Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №161/8030/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/8030/25

Провадження № 2/161/1238/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого – судді Присяжнюк Л.М.,

за участю секретаря судового засідання – Ващук В.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог: державний нотаріус Луцького районної державної нотаріальної контори Волинської області Бегеза Оксана Петрівна, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 (третя особа по справі) з 25 травня 1974 року. Від шлюбу народилося двоє дітей, зокрема відповідач – ОСОБА_2 . За час шлюбу подружжя набуло житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 0722883600:01:001:0440. Крім того, третій особі на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2008 року у справі № 2-6957/2008 та рішення Лищенської сільської ради від 26 грудня 2003 року № 12/8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722883600:01:001:1148 для ведення особистого селянського господарства (далі – спірна земельна ділянка).

05 лютого 2025 року між третьою особою, як дарувальником та відповідачем, як обдаровуваним укладено договір дарування спірної земельної ділянки площею 0,4883 га, який посвідчено державним нотаріусом Луцької районної державної нотаріальної контори Бегезою Оксаною Петрівною (серія та номер 3-36), та зареєстровано право власності відповідача на цю земельну ділянку.

Позивач вважає, що договір дарування порушує її право на частину спірної земельної ділянки як об`єкта спільної сумісної власності подружжя, і просить визнати його недійсним з підстав, що спірна земельна ділянка належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а тому для її відчуження третя особа мала отримати письмову згоду позивача. Також нотаріус не перевірив ні наявності шлюбу, ні наявності згоди другого з подружжя, ні того, чи належить земельна ділянка до спільної власності подружжя.

Крім цього зазначає, що на час укладення договору і дарувальнику, і обдаровуваному було достеменно відомо про розгляд судом справи № 161/4934/23 про поділ майна подружжя, у межах якої ухвалою від 24 лютого 2025 року призначено судову земельно-технічну експертизу щодо, зокрема, спірної земельної ділянки, тому договір, на думку позивача, є фіктивним і спрямований на уникнення її поділу.

Вважає, що договір укладено під примусом, оскільки відповідач чинить психологічний і фізичний тиск на третю особу та на позивача, на підтвердження чого посилається на судові рішення щодо відповідача (обмежувальні приписи, вироки).

У зв`язку з наведеним, позивач просить визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,4883 га з кадастровим номером 0722883600:01:001:1148, серія та номер 3-36 від 05.02.2025, скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на цю земельну ділянку та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 23 липня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

21 серпня 2025 відповідачем подано відзив, згідно з яким зазначає, що позивачем не доведено факт помилки ОСОБА_3 під час укладення договору дарування та факти насильства відповідача стосовно батька з метою укладення договору. Також зазначає, що спірна земельна ділянка не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а особистою власністю ОСОБА_3 набутої в порядку приватизації. Просив у позові відмовити повністю.

У судовому засіданні позивач підтримала позов з підстав, наведених в ньомуЮ просила позовні вимоги задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні заперечив проти позову повністю, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа - ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що договір дарування укладено добровільно, без будь-якого примусу чи залякування. Вважає позовні вимоги безпідставними, просив у позові відмовити.

Третя особа - державний нотаріус Бегеза О.П. надала письмові пояснення по справі, згідно з якими договір дарування було посвідчено у приміщенні нотконтори, в ході бесіди встановлено волю сторін договору. За результатами дослідження документів на земельну ділянку, було посвідчено правочин. Вважає вимоги позовної заяви безпідставними, розгляд справи просила здійснювати у її відсутності.

Суд, вислухавши сторони, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач і третя особа перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 травня 1974 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб та не заперечується учасниками справи (а.с. 14).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2026 року у справі № 161/2505/26 шлюб розірвано.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2008 року у цивільній справі № 2-6957/2008 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та відділу земельних ресурсів Луцького району Волинської області про визнання державного акта на право власності на землю частково недійсним, яке набрало законної сили 02.12.2008, встановлено, що рішенням Лищенської сільської ради від 26 червня 2007 року № 12/11 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1148 га в с. Лище для обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Державний акт на цю ділянку позивач не змогла зареєструвати, оскільки ділянка фактично розташована в межах земельної ділянки, що належить ОСОБА_3 на підставі державного акта серії ВЛ № 087544 від 21 грудня 2004 року (кадастровий номер 0722883600:01:001:0441, площа 0,60 га).

Ухваленим рішенням визнано недійсним державний акт серії ВЛ № 087544 від 21 грудня 2004 року та зобов`язано відділ земельних ресурсів Луцького району видати та зареєструвати новий державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 і внести зміни до плану меж цієї земельної ділянки без включення до неї земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 (а.с. 153 -156).

05 лютого 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,4883 га з кадастровим номером 0722883600:01:001:1148, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства. Договір посвідчено державним нотаріусом Луцької районної державної нотаріальної контори Бегезою О.П. (серія та номер 3-36), право власності відповідача на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з цього реєстру (а.с. 76 -77).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2008 року у цивільній справі № 2-6957/2008 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та відділу земельних ресурсів Луцького району Волинської області про визнання державного акта на право власності на землю частково недійсним, яке набрало законної сили, встановлено, що рішенням Лищенської сільської ради від 26 червня 2007 року № 12/11 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1148 га в с. Лище для обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Державний акт на цю ділянку позивач не змогла зареєструвати, оскільки ділянка фактично розташована в межах земельної ділянки, що належить ОСОБА_3 на підставі державного акта серії ВЛ № 087544 від 21 грудня 2004 року (кадастровий номер 0722883600:01:001:0441, площа 0,60 га).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2026 року у цивільній справі № 161/4934/23 (провадження № 2/161/1242/26) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та виділ часток у натурі, яке набрало законної сили 01.05.2026, встановлено такі обставини:

-позивач та третя особа у цій справі ( ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ) перебувають у зареєстрованому шлюбі з 25 травня 1974 року;

-об`єктом спільної сумісної власності подружжя визнано житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га з кадастровим номером 0722883600:01:001:0440, які поділено в натурі між подружжям із виділом кожному з них по частини, зі стягненням грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки в сумі 8 263 грн;

-земельна ділянка з кадастровим номером 0722883600:01:001:1148 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства належить ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 864617 від 30 квітня 2010 року;

-право власності на цю земельну ділянку ОСОБА_3 набув на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2008 року та рішення Лищенської сільської ради № 12/8 від 26 грудня 2003 року, а тому відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України вона є його особистою приватною власністю;

-земельна ділянка з кадастровим номером 0722883600:01:001:1148 не є об`єктом спільного майна подружжя і не може бути предметом поділу;

-в іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 217 – 224).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722883600:01:001:1148, виданий ОСОБА_3 на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2008 року у справі № 2-6957/2008 та рішення Лищенської сільської ради від 26 грудня 2003 року № 12/8, тобто на тих самих підставах, які були встановлені судом у справі № 161/4934/23.

Питання щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0722883600:01:001:1148 було предметом дослідження й оцінки суду у справі № 161/4934/23, зокрема в межах призначеної ухвалою від 24 лютого 2025 року судової земельно-технічної експертизи, на яку у даній справі посилається позивач ( а.с. 246-249).

Відповідно до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) звернення до суду з позовом можливе за захистом саме порушеного, невизнаного або оспорюваного цивільного права чи інтересу. Обов`язковою умовою задоволення позову є встановлення факту порушення такого права позивача відповідачем. Обраний спосіб захисту має бути ефективним, тобто таким, що забезпечує реальне поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(І1)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що, оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України виснував, що ця мета є правомірною (легітимною).

Верховний Суд у постановах від 20 серпня 2024 року в справі № 700/337/23, від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 виснував, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).

Згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених цими нормами. Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Основною підставою позову є твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, а тому її відчуження без згоди позивача порушує її права. Зазначені твердження ґрунтуються на положеннях ст. 60 та ст. 65 Сімейного кодексу України, які поширюються лише на майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Водночас відповідно до ст. 57 СК України майно, зокрема земельна ділянка, одержана одним із подружжя за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала в його користуванні, є його особистою приватною власністю, і презумпція спільності майна, набутого за час шлюбу, на таке майно не поширюється.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2026 року у справі № 161/4934/23, що набрало законної сили, між позивачем ( ОСОБА_1 ) і третьою особою ( ОСОБА_3 ) встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0722883600:01:001:1148 набута ОСОБА_3 на підставі рішення суду від 19 листопада 2008 року та рішення Лищенської сільської ради № 12/8 від 26 грудня 2003 року, є його особистою приватною власністю відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України, не є об`єктом спільного майна подружжя та не може бути предметом поділу. Позивач і третя особа брали участь у справі № 161/4934/23, тому ці обставини не підлягають повторному доказуванню та оскарженню в цій справі.

Установивши, що спірна земельна ділянка не належить подружжю на праві спільної сумісної власності, суд дійшов до висновку, що власник такої ділянки – ОСОБА_3 мав право розпоряджатися нею самостійно, у тому числі шляхом укладення договору дарування (ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. 57 СК України). Вимоги ст. 65 СК України щодо необхідності отримання письмової згоди другого з подружжя на відчуження майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, до спірних правовідносин не застосовуються.

З огляду на це доводи позивача про відсутність її згоди на укладення договору дарування є безпідставними, оскільки така згода для відчуження особистої приватної власності не вимагалася.

Крім того, позивач не є стороною договору, щоб стверджувати про обставини його посвідчення, позаяк нотаріус, який посвідчує правочин, відповідно до вимог законодавства встановлює особу сторін, їх цивільну дієздатність та справжню волю.

Доводи позивача про те, що спірну земельну ділянку було виділено третій особі на підставі заяви, яку писала позивач, що державний акт зберігається у позивача та що ділянка використовувалася для спільного вирощування сільськогосподарської продукції, не спростовують правового режиму цієї земельної ділянки, встановленого судовим рішенням, яке набрало законної сили. Ці доводи фактично зводяться до переоцінки висновків суду у справі № 161/4934/23, що є неприпустимим.

Згідно зі ст. 76–81, 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов до висновку про недоведеність позивачем порушення її права чи охоронюваних законом інтересів під час посвідчення договору дарування, а також підстав для визнання цього договору недійсним судо м не встановлено.

Вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірну земельну ділянку є похідною від вимоги про визнання договору дарування недійсним. Оскільки в задоволенні основної вимоги відмовлено, відсутні підстави і для задоволення похідної вимоги.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати залишити за державою.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 81, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 719,722 ЦК України, суд

У Х В А Л И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог: державний нотаріус Луцького районної державної нотаріальної контори Волинської області Бегеза Оксана Петрівна, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарг подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державний нотаріус Бегеза Оксана Петрівна, м. Луцьк, вул. Винниченка, 67/308, Волинської області, КОД ЄДРПОУ: 05465962.

Повний текст рішення складено та підписано 02 жовтня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила Присяжнюк