Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №460/10658/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/10658/26 пров. № А/857/40871/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

за участю секретаря Березюка Д.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року (ухвалене головуючим – суддею Друзенко Н.В. у м. Рівне) у справі № 460/10658/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління патрульної поліції в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу ДВС у місті Рівному Шупік Катерини Володимирівни щодо відкриття виконавчого провадження №81177816 від 04.06.2026, скасування постанови головного державного виконавця Шупік К.В. від 04.06.2026 про відкриття виконавчого провадження №81177816, скасування постанови про арешт коштів боржника від 04.06.2026, винесеної в межах ВП № 81177816 та зняття арешту з його рахунків.

06.07.2026 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, за змістом якої доповнено прохальну частину пунктом про зобов`язання Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повернути ОСОБА_1 безпідставно стягнуті грошові кошти в сумі 426,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що постанова органів поліції набрала законної сили 18.07.2025 та відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 303 КУпАП, могла бути пред`явлена до примусового виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання нею законної сили. Таким чином, граничний строк пред`явлення даного виконавчого документа закінчився 18.10.2025. Управління патрульної поліції в Рівненській області направило вказану постанову до Відділу ДВС лише 03.06.2026, тобто з пропуском встановленого законом тримісячного строку на 7 місяців та 16 днів. Згідно з імперативними вимогами пункту 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання. Відкриваючи відповідне виконавче провадження Головний державний виконавець грубо порушила відповідні норми чинного законодавства. Позивач вважає, що протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження прямо вказує на протиправність решта постанов, винесених у даному виконавчому провадженні і дій державного виконавця. Доводи сторони відповідача з покликанням на пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» вважає необґрунтованими, стверджуючи, що дана норма не стосується строків відкриття виконавчого провадження. Крім того, виконавчий документ - постанова серії ЕГА № 18162 винесена 08.07.2025, тобто через 3 роки після запровадження воєнного стану. Юридично неможливо «перервати» з 24.02.2022 той строк, який взагалі не існував і не починав свій перебіг на цю дату.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016, як спеціальним нормативно-правовим актом, тому підлягає застосуванню норма, якою на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Відтак, суд виснував про відсутність жодних порушень з боку головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України при винесені нею, як постанови про відкриття виконавчого провадження №81177816 від 04.06.2026, так і винесених у межах даного виконавчого провадження: постанови про розмір мінімальних витрат, постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про арешт коштів боржника.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та в прийняти нове, яким задовольнити позов.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що навіть якщо первинний арешт рахунку відбувся через те, що банк не надав виконавцю інформацію про його спеціальний/соціальний статус, після отримання доказів від самого боржника виконавець зобов`язаний негайно зняти арешт. Також це порушує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/7310/20, де наголошено, що рахунки для соціальних виплат та пенсій мають спеціальний режим захисту, а зняття та утримання з них коштів виконавчою службою порушує Конституцію України та позбавляє людину права на життя та соціальний захист.

Крім цього покликається на те, що застосування правил воєнного стану до новостворених штрафів є штучним виправданням недбалості державних органів. Це повністю суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 (провадження № 14-21цс24) та Постанові Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 914/2688/14, де суд наголосив, що наявність воєнного стану в країні не є автоматичною поважною причиною для пропуску строків, а суди зобов`язані ретельно перевіряти, чи не є посилання на війну спробою виправдати звичайну недбалість та халатність службових осіб.

Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

В свою чергу позивач надіслав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 08.07.2025 Управлінням патрульної поліції в Рівненській області винесено постанову серії ЕГА №1816209 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 68 грн. На постанові проставлена відмітка про те, що документ вступив у законну силу (набрав чинності): 18.07.2025; Строк пред`явлення до примусового виконання - три місяці.

Документ подано стягувачем на примусове виконання до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. При цьому, супровідний документ №19563/41/30-2025 датований 30.07.2025, а зареєстрований в ДВС 03.06.2026 за вх.13755.

Як пояснила представник відповідача в суді першої інстанції, дату надходження виконавчого документа до ДВС наразі встановити неможливо, через те, що з огляду на значні обсяги надходжень виконавчих документів на примусове виконання, їх не реєструють у день фактичного надходження, а почергово, в міру фізичної спроможності. До прикладу, лише органи патрульної поліції за один раз можуть подати близько 6000 постанов до примусового виконання. Відповідно, можна припустити, що постанова серії ЕГА №1816209 надійшла до Відділу в серпні 2025 року, а зареєстрована в червні 2026 року.

04.06.2026 головним державним виконавцем вказаного відділу відкрито виконавче провадження №81177816 з примусового виконання вказаного виконавчого документа. Зобов`язано боржника, протягом 5 робочих днів, подати декларацію про доходи та майно та попередити боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Стягнуто з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 6,8 грн.

Того ж дня у даному виконавчому провадженні винесено: постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою для боржника визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на рівні 352,00 грн; постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі: 6,80 грн., та постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 426,80 грн.

Вказані постанови містяться в Автоматизованій системі виконавчого провадження, стан виконавчого документа «прийнятий до виконання» (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors - реєстраційний номер виконавчого провадження: 81177816; Ідентифікатор доступу: 6А30А77ДВ9В9).

01.07.2026 АТ «А-БАНК» здійснив примусове списання коштів з рахунку ОСОБА_1 в сумі 426,80 грн.

Вважаючи протиправною постанову про відкриття виконавчого провадження №81177816, що в свою чергу зумовлює протиправність постанови про арешт коштів боржника, винесеної в межах даного виконавчого провадження, і дій по стягненню грошових коштів в сумі 426,80 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

А в силу вимог частини п`ятої цієї статті, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

А відповідно до пункту 8 розділу VIІІ цієї Інструкції, на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Так, на переконання позивача головний державний виконавець Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України безпідставно прийняла 04.06.2026 до примусового виконання постанову серії ЕГА №1816209 від 08.07.2025 та винесла оскаржувані рішення, оскільки стягувачем було пропущено строки для пред`явлення виконавчого документа.

За правилами частини 1, 2, 4 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно копії постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення серії ЕГА №1816209 від 08.07.2025, документ вступив у законну силу (набрав чинності): 18.07.2025. Постанова подана на примусове виконання 03.06.2026, тобто після спливу строку пред`явлення до виконання.

Разом з цим, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

26.03.2022 набрав чинності Закон України від 15.03.2022 №2129-ІХ, яким Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 доповнено пунктом 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення», яким зокрема було визначено, що «тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану». Пункт 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII зазнавав змін і доповнень, однак положення щодо переривання визначених ним строків та їх встановлення з дня припинення або скасування воєнного стану залишалися незмінними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану» №3048-IX від 11.04.2023, пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII викладено новій редакції, але і за такою редакцією: «Тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX:…4) визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану”.

Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016, як спеціальним нормативно-правовим актом, тому підлягає застосуванню норма, якою на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15.03.2023 по справі №260/2595/22, у постанові від 03.08.2023 по справі №420/10415/22, у постанові від 09.09.2025 по справі №320/8000/21.

Наведені апелянтом постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 (провадження № 14-21цс24) та Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 914/2688/14 стосуються, за твердженням апелянта, оцінки поважності пропуску строків. Проте спеціальне законодавче переривання строку пред`явлення виконавчого документа не є тотожним поновленню пропущеного процесуального строку за клопотанням сторони. Тому такі загальні висновки не спростовують прямої дії пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином аналізуючи наведені норми законодавства та позицію Верховного Суду з урахуванням обставин справи, колегія судді поділяє висновок суду першої інстанції, що головний державний виконавець Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України правомірно прийняла 04.06.2026 до примусового виконання постанову серії ЕГА №1816209 від 08.07.2025, видану Управлінням патрульної поліції в Рівненській області про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу, що набрала законної сили 18.07.2025.

Ба більше, колегією суддів не встановлено жодних порушень з боку головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України при винесені нею, як постанови про відкриття виконавчого провадження №81177816 від 04.06.2026, так і винесених у межах даного виконавчого провадження: постанови про розмір мінімальних витрат, постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про арешт коштів боржника.

Щодо доводів апелянта про соціальне походження коштів та їх повернення то відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив і суд апеляційної інстанції погоджується з тим ,що не заперечує існування законодавчих обмежень щодо звернення стягнення на окремі види соціальних виплат. Водночас необхідно розмежовувати правомірність відкриття виконавчого провадження, законність арешту на момент його накладення та подальші дії після отримання документального підтвердження цільового призначення конкретних коштів.

Частина 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладає на банк обов`язок повідомити виконавця про цільове призначення рахунку, на кошти якого законом заборонено звертати стягнення, та повернути постанову без виконання у відповідній частині. Разом із тим після отримання належного підтвердження заборони звернення стягнення виконавець повинен діяти відповідно до статті 59 Закону. Тому відсутність повідомлення банку не може сама по собі виправдовувати подальше утримання коштів після встановлення їх захищеного статусу.

Отже, відсутність повернення банком постанови без виконання та повідомлення про спеціальний режим рахунку свідчить про те, що на момент накладення арешту державний виконавець не мав документально підтверджених підстав вважати, що на кошти, розміщені на зазначеному рахунку, поширюються встановлені законом обмеження щодо звернення стягнення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року у справі № 460/10658/26 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. М. Кузьмич

суддіА. Р. Курилець

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року