Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №556/1943/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 556/1943/25 пров. № А/857/13862/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання – Волчанського А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вараського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2026 року про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку, визначеному статтею 383 КАС України у справі №556/1943/25, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,-

суддя в 1-й інстанції – Зейкан І. Ю.,

дата ухвалення рішення – 25 лютого 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Вараш,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, у якій з урахуванням уточнень просить визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області від 20 червня 2025 року №102; зобов`язати Володимирецьку селищну раду на власний вибір невідкладно придбати одне із наведених у його заявах від 28 липня 2025 року та від 31 липня 2025 року житлове приміщення, враховуючи житло, що наведене у заяві, яка подана в порядку контролю для сім`ї ОСОБА_2 за визначеною власниками ціною; зобов`язати Володимирецьку селищну раду видати ордер на придбане одне із наведених у вищевказаних заявах житлове приміщення, враховуючи і житло, що наведене у заяві, яка подана в порядку контролю для заселення в неї сім`ї ОСОБА_2 ; встановити судовий контроль за виконанням винесеного судом рішення по даній заяві.

Ухвалою Вараського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2026 року залишено без задоволення заяву стягувача ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області №102 від 20 червня 2025 року «Про забезпечення житлом ОСОБА_3 », зобов`язання вчинити дії, встановлення строку та судового контролю.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, тому оскаржувана ухвала є незаконною та підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на тривале невиконання судового рішення із-за надмірно тривалої бездіяльності боржника, де боржник своєю бездіяльністю уже «похоронив» усі розумні строки виконання судових рішень. При цьому зауважує, що одним зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя є обов`язковість виконання судового рішення, яке виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень); виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним; для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Крім того, зазначає, що надмірно тривалим часом знехтувано та знівельовано відповідачем його право на «правомірне (легітимне) очікування» відповідно до практики ЄСПЛ, яке виникло внаслідок надмірно тривалих обіцянок боржника виконати ухвалу Вищого адміністративного суду від 16 січня 2011 року, де чинне законодавство та усталена практика, формували у позивача розумне сподівання, що стосовно нього, як до потерпілого у справі, відповідач буде діяти саме так, а не інакше, і відповідач виконає судове рішення, однак такого не сталось, що свідчить про надмірно тривале порушення ст.1 Протоколу 1 до Конвенції у поєднанні із ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де має місце і порушення ст. 14 даної Конвенції. З врахуванням наведеного просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивач подав заяву про розгляд справи у його відсутності, представник відповідача подав заяву про розгляд справи у режимі відеоконференції, однак через технічні проблеми інтернет-зв`язку провести судове засідання в режимі відеоконференції не було можливим, відповідно до ч.5 ст.195 КАС України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, а тому враховуючи наведене, суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін з таких підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області від 20 червня 2025 року №102 відсутні, оскільки вказане рішення вже скасоване рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №460/13795/25, яке набрало законної сили 22 січня 2026 року. Щодо вимоги стягувача ОСОБА_1 зобов`язання Володимирецької селищної ради невідкладно придбати для сім`ї ОСОБА_1 одне із наведених у позові житлових приміщень, за визначеною власником ціною, то такі вимоги є безпідставними з огляду на дискреційність повноважень боржника у питанні придбання житла. Щодо решти вимог, то у задоволенні таких відмолено, як похідних.

Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, то колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 - 382-3 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).

Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст.383 КАС України.

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

За змістом ч.1,2 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Відповідно до ч.4, 6 ст.383 КАС України заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Таким чином, під час розгляду справи, поданої згідно зі ст.382 КАС України, суд має переконатися щодо належного виконання рішення суду, а при відсутності такого – встановити причини його невиконання.

Разом з тим, при розгляді заяв у порядку ст.383 КАС України суд повинен з`ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов`язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.

Так, стаття 383 КАС України передбачає спеціальний механізм судового контролю, надаючи позивачу, на користь якого ухвалено рішення суду, право подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням. Цей механізм спрямований на забезпечення ефективного виконання судових рішень і є оперативним способом захисту прав, вже підтверджених судом.

Судовий контроль за виконанням судового рішення, передбачений положеннями ст.383 КАС України, стосується забезпечення реалізації вже визначених судом прав та обов`язків у межах існуючого рішення. Натомість, підставою для нового позову є виникнення нових правовідносин, коли суб`єкт владних повноважень приймає нові рішення або вчиняє нові дії (навіть якщо вони формально пов`язані з виконанням попереднього рішення), які стосуються інших періодів, ґрунтуються на нових фактичних обставинах чи нормативно-правових актах, та, на думку особи, знову порушують її права чи законні інтереси.

При цьому, необхідно чітко розмежовувати ситуації, коли йдеться виключно про невиконання або неналежне виконання вже ухваленого судового рішення, що охоплюється ст.383 КАС України, та ситуації, коли на підставі або у зв`язку з виконанням рішення суду суб`єкт владних повноважень вчиняє нові дії або приймає нові рішення, які, на думку позивача, знову порушують його права, або коли спір стосується аспектів, які не були предметом розгляду у справі, хоча й виникли у зв`язку з нею, особливо коли ці нові рішення та дії ґрунтуються на нових нормативно-правових актах, що визначають порядок обчислення розміру пенсії, стосуються нових розрахункових періодів та приймаються у формі окремих індивідуальних актів, що безпосередньо впливають на права та обов`язки особи і не є простою констатацією виконання попереднього судового рішення.

Існування спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого ст.383 КАС України, не позбавляє особу права на звернення до суду з новим адміністративним позовом, якщо дії чи рішення суб`єкта владних повноважень, хоч і вчинені в контексті виконання рішення суду, за своєю суттю виходять за межі простого механізму його виконання, стосуються нових правових підстав, нових обставин (наприклад, застосування нових нормативних актів, розміру прожиткового мінімуму за інші періоди, що не були охоплені попереднім рішенням) та створюють нові юридичні наслідки для особи, які, на її думку, порушують її права. Позовне провадження у таких випадках є належним та процесуально допустимим способом захисту і не суперечить логіці інституту судового контролю, який має вужчу спрямованість - на забезпечення реалізації вже винесеного судового акту в тій частині, в якій права та обов`язки сторін були чітко визначені.

Як встановлено судом, ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 липня 2002 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та Володимирецькою селищною радою, відповідно до якої за порушення правил обліку осіб, що потребують житла, Володимирецька селищна рада зобов`язалась надати позивачу житло, яке буде в наявності позачергово.

Ухвалою Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року у зв`язку із тривалим невиконанням рішення суду щодо зобов`язання Володимирецької селищної ради забезпечити ОСОБА_1 житлом відповідно до вказаної мирової угоди (рішення Володимирецького районного суду від 05 червня 2007 року), з метою захисту конституційного права позивача на житло, судом було змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду від 05 червня 2007 року та стягнуто з Володимирецької селищної ради в користь позивача кошти в сумі 164004 грн для придбання житла.

Вказана ухвала Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року за результатом розгляду касаційної скарги Володимирецької селищної ради та заступника прокурора Рівненської області, який діяв в інтересах Володимирецької селищної ради, на ухвалу Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року, абзац другий резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року викладено у новій редакції, а саме: - “Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року та зобов`язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України”.

Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року у справі «Кононова та інші проти України» (заява №11770/03 та 89 інших заяв) зобов`язано державу Україна виконати рішення національних судів, зокрема, ухвалених на користь ОСОБА_1 (заява №37355/0828/07/2008). Згідно з текстом рішення та додатку 1 до нього ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 липня 2002, яка змінена ухвалою того ж суду 26 червня 2008 року (у світлі рішень того ж суду від 05 червня 2007 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008) та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 3000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Сарненський районний суд Рівненської області ухвалою від 23 травня 2018 року задовольнив заяву Сільради про відстрочення виконання ухвали Вищого адміністративного суду від 16 листопада 2011 року по справі №6-а-4/08.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 листопада 2018 року скасував ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 23 травня 2018 року та постановив нове рішення, яким у задоволенні заяви про відстрочення виконання ухвали Вищого адміністративного суду від 16 листопада 2011 року відмовив.

Позивач ОСОБА_1 30 травня 2025 року звернувся до суду першої інстанції в межах справи №6-А-4/08 із заявою про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень в порядку ст.383 КАС України, в якій просив визнати протиправною та незаконною лист відмову боржника від 22 травня 2025 року щодо придбання на чотирьох членів сім`ї стягувача мінімальної частки (64,6 кв. м.) у житловому будинку розташованому у АДРЕСА_1 із загальної площі 119 кв. м.; зобов`язати Володимирецьку селищну раду придбати на чотирьох членів сім`ї стягувача мінімальну частку (64,6 кв.м.) від потреб сім`ї у житловому будинку розташованому у АДРЕСА_1 із загальної площі 119 кв. м.; зобов`язати Володимирецьку селищну раду надати на чотирьох членів сім`ї стягувача ордер на придбану мінімальну частку (64,6 кв.м.) у житловому будинку розташованому у АДРЕСА_1 із загальної площі 119 кв. м. відповідно до ст. 58 ЖК України; встановити Володимирецькій селищній раді строк для надання відповіді щодо виконання заявлених вимог; встановити судовий контроль за виконанням винесеного судом рішення поданій заяві.

Ухвалою Вараського міського суду Рівненської області від 09 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 , подану в порядку ст. 383 КАС України, у справі №6-а-4/08 повернуто заявнику.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Вараського міського суду Рівненської області від 09 червня 2025 року про повернення заяви у справі № 6-а-4/08 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Вараського міського суду Рівненської області від 28 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 подану в порядку статті 383 КАС України у справі №6-А-4/08 залишено без задоволення.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Вараського міського суду Рівненської області від 28 липня 2025 року у справі №556/1943/2 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При цьому, матеріалами справи стверджується, що рішенням Виконавчого комітету Володимирецької селищної ради №102 від 20 червня 2025 року «Про забезпечення житлом ОСОБА_1 » ОСОБА_1 надано у користування житлове приміщення загальною площею 48,0 кв.м., яке розміщене за адресою: АДРЕСА_2 .

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Володимирецької селищної ради, Виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області №102 від 20 червня 2025 року; визнати протиправною відмову Володимирецької селищної ради у придбанні для сім`ї ОСОБА_2 квартири у АДРЕСА_3 ; зобов`язати Володимирецьку селищну раду на власний вибір придбати для сім`ї ОСОБА_2 одне із наведених у позові житлових приміщень, за визначеною власником ціною; зобов`язати Володимирецьку селищну раду видати на придбане житлове приміщення стягувачу ордер для заселення в неї сім`ї ОСОБА_2 ; стягнути з Володимирецької селищної ради моральну шкоду на користь ОСОБА_1 у розмірі 200000 грн, яку перерахувати до благодійної організації “Міжнародний благодійний фонд «Повернись живим».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №460/13795/25 залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року, визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Володимирецької селищної ради №102 від 20 червня 2025 року «Про забезпечення житлом ОСОБА_1 ». У задоволенні решти позовних вимог та клопотань відмовлено.

З врахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Рівненської області від 20 червня 2025 року №102, оскільки таке рішення вже скасовано судовим рішенням у справі №460/13795/25, а тому в силу вимог ч.4 ст.78 КАС України доказуванню не підлягають.

Щодо інших доводів заявника про наявність ряду порушень відповідача, а відтак задоволення решти позовних вимог, то колегія суддів зазначає, що такі необхідно вирішувати при виконанні ухвали Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року по справі №6-А/08 та її впливу на відповідні дії посадових осіб, однак не у цій справі №556/1943/25, оскільки такі вимоги фактично є похідними від вимог зобов`язального характеру щодо придбання визначеного стягувачем у заяві житла.

За встановлених фактичних обставин та враховуючи наведені вище правові норми у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення заяви, поданої у порядку ст.383 КАС України.

Відтак доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення поданої заяви, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст.122, 123, 229, 242, 243, 246, 250, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 383 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вараського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2026 року про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку, визначеному статтею 383 КАС України у справі №556/1943/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяО. І. Мікула

суддіС. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.