Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №357/21415/25 — Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 357/21415/25

Провадження № 2/376/973/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Сквирський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді – Батовріної І.Г.

за участі секретаря судових засідань Ковальчук Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, через свого представника, адвоката Козачкова В.Л., за допомогою системи «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18.10.2017 року сторони уклала шлюб, який був зареєстрований Білоцерківським міськрайонним відділом ДРАЦС головного територіального управління юстиції у Київській області, про що вчинено відповідний актовий запис №1595.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2025 року у справі №357/14173/25 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

За час перебування у шлюбі, а саме 15 лютого 2025 року позивачем та відповідачем було набуто у спільну сумісну власність транспортний засіб марка SKODA ROOMSTER 2009 року випуску, № кузова НОМЕР_1 .

Позивач стверджує, що вказане вище рухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки його придбано за час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя.

На підставі викладеного просить визнати за ОСОБА_3 право особистої власності на транспортний засіб SKODA ROOMSTER 2009 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , 2009 року випуску та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну частку в транспортному засобі SKODA ROOMSTER 2009 року випуску, № кузова НОМЕР_2 року випуску, який є сумісною власністю подружжя в розмірі 114062,83 грн..

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 17.02.2026 року провадження у вказаній праві відкрито та постановлено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.03.2026 року відповідачу продовжено процесуальний строк для подачі відзиву.

15.04.2026 р. відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, у якому вказала, що спірний транспортний засіб було придбано для особистого користування ОСОБА_2 та за кошти отримані нею в борг від ОСОБА_4 .. Автомобіль був придбаний із ініціативи відповідача та у період фактично припинених подружніх відносин з позивачем. Зазначає, що погашення боргу за купівлю транспортного засобу здійснюється за рахунок особистих коштів відповідача та допомоги її рідних. Окрім того вказала, що з урахуванням дефектів експлуатації, догляду, зберігання та механічних пошкоджень вартість транспортного засобу становить 150 000 грн.. Зазначає, що позивачем не надано доказів власних доходів та за які кошти було придбано спірний автомобіль. Вказала, що позивачем не надано докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу та зважаючи, що ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом усупереч домовленості про мирне врегулювання з відповідачем просила залишити вказані витрати за ним.

18.05.2026 р. відповідач подала зустрічну позовну заяву, котру ухвалою суду від 20.05.2026 року прийнято до розгляду разом із первісним позовом. В обґрунтування вказала, що 18.10.2017 року вона з ОСОБА_1 уклала шлюб, який був зареєстрований Білоцерківським міськрайонним відділом ДРАЦС головного територіального управління юстиції у Київській області, про що вчинено відповідний актовий запис №1595.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2025 року у справі №357/14173/25 шлюб розірвано.

За час перебування у шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із нею. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є дитиною з інвалідністю. Аліменти на дітей ОСОБА_1 не сплачує.

Зазначає, що за час перебування у шлюбі ними було придбано наступне майно: 21.07.2018 р. смартфон Black Honor за 6 928,97 грн., 11.04.2019 р. TV 32 Liberton плоско панельний за 3 919 грн., 01.11.2019 р. холодильник Samsung за 15 498 грн., 02.05.2020 р. СВЧ-піч Vegas за 1 399 грн., 27.02.2023 р. м`ясорубку Bosch за 2 998 грн., 02.10.2024 р. пральну машинку Daewoo за 13 812 грн.. На даний час вказане майно перебуває у користуванні ОСОБА_1 ..

Просила визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на вищевказане майно та стягнути на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну частку на майно у розмірі 22 276,50 грн.. Судові витрати покласти на відповідача за зустрічним позовом.

Відповідач за зустрічним позовом (позивач за первісним) та його представник відзив на зустрічну позовну заяву не подавали.

Ухвалою суду від 09.06.2026 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Сторони у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, подали заяви про розгляд справи без їх участі.

Суд, дослідивши надані докази, вивчивши надані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяв, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі. 04 грудня 2025 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення набрало законної сили 06 січня 2026 року (а.с. 15-21).

За час перебування у шлюбі сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали транспортний засіб SKODA ROOMSTER 2009 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , 2009 року випуску.

Окрім того сторони по справі за час перебування у шлюбі придбали: 21.07.2018 р. смартфон Black Honor за 6 928,97 грн., 11.04.2019 р. TV 32 Liberton плоско панельний за 3 919 грн., 01.11.2019 р. холодильник Samsung за 15 498 грн., 02.05.2020 р. СВЧ-піч Vegas за 1 399 грн., 27.02.2023 р. м`ясорубку Bosch за 2 998 грн., 02.10.2024 р. пральну машинку Daewoo за 13 812 грн., що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 111-118).

Транспортний засіб SKODA ROOMSTER 2009 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , 2009 року випуску зареєстрований за ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою заступника начальника Головного сервісного центру МВС № 31/4336АЗ308622025 від 10.12.2025 р. (а.с. 23-24).

Відповідно до інформації розміщеної на сайті https://auto.ria.com транспортний засіб марка SKODA ROOMSTER 2009 року випуску станом на дату подання позову коштує 5399,67 доларів США, що за офіційним курсом валют НБУ (42,2481 грн. за 1 долар США) еквівалентно 228125,66 грн. (а.с. 25-39).

Згідно з довідкою начальника територіального сервісного центру № 3242 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (Філія ГСЦ МВС) № 31/33/3242/О-115-87-2026 від 08.01.2026 р. транспортний засіб марки SKODA ROOMSTER 2009 року випуску, 1390 об`єм двигуна був придбаний 15.02.2025 року ОСОБА_2 за 154 500 грн. (а.с. 88).

Відповідно до розписки від 14.02.2025 р. ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 150 000 грн. на придбання транспортного засобу (а.с. 87).

Отримання від ОСОБА_4 грошових коштів також підтверджується відповідними платіжними інструкціями та випискою з карткового рахунку останньої (а.с. 89-96).

Статтею 51 Конституції України закріплено, що кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує y двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 210/2492/19.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Також, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставіст.60 СК України.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Без встановлення джерела коштів на придбання спірного майна та мети його придбання неможливо зробити висновок про те, що майно є спільною сумісною власністю, висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 20.07.2022 року, справа № 703/2284/19 (№61-18299св21, номер рішення в ЄДРСР – 105533337).

Відповідно до розписки від 14.02.2025 р. ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 150 000 грн. на придбання транспортного засобу (а.с. 87).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення компенсації за належну частку в транспортному засобі, яке є спільним майном подружжя позивач посилається на той факт, що вказане майно було придбано за час перебування у шлюбі, проте джерела походження чи наявність спільних коштів витрачених на придбання спірного майна позивач суду не надав.

Звертає на себе увагу і той факт , що позивач ні в позовній заяві, ні під час судового розгляду не вказує про те, що спірне майно було придбане за його фінансової участі та відповідачем, а просто зазначає, що майно «було придбано».

У той же час відповідач надала переконливі докази, що спірний транспортний засіб був придбаний за її особисті кошти.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Таким чином враховуючи правові позиції Верховного Суду та обставини встановлені матеріалами справи, суд приходить до висновку, що транспортний засіб марка SKODA ROOMSTER 2009 року випуску, № кузова НОМЕР_1 придбаний відповідачем за особисті кошти, що виключає право спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що у задоволені первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна слід відмовити.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсацію за належну частку на майно суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Суд критично оцінює надані квитанції на підтвердження придбання майна, а саме: смартфон аBlack Honor, TV 32 Liberton плоско панельного, холодильника Samsung, СВЧ-печі Vegas, м`ясорубки Bosch та пральної машинки Daewoo, оскільки з-за відсутності сторін під час судового розгляду та їх особистихз пояснень, не можливо встановити чи дійсно вказане майно було куплено подружжям чи отримано в дарунок.

Окрім того не заслуговують на увагу доводи позивача за зустрічним позовом про те, що спірне манно на даний час перебуває у володінні та користуванні відповідача за зустрічним позовом, адже на підтвердження цьому не було надано жодного доказу.

Таким чином враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ майна подружжя слід відмовити оскільки із матеріалів справи не вбачається за можливе встановити його місцезнаходження, чи існує воно на даний момент у дійсності та чи справді воно було придбано за спільні кошти подружжя.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, з метою захисту цивільних прав та інтересів подружжя, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ майна подружжя не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, то відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 8, 57, 60, 61 СК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263, 265, 352 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна - відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ майна подружжя – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя І.Г.Батовріна