Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №120/1777/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/1777/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук Ірина Миколаївна

Суддя-доповідач - Залімський І. Г.

05 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області №76-к/тр від 11.04.2023 "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста страхових виплат та матеріального забезпечення або рівнозначній посаді;

- стягнути з Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача є протиправним, адже відповідач був зобов`язаний перевести позивача у зв`язку з реорганізацією юридичної особи на аналогічну або подібну за функціональним призначенням посаду Пенсійного фонду України.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив, що законодавством не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в новоутвореному державному органі. За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби у Пенсійному фонді чи його територіальних управліннях суперечить Закону.

З урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач з 20.01.2003 обіймала посаду головного спеціаліста по виконанню робіт щодо прийому та складанню бюджетних заявок ФСС від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Вінницькій області.

31.07.2017 року була переведена на посаду головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та консолідованої звітності управління виконавчої дирекції ФСС України у Вінницькій області.

Наказом голови комісії з реорганізації ФСС України від 16.01.2023 № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції ФСС України та працівників управлінь виконавчої дирекції ФСС" на виконання п. 2 розділу VІІ Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 "Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України", керуючись ч. 4 ст. 105 ЦК України, статтями 49-2,49-4 КЗпП України та ст. 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", вирішено скоротити весь штат та всю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції ФСС України та управлінь виконавчої дирекції ФСС України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.

19.01.2023 року позивача було попереджено про наступне звільнення з 18.04.2023 року у зв`язку із скороченням чисельності штату у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання Фонду до Пенсійного фонду України з 01.01.2023.

Наказом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №75 від 11.04.2023 позивача було звільнено з 18.04.2023 з посади спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю позивача з 17.04.2023 ФСС прийнято наказ від 18.04.2023 №144, яким внесено зміни до наказу від 11.04.2023 № 76, в частині дати звільнення, а саме зазначено звільнити у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності.

Наказом від 01.05.2023 року № 226 позивача звільнено з 01.05.2023 з посади спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Не погоджуючись з наказом про звільнення та вважаючи протиправними дії відповідача щодо не переведення позивача у зв`язку з реорганізацією юридичної особи на аналогічну або подібну за функціональним призначенням посаду Пенсійного фонду України, позивач звернулася до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду даної справи не встановлено порушень відповідачем прав позивача у межа спірних правовідносин.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Згідно з частинами другою 4 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті (зокрема у разі ліквідації, реорганізації), допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті). Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Положення статей 42,42-1 і 49-2цього Кодексу не поширюються на звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно із ч. 3 ст. 36 КЗпП України у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується .

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Тобто, звільнення, у зв`язку з реорганізацією, може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. В іншому випадку - дія трудового договору працівника продовжується.

Верховний Суд у постанові від 05.10.2020 у справі №451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Пунктом 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105 (Закон №1105) визначено припинити ФCC України та управління виконавчої дирекції, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками ФCC України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції ФCC та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

На виконання пункту 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 Кабінетом Міністрів України 27.12.2022 було прийнято Постанову №1442 "Питання припинення ФСС України та управлінь виконавчої дирекції ФСС України".

Згідно із пунктом 1 Постанови №1442 Кабінет Міністрів України вирішив припинити з 01.01.2023, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України: ФCC України, управління виконавчої дирекції ФСС України в областях та м. Києві, у т.ч. управління виконавчої дирекції ФСС України у Вінницькій області; утворено комісію з реорганізації ФCC України та комісії з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФCC України в областях та у м. Києві.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення де єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із пунктами 6, 7 Постанови №1442 до голови комісії з реорганізації ФCC та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФCC переходять повноваження щодо управління справами ФCC та управлінь виконавчої дирекції ФCC на період до завершення їх реорганізації.

Голову комісії з реорганізації ФCC та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФCC зобов`язано здійснити заходи з припинення ФCC та управлінь виконавчої дирекції ФCC у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом №2620-IX.

Встановлено, що на виконання пункту 2 Розділу VII Закону № 1105 та Постанови № 1442, 16.01.2023 головою комісії з реорганізації ФCC України видано наказ №9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції ФCC України та працівників управлінь виконавчої дирекції ФCC України», пунктом 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції ФCC України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.

11.04.2023 головою комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції ФCC України у Вінницькій області видано наказ від 11.04.2025 № 76-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1 ", наказ від 18.04.2023 № 144-к/тр "Про внесення змін до наказу від 11.04.2023 №76-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1 " та Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 01.05.2023 №266-О "Про дату звільнення ОСОБА_1 ," якими позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення управління виконавчої дирекції ФCC України у Вінницькій області у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю позивача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області видало наказ 18.04.2023 № 114-к/тр "Про внесення змін до наказу 11.04.2023 № 76-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким змінено дату звільнення, а саме зазначено звільнити з посади головного спеціаліста відділу страхових виплат та забезпечення Управлінням виконавчої дирекції ФСС України у Вінницькій області у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято наказ від 01.05.2023 №266-о "Про дату звільнення ОСОБА_1 ", яким визначено вважати головного спеціаліста відділу страхових виплат та забезпечення Управлінням виконавчої дирекції ФСС України у Вінницькій області такаю, що звільнена у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, 01.05.2023 року.

Відповідно до п. 1.6. статуту ФCC України затвердженого постановою правління ФСС України від 03.04.2015 № 8 Про затвердження Статуту ФСС України (із змінами та доповненнями) Управління ФСС здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Безпосереднє управління ФCC здійснюють його правління та виконавча дирекція.

Робочими органами виконавчої дирекції ФCC є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів ФCC.

Згідно із статтями 64, 65 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Відповідно до абз. 7, пп. 4.9.9, п. 4.9. Статуту ФCC України затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 № 8 Про затвердження Статуту ФCC Правління Фонду затверджує структуру органів ФCC, граничну чисельність працівників, схеми їх посадових окладів, видатки на адміністративно-господарські витрати ФCC (за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення).

Згідно із абз. 3, 4, п. 7.4. Статуту ФCC України затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 № 8 Про затвердження Статуту ФCC - Директор виконавчої дирекції Фонду затверджує штатний розпис виконавчої дирекції ФCC, штатні розписи управлінь виконавчої дирекції ФCC в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Штатні розписи відділень виконавчої дирекції ФCC в районах і містах обласного значення затверджуються начальниками відповідних управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, за поданням начальника відповідного відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення та за погодженням з директором виконавчої дирекції Фонду.

Штатний розпис документ, що визначає структуру штатного складу працівників підприємства (установи, організації), найменування професій (посад), чисельність персоналу й оклади для кожної професії (посади).

Форма штатного розпису затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 № 57. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2002 №57 у штатному розписі вказують: № з/п структурного підрозділу. Посади окремо у штатному розділі не нумерують; назву структурного підрозділу відповідно до затвердженої структури підприємства; назву посади та код відповідно до Класифікатора професій; кількість штатних посад за кожною посадою окремо або за групою штатних одиниць.

Постановою Правління ФCC України № 50 від 10.10.2017 (із змінами та доповненнями), а саме згідно пп. 1.1., та пп. 1.2., п. 1 цієї постанови затверджено та введено в дію структуру робочих органів виконавчої дирекції ФCC України (згідно з додатком 1 до цієї постанови), Структуру виконавчої дирекції ФCC України (згідно з додатком 1 до цієї постанови). Виконавчій дирекції ФCC відповідно до пп. 2.1.1. та 2.1.2., п. 2 постанови Правління ФCC України № 50 від 10.10.2017 (із змінами та доповненнями) затвердити - штатний розпис виконавчої дирекції ФCC відповідно до затвердженої структури та граничної чисельності працівників виконавчої дирекції ФCC, штатні розписи управлінь виконавчої дирекції ФCC України в областях та місті Києві відповідно до затвердженої структури та граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції ФCC.

Відтак, штатні розписи Виконавчої дирекції ФCC України, управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також штатні розписи відділень виконавчої дирекції ФCC в районах і містах обласного значення затверджуються начальниками відповідних управлінь виконавчої дирекції ФCC в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, складаються на підставі структури та в межах граничної чисельності затвердженої Правлінням ФCC України.

Згідно із абзацом 2 пункту 6 Постанови № 1442 до голови комісії з реорганізації ФCC та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФCC переходять повноваження щодо управління справами ФCC та управлінь виконавчої дирекції ФCC на період до завершення їх реорганізації.

Позивач була за два місяці попереджена про наступне вивільнення та про те, що інша робота у виконавчій дирекції ФCC України їй не пропонується, оскільки скороченню підлягає увесь штат та чисельність працівників, тобто відбулося скорочення і посади, яку обіймала позивач.

Таким чином, наказ від 16.01.2023 №9-ОД прийнятий головою комісії з реорганізації ФCC України ОСОБА_2 в межах його законних повноважень, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Тому, відсутні підстави вважати, що вказаний наказ порушує права позивача.

Щодо посилань позивача на положення пункту 3 статті 184 КзПП України суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборону звільнення, зокрема, одиноких матерів та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівник, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно з статтею 235 зазначеного КЗПП підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема одиноких матерів, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню.

Встановлено, що позивач є матір`ю двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 26.10.2011 року та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 09.07.2025 року.

Шлюб із чоловіком ОСОБА_5 і позивачкою розірвано відповідно до рішення Вінницького міського суду від 29.01.2019 року.

Водночас, позивач не заявила позовних вимог про виконання відповідачем зобов`язання по працевлаштуванню.

Щодо позовних вимог про поновлення на іншій рівнозначній посаді у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області, варто вказати, що за приписами частин 1, 2 статті 4 Закону №1105-XIV встановлено, що ФСС України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. ФСС є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1105-XIV (у редакції з 01.01.2023) передбачено, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

Правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду України визначаються, зокрема, Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280.

Пунктами 1, 14 Положення про Пенсійний фонд України визначено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках.

Відповідно до пункту 12 розділу XV Закону №1058-IV у період до перетворення в неприбуткову самоврядну організацію Пенсійний фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України; на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України "Про державну службу".

Як обґрунтовано вказав суд першої інстанції, публічне правонаступництво, є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі №826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.

Також і у постанові від 09.12.2024 у справі №712/4776/23 Об`єднана палата Верховного Суду виклала правовий висновок, за змістом якого внаслідок реорганізації ФСС та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом №2620-ІХ ФСС як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного страхування (пенсійне страхування).

Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій ФСС України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень з 01.01.2023 виникло специфічне публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб`єкта приватного права до іншого суб`єкта публічного права внаслідок припинення виконання першим суб`єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права i обов`язки.

При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника усіх прав i обов`язків (у тому числі майнових) того суб`єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується.

В такому випадку при вирішенні трудового спору слід дотримуватись балансу загальних норм трудового права та спеціальних норм права, які регламентують порядок прийняття та проходження публічної служби.

Обов`язок щодо застосування норм спеціального законодавства неодноразово був предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 у справі №380/6745/21 зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону № 889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина Україна на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 41 Закону № 889-VIII без обов`язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенню суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Поняття рівнозначна посада закріплено на законодавчому рівні та визначено у пункті шостому частини 1 статті 2 Закону 889-VIII, згідно якого, це посада державної служби, що належить до однієї під категорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.

Оскільки штат працівників апарату Пенсійного фонду України та територіальних органів складають посади державної служби (посади, які безпосередньо пов`язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду), то умови призначення (переведення) на такі посади визначаються Законом №889-VIII, тобто для їх зайняття кандидат повинен відповідати вимогам Закону №889-VIII.

На відміну від посад працівників Пенсійного фонду посади працівників ФСС України не належали до посад державної служби.

За таких умов переведення працівників ФСС України на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечило б Закону №889-VIII.

Частиною 5 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII визначено, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Отже, спрощення процедури прийняття на посади державної служби під час воєнного стану, не свідчить про можливість прямого переведення на посаду державної служби з ігноруванням інших вимог у зазначеній вище нормі закону.

Відповідно до абзацу третього частини 7 статті 10 Закону №389-VIII після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу 1 частини п`ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Вказана норма передбачає саме призначення на посаду державної служби, яке з урахуванням абзацу 3 частини 7 статті 10 є строковим. Зазначена норма не врегульовує умови та порядок переведення працівників підприємств (установ, організацій), що ліквідуються (припиняються) на посади державної служби.

Таким чином, переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в новоутвореному державному органі, не передбачено.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийЗалімський І. Г.

СуддіМацький Є.М. Сушко О.О.