Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №295/17635/25 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/17635/25

Категорія 38

2/295/2075/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючої – судді Семенцової Л.М.,

за участі секретарів – Шевчук А.Г., Мотінової А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13.07.2007 між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та відповідачем укладено договір кредиту № 284/24-15. Відповідно до умов кредитного договору кредитор надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 35000,00 дол. США. Рішенням № 5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 було припинено АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк». 12.08.2022 позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 були внесені зміни до відомостей про юридичну особу та змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Також, за змістом позову, згідно договору відповідач зобов`язалася в порядку та на визначених умовах повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором. Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 16.03.2020 у справі № 295/8610/15-ц було стягнуто з відповідача на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 284/24-15 від 13.07.2007 у розмірі 249491,76 грн. Під час примусового виконання рішення постановою виконавця від 04.02.2024 виконавче провадження було завершено. В результаті невиконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість, розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 170685,10 грн та складається з: сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість - 36469,07 грн, сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість - 134216,03 грн.

Тому позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 284/24-15 від 13.07.2007, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 170685,10 грн, а також судові витрати.

Ухвалою судді Богунського районного суду міста Житомира Семенцової Л.М. від 25.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача направив до суду відзив на позовну заяву, виклавши в ньому заперечення проти задоволення позову з наступних мотивів. Постановою Житомирського апеляційного суду № 295/8610/15 від 31.03.2023 рішення Богунського районного суду міста Житомира від 16.03.2020 у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором № 284/24-15 від 13.07.2007 та судових витрат змінено, зменшено розмір заборгованості з 249705,24 грн до 249491,76 грн та розмір судового збору з 2497,06 грн до 2494,92 грн. Вказане рішення суду 19.07.2024 позивачем ОСОБА_1 виконано в повному обсязі, що підтверджується відповідними квитанціями. Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 30.10.2025 у справі № 295/13532/25 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором, визнання іпотеки припиненою та зняття заборони відчуження нерухомого майна позов задоволено. Визнано припиненим зобов`язання, яке виникло на підставі договору кредиту № 284/24-15, укладеного 13.07.2007 між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , а також визнано припиненою іпотеку. Отже, наразі зобов`язання за кредитним договором № 284/24-15 від 13.07.2007 припинені в повному обсязі. Позивачем не проводилися нарахування 3 % річних та інфляційні втрат до моменту звернення з цим позовом до суду (що підтверджується довідкою про розмір заборгованості станом на 05.09.2025 та розрахунком боргу, доданим АТ «Сенс Банк» до матеріалів справи № 295/13532/25). Враховуючи зазначене, банк належним чином не поінформував про повну суму претензій, що ввело відповідача в оману щодо обсягу її зобов`язань. Вказане є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Окрім того, за змістом відзиву, якщо позовна давність сплинула 01.04.2020, то за такими вимогами не було продовження позовної давності, її сплив відбувся остаточно 01.04.2020. Якщо позовна давність спливала 02.04.2020, то за таким кредитом позовна давність спливає 04.09.2025 (була продовжена до 29.01.2024, а потім зупинена до 04.09.2025). Якщо позовна давність спливала 30.01.2024, то за таким кредитом позовна давність спливає 04.09.2025 (в останній день спливу була зупинена до 04.09.2025). Отже, за позовними вимогами нарахованими до 30.01.2021 строк позовної давності сплив 04.09.2025. Якщо позовна давність спливала 31.01.2024, то за таким кредитом позовна давність спливає 05.09.2025 (була зупинена 30.01.2024, до спливу залишався один день, який додається після 04.09.2025, тобто 05.09.2025). Отже, за позовними вимогами нарахованими з 31.01.2021 додається 1 день строку позовної давності. Враховуючи, що з 30.01.2024 перебіг позовної давності було зупинено, станом на 04.09.2025 у позивача залишався невикористаним той строк, який не сплив на момент зупинення. Оскільки позов подано 11.12.2025, тобто через 98 днів після відновлення перебігу строку, позовна давність вважається такою, що не спливла лише для вимог, термін виконання яких настав не раніше ніж за 3 роки та 98 днів до дати звернення (враховуючи період зупинення). Таким чином, за вимогами, нарахованими з 02.04.2017 до 06.05.2021, строк позовної давності сплив, що є підставою для відмови у позові в цій частині на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України. Враховуючи, що позивач теоретично має право на нарахування 3 % та інфляційних втрат за період з 06.05.2021 по 23.02.2022, то її представник надав власний розрахунок, згідно якого загальна сума становить 25520,93 грн, що складається з: 19635,83 грн інфляційних втрат та 5885,10 грн трьох відсотків річних. Тому просить відмовити в задоволенні позову за безпідставністю, а у випадку, якщо суд не знайде підстав для відмови в задоволенні позову за безпідставністю, просить застосувати строки позовної давності та стягнути з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду письмову заяву, в якій вказав про розгляд справи за його відсутності та підтримання вимог позову. Окрім того, в інших заявах представник просив зменшити розмір витрат відповідача на правову допомогу та вказав, що поважною причиною пропуску строку позовної давності є те, що остаточна сума заборгованості, на яку були здійснені нарахування згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, була затверджена 31.07.2023 (дата набрання рішеняням суду законної сили) і тому саме з цієї дати має рахуватися трирічний строк.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з викладених у відзиві обставин, а в останнє судове засідання не з`явився, надавши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та просить відмовити в задоволенні позову і стягнути понесені відповідачем судові витрати на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 19.09.2007 між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та відповідачем укладено договір кредиту № 284/24-15, яким за умовами договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 35000,00 дол. США строком. У подальшому були укладені до договору додаткові угоди.

Рішенням № 5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 було припинено АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».

12.08.2022 позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції.

30.11.2022 внесені зміни до відомостей про юридичну особу та змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 16.03.2020 у справі № 295/8610/15-ц, яке було змінене постановою Житомирського апеляційного суду від 31.07.2023, стягнуто з відповідача на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 284/24-15 від 13.07.2007 у розмірі 249491,76 грн станом на 22.01.2015.

Богунським районним судом міста Житомира у справі № 295/8610/15-ц видано виконавчий лист та за наслідками примусового виконання рішення постановою виконавця від 04.02.2024 виконавче провадження було завершено.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення статей 526, 599, 611, 625 ЦК дають підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц.

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в пункті 54 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та пункті 6.19. постанови від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку в разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20 зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження.

Під час воєнного стану наявні правові підстави для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, яке виникло на підставі судового рішення, згідно висловленої правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 05.11.2025 у справі № 754/9673/24.

Таким чином, оскільки відповідачем не було виконано належним чином грошове зобов`язання в сумі 249491,76 грн, яке виникло на підставі рішення Богунського районного суду міста Житомира від 16.03.2020 у справі № 295/8610/15-ц, зміненого постановою Житомирського апеляційного суду від 31.07.2023, а його повне виконаня відбулося внаслідок сплати відповідачем 19.07.2024 суми заборгованості на рахунок кредитора, що встановлено рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 30.10.2025 у справі № 295/13532/25, тому позивач має право на отримання від відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних у вигляді цивільно-правової відповідальності згідно ст. 625 ЦК України.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Суд зазначає, що в зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст. ст. 263 та 264 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Водночас, під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме «продовження позовної давності».

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 та від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Відтак, і строк позовної давності щодо цивільно-правової відповідальності за невиконання грошових зобов`язань відповідача у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат за спірний період було продовжено на підставі вказаного закону до 30.06.2023.

Поряд із цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України і останній триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану і до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану.

У той же час, Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Закон № 4434-IX був оприлюднений 03.06.2025 і відповідно до пункту 2 останній набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.

Отже, враховуючи викладені обставини та положення статей 254 і 255 ЦК України, строк звернення до суду (позовна давність) за спірними вимогами спочатку було продовжено (до 30.06.2023 на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився до 03.09.2025 включно.

Разом із тим, суд звертає увагу на відмінність понять «продовження перебігу позовної давності» та «зупинення перебігу позовної давності».

У даному контексті суд звертає увагу на зміст пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку прийняття спадщини»:

«…законопроектом пропонується удосконалити конструкцію п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено продовження строків у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, встановлених ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України.

Так, усі вказані вище статті ЦК України, перераховані у п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, регулюють перебіг позовної давності. З огляду на це, необхідно дійти однозначного висновку, що дія положення п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України спрямована саме на врегулювання перебігу позовної давності у результаті дії таких обставин як воєнний та надзвичайний стан…

…чинне законодавче регулювання не відповідає критерію «ясності закону». У рішенні Конституційного суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначено, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».

Всупереч цьому, в положенні п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України застосовується термінологія, яка не узгоджується із термінологією цього кодексу. Зокрема зазначена норма п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України передбачає «продовження» строків, коли у самому ЦК України закріплена можливість «зупинення» перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України).

Застосування вказаних термінів має суттєву відмінність. У випадку із «зупиненням перебігу позовної давності» її загальний строк не змінюється, що є реалізацією принципу правової визначеності норми законодавства. Натомість, в результаті «продовження перебігу позовної давності» строки, визначені ЦК України стають невизначеним, адже зокрема загальний трирічний строк вже триває більше п`яти років. Такий підхід призводить до виникнення нового виду позовної давності: поряд із загальною та спеціальною, виникає «продовжена позовна давність», а також не узгоджується із засадами цивільного законодавства, не відповідає принципу правової визначеності та створює істотні ризики до виникнення спорів, зумовлених різним тлумаченням таких законодавчих положень…».

Тобто, за логікою законодавця, «продовження» строків позовної давності та «зупинення» перебігу позовної давності є кардинально різними поняттями і у випадку продовження строків відповідний строк позовної давності не є незмінним, а лише надає позивачу право не звертатися до суду з відповідним позовом, допоки не буде скасовано законодавчу підставу для продовження строку. Якщо в період продовження строку (з 02.04.2020 по 29.01.2024) строк позовної давності закінчився, то особа має право звернутися за захистом своїх прав до суду з відповідною заявою в межах строку, на який продовжено строк позовної давності, тобто до 29.01.2024, адже з 30.01.2024 строк позовної давності вже є простроченим.

Саме тому органом законодавчої влади було усунуто зазначену невизначеність у правовому регулюванні цього питання та приведено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у відповідність до положень статті 263 Цивільного кодексу України.

У зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Богунського районного суду міста Житомира від 16.03.2020 у справі № 295/8610/15-ц про стягнення з відповідача на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 284/24-15 від 13.07.2007 у розмірі 249491,76 грн позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу заборгованість за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 у розмірі 170685,10 грн, яка складається з: 3 % на кредитну заборгованість - 36469,07 грн, інфляційні втрати на кредитну заборгованість - 134216,03 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що даний позов подано позивачем до суду через підсистему «Електронний суд» 11.12.2025.

Позовна давність за вимогами щодо стягнення нарахувань за період з 02.04.2017 по 02.04.2020 на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України спливала саме 02.04.2020 та в зв`язку з продовженням строків позовної давності позивач мав право звернутися до суду з позовом стосовно стягнення нарахованої заборгованості за цей період у строк до 29.01.2024, адже з 30.01.2024 строк позовної давності за такими зобов`язаннями вже є простроченим.

Разом із тим, враховуючи, що з 30.01.2024 перебіг позовної давності було зупинено, то станом на 04.09.2025 у позивача залишився невикористаний строк, який не сплив у період зупинення.

Суд погоджується з твердженням представника відповідача стосовно того, що оскільки позов подано 11.12.2025, тобто через 98 днів після відновлення перебігу строку, позовна давність не спливла лише до вимог, термін виконання яких настав не раніше ніж за 3 роки та 98 днів до дати звернення до суду (враховуючи період зупинення).

Оскільки Закон України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» оприлюднено 03.06.2025 року і відповідно до його пункту 2, останній набрав чинності 04.09.2025. Однак із даним позовом позивач звернувся до суду лише у 11.12.2025, тобто зі спливом 98 днів після виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Отже, за вимогами щодо стягнення нарахувань за період з 02.04.2017 по 07.05.2021, строк позовної давності сплив, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Суд відхиляє посилання представника позивача на те, що саме з дати набрання рішеняням суду законної сили 31.07.2023 має рахуватися трирічний строк позовної давності, оскільки згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2029 у справі № 127/15672/16-ц право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Проте у разі заяви сторони про застосування позовної давності, таке право обмежується останніми трьома роками, які передували дню подачі такого позову. При цьому суд зазначив, що помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості.

За таких обставин причини поважності пропуску вказаного строку в даному випадку відсутні та суд не знаходить підстав для його поновлення.

Водночас з огляду на порушення відповідачем своїх зобов`язань згідно рішення Богунського районного суду міста Житомира від 16.03.2020 у справі № 295/8610/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором, суд задовольняє вимоги позову в частині стягнення заборгованості за період з 08.05.2021 по 23.02.2022 у сумі 25480,89 грн, що складається з: 19635,83 грн інфляційних втрат згідно наданого представником відповідача розрахунку (а. с. 129-130) та 5845,06 грн трьох відсотків річних з розрахунку: 243544,30 грн х 3 х 292 : 365 : 100 = 5845,06 грн.

У цьому розрахунку за основу взято суму боргу станом на травень 2021 року, яка складала 243544,30 грн, а не із заборгованості в розмірі 249491,76 грн, визначеному рішенням суду, яке набрало законної сили.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ст. 135 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 137 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

За приписами ч. 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між стронами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 в справі № 826/1216/16, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 в справі № 753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/3929/18 та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20 сформулював висновок про те, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

На підтвердження понесених відповідачем витрат з надання правничої допомоги її представником надано: копію ордеру на надання правничої допомоги в Богунському районному суді міста Житомира відповідачу адвокатом Ляховим О.В. від 25.09.2025, копію договору на надання правничої допомоги № 27/25 від 22.09.2025, укладеного між адвокатом Ляховим О.В. та відповідачем, копію додатку № 2 до зазначеного договору від 02.02.2026, яким визначено вартість послуг адвоката, копію акту виконаних робіт № 1-2-27/25 від 24.09.2026, в якому зазначено, що адвокатом були надані послуги відповідачу на суму 24000,00 грн.

Однак витрати на правничу допомогу адвоката в зазначеному розмірі є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданих адвокатом об`ємом послуг, через що така сума витрат є необгрунтованою та не відповідає критерію розумності їх розміру, та при цьому суд вважає обгрунтованими в даній справі витрати відповідача на правову допомогу в сумі 10000,00 грн.

Враховуючи часткове задоволення позову, а саме на 14,93 % від ціни позову (25480,89 грн х 100 % : 170685,10 грн = 14,93 %), тобто відмовлено в задоволенні позову на решту 85,07 % ціни позову, суд стягує з позивача на користь відповідача пропорційно позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, понесені та документально підтверджені судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 8507,00 грн (10000,00 грн х 85,07 % = 8507,00 грн).

Керуючись ст. ст. 256, 257, 260, 261, 263, 264, 267, 526, 610, 611, 623, 625 ЦК України, ст. ст. 12, 76-81, 135, 137, 141, 259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задвольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» 19635,83 грн інфляційних втрат за період з 08.05.2021 по 23.02.2022 та 5845,06 грн трьох відсотків річних період з 08.05.2021 по 23.02.2022, що разом становить 25480,89 грн, та 2422,40 грн судового збору, а всього 27903,29 грн (двадцять сім тисяч дев`ятсот три гривні двадцять дев`ять копійок).

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 8507,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: акціонерне товариство «Сенс Банк» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суддя Л.М. Семенцова