Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №460/5069/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/5069/25 пров. № А/857/29239/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №460/5069/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Рівненського окружного адміністративного суду у березні 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якій позивач просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 31.10.2024 №172650009689 щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди:

проходження строкової служби у в/ч НОМЕР_1 на ОСОБА_2 з 09.11.1982 по 12.11.1984 з урахуванням коефіцієнту 1,5;

військову службу в якості прапорщика у в/ч НОМЕР_2 на ОСОБА_2 з 13.11.1987 по 02.07.1990 з урахуванням коефіцієнту 1,5;

роботи під землею на Шахті «Привольненская» (рос. мова) на пільгових умовах за Списком №1 з 06.08.1990-13.08.1991 та з 08.04.1992-04.10.1992 в подвійному розмірі;

роботи з 27.07.1982 по 01.11.1982, з 18.12.1984 по 02.09.1985, з 08.10.1993 по 31.03.1994, з 12.02.2015 по 15.03.2016, з 15.10.2018 по 01.05.2020, з 30.10.2020 по 31.03.2021, з 01.11.2021 по 03.07.2022 на різних підприємствах Луганської області за Списком № 2 на пільгових умовах в подвійному розмірі,

та призначити позивачу пенсію за віком починаючи з 24.10.2024 з урахуванням пільгового стажу.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після досягнення 60 років він звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, однак відповідач відмовив через відсутність необхідно страхового стажу. Позивач зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано ту обставину, що військова служби позивача проходила на Далекому Сході, а також до трудового стажу позивача входять періоди роботи за списками № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 22.06.2016, зайнятість на яких в умовах повного робочого дня дає право на пільгове обчислення стажу при виході на пенсію. На підставі викладеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №191950032797 від 14.01.2026 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за відсутності необхідного страхового стажу - 32 роки. Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №191950032797 від 14.01.2026 протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 у справі №460/5069/25 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.10.2024 № 172650009689.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.10.2024 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період проходження військової служби з 09.11.1982 по 12.11.1984 та з 13.11.1987 по 02.07.1990, період з 06.08.1990-13.08.1991 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 , періоди роботи за Списком №1 з 06.08.1990-13.08.1991 та з 08.04.1992-04.10.1992 у подвійному розмірі та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач – ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення від 31.10.2024 № 172650009689 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області керувалось нормами чинного пенсійного законодавства. Зокрема, на підставі наданих документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу, підсумок по страховому стажу заявника на момент звернення складав 22 роки 7 місяців 26 днів. До страхового стажу не зараховано: період військової служби згідно військового квитка НОМЕР_4 від 04.11.1982 - оскільки на титульній сторінці не читається рік народження; період служби з 13.11.1987 по 02.07.1990 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 30.07.1982 - оскільки відсутній наказ на прийнятті; період роботи з 06.08.1990 по 13.08.1991 - оскільки наявні виправлення в даті наказу на звільненні. Вказує на те, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсію та підготовляє документи для її виплати, а відтак Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення призначення, перерахунку та виплати пенсій.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 5614-7002149236 від 23.10.2024, згідно з якою він проживає у м. Сарни Рівненської області.

24.10.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії, як такому, що досягнув 60 років та має достатньо страхового стажу.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви позивача від 24.10.2024 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

За результатами розгляду заяви та поданих документів відповідачем прийнято рішення № 172650009689 від 31.10.2024 про відмову у призначенні пенсії в зв`язку з недотриманням умов частини 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

З даного рішення встановлено, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача:

період військової служби згідно з військовим квитком серії НОМЕР_4 від 04.11.1982, оскільки на титульній сторінці не читається рік народження позивача;

період служби з 13.11.1987 по 02.07.1990 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 , оскільки відсутній наказ на прийняття;

період роботи з 06.08.1990 по 13.08.1991, оскільки наявні виправлення в даті наказу на звільнення.

Відповідач зазначив, що страховий стаж позивача складає 22 роки 7 місяців 26 днів, при необхідному страховому стажі – 31 рік.

Право на пенсію позивач матиме після досягнення 65 років з 22.09.2029.

Вважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії працівнику. За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі – Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 16 Закону №1058-IV, застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Щодо не зарахування періодів з 13.11.1987 по 02.07.1990 та з 06.08.1990 по 13.08.1991 у зв`язку з недоліками трудової книжки, суд зазначає наступне.

Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі – Інструкція № 58).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.5. Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Пунктом 2.2. Інструкції № 58 визначено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно з пунктами 2.3., 2.4. Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пунктів 2.27., 4.1. Інструкції № 58, запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Відповідно до пунктів 2.6., 2.8. Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

У спірних правовідносинах відповідач піддав сумніву достовірність записів трудової книжки позивача через відсутність наказу на прийняття (період з 13.11.1987 по 02.07.1990) та виправлення в даті наказу на звільнення (період з 06.08.1990 по 13.08.1991). Разом з тим, належність трудової книжки позивачу відповідачем не заперечується. В свою чергу, виявлені відповідачем недоліки не спростовують змісту записів в трудовій книжці.

Суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 у постанові від 19.12.2019.

Поряд з цим, в постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, що також відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа № 548/2056/16-а, у справі № 754/14898/15-а.

Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданим доказам, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що записи трудової книжки, якими посвідчено страховий стаж позивача, не містять таких недоліків, через які неможливо встановити факт її належності позивачу та його роботи на відповідних посадах, у відповідному підприємстві, в зазначений період часу.

Водночас, недоліки у заповненні роботодавцем трудової книжки не можуть створювати перешкоди для реалізації позивачем його права на соціальне забезпечення.

Отже, доводи відповідача, що виявлені ним недоліки трудової книжки, які на його думку є підставою для неврахування спірних періодів роботи позивача, суд правильно відхилив як безпідставні.

Щодо не зарахування періодів служби згідно з військовим квитком НОМЕР_4 від 04.11.1982, то суд зазначає, що у наявній в матеріалах справи копії військового квитка позивача чітко читається число, місяць та рік народження – ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з даними трудової книжки НОМЕР_3 та військового квитка НОМЕР_4 від 04.11.1982 позивач в період з 09.11.1982 по 12.11.1984 проходив службу в армії.

Крім того, період проходження позивачем служби в армії в період з 09.11.1982 по 12.11.1984 також підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 №11/2/3970 від 06.11.2024.

Отже, доводи відповідача, що виявлені ним недоліки військового квитка, які на його думку є підставою для неврахування періоду служби позивача в армії, суд відхиляє як безпідставні.

Щодо зарахування періодів проходження строкової служби у в/ч НОМЕР_1 на ОСОБА_2 з 09.11.1982 по 12.11.1984 та військової служби у в/ч НОМЕР_2 на ОСОБА_2 з 13.11.1987 по 02.07.1990 з урахуванням коефіцієнту 1,5, суд зазначає наступне.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону №1058-IV період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року № 1029.

Згідно з пунктом 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 зараховується за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

Згідно зі статтями 4, 6, 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, дія цієї Угоди поширюється на осіб (надалі іменуються Працівники) та членів їх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї із Сторін (надалі іменуються - Сторона виїзду) та здійснюють свою трудову діяльність на умовах найму на території іншої Сторони (надалі іменуються - Сторона працевлаштування).

Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.

Виїзд та перебування працівника, який здійснює трудову діяльність на території Сторони працевлаштування, регулюються законодавством цієї Сторони.

Питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно зі статтею 6 цієї Угоди призначення пенсії громадянам держав-учасниць здійснюється за місцем проживанням.

Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсії на пільгових умовах та вислугу років, громадянам держав-учасниць враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.

Частиною 1 статті 44 Закону № 1058 передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846.

Перелік документів, що додаються до заяви про призначення, перерахунок та поновлення пенсії визначений Розділом 2 цього Порядку.

Підпунктом 2 пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).

Згідно з пунктом 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Пунктом 4.7 Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Суд зазначає, що за приписами чинного пенсійного законодавства до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами. Відповідно до Угод між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.

При цьому, трудова діяльність на території Сторони працевлаштування, регулюється законодавством цієї Сторони, а пенсія призначається за місцем проживанням.

Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсії на пільгових умовах та вислугу років, громадянам держав-учасниць враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.

За даними трудової книжки НОМЕР_3 та військового квитка НОМЕР_4 від 04.11.1982 позивач в період з 09.11.1982 по 12.11.1984 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , а в період з 13.11.1987 по 02.07.1990 - військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Позивач в позовній заяві вказує, що військова частина НОМЕР_1 та військова частина НОМЕР_2 розташовувалися на ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ). А тому він має право на зарахування вищевказаних періодів у пільговому обчисленні.

Суд зазначає, що дійсно згідно з даними трудової книжки і військового квитка позивач проходив службу у військових частинах № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 . Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що вказані військові частини розташовувалися на Далекому Сході, чи в районах Крайньої Півночі, чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Отже, підстави зарахування позивачу періодів військової служби з 09.11.1982 по 12.11.1984 та з 13.11.1987 по 02.07.1990 у пільговому обчисленні, а саме як один місяць служби за півтора, відсутні.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи під землею на Шахті «Привольненская» (рос. мова) на пільгових умовах за Списком №1 з 06.08.1990-13.08.1991 та з 08.04.1992-04.10.1992 в подвійному розмірі, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

До Списку № 1 виробництв, цехів, професій і посад на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 р № 1173, віднесено зокрема, за п.1 “Підземні роботи” розділу 1 “Гірничі роботи” “Видобуток вугілля, руди, сланцю, нафти, озокериту, газу, графіту, слюди, солі та інших рудних і нерудних копалин підземним способом. Будівництво шахт і копалень. Будівництво метрополітенів та інших підземних споруд”, всі робітники, інженерно-технічні працівники і службовці, зайняті повний робочий день на підземних роботах з видобутку вугілля, руди, сланцю, нафти, озокериту, газу, графіту, азбесту, солі, слюди і інших рудних і нерудних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників і інших підземних споруд, а також всі працівники, зайняті повний робочий день під землею на обслуговуванні зазначених вище робітників і службовців (медперсонал підземних (здоровпунктів, працівники підземної телефонного зв`язку і т. д.).

Постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10, затверджено Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, до якого віднесено усіх робітників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162, затверджено Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, до якого віднесено усіх робітників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах.

З трудової книжки позивача НОМЕР_3 встановлено, що позивач працював:

з 06.08.1990-14.09.1990 – учнем гірника з повним робочим днем під землею на Шахті «Привольненская»;

з 14.09.1990 – 20.02.1991 гірником 2 розряду підземним з повним робочим днем під землею на Шахті «Привольненская»;

з 20.02.1991 по 31.05.1991 прохідником підземним 4 розряду з повним робочим днем під землею на Шахті «Привольненская»;

з 31.05.1991 по 13.08.1991 прохідником підземним 5 розряду з повним робочим днем під землею на Шахті «Привольненская»;

з 08.04.1992 по 04.10.1992 гірником по ремонту гірничих виробок 4 розряду з повним робочим днем під землею на Шахті «Привольненская».

Відповідно до пункту 2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 №383 (далі – Наказ №383), під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

Згідно з пунктом 10 Наказу №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.

Як вже зазначалося судом відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ та Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до приписів пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що коли йдеться про підтвердження роботи в особливо шкідливих і шкідливих умовах праці за Списками № 1 та № 2, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників не є необхідними, якщо відповідний стаж підтверджується відомостями, зазначеними у трудовій книжці.

Такий висновок суду кореспондує позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 20.01.2021 по справі №311/2865/13-а.

Дослідивши записи трудової книжки, суд встановив, що у спірні періоди позивач працював гірником підземним з повним робочим днем у шахті.

Ураховуючи викладене, спірні періоди з 06.08.1990-13.08.1991 та з 08.04.1992-04.10.1992 підтверджені записами трудової книжки та підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком №1 у пільговому обрахунку додатково по одному року за рік роботи.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 27.07.1982 по 01.11.1982, з 18.12.1984 по 02.09.1985, з 08.10.1993 по 31.03.1994, з 12.02.2015 по 15.03.2016, з 15.10.2018 по 01.05.2020, з 30.10.2020 по 31.03.2021, з 01.11.2021 по 03.07.2022 на різних підприємствах Луганської області за Списком № 2 на пільгових умовах в подвійному розмірі, суд зазначає наступне.

З наявного в матеріалах справи розрахунку встановлено, що до страхового стажу позивача зараховано періоди роботи його роботи з 27.07.1982 по 01.11.1982, з 18.12.1984 по 02.09.1985, з 08.10.1993 по 31.03.1994, з 12.02.2015 по 15.03.2016, з 15.10.2018 по 01.05.2020, з 01.11.2020 по 31.03.2021, з 01.11.2021 по 30.06.2022 в одинарному розмірі.

Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Суд зазначає, що чинним законодавством не визначено зарахування періодів роботи за Списком №2 у подвійному розмірі.

Таким чином, з урахуванням наведеного та наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати періоди роботи з 27.07.1982 по 01.11.1982, з 18.12.1984 по 02.09.1985, з 08.10.1993 по 31.03.1994, з 12.02.2015 по 15.03.2016, з 15.10.2018 по 01.05.2020, з 30.10.2020 по 31.03.2021, з 01.11.2021 по 03.07.2022 у подвійному розмірі, є необґрунтованими та недоведеними, а тому не належать до задоволення.

Суд першої інстанції дійшов підставного висновку, що з урахуванням дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, з метою ефективного захисту права позивача на пенсію необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки сторони рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржують, то в силу приписів ст. 308 КАС України таке не є предметом апеляційного перегляду.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №460/5069/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало