Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №358/1660/26 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/1660/26 Провадження № 2/358/1274/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний Київської області в складі:

головуючого судді Лебединець Г.С.

секретар судового засідання Ведмеденко І.В.

розглянув у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Богуславської міської ради Обухівського району Київської області про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2026 позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Орло Ю.В., звернувся в суд із позовом, у якому просить визнати за ним право власності на житловий будинок 2002 року побудови, з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивує наступним. В травні 2001 на підставі рішення виконавчого комітету Дибинецької сільської ради йому в постійне користування було надано земельну ділянку в розмірі 0.25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . На виконання вказаного рішення ним було отримано будівельний паспорт та у 2002 завершено будівництво житлового будинку. Наявність у нього права власності на вказаний будинок підтверджується відомостями з погосподарської книги №1 о/р 57-1, в БТІ право власності на зареєстровано. З посиланням на ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. В адміністративному порядку позивач не може вирішити питання про визнання за собою права власності на вказане нерухоме майно, у зв`язку із чим змушений звернутися до суду із вказаним позовом.

В судове засіданні позивач та його представник не з`явились, від представника надійшла заява про слухання справи у їх відсутність, позов підтримують та просять його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов визнає.

Згідно з частиною 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З урахуванням зазначеного положення ЦПК України та клопотання учасників справи суд вирішив за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 3 ст.200, ч. 4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову на підготовчому судовому засіданні.

Дослідив матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 в постійне користування надано було земельну ділянку в розмірі 0.25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією виписки з рішення виконавчого комітету Дибинецької сільської ради «Про надання та вилучення земельних ділянок» №50 від 24 травня 2001 року. – а.с.6.

Згідно довідки Виконавчого комітету Богуславської міської ради № 82 від 28.05.2026, - ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , що вбачається з погосподарської книги №1 о/р 57-1. – а.с.8.

Техпаспорт на будинок виготовлений ТОВ «Проект-монтаж-буд» 26.05.2026. – а.с.9-13.

Згідно довідки КП КОР «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» №БЦ 2091/1 від 26.05. 2026 - право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 станом на 01.01.2013 року не зареєстровано. – а.с.14.

Згідно технічного звіту №438/26.05-26 від 26 травня 2026, складеного ТОВ «Проект-монтаж-буд», - житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 побудований без істотних порушень будівельно-технічних норм та правил, стан будинку дозволяє безпечно його експлуатувати на даний час. – а.с.15.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ч.3 ст. 375 ЦК України, право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Відповідно до частин 1, 5 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда чи будь-яке інше нерухоме майно, якщо вони будуються або збудовані без належного на те дозволу чи належно затвердженого проекту, вважаються самочинним будівництвом. Проте, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Як роз`яснюється в абзаці 4 пункту 9 та в пункті 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 3 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього . Разом із цим. власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, а тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 року у справі за єдиним унікальним номером 910/2939/19 виклав таку правову позицію: «зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного».

У свою чергу, у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 року у справі за єдиним унікальним номером 2-962/2009 та номером судового провадження № 61-33701св18 зроблено висновок про те, що суд має повноваження визнавати право власності на об`єкт самочинного будівництва виключно у двох випадках: - право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; - на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Нормою ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Таким чином, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку зі здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Вимогами ч. 1ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV закріплено обов`язок суду застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

У постанові Верховного Суду України від 30.01.2013 у справі № 6-168цс12 визначено, що майнове право як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Зазначене свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а згідно ст. 5 Кодексу, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судовим розглядом не встановлено обставин, що набуття права власності на самочинне будівництво позивачем порушує права інших осіб.

Визнання відповідачем пред`явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Враховуючи наведене вище, оцінив зібрані докази у сукупності, суд приходить до висновку, що позов є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. 4, 5, 10, 11, 200, 206, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок 2002 року побудови, загальною площею 98.40 кв.м., житловою 35.40 кв.м., допоміжна 34.80 кв.м., літніх, неопалювальних приміщень 28.20 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами: прибудова (літ.а), прибудова (літ.а1), гараж-сарай (літ.Б), погріб під частиною будівлі (літ. б/пг), вбиральня (літ.б), ганок (літ.а2), криниця №1, вигрібна яма№2, огорожа №3, ворота з хвірткою №4, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: суддяГ. С. Лебединець