Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №240/24449/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24449/24

Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Ганна Валеріївна

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

05 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14 листопада 2024 року №064250009865 про відмову у призначенні йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі — Закон №796-XII), а також зобов`язати відповідача призначити йому таку пенсію з 08 листопада 2024 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що станом на 01 січня 1993 року позивач не підтвердив постійного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років або у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років. Суд також дійшов висновку, що періоди проживання (роботи) у різних зонах радіоактивного забруднення не підлягають сумуванню.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апелянт, зокрема, зазначає, що має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3, а з 26 квітня 1986 року по 30 січня 1993 року був зареєстрований та постійно проживав у селі Мелені Коростенського району Житомирської області, яке належало до зони посиленого радіологічного контролю. У подальшому проживав у місті Коростені, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення.

Апелянт вважає необґрунтованим виключення з періоду його проживання у селі Мелені часу навчання та роботи у місті Коростені, а також наполягає на тому, що проживання у більш забрудненій зоні гарантованого добровільного відселення має враховуватися при визначенні тривалості проживання у менш забрудненій зоні посиленого радіологічного контролю.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06 жовтня 1993 року.

07 листопада 2024 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

За принципом екстериторіальності заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке рішенням від 14 листопада 2024 року №064250009865 відмовило у призначенні пенсії.

Відповідач визначив тривалість проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року у 3 роки 7 місяців 17 днів.

При цьому до відповідного періоду не було включено, зокрема, час навчання позивача у Коростенському середньому професійно-технічному училищі №16 з 02 січня 1990 року по 30 червня 1990 року з тієї підстави, що місто Коростень не належало до зони посиленого радіологічного контролю.

Разом із тим довідкою Іршанської селищної ради Коростенського району Житомирської області від 02 липня 2024 року №232/05-24 підтверджено, що позивач був зареєстрований та проживав у селі Мелені з 26 квітня 1986 року по 30 січня 1993 року. Вказаний населений пункт належав до зони посиленого радіологічного контролю.

Колегія суддів вважає помилковим висновок відповідача та суду першої інстанції про те, що сам факт навчання позивача в іншому населеному пункті спростовує підтверджене компетентним органом постійне проживання за місцем його реєстрації.

Документ про навчання засвідчує факт та місце навчання особи, однак сам по собі не встановлює її місця постійного проживання.

Отже, за відсутності доказів припинення постійного проживання позивача у селі Мелені протягом відповідного періоду підстав для виключення часу його навчання з періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю лише з огляду на місцезнаходження навчального закладу не було.

Аналогічний підхід до оцінки документа про навчання та документів, які підтверджують місце проживання особи, застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 травня 2026 року у справі №460/13782/24 та від 30 червня 2026 року у справі №560/14828/25.

Таким чином, навіть без вирішення питання щодо зарахування періоду проходження позивачем строкової військової служби підтверджений відповідачем період 3 роки 7 місяців 17 днів разом із періодом навчання з 02 січня 1990 року по 30 червня 1990 року перевищує встановлену законом мінімальну тривалість чотири роки.

Відтак висновок суду першої інстанції про невиконання позивачем передбаченої статтею 55 Закону №796-XII умови щодо проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років станом на 01 січня 1993 року є помилковим.

Водночас установлення зазначеної обставини потребує вирішення питання щодо величини зниження пенсійного віку, на яку має право позивач.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, пенсійний вік зменшується на два роки та додатково на один рік за три роки проживання, роботи, але не більше п`яти років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у відповідній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від тривалості проживання або роботи протягом цього періоду.

Позивач проживав у селі Мелені з 26 квітня 1986 року, а тому виконує умову для застосування початкової величини зниження пенсійного віку.

Разом із тим лише період проживання у селі Мелені до 30 січня 1993 року не забезпечує позивачу максимального п`ятирічного зниження пенсійного віку за правилами, встановленими для зони посиленого радіологічного контролю.

Тому визначальним для вирішення цього спору є питання про можливість врахування подальшого проживання позивача у місті Коростені, яке належить до зони гарантованого добровільного відселення, при визначенні загальної тривалості проживання, необхідної для обчислення величини зниження пенсійного віку за правилами зони посиленого радіологічного контролю.

Колегія суддів враховує, що пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII диференціює величину зниження пенсійного віку залежно від ступеня радіоактивного забруднення території.

Для осіб, які проживали або працювали у зоні гарантованого добровільного відселення, законодавець передбачив більш сприятливі умови зниження пенсійного віку, ніж для осіб, які проживали або працювали у зоні посиленого радіологічного контролю.

Така законодавча диференціація свідчить про те, що проживання у зоні гарантованого добровільного відселення законодавець оцінює як перебування в умовах більшого радіаційного впливу порівняно із проживанням у зоні посиленого радіологічного контролю.

Колегія суддів враховує також висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 червня 2026 року у справі №560/14828/25, відповідно до якого пенсійний вік може бути знижено лише за однією з підстав, установлених пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII, а додавання початкових величин зниження пенсійного віку та величин додаткового зниження, передбачених для різних підстав, законом не допускається.

Разом із тим у цій справі позивач не претендує на одночасне застосування двох самостійних пільг та складання величин зниження пенсійного віку, передбачених для двох різних зон.

Предметом оцінки є можливість при застосуванні однієї підстави — проживання у зоні посиленого радіологічного контролю — врахувати фактичний період подальшого проживання особи на території з більш високим ступенем радіоактивного забруднення, застосовуючи при цьому виключно початкову величину, порядок додаткового зниження та максимальну межу, встановлені законом для менш забрудненої зони.

Колегія суддів вважає, що таке врахування не є одночасним застосуванням двох підстав зниження пенсійного віку.

У цьому випадку не відбувається додавання трьох років початкового зниження, передбаченого для зони гарантованого добровільного відселення, до двох років початкового зниження, передбаченого для зони посиленого радіологічного контролю, так само як не відбувається поєднання різних формул додаткового зниження пенсійного віку.

До позивача застосовується виключно одна, менш сприятлива для нього формула: два роки початкового зниження та додатково один рік за кожні три роки проживання (роботи), але не більше п`яти років.

Натомість період проживання на території з більш високим ступенем радіоактивного забруднення враховується лише при визначенні фактичної тривалості перебування особи в умовах радіоактивного забруднення, які за своїм рівнем є не менш несприятливими, ніж ті, з якими закон пов`язує відповідну пільгу.

Інше тлумачення призводило б до правового результату, за якого особа, яка після тривалого проживання у зоні посиленого радіологічного контролю продовжила проживати у цій же зоні, накопичувала б необхідний період для додаткового зниження пенсійного віку, тоді як особа, яка перемістилася на територію з більш високим ступенем радіоактивного забруднення, втрачала б можливість такого накопичення.

Тобто збільшення ступеня несприятливого радіаційного впливу спричиняло б погіршення обсягу соціальної гарантії, що не узгоджується ані зі змістом установленої законодавцем градації зон радіоактивного забруднення, ані з метою статті 55 Закону №796-XII.

При цьому колегія суддів наголошує на односторонньому характері такого підходу: період проживання (роботи) у більш забрудненій зоні може враховуватися при визначенні тривалості проживання (роботи) у менш забрудненій зоні із застосуванням виключно правил останньої, однак період проживання у менш забрудненій зоні не може використовуватися для виконання умов, установлених законом для більш забрудненої зони.

Такий підхід забезпечує внутрішню узгодженість механізму, передбаченого статтею 55 Закону №796-XII, та водночас не призводить до складання передбачених цією статтею самостійних пільг.

Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року у справі №572/456/17 не сформулював протилежного правового висновку. Скасовуючи судові рішення у тій справі та направляючи її на новий розгляд, Верховний Суд виходив із необхідності належного встановлення фактичного місця проживання (роботи) особи протягом спірних періодів, а не сформулював загальної заборони врахування періоду проживання у більш забрудненій зоні при застосуванні правил менш забрудненої зони.

Таким чином, установлений матеріалами справи період проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю та подальший період його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення підлягають врахуванню для визначення величини зниження пенсійного віку за єдиною підставою — як особі, яка проживала у зоні посиленого радіологічного контролю, із застосуванням виключно правил, установлених законом для цієї зони.

З матеріалів справи вбачається, що після проживання у селі Мелені з 26 квітня 1986 року по 30 січня 1993 року позивач проживав у місті Коростені, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, зокрема з 03 березня 1993 року по 07 квітня 1994 року, з 07 жовтня 1994 року по 10 листопада 1994 року, з 17 листопада 1994 року по 09 липня 1998 року та з 09 липня 1998 року надалі.

Отже, задовго до звернення із заявою про призначення пенсії загальна тривалість відповідних періодів перевищила дев`ять років, необхідних для максимального зниження пенсійного віку на п`ять років за правилами, встановленими для зони посиленого радіологічного контролю.

Відтак позивач має право на максимальне зниження пенсійного віку на п`ять років.

Колегія суддів також враховує, що страховий стаж позивача, визначений самим відповідачем, становить 34 роки 9 місяців 19 днів, що є достатнім для призначення пенсії з урахуванням вимог статей 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та 55 Закону №796-XII.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 досяг 55-річного віку.

Таким чином, на час звернення із заявою про призначення пенсії він виконав установлені законом умови для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на п`ять років.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач досяг відповідного пенсійного віку 07 листопада 2024 року та звернувся за призначенням пенсії у встановлений законом строк, пенсія підлягає призначенню з 08 листопада 2024 року.

Щодо належного способу захисту порушеного права колегія суддів зазначає таке.

У межах цієї справи встановлено всі юридично значущі обставини для вирішення питання про право позивача на пенсію: його вік, страховий стаж, факт та тривалість проживання на радіоактивно забруднених територіях, їх категорії та дату звернення за призначенням пенсії.

За таких обставин повторне направлення заяви позивача на розгляд пенсійного органу не сприятиме ефективному поновленню порушеного права та створюватиме передумови для повторного виникнення спору з тих самих підстав.

Визначення наявності права на пенсію за встановлених у справі обставин є наслідком застосування закону до встановлених фактів та не передбачає можливості суб`єкта владних повноважень обрати один із декількох правомірних варіантів поведінки.

Тому зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за встановлених судом обставин не є втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України.

Верховний Суд у постанові від 30 червня 2026 року у справі №560/14828/25 за встановлення наявності всіх необхідних умов для призначення пенсії також застосував спосіб захисту шляхом безпосереднього зобов`язання органу Пенсійного фонду призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку.

З огляду на викладене рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14 листопада 2024 року №064250009865 не відповідає вимогам законодавства та підлягає скасуванню.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року відповідно до статті 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 6 ст. 139 КАС України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 3028 грн. судового збору сплаченого згідно квитанції від 25.11.2024 грн. на суму 1211,20 грн та квитанції від 04.12.2025 на суму 1816,80 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14 листопада 2024 року №064250009865 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 08 листопада 2024 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийВатаманюк Р.В.

СуддіКурко О. П. Боровицький О. А.