Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №156/784/26 — Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/784/26

Провадження № 2/156/607/26

Рядок статзвіту № 40

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 жовтня 2026 року сел. Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючої судді Малюшевської І. Є.,

за участю секретаря судового засідання Киці Л. Ф.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження безз виклику сторін в приміщенні суду у сел. Іваничі цивільну справу № 156/784/26 за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс»

до ОСОБА_1 , представник - адвокат Тисячник Рузанна Робертівна,

про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

І. Зміст спору

10 квітня 2025 року між ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 37196455. Договір був підписаний Відповідачем в електронній формі за допомогою одноразового електронного ідентифікатора 9FOXHHbp. За умовами договору Відповідач отримала кредит у сумі 3 000,00 грн. Позивач виконав свої зобов`язання в повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти у безготівковій формі на рахунок платіжної картки Відповідача. Примірник електронного договору був розміщений в особистому кабінеті позичальника. Відповідач не виконала свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування ним. Ухилення від сплати заборгованості Позивач вважає порушенням умов зобов`язання.

Станом на дату подання позову (28.05.2026) за Відповідачем рахується заборгованість у загальному розмірі 15 164,40 грн, що включає: 3 000,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 10 214,40 грн - прострочена заборгованість за відсотками; 450,00 грн - комісія за видачу кредиту; 1 500,00 грн - штрафні санкції.

Позивач намагався врегулювати спір у досудовому порядку, надіславши Відповідачу письмову претензію від 22.05.2026 вих. № 2124/24322458, проте заборгованість погашена не була. У зв`язку з порушенням прав, Позивач просить суд стягнути з Відповідача суму основної заборгованості у розмірі 15 164,40 грн, а також судові витрати: судовий збір у сумі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу 8 000,00 грн.

Згідно з відзивом на позовну заяву сторона відповідача вважає позовну заяву безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з тих підстав, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження укладення кредитних договорів та позивач не надав доказів на підтвердження надання або зарахування кредитних коштів за договором. Відсутні також і докази фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника). Наданий позивачем розрахунок із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документом, що створений самим позивачем та первісним кредитором, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Підтвердженням передання коштів є відповідна квитанція (меморіальний ордер), а підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути виписка по рахунку, проте таких документів матеріали справи не містять. З огляду на те що позивач не надав суду первинних бухгалтерських та інших платіжних документів на підтвердження факту надання кредиту (видачі, перерахування, зарахування коштів), відповідач вважає, що позивачем не доведено виникнення у відповідача боргових зобов`язань (обов`язку повернення коштів) за кредитним договором. Відповідач вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі. Позивач у даній справі не надав доказів, які підтверджують, що саме ці умови та правила надання фінансових послуг відповідач та ознайомився і погодився з ними.

Відповідач вважає, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у заявленому розмірі не є співрозмірною сумі кредиту за договором про відкриття кредитної лінії, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, правильним було б зменшити розмір процентів за вказаним договором.

Вимогу про стягнення комісії у розмірі 450,00 грн сторона відповідача вважає безпідставною, а загальна сума заборгованості штучно завищеною.

Нарахування позивачем штрафних санкцій є прямим порушенням імперативних норм законодавства, що діють під час воєнного стану. Ця сума підлягає списанню та не може бути стягнута судом.

Також, враховуючи, що вказана справа є справою незначної складності та шаблонною, сторона відповідача вважає, що розмір витрат позивача на правничу допомогу у сумі 8000,00 грн є неспіврозмірним та підлягає зменшенню.

У зв`язку із вказаним, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі та розгляд справи проводити без участі відповідача та його представника.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Ухвалою судді Іваничівського районного суду Волинської області від 03.08.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятиденний строк на подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, та п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Судом вжито заходів щодо належного повідомлення сторін про розгляд справи. Зокрема, ухвалу суду про відкриття провадження у справі надіслано відповідачу на адресу зареєстрованого місця проживання, однак конверт повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній».

Ухвалою від 02.10.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача про поновлення строку для надання відзиву на позовну заяву - відмовлено.

Відповідач у встановлений судом строк надав до суду відзив на позовну заяву, зміст якого викладено у Розділі І цього рішення.

Відповіді на відзив чи клопотання про витребування доказів від позивача не надходило.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов таких висновків.

ІІІ. Обставини справи, встановлені судом

З матеріалів справи встановлено, що між ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та ОСОБА_1 10 квітня 2025 року укладено кредитний договір № 37196455 в електронній формі (п. 6.1, 6.2 договору). Договір підписаний позичальником за допомогою одноразового електронного ідентифікатора 9FOXHHbp.

Згідно з умовами договору, відповідач отримала кредит у сумі 3 000,00 грн (п. 1.2 договору) строком на 360 днів з 10.04.2025 до 05.04.2026 (п. 1.3, 1.4 договору). Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та комісії (за умови дотримання Графіку платежів): 05.04.2026.

Загальні витрати Позичальника за кредитом складають 10 750,80 гривень в грошовому виразі та 3871.05 відсотків річних у процентному виразі. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника складає 13 750,80 гривень. Денна процентна ставка становить 1%. Особливості нарахування процентної ставки визначені договором.

Кредитодавець одноразово нараховує Комісію за надання кредиту у розмірі 15% від Суми кредиту, що складає: 450,00 грн, яку Позичальник зобов`язана сплатити на умовах, визначених пунктом 1.4.1. цього Договору.

Нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за день користування та з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору. База для нарахування процентів: 3000. Кошти були надані у безготівковій формі на банківську картку № НОМЕР_1 (п. 2.1 договору).

За користуванням Кредитом нараховуються проценти згідно до наступних умов: пільгова процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0.8% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується лише протягом пільгового періоду (14 календарних днів з 10.04.2025 по 24.04.2025); стандартна процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0.96% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується з першого дня Стандартного періоду (346 календарних днів з 25.04.2025 по 05.04.2026). Метою надання коштів є задоволення потреб позичальника.

Згідно з п. 4.7 кредитного договору у разі прострочення строку повернення Кредиту передбаченого п. 1.4. Кредитного Договору на один (один) календарний день, Позичальник зобов`язується сплатити на користь Кредитодавця штрафні санкції (штраф), у розмірі 10% від суми отриманого кредиту (п. 1.2 Договору). Відповідно до п. 4.7.1 у разі прострочення строку повернення Кредиту передбаченого п. 1.4. Кредитного Договору на 10 (десять) календарних днів, Позичальник зобов`язується сплатити на користь Кредитодавця штрафні санкції (штраф), у розмірі 40% від суми отриманого кредиту.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» на виконання своїх зобов`язань за Кредитним договором № 37196455 від 10.04.2025 року перерахувало відповідачу суму кредита, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» (EasyPay) про успішне перерахування кредитних коштів Відповідачу за № Транзакції: 1588387349, Сума: 3000.00 грн; Дата виконання платіжної операції: 10.04.2025 23:51; Статус: Виконано; Платник: ТОВ "ФК "ТАЙГЕР ФІНАНС" (ЄДРПОУ 43561909); Призначення платежу: «Видача кредитних коштів». Дана операція також відображена у витязі з бухгалтерського обліку Позивача (Відомість про щоденні нарахування та погашення), де зафіксовано «Переказ коштів клієнту» на суму 3 000,00 грн від 10.04.2025 року.

В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, за розрахунком позивача, утворилась заборгованість у розмірі 15 164,40 грн, що складається з: тіла кредиту - 3 000,00 грн; процентів - 10 214,40 грн; комісії за видачу кредиту - 450,00 грн; штрафів - 1 500,00 грн. У зв`язку з такими обставинами представник позивача просить стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 37196455 від 10.04.2025 у розмірі 15 164,40 грн, а також судові витрати на сплату позивачем судового збору у розмірі 2 662, 40 грн та 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач заперечує проти задоволення позову, оскільки вважає позовну заяву безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, зміст якого розкрито у розділі І цього рішення. Сторона відповідача просить відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі, а розгляд справи проводити без участі відповідача та його представника.

ІV. Застосоване судом законодавство

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З огляду на викладені норми права, у позичальника виникає зобов`язання повернути кредитодавцю позику (кредит) в порядку, на умовах та в строк, що передбачені кредитним договором та сплатити проценти за користування кредитними коштами.

Згідно з положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

V. Висновки суду

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За умовами договору № 37196455 від 10.04.2025 предметом договору позики є кошти в сумі 3000,00 гривень, які у безготівковій формі мали бути перерахавані на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

Договір № 740807817 від 10.04.2025, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «29N7AQ4Y», відправленим на номер мобільного телефону НОМЕР_2 та введеним 10.04.2025 о 23:51:43 з метою засвідчення дій згідно з договором, а спосіб підпису (електронний підпис з одноразовим ідентифікатором) відповідає чинному законодавству.

Судом встановлено, що договір про споживчий кредит № 740807817 від 10.04.2025 підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Договір про про споживчий кредит № 740807817 від 10.04.2025 містить ідентифікуючу інформацію ОСОБА_1 (серія і номер паспорта, ким виданий паспорт, РНОКПП, місце проживання, номер особистого електронного платіжного засобу, електронний підпис) та ним підписано електронним підписом шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «29N7AQ4Y », відповідно до частин 6, 8 статті 11, статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

З огляду на алгоритм укладення вказаного кредитного договору, у суду відсутні підстави вважати, що позичальником за цим кредитним договором є не відповідач, а будь-яка інша особа, оскільки факт отримання кредитних коштів за цим договором відповідачем не спростовано. Відповідач на спростування вказаної обставини належних та допустимих доказів не надав, недобросовісно пославшись лише на відсутність первинних бухгалтерських документів на підтвердження обставини зарахування йому коштів за кредитним договором.

Тому, суд не приймає доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження укладення кредитного договору, оскільки сторона відповідача не надала доказів про те, що номер фінансового мобільного телефону, електронної пошти відповідачці не належать, що вона втратила мобільний телефон чи, що треті особи заволоділи її особистими даними (паспорта, РНОКПП, адреси проживання тощо).

Наведені обставини спростовують посилання сторони відповідача на те, що кредитний договір не відповідає вимогам закону, оскільки з матеріалів справи встановлено, що відповідачем договір підписаний, позивач погодився на надання кредиту, будь яких підстав вважати, що в момент вчинення кредитного договору позивачем було недодержано вимог статті 203 ЦК України не має. Доказів протилежного матеріали справи не містять, стороною відповідача таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Кредитний договір є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили усі істотні умови договору, а тому у цьому випадку діє презумпція правомірності правочинів (ст.204 ЦК України), яка відповідачем не спростована.

Отже, саме з 10.04.2025 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами, що не заперечується Відповідачем. Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором № 37196455 від 10.04.2025, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем кредитних коштів та, що платіжна картка, на яку перераховані кошти, належить саме йому, є безпідставними, оскільки відповідач не був позбавлений можливості спростувати факт відсутності у нього заборгованості за кредитним договором, оскільки має доступ до свого рахунку, який ним був зазначений при укладенні договору (платіжна карта № НОМЕР_1 ), та надати суду виписку зі свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання умов укладеного договору. До того ж відповідач не спростував тієї обставини, що вказана платіжна картка, на яку були перераховані кредитні кошти у розмірі 3 000 грн, належить не йому, а іншій особі.

Надані позивачем лист та довідка містять інформацію про перерахування коштів на банківську картку, зазначену відповідачем у договорі № 37196455 від 10.04.2025 року, що у сукупності з іншими доказами у справі належним чином підтверджує факт надання кредитних коштів відповідачу.

Посилання у відзиві на позовну заяву на ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документа суд також відхиляє, оскільки відповідно до п. 62 постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» № 75 від 04.07.2018 визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Згідно пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини. Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду. Таким чином, виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

Посилання апелянта на Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України 04 липня 2018 року № 75, є помилковим, оскільки таким визначено вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, натомість позивач не є банківською установою.

Безпідставним є посилання сторони відповідача на те, що позивач не надав доказів ознайомлення відповідача з «Правилами надання грошових коштів у позику», оскільки кредитний договір № 37196455 від 10.04.2025 не містить посилання на те, що такі правила існують та відповідач ознайомився з такими. Крім того, усі істотні умови сторони визначили у кредитному договорі.

Суд дослідив поданий стороною позивача розрахунок заборгованості за кредитним договором, перевірив його та оцінив в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, та дійшов висновку про те, що розмір заявленої до стягнення заборгованості за тілом кредита 3 000,00 грн є обґрунтованим, оскільки підтверджується матеріалами справи та водночас не спростований відповідачем.

Суд також проаналізував обґрунтованість розміру простроченої заборгованості відповідача за кредитним договором за процентами у сумі 10 214,40 грн та виснував таке. Зважаючи на умови кредитування, які були погоджені сторонами, обставини невиконання ОСОБА_1 свого зобов`язання за договором, суд погоджується з наданим стороною позивача розрахунком заборгованості та вважає такий розрахунок правильним і обґрунтованим. При цьому, суд зауважує, що проценти за користування кредитом нараховані виключно у межах погодженого строку кредитування та шляхом застосування погоджених процентних ставок, які не перевищують максимальний розмір денної процентної ставки 1,00 %. Тому, не відповідає дійсності твердження сторони відповідача про те, що нарахована заборгованість по процентах є значно завищеною і не відповідає вимогам розумності, справедливості та приписам Закону України «Про захист прав споживачів». З урахуванням викладеного, розмір заборгованості за простроченими процентами у розмірі 10 214,40 грн є обґрунтованим, оскільки підтверджується матеріалами справи та водночас не спростований відповідачем, а тому така підлягає до задоволення.

Кредитним договором передбачено сплату комісії за надання кредиту в розмірі 15% від суми кредиту, що становила 450,00 грн. (п. 1.10.2. Кредитного договору комісія за надання кредиту дорівнює 157% та розраховується в процентах з використанням наступної формули: Комісія - ЗРК х %; де ЗРК - загальний розмір кредиту; % - розмір відсотків зазначений у п. 1.5.2. Договору). Про незаконність її встановлення у спірному договорі судом не зазначено.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зроблено правовий висновок, що оскільки 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування», отже положення частин 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Отже, сума комісії за надання кредиту в розмірі 450,00 грн. є обґрунтованою, законною та такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а доводи сторони відповідача щодо її незаконності не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

У зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з позичальника штрафів в розмірі 1 500,00 грн. нарахованих кредитором за прострочення виконання договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, а з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» стягнути заоргвоаність за кредитним договором № 740807817 від 10.04.2025 у розмірі 13 664,00 грн, що складається з: тіла кредиту - 3 000,00 грн; процентів - 10 214,40 грн; комісії за видачу кредиту - 450,00 грн. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафів у сумі 1 500,00 грн. слід відмовити.

VI. Судові витрати

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 2 662,40 гривні, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією. Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то відповідно до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021 р. у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022 р. у справі № 316/356/20, від 03.02.2022 р. у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022р. у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022 р. у справі № 560/8629/21.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн. У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог (90,11%), з відповідача на користь позивача слід стягнути 2399,09 грн (2662,40*90,11%=2399,09).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3 та 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 8000,00 грн., на підтвердження яких, долучив до матеріалів справи: копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0207 від 02.07.2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та АО «АПОЛОГЕТ», ордера на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1412829 від 04.11.2025 року, що підтверджує повноваження адвоката Усенка Михайла Ігоровича, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2093, видане 29.09.2012 року на ім`я ОСОБА_3 , акта наданих послуг № 2124 від 28.05.2026 року, підписаного сторонами, в якому зафіксовано факт надання послуг на суму 8 000,00 грн, детального опису наданих послуг до Акта № 2124, де перелічено конкретні види виконаних робіт (консультація, ознайомлення з матеріалами, складання та подання позовної заяви) та витрачений час - загалом 6 годин 30 хвилин, виписки з Єдиного державного реєстру щодо адвокатського об`єднання «АПОЛОГЕТ» (код ЄДРПОУ 41557199).

Посилання у відзиві на позовну заяву на необхідність зменшення витрат на правничу допомогу у зв`язку із не співмірністю цих витрат складності справи, характером вимог і витраченим адвокатом часом суд відхиляє, оскільки наведене обґрунтування не містить конкретизації.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем лише заявлено про неспівмірність витрат. Разом із тим, не виконано покладеного процесуальним законом обов`язку доведення неспівмірності таких витрат та не конкретизовано, які надані послуги є неспівмірними та якими мають бути.

Щодо розумності витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21) міститься висновок, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Згідно з пунктом 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи. Враховуючи характер спору, складність справи та співмірність витрат, те, що спір є малозначним та не становить складності для позивача, оскільки стягнення заборгованості із позичальників є одним із видів діяльності позивача, судова практика у даній категорії справ є сталою, а суд розглянув справу про стягнення заборгованості у спрощеному провадженні без виклику сторін, суд, з урахуванням основоположних засад справедливості, виваженості та розумності, вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі у сумі 5 000,00 грн.

З огляду на наведене, зважаючи на принцип розумності та справедливості, а також положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України, те, що позовні вимоги задоволено частково, відповідач не надав суду доказів на підтвердження неспівмірності витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог сторони позивача та стягнення з відповідача на його користь витрат з надання професійної правничої допомоги пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 4 505,50 грн (5000 х 90,11%= 4 505,50 грн). На думку суду, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 505,50 гривень є співмірними по відношенню до обставин, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України, та відповідають характеру і обсягу узгоджених між сторонами і фактично наданих адвокатом послуг.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 6 904,59 грн (2 399,09 грн судового збору + 4 505,50 витрат на правничу допомогу).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 203, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 187, 211, 247, 263-265, 267, 273, 274, 353-355, 435 ЦПК України, Законом України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 740807817 від 10.04.2025 у розмірі 13 664 (тринадцять тисяч шістсот шістдесят чотири) гривні 00 коп., що складається з: тіла кредиту - 3 000,00 грн; процентів - 10 214,40 грн; комісії за видачу кредиту - 450,00 грн.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафів у сумі 1 500,00 грн. - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс» понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2 399 (дві тисячі триста дев`яносто дев`ять) гривень 09 копійок та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 505 (чотири тисячі п`ятсот п`ять) гривень 50 копійок.

В задоволенні решти частини вимог про стягнення судових витрат - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення подається до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація щодо сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс», код ЄДРПОУ 43561909, місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів, 79018; IBAN: НОМЕР_3 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 300335.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт НОМЕР_5 , виданий 12.11.2011 р. Іваничівським РВ УМВС України в Волинській області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Представник відповідача: Тисячник Рузанна Робертівна, РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя І. Є. Малюшевська