Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №333/2732/26 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 333/2732/26

Провадження №2/367/6533/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2026 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області

у складі: головуючого судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ірпені в порядку спрощеного позовного цивільну справу №333/2732/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

В березні 2026 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову вказує, що 27.10.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №147214014 у формі електронного документа з використанням електронного підпису MNV7SD53. Зокрема, відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, котрі є невід`ємною частиною кредитного договору. Після того добровільно, без примусу чи тиску ОСОБА_1 заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання. Таким чином, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перед тим як погоджувати заявку на кредитування, не лише перевірило особисті дані відповідача, а і платіжну картку, з метою ідентифікації, тобто перевірило чи дійсно платіжна картка належить позичальнику. Відразу після вчинених дій відповідача, 17.11.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 8 000,00 грн. на його банківську карту № НОМЕР_1 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що ОСОБА_1 прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». В подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку із чим загальна сума кредиту становить 9 500,00 грн. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, строк дії котрого закінчується 28.11.2019 року.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №166 від 28.12.2021 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 56 012,20 грн.

Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Зокрема, на підтвердження переходу права вимоги позивачем долучено акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2022 року зі сплати суми фінансування за реєстром прав вимоги №166 від 28.12.2021 року за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року.

30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №30/1023-01.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №1 від 30.10.2023 року до Договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 93 381,40 грн.

11 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали Договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов котрого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 року, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 93 381,00 грн., з котрих: 22 000,00 грн. - заборгованість по кредиту; 71 381,40 грн. - заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом.

Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 на момент подання позовної заяви за Кредитним договором №147214014 від 27.10.2021 року становить 93 381,00 грн., з котрих: 22 000,00 грн. - заборгованість по кредиту; 71 381,40 грн. - заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом.

Відповідач не виконував умови договору належним чином, не повністю сплачував платежі, у зв`язку з чим утворилась прострочена заборгованість. Оскільки відсотки за вказаним кредитним договором нараховувалися відповідно до його умов та закону, вони не підлягають зменшенню.

З урахуванням наведеного, представник ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №147214014 від 27.10.2021 року у розмірі 93 381,40 грн., з котрих: 22 000,00 грн. - заборгованість по кредиту; 71 381,40 грн. - заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19 травня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вказує, що як вбачається із долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», його заборгованість перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» становила у загальному розмірі 56 047,20 грн, з яких: 22 000,00 грн – заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) та 34 047,20 грн заборгованість за відсотками. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас, представником позивача до матеріалів позову долучено розрахунок заборгованості ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», згідно з яким йому донараховано відсотки у сумі 37334,20 грн. Оскільки первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за договором факторингу № 28/1118-01 та додатковими угодами до нього передало ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» право вимоги до нього за кредитним договором № 147214014 від 27.10.2021 року на суму 56 047,20 грн, з яких: 22 000,00 грн – заборгованість по основному боргу (кредиту) та 34 047,20 грн – заборгованість з0а відсотками, то відповідно до ст. 514 ЦК України наступні кредитори, які отримали право вимоги до нього , не вправі змінити обсяг і умови прав, що перейшли від первісного кредитора за вказаним кредитним договором № 147214014 від 27.10.20221. 30.10.2023 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладеного договір факторингу № 30/1023-01. 11.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до нього за кредитним договором. Водночас, як вказує представник позивача договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено 27.10.2021 року. Таким чином, на час у кладення договору факторингу 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії № 147214014. Оскільки ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні, не набуло, таке право не могло бути переданим цим товариством спочатку ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на підставі договору факторингу від 30.10.2023 року № 30/1023-01, а згодом і ТОВ «ФК «ЕЙС» 11.07.2025 року на підставі договору № 11/07/25-Е. Таким чином, представником позивача не надано доказів, які свідчать про перехід до ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги до боржника ОСОБА_1 , за договором кредитної лінії, адже договорі про відступлення права вимоги від 28.11.2018 року був укладений задовго до укладенні кредитного договору, за яким представник позивача просить стягнути заборгованість з нього. Також просить звернути увагу на те, що, у справі відсутні докази на підтвердження оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року. З приводу витрат на правничу допомогу, вказує, що заявлений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є необґрунтованими та завищеними, а отже підлягають зменшенню в порядку ст. 137 ЦПК України до 2000,00 грн.

У відповіді на відзив представник позивача вказує, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ « ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01. Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 строк дії договору закінчується 28.11.2019 року. Відповідно до п.8.6 додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину. В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод: № 19 від 28.11.2019, № 26 від 31.12.2020, № 27 від 31.12.2021; № 31 від 31.12.2022; № 32 від 31.12.2023 – яким продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії з 28.11.2018 по 31.12.2024. Згідно п. 4.1 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. 28.12.2021 відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 166 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 56 012,20 грн. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги. З урахуванням викладених обставин, можна зробити висновок, що сторони виконали умови договору факторингу № 28/1118-01 належним чином, зокрема: підписали договір факторингу № 28/1118-01; уклали відповідний Реєстр прав вимоги та здійснили фінансування за відступлення прав вимоги відповідно до умов договору факторингу. Зокрема, реєстр прав вимоги до договору факторингу від № 28/1118-01 від 28.11.2018, до якого включений кредитний договір № 147214014 від 27.10.2021 укладено 28.12.2021, тобто через три місяці після укладення кредитного договору. Таким чином, на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало, а не є майбутнім, як помилково вважає відповідач. Пунктом 2.1 Розділу 2 договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023, ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Згідно п. 4.1 право вимоги переходить від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог, по формі установленій у відповідному додатку. 30.10.2023 року відповідно до Витягу з Реєстру прав вимоги № 1 до договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 93 381,40 грн. Витяги з реєстру прав вимоги № 1 від 30.10.2023 підтверджує, що право вимоги за кредитним договором № 147214014 від 27.10.2021 відступлено ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на законних підставах, а передача права вимоги відбулося відповідно до умов договору факторингу. 11.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу № 11/07/25-Е. Згідно п.1.2 договору перехід від клієнта (ТОВ «ФК «Онлайн Фінас») до фактора (позивач) прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийму – передачі Реєстру боржників згідно з додатком № 2. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому - передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору. На підтвердження переходу права вимоги до позивача, разом із позовною заявою долучено Акт прийому – передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025. У випадку відсутності фінансування, договори факторингу було б розірвано в односторонньому порядку кожним із клієнтів, що унеможливлює укладення додаткових угод до вказаних договорів, що чинні до сьогодні. Оскільки в договорах факторингу чітко визначено, що моментом набуття права вимоги є підписання Реєстру прав вимог або Реєстру боржників та Акту прийому – передачі реєстру позивач належним чином довів факт переходу права вимоги. Таким чином, позивач не має обов`язку надавати докази здійснення оплати за відступлення права вимоги, оскільки така обставина не впливає на законність переходу права вимоги відповідно до положень чинного законодавства та договору факторингу. Разом із тим, з метою забезпечення всебічного та об`єктивного розгляду справи, позивач додав до матеріалів позову копії платіжних інструкцій та акт звірки, що підтверджують проведення оплати за набуття права грошової вимоги за договорами факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, № 30/1023-01 від 30.10.2023, № 11/07/25-Е від 11.07.2025.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказує, що відступлення прав вимоги може здійснювати тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Разом із тим позивачем не надано до позовної заяви доказів вчинення ним відповідних дій які б свідчили про продовження строку користування кредитом, зокрема сплати усіх нарахованих відсотків. Доказів, що він продовжував користуватися кредитними коштами після 28.12.2021 та доказів пролонгації договору відповідно до п. 4.1 договору до позовної заяви не додано, а отже строк кредитування спливає 28.12.2021 року. Первинний кредитор мав право нараховувати відсотки за користування кредитом з 27.10.2021 по 28.12.2021. таким чином, щодо заявленої позивачем до стягнення суми грошових коштів в частині стягнення відсотків у розмірі 37 334,20 грн, які були нараховані ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» вважає безпідставною та не підтвердженою жодними доказами, а тому відповідно такою, що не підлягає задоволенню.

У додаткових поясненнях представник позивач вказує, що виходячи зі змісту пункту 2.2 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, можна дійти висновку, що до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло не лише право грошової вимоги до боржника, а й усі інші права та обов`язки первісного кредитора за кредитним договором, включаючи право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами відповідно до умов кредитного.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що відповідно до кредитного договору №147214014 від 21.10.2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , останній надав позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 22 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договору, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (п. 1.1 договору). Сума кредитного ліміту, вказана в п. 1.1 договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника (п.1.1 договору). Кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 10 000,00 грн, одразу після укладення договору, який має бути повернено до 26.11.2021 (п.1.3 договору). Загальна сума кредиту за цим договором складається з сум кредиту (траншів) отриманих протягом всього строку дії договору (п. 1.5. договору). Кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником ( дисконтний період), а саме до 26.11.2021. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором (п. 1.7 договору).

За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти, які нараховуються в наступному порядку: виключно на період строку визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденного за дисконтною процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів від суми кредиту за кожен день користування ним; за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8 договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 568,84процентів річних, що становить 1,56 процентів вдень від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець за своїм вибором може надати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті ( п.п.1.9,1.9.1,1.9.2 договору).

Відповідно до п.1.9.3 кредитного договору після закінчення дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 766,50 % річних, що на день укладення договору становить 2,10% в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.

Згідно копій платіжних доручень ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 , на банківську картку № НОМЕР_2 хх-хххх-1618, згідно договору № 147214014 від 27.10. 2021 року грошові кошти у сумі:

27.10.2021 –10 000,00 грн;

27.10.2021- 12 000,00 грн.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №166 від 28.12.2021 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 56 012,20 грн.

Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Зокрема, на підтвердження переходу права вимоги позивачем долучено акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2022 року зі сплати суми фінансування за реєстром прав вимоги №166 від 28.12.2021 року за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року.

30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №30/1023-01.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №1 від 30.10.2023 року до Договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 93 381,40 грн.

11 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали Договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов котрого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 року, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 93 381,00 грн., з котрих: 22 000,00 грн. - заборгованість по кредиту; 71 381,40 грн. - заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом.

Загальна сума заборгованості ОСОБА_1 на момент подання позовної заяви за Кредитним договором №147214014 від 27.10.2021 року становить 93 381,00 грн., з котрих: 22 000,00 грн. - заборгованість по кредиту; 71 381,40 грн. - заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Встановлено, що кредитний договір між сторонами укладено у формі електронного документу.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 вказаного Закону, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», одним із моментів підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з абзацом 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст.ст. 525,526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Встановлено, що відповідачу були надані кредитні кошти на підставі укладеного договору, проте останній належним чином умови договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків не виконав, внаслідок чого за кредитним договором №147214014 від 27.10.2021, що не заперечується відповідачем.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного встановлено, що позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором №147214014 від 27.10.20221 року.

Згідно з розрахунком заборгованості про щоденні нарахування та погашення, складеної первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», заборгованість відповідача за кредитним договором становить 55 356,60 грн, з яких 22 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 34 047,20 грн – заборгованість за процентами. Проценти первісним кредитором нараховувались за період з 27.10.2021 по 28.12.2021.

Згідно з розрахунком заборгованості про щоденні нарахування та погашення, складеної первісним кредитором ТОВ «Таліон Плюс», заборгованість відповідача за кредитним договором становить 93 381,40 грн, з яких 22 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 71 381,40 грн – заборгованість за процентами. Проценти первісним кредитором нараховувались за період з 28.12.2021 по 30.10.23.

Дослідивши розрахунок заборгованості, складених первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», суд доходить висновку, що первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» безпідставно нараховував відсотки понад строки кредитування, на які він не мав права, що слідує з наступного.

Так, за умовами кредитного договору відповідач отримав кредит строком на 30 днів, а саме до 26.11.2021.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що строк користування відповідачем кредитом продовжувався. Також, матеріали справи не містять доказів, що до вказаного кредитного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

Тобто, сторони визначивши строк користування кредитом в указаному договорі погодили строк виконання зобов`язання.

Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

З розрахунку заборгованості за даним договором, наданим позивачем, слідує, що проценти за користування кредитом відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним.

Таким чином, з урахуванням наведеного, та строку користування кредитом, визначеного вказаним кредитним договором (30 днів користування кредитом), доказів про продовження якого матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача прострочену заборгованість за сумою кредиту у розмірі 22 000,00 грн., та відсотки в межах строку дії договору, що складають 6 204,00 грн.

Що стосується відшкодування позивачеві витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 7000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг на виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надані суду: договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 року; додаткова угода №25770927569 від 01.09.2025 року; акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року на суму 7 000,00 грн.

Однак, з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, оскільки матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, на збирання яких адвокат витратив би значний час, крім того у спорах такого характеру судова практика є сталою, значної кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а тому суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності. Відтак суд доходить висновку про необхідність стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 2 114,21 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 804,13 грн.

Керуючись ст. ст.4,5,12,81,141, 259, 263-265, 268, 281-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №147214014 від 27.10.2021 року у сумі 28 204,00 грн., з котрих: 22 000,00 грн. - заборгованість по кредиту; 6 204,00 грн. - заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір в розмірі 804,13 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2 114,21 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю « ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, адреса: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6 кабінет 13;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , проживає за адресою (ВПО): АДРЕСА_2 .

Суддя М.П. Одарюк