Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №240/6455/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/6455/25

Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

05 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у якому просила визнати протиправною відмову у призначенні їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язати призначити таку пенсію з 13 лютого 2025 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить таких висновків.

Судом встановлено, що позивач має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується дублікатом відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 від 27 листопада 2015 року, виданим замість посвідчення серії НОМЕР_2 .

13 лютого 2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

За принципом екстериторіальності заява була передана для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням від 20 лютого 2025 року №063550006914 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовило позивачу у призначенні пенсії.

Підставами відмови визначено, зокрема, непідтвердження проживання або роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення протягом не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року, а також відсутність необхідного страхового стажу.

При цьому пенсійним органом зараховано до періоду проживання та роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення лише період з 26 квітня 1986 року по 06 серпня 1986 року — 3 місяці 11 днів.

Суд першої інстанції погодився із таким висновком пенсійного органу.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, пенсійний вік зменшується на три роки та додатково на один рік за два роки проживання або роботи, але не більше шести років, за умови, що станом на 01 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у відповідній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи у цей період.

Отже, для вирішення питання про право позивача на пенсію зі зниженням пенсійного віку необхідно встановити не лише її статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи, а й фактичну тривалість проживання та/або роботи на відповідній території у період, визначений статтею 55 Закону №796-XII.

Саме факт проживання або роботи на території радіоактивного забруднення, а не лише формальна реєстрація місця проживання, є юридично значущою обставиною для визначення тривалості зниження пенсійного віку.

Разом з тим колегія суддів не погоджується і з підходом, за якого наявне у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 фактично позбавляється будь-якого доказового значення.

Відповідно до статті 65 Закону №796-XII посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документом, який підтверджує статус громадянина, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами, встановленими цим Законом.

Правове значення такого посвідчення неодноразово було предметом оцінки Верховного Суду, який виходив із того, що саме посвідчення є документом, який підтверджує відповідний статус особи, тоді як довідки про проживання, роботу, відселення тощо є документами, які, зокрема, слугують підставою для встановлення такого статусу.

Водночас наведене не означає, що наявність посвідчення категорії 3 у кожному випадку автоматично підтверджує конкретну тривалість проживання чи роботи, необхідну для визначення відповідного розміру зниження пенсійного віку.

Законодавством, яке регулювало порядок встановлення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3, передбачалися різні фактичні підстави набуття такого статусу.

Тому наявність посвідчення категорії 3, з одного боку, не може бути проігнорована пенсійним органом, а з іншого — сама по собі за відсутності встановлення підстав його видачі не дозволяє безумовно визначити конкретну тривалість проживання або роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення.

Саме тому за обставин цієї справи визначальним є з`ясування того, на підставі яких документів позивачу первинно було встановлено статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 та видано відповідне посвідчення, а також перевірка інших документів щодо фактичного місця її проживання і роботи у спірний період.

При цьому до заяви про призначення пенсії позивачем, крім посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, було надано довідку виконавчого комітету Словечанської сільської ради від 20 грудня 2024 року №501.

Таким чином, перед пенсійним органом фактично постало питання узгодження відомостей декількох офіційних документів, а також встановлення обставин, які були підставою для надання позивачу державою статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3.

Однак матеріали справи не свідчать про те, що під час розгляду заяви пенсійним органом були встановлені документи, на підставі яких позивачу було первинно видано посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, та перевірено, які саме періоди проживання, роботи чи інші юридично значущі обставини були покладені уповноваженим органом в основу встановлення такого статусу.

Так само відсутні відомості про належне з`ясування усіх періодів роботи позивача з урахуванням місцезнаходження відповідних підприємств, установ чи організацій у період з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року.

Особливого значення зазначене набуває з огляду на те, що стаття 55 Закону №796-XII дозволяє враховувати як періоди постійного проживання, так і періоди постійної роботи на відповідній території.

Пунктом 4.2 Порядку №22-1 на орган Пенсійного фонду покладено обов`язки перевіряти зміст та належне оформлення наданих документів, уточнювати інформацію про роботу, службу та інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, з`ясовувати наявність особливого статусу, повідомляти заявника про необхідність подання додаткових документів, а також направляти запити для отримання необхідних відомостей з відповідних державних інформаційних ресурсів.

Крім того, у разі відсутності необхідних документів заявнику має бути повідомлено, які саме документи необхідно подати додатково та у який строк.

Отже, процедура призначення пенсії не зводиться до формальної констатації недостатності поданих документів. Пенсійний орган зобов`язаний здійснити передбачені законодавством дії, спрямовані на повне встановлення обставин, які визначають право особи на пенсію.

У цій справі рішення від 20 лютого 2025 року №063550006914 не містить відомостей про здійснення такої перевірки стосовно підстав видачі позивачу посвідчення категорії 3 та всіх можливих періодів її проживання і роботи на відповідній території.

За таких обставин висновок про те, що позивач станом на 01 січня 1993 року прожила або відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення лише 3 місяці 11 днів, зроблений без повного з`ясування юридично значущих обставин.

Колегія суддів при цьому враховує правовий висновок Верховного Суду, відповідно до якого виникнення права на зниження пенсійного віку пов`язується саме з фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку з постійним проживанням або роботою.

Тому сама по собі реєстрація місця проживання не може безумовно підміняти встановлення фактичного проживання.

Проте зазначений правовий висновок не звільняє пенсійний орган від обов`язку належним чином дослідити документи та встановити фактичні обставини, а навпаки — обумовлює необхідність такого дослідження.

Саме з цієї причини посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23 саме по собі не є достатнім для висновку про правомірність оскаржуваної відмови.

У справі №500/2422/23 Верховний Суд виходив із необхідності доведення факту фактичного проживання або роботи на відповідній території та зазначив, що сама реєстрація такого факту не підтверджує.

Натомість у справі, що розглядається, спірним є не лише доказове значення реєстрації, а й повнота здійсненої пенсійним органом перевірки сукупності документів та обставин, у тому числі чинного посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3.

Тому наведена справа Верховного Суду не усуває необхідності повного з`ясування зазначених обставин.

Колегія суддів також враховує посилання позивача на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі №240/33818/23.

Разом з тим учасником справи №240/33818/23 був ОСОБА_2 , а не позивач у цій справі — ОСОБА_1 .

Отже, встановлені у справі №240/33818/23 фактичні обставини не мають преюдиційного значення для вирішення цієї справи.

Разом із тим наведене рішення відображає один із підходів до оцінки посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, який має оцінюватися з урахуванням подальшої практики Верховного Суду щодо необхідності встановлення фактичної тривалості проживання або роботи на відповідній території.

Щодо другої підстави відмови — відсутності необхідного страхового стажу — колегія суддів зазначає таке.

В оскаржуваному рішенні пенсійного органу не зараховано періоди роботи, зазначені у трудовій книжці, з мотивів неповного внесення інформації про зміну прізвища, а також період роботи з 03 квітня 1989 року по 21 серпня 1991 року через відсутність у трудовій книжці відомостей щодо встановленого мінімуму трудової участі та кількості відпрацьованих трудоднів у колгоспі.

Водночас самі по собі недоліки оформлення трудової книжки, які виникли не з вини працівника, не можуть автоматично позбавляти особу права на зарахування фактично відпрацьованого періоду до страхового стажу.

У разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо відомостей трудової книжки пенсійний орган має використати передбачені законодавством механізми їх перевірки та запропонувати особі подати необхідні додаткові документи.

Таким чином, питання як тривалості проживання/роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, так і тривалості її страхового стажу не були належним чином та остаточно встановлені відповідачем.

За таких обставин зобов`язання пенсійного органу безпосередньо призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку на шість років було б передчасним, оскільки судом не встановлено усіх фактичних передумов виникнення такого права, а відповідні обставини потребують перевірки компетентним органом.

Належним способом захисту порушеного права є скасування передчасно прийнятого рішення та зобов`язання компетентного органу повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки суду.

Щодо визначення органу, на який має бути покладено такий обов`язок, колегія суддів зазначає наступне.

Заяву позивача було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, однак за принципом екстериторіальності її розгляд здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким і прийнято рішення від 20 лютого 2025 року №063550006914.

Запроваджений Порядком №22-1 принцип екстериторіальності передбачає, що після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який опрацьовує електронну пенсійну справу.

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є суб`єктом, який прийняв оскаржуване індивідуальне рішення та має усунути допущені при його прийнятті порушення шляхом повторного розгляду заяви.

Та обставина, що позивач проживає у Житомирській області, а частина документів або органів, від яких можуть бути отримані необхідні відомості, знаходяться на території Житомирської області, не змінює суб`єкта, уповноваженого на повторний розгляд заяви.

Механізм екстериторіального розгляду та електронного документообігу саме й забезпечує можливість опрацювання заяви територіальним органом Пенсійного фонду незалежно від місця проживання заявника.

При повторному розгляді заяви Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області належить:

встановити документи та фактичні обставини, на підставі яких позивачу було встановлено статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 та видано відповідне посвідчення;

надати оцінку довідці виконавчого комітету Словечанської сільської ради від 20 грудня 2024 року №501 у сукупності з іншими наявними документами;

перевірити всі періоди фактичного проживання та/або роботи позивача на територіях, віднесених до зони гарантованого добровільного відселення, у період з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року;

встановити належну тривалість страхового стажу позивача, надавши оцінку записам трудової книжки та, за необхідності, іншим документам про роботу;

у разі недостатності наявних документів реалізувати передбачені законодавством повноваження щодо отримання необхідних відомостей та належним чином повідомити позивача про необхідність подання конкретних додаткових документів;

після повного встановлення зазначених обставин визначити наявність або відсутність у позивача права на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку та конкретний розмір такого зниження відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

При цьому суд апеляційної інстанції не встановлює наперед наявність у позивача права саме на шестирічне зниження пенсійного віку, оскільки вирішення цього питання залежить від фактичної тривалості проживання та/або роботи на відповідній території, яка має бути встановлена за результатами належного повторного розгляду заяви.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, погодившись із відмовою пенсійного органу, не врахував неповноту проведеної відповідачем перевірки та передчасність висновків, покладених в основу оскаржуваного рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 20 лютого 2025 року №063550006914 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові, та прийняти за результатами повторного розгляду рішення відповідно до вимог законодавства.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийВатаманюк Р.В.

СуддіКурко О. П. Боровицький О. А.