Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №460/10647/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/10647/26 пров. № А/857/45976/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСала П. І.,

суддів:Димарчук Т.М.,

Москаля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача, адвоката Пагер Альони Миколаївни, на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року (суддя Недашківська К.М.) про зупинення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року адвокат Пагер А.М. від імені та в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1) та військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2020 по 30.06.2022, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення починаючи з 01.01.2020 по 30.06.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020" станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022" станом на 01.01.2022;

- зобов`язати відповідача-1 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 01.01.2020 по 30.06.2022, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення за 2020, 2021 та 2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше ніж 50% мінімальної заробітної плати), встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020" станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022" станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.07.2022 по 20.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення починаючи з 01.07.2022 по 20.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2022" станом на 01.01.2022,Законом України "Про Державний бюджет України на 2023" станом на 01.01.2023;

- зобов`язати відповідача-2 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивачу з 01.07.2022 по 20.05.2023, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення за 2022 та 2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше ніж 50% мінімальної заробітної плати), встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2022" станом на 01.01.2022,Законом України "Про Державний бюджет України на 2023" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 28.06.2026 відкрито провадження у справі за вказаним позовом (справа № 460/10647/26). Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачі подали відзиви на позовну заяву, у яких позовні вимоги ОСОБА_1 заперечили та просять відмовити у їх задоволенні.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 07.08.2026 вирішено зупинити провадження у справі № 460/10647/26 до набрання законної сили постановою Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 240/401/26.

Суд уважав, що спірні правовідносини, які є предметом розгляду в адміністративній справі 460/10647/26, є подібними до правовідносин у справі № 240/401/26, оскільки спірним питанням є також перерахунок грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови № 704, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року за період чинності вказаної постанови в редакції пункту 2 Постанови № 481, яка була визнана протиправною та нечинною в судовому порядку.

Відтак суд дійшов висновку про доцільність зупинення провадження у цій справі на підставі положень п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України з метою формування єдиної правозастосовної практики.

Представник позивача із зазначеною ухвалою не погоджується та у поданій апеляційній скарзі просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Завертає увагу на те, що підстави для зупинення провадження у справі мають бути не лише законними, але й достатніми, з тим, щоб сам факт зупинення провадження у справі не міг бути інтерпретований як зволікання із розглядом справи та, відповідно, не давав приводів вважати, що під загрозу поставлене саме право на справедливий суд, яке включає, зокрема, право на остаточне рішення протягом розумного строку.

Водночас, на думку представника позивача, висновок суду першої інстанції про необхідність зупинення провадження у цій справі є передчасний та необґрунтований.

Крім того, звертає увагу на те, що предметом спору у справі № 460/10647/26 є перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2020 по 20.05.2023, що не відповідає предмету оскарження у справі № 240/401/26, який переданий на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного сулу у складі Верховного Суду.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Зупинення провадження у справі - це врегульована законом тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд.

Підстави обов`язкового зупинення провадження у справі та випадки, коли суд має право зупинити провадження у справі, строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі визначені статтею 236 КАС України.

Зокрема, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що вона є факультативною підставою для зупинення провадження, яка спрямована на забезпечення принципу правової визначеності, стабільності та єдності судової практики. Метою цієї норми є запобігання ухваленню нижчими судами рішень, які можуть суперечити майбутнім правовим висновкам найвищого судового органу, що є обов`язковими для застосування.

Так, відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) єдність системи судоустрою забезпечується в тому числі єдністю судової практики.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

З цією метою частиною п`ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду є обов`язковим.

Це обумовлюється тим, що завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду створюється єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, а також верховенству права та ефективному захисту прав людини.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумереску проти Румунії" (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania), принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.

Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об`єктивність та прогнозованість правосуддя.

У свою чергу, зупинення провадження у справі з підстав, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України, є одним із процесуальних способів забезпечення єдності судової практики та реалізації принципу правової визначеності. Метою застосування цього інструменту є гармонізація правозастосування, запобігання ухваленню судами нижчих інстанцій суперечливих судових рішень, а також забезпечення передбачуваності судочинства до моменту формування остаточного правового висновку найвищим судовим органом.

Для застосування відповідних процесуальних положень визначальним є встановлення подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, яка перебуває на перегляді у Верховному Суді. Подібність правовідносин означає тотожність або близьку схожість їх елементів, зокрема: суб`єктного складу, предмета спору, підстав позову (фактичних обставин справи) та матеріально-правового регулювання спірних відносин.

Окрім того, обов`язковою процесуальною умовою для застосування цього способу забезпечення єдності практики є перегляд подібної справи саме уповноваженими суб`єктами касаційної інстанції - палатою, об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду або Великою Палатою Верховного Суду. Перегляд справи колегією суддів Верховного Суду у звичайному порядку не є підставою для зупинення провадження на підставі вказаної норми.

Так, ухвалою колегії суддів Верховного Суду від 22.05.2026 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 240/401/26. Водночас в межах цієї спір щодо розміру грошового забезпечення військовослужбовця з урахуванням при його обчисленні в якості розрахункової величини "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року" за період з 20.05.2023 по 17.06.2025, в тому числі "станом на 01.01.2024", "станом на 01.01.2025". Зокрема, вирішуючи справу та відмовляючи в позові в цій частині, суди першої та апеляційної інстанції, вказали на те, що розмір посадового окладу та інших складових грошового забезпечення відповідач правомірно розраховував виходячи із іншої розрахункової величини - сталої суми 1762 грн, що визначена на підставі приписів пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 481, котра була чинною в період з 20.05.2023 до 18.06.2025. Застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені у низці його постанов (зокрема, від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24), суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до частини другої статті 265 КАС України пункт 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 481 залишався чинним до 18.06.2025, коли постановою Шостого апеляційного адміністративного суду залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Не погодившись із рішеннями судів в частині відмови у задоволенні позову за період з 20.05.2023 по 17.06.2025, військовослужбовець оскаржив їх до Верховного Суду, а основні аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанції до спірних правовідносин не застосовано пункт 4 Постанови № 704 у первинній редакції, чинній до 29.01.2020, а також судами не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17.02.2026 в справі № 520/5814/24. Покликаючись на те, що Верховний Суд неодноразово висловлювався про те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними, у відповідності до принципу ab initio - визнання акта недійсним, незаконним або нікчемним з моменту його прийняття, а не з моменту скасування) (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19), скаржник наполягає на тому, що, оскільки пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши розрахунковою величиною фіксований розмір - 1762,00 грн, суперечив нормам розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII, то він не підлягав застосуванню з моменту набрання ним чинності, а саме з 20.05.2023, адже порушував права та законні інтереси позивача на перерахунок грошового забезпечення із застосуванням при розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня саме поточного календарного року.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Верховного Суду установила, що Верховний Суд уже розглядав справи в подібних правовідносинах, де вирішував спірне питання щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка входить до складу судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, що спеціалізується на розгляді справ, зокрема, пов`язаних з проходженням публічної служби, сформував висновки щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах у постанові від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, що зводяться до такого: із дня набрання чинності Постановою № 481 [20.05.2023] Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини "прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року" запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн. Зважаючи не те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв протягом спірного періоду відповідно до чинного нормативно-правового акта, дійшов висновку про відсутність підстав вважати його дії протиправними. На час розгляду справи у Верховному Суді рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704, який на підставі частини другої статті 265 КАС України втратив чинність із моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. З урахуванням цієї обставини Верховний Суд у постанові від 08.09.2025 у справі № 200/4426/23, зважаючи на предмет позову у вказаній справі з подібними правовідносинами, дійшов висновку, що подальше скасування судом пункту 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 не впливає на оцінку дій відповідача щодо обрахунку виплат грошового забезпечення із застосуванням чинної на той час редакції Постанови № 704 (за період з 20.05.2023 по 17.06.2025). Тим часом, постановою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 сформульовано правовий висновок про те, що до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного на 01.01.2024 відповідно до Постанови № 704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі № 240/401/26 від 22.05.2026 дійшла висновку, що на момент постановлення нею цієї ухвали у Верховному Суді склалася ситуація, коли судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян та судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав по різному застосовують положення статей 7 та 265 КАС України в частині кваліфікації чинності постанов Уряду (в контексті оцінки обставин справи № 240/401/26 - щодо можливості застосування пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 481 до правовідносин з обчислення грошового забезпечення військовослужбовців за період з 20.05.2023 по 18.06.2025, в межах якого Постанова № 481 була чинною). Тому очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовної практики з означеного питання, тому справа № 240/401/26 передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що позовні вимоги у цій справі стосуються перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2020 по 20.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови № 704, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.

Отже, на зазначений спірний період не поширюється дія положень Постанови № 704 з урахуванням змін, внесених Постановою від 12.05.2023 № 481, окремі положення якої визнані нечинними та скасовані судовим рішенням, що набрало законної сили 18.06.2025.

Відтак помилковими є висновки суду першої інстанції, що правовідносини у справі № 240/401/26 є подібними до правовідносин в цій справі, оскільки її вирішення не зводиться до застосування статей 7, 265 КАС України та обрання редакції пункту 4 Постанови № 704, що регулює порядок обчислення розміру грошового забезпечення військовослужбовців за період з 19.05.2023 по 18.06.2025.

Тобто, висновки Верховного Суду, які будуть надані об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 240/401/26, не впливають на вирішення спору у цій справі. Відповідно, підстав для її зупинення за пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України немає.

Колегія суддів наголошує, що оскільки зупинення провадження у справі закономірно впливає на тривалість розгляду справи, зупиняючи провадження у справі, суд повинен встановити, що виконання завдання адміністративного судочинства (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень) у конкретній справі потребує часткового відступу від принципу розумності строків розгляду справи судом.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 160/12705/19).

Тобто підстави для зупинення провадження у справі мають бути не лише законними, але й достатніми, з тим, щоб сам факт зупинення провадження у справі не міг бути інтерпретований як зволікання із розглядом справи та, відповідно, не давав приводів вважати, що під загрозу поставлене саме право на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), яке включає, зокрема, право на остаточне рішення протягом розумного строку.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відтак на підставі положень п. 3, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України ухвала Рівненського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За правилами, передбаченими частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат, які б підлягали розподілу за результатами апеляційного перегляду не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє через представника ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року про зупинення провадження у справі № 460/10647/26 - скасувати.

Адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачП. І. Сало

суддіТ. М. Димарчук

Р. М. Москаль