сином обвинуваченого та те, що його батько протягом періоду з лютого по травень 2026 року вчиняв відносно нього психологічне насильство, у зв`язку з чим він неодноразово викликав працівників поліції. Вказав на те, що стосунки між ними на сьогодні налагодились, тому протягом останнього часу обставини змінилися, підтримав позицію прокурора щодо міри покарання, просив суворо не карати обвинуваченого, призначити йому покарання у виді громадських робіт на строк сто п`ятдесят годин.

4. Мотиви суду.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення, а саме: за статею 126-1 КК України відповідно до обвинувального акта, згідно вимог ст.337 КПК України.

Враховуючи те, що обвинувачений свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, він та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності його позиції, заслухавши думку інших учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме: про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Слід зазначити, що роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст.349 КПК України (позиція ККС ВС, висловлена у постанові від 02 лютого 2021 року, справа № 640/4713/19, провадження № 51-2155км 20).

У відповідності до сформованого об`єднаною Палатою ККС ВС у постанові від 16 вересня 2024 року (справа № 444/870/22, провадження № 51-2989кмо23) висновку щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК: суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак, дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто, законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково (постанова ККС ВС від 17 грудня 2020 року, справа № 426/14810/18, провадження № 51-2486км20).

Оскільки обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненому, і після роз`яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з`ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні, та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначеного кримінального правопорушення, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілого та дослідженням характеризуючих матеріалів, суд приходить до переконливого висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєному є доведена повністю.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності, суд визнає їх допустимими, належними, достатніми та достовірними і такими, які об`єктивно і повно доводять вину обвинуваченого ОСОБА_3 .

Суд переконаний, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 , вірно кваліфіковано за ст. 126-1 КК України, тобто в умисному систематичному вчиненні психологічного насильства відносно свого сина ОСОБА_5 , що призвело до психологічних страждань, а також погіршення якості життя потерпілого.

5. Призначення покарання.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинене кримінальне правопорушення.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винного.

Враховується, що за ступенем тяжкості згідно положень ст.12 КК України (в редакції на час вчинення відповідного кримінального правопорушення) вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК України, є нетяжким злочином.

Згідно роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.

Питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.

Обставинами, що пом`якшують покарання, передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставини, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ,є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння.

Згідно абз. 17 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь представника органу пробації з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, згідно якої вбачається, що існує середній рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства. Орган з питань пробації вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства на певний строк за умови здійснення з боку зазначеного вище органу наглядових та соцільно-виховних заходів.

За сукупності вище наведених обставин, враховуючи активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та те, що за місцем проживання обвинувачений характеризується посередньо, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, є пенсіонером, має інвалідність третьої групи, раніше не судимий, а також думку потерпілого, який вказав на те, що стосунки між ними на сьогодні покращилися, і відношення самого обвинуваченого до вчиненого ним діяння, тому враховуючи наведені вище відомості про особу обвинуваченого та враховуючи наявність пом`якшуючих покарання обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити йому покарання в межах санкції ст. 126-1 КК України у виді громадських робіт, визначеного для даного виду покарання, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.

Відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 2 ст. 91-1 КК України в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки: направлення для проходження програми для кривдників. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.

Отже, враховуючи, що протиправні дії обвинуваченого ОСОБА_3 пов`язані з вчиненням домашнього насильства стосовно його сина, з яким вони спільно проживають, а також те, що такі є систематичними, суд згідно п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України вважає за доцільне застосувати до обвинуваченого обмежувальний захід у виді направлення його для проходження програми для кривдників.

Суд вважає, що такий обмежувальний захід буде сприяти виправленню обвинуваченого, покращенню психічного здоров`я потерпілого ОСОБА_5 .

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» суб`єктами, відповідальними за виконання програм для кривдників є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування за місцем проживання кривдника.

6. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

6.1. Щодо речових доказів

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Речові докази у цьому кримінальному провадженні відсутні.

6.2. Щодо процесуальних витрат

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.

Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався і підстав для його обрання суд не вбачає.

Керуючись статтями 349, 368, 370-371, 373-374, 376, 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, та призначити йому покарання у виді громадських робіт на строк 150 (сто п`ятдесят) годин.

Застосувати до ОСОБА_3 на строк один місяць обмежувальний захід, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України, та направити його для проходження програми для кривдників. Організацію, забезпечення проходження ОСОБА_3 програми для кривдників та контроль за виконанням ним програми для кривдників покласти на Лохвицьку міську раду Полтавської області.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

На вирок протягом тридцяти діб з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Лохвицький районний суд Полтавської області.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст. 394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому, потерпілому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

З текстом вироку суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Суд на підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, після складання та підписання повного тексту вироку обмежився проголошенням його резолютивної частини. Копію повного тексту вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_9