Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №154/382/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/382/26

2/154/671/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2026 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді Пустовойт Т.В., при секретарі судового засідання Мазій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (далі ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № 245019633 від 12.03.2025 у розмірі 23 311 грн 50 коп.

Позов обґрунтовано тим, що 12.03.2025 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 , в електронній формі укладено договір кредитної лінії № 245019633, за умовами якого відповідачці надано перший транш у розмірі 7 500 грн., кредит є споживчим та наданий для задоволення поточних потреб позичальника

Кредитний договір підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який був направлений 12.03.2025.

Кінцева дата повернення кредиту за п. 7.3 договору визначена 11.04.2030. Початковий дисконтний період становить 30 днів.

Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 05.02.2026 позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд в порядку спрощеного провадження.

31.03.2026 ОСОБА_1 подала відзив та клопотання про поновлення процесуального строку, просила відмовити у позові, а у разі встановлення факту отримання кредиту - стягнути лише 7 500 грн тіла кредиту. Також заперечувала проти стягнення процентів, комісії та 5 000 грн витрат на правничу допомогу. Зазначила, що проценти у розмірі 15 361,50 грн є надмірними, базова ставка 0,98 % на день несправедлива, а після закінчення 30-денного дисконтного періоду кредитор не мав права продовжувати нарахування процентів у заявленому розмірі. Також заперечувала дійсність та обґрунтованість комісії 450 грн, належність доказів переходу права вимоги до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та співмірність витрат на професійну правничу допомогу.

11.05.2026 позивач подав додаткові письмові пояснення, у яких підтримав позов, обґрунтував порядок нарахування процентів та перехід права вимоги.

11.05.2026 відповідачка окремо подала клопотання про відмову у стягненні 5 000 грн витрат на правничу допомогу або їх істотне зменшення, посилаючись на типовий характер спору, незначну складність справи та неспівмірність заявленого розміру витрат.

22.05.2026 відповідачка подала заперечення на відповідь на відзив, у яких, зокрема, звернула увагу на те, що у повідомленні про дострокове розірвання договору від 07.11.2025 зазначено 19 561,50 грн процентів, тоді як у позові заявлено 15 361,50 грн процентів.

Ухвалою суду від 04.06.2026 витребувано у позивача документи на підтвердження набуття права вимоги за договором № 245019633, зокрема договір факторингу, Реєстр прав вимоги та документ щодо оплати фінансування, на що позивач подав договір факторингу № МВ-ТП/40 від 17.06.2025, повний Реєстр прав вимоги та платіжну інструкцію № 1527 від 27.06.2025.

03.09.2026 відповідачка подала додаткові пояснення, в яких після ознайомлення із зазначеними доказами продовжила заперечувати розмір боргу, вказавши, що, на її думку, у Реєстрі відображено 17 074,50 грн заборгованості, тоді як у позові заявлено 23 311,50 грн. Факт отримання 7 500 грн кредитних коштів відповідачка при цьому вже не заперечувала.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав.

Відповідачка також просила розглядати справу та всі подальші судові засідання за її відсутності.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу технічними засобами відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, перевіривши розрахунок заборгованості й доводи сторін, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до статей 12, 76, 77, 79, 80, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що 12 березня 2025 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір кредитної лінії № 245019633.

Відповідно до заявки на отримання кредиту та умов договору відповідачці було надано кредит у розмірі 7 500 грн. У заявці зазначено фінансовий номер телефону НОМЕР_1 , електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , платіжну картку № НОМЕР_2 , початковий строк дисконтного періоду кредитування - 30 днів, загальний строк кредитування - 1826 днів.

Договір з боку відповідачки підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором GMCY, який направлено 12.03.2025. З боку кредитодавця договір підписано кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи.

Згідно з п. 2.2 договору загальний розмір кредиту становив 7 500 грн, а відповідно до п. 2.3 перший транш у такому ж розмірі надавався 12.03.2025. Кредит був наданий для задоволення поточних споживчих потреб відповідачки.

Факт фактичного надання кредитних коштів підтверджується платіжними документами. 12.03.2025 на рахунок за платіжною карткою № НОМЕР_2 , емітованою АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», перераховано 7 500 грн. У платіжному документі зазначено РНОКПП відповідачки НОМЕР_4 , її прізвище, ім`я, по батькові та реквізити договору № 245019633 від 12.03.2025. Ідентифікатор платіжної операції - 44179-70839-90664; платіжну операцію ініційовано та заверненшо 12.03.2025.

Крім того, за банківською інформацією, витребуваною судом у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», підтверджено належність відповідного рахунку відповідачці та зарахування на нього 7 500 грн 12.03.2025.

З матеріалів справи також встановлено, що відповідачка у подальших письмових поясненнях факту отримання кредитних коштів у сумі 7 500 грн не заперечувала, а її заперечення стосувалися розміру заявленої заборгованості та правових підстав для стягнення процентів, комісії і судових витрат.

Умовами кредитного договору визначено, що кінцева дата повернення кредиту - 11 квітня 2030 року. Разом із тим початковий Дисконтний період становив 30 днів від дати отримання першого траншу. Пунктом 7.1 договору дата 11.04.2025 визначена як рекомендована, а не обов`язкова дата дострокового повного повернення кредиту, тоді як п. 7.3 договору встановлено кінцеву дату повернення кредиту - 11.04.2030.

Пунктом 8.3 договору передбачено Базову процентну ставку у розмірі 0,98 % на день від фактичного залишку кредиту. За умовами п. 8.7.1 на період з 12.03.2025 до 11.04.2025 включно передбачалася знижка, внаслідок чого застосовувалася Дисконтна процентна ставка 0,20 % на день. Пунктом 7.4.2 договору передбачено, що після закінчення Дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати проценти щоденно, а п. 8.10 передбачено їх щоденне нарахування на фактичний залишок кредиту до закінчення строку дії договору.

11 квітня 2025 відповідачкою здійснено платіж у розмірі 450 грн. У розрахунку первісного кредитора зазначений платіж відображений як сплата процентів.

За умовами п. 3.3 договору для здійснення першої пролонгації Дисконтного періоду позичальнику необхідно було сплатити нараховані за перші 30 днів проценти у розмірі 450 грн. Водночас п. 3.2 договору передбачав також необхідність активації позичальником в Особистому кабінеті функції продовження строку Дисконтного періоду.

Матеріали справи не містять окремого технічного доказу такої активації - журналу подій Особистого кабінету, протоколу електронної операції чи іншого документа, який би фіксував відповідну дію відповідачки.

Таким чином, платіж 450 грн підтверджує виконання платіжної умови, передбаченої договором для першої пролонгації, однак сам по собі не підтверджує активацію функції пролонгації в Особистому кабінеті.

Разом із тим сам факт відсутності окремого доказу пролонгації не припинив дію договору, оскільки строк кредитування був визначений до 11.04.2030, а умовами договору передбачено щоденне нарахування процентів за Базовою ставкою після завершення Дисконтного періоду за відсутності пільгового режиму.

17 червня 2025 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/40.

Згідно з п. 4.1 цього договору наявне право вимоги переходить до Фактора з моменту укладення Реєстру прав вимоги, а майбутнє право вимоги - з моменту його виникнення без необхідності додаткового оформлення.

У Реєстрі прав вимоги за № 223 міститься запис щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , договору № 245019633 від 12.03.2025. Станом на дату відступлення права вимоги у Реєстрі зазначено: 7 500 грн основного боргу, 4 924,50 грн процентів, 450 грн комісії, 3 750 грн неустойки, усього 16 624,50 грн; сума фінансування - 3 000 грн.

З розрахунку первісного кредитора встановлено, що загалом до 17.06.2025 було нараховано 5 374,50 грн процентів, з яких 450 грн були сплачені відповідачкою 11.04.2025. Таким чином, залишок процентної заборгованості на дату факторингу становив 4 924,50 грн.

Після переходу права вимоги ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» продовжило нарахування процентів на залишок основного боргу 7 500 грн за Базовою ставкою 0,98 % на день, що становить 73,50 грн на день.

За період з 18.06.2025 до 06.11.2025 включно, тобто за 142 календарні дні, було нараховано:73,50 грн ? 142 дні = 10 437 грн.

З урахуванням залишку процентів, переданого за договором факторингу, загальна сума процентної заборгованості становила: 4 924,50 грн + 10 437 грн = 15 361,50 грн.

Розрахунок ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» станом на 06.11.2025 містить саме таку суму процентної заборгованості.

Також судом встановлено, що 07.11.2025 ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» ініціювало дострокове припинення кредитного договору, після чого подальше нарахування договірних процентів не здійснювалося.

У повідомленні від 07.11.2025 зазначено суму 19 561,50 грн як заборгованість за процентами. Водночас із деталізованого розрахунку вбачається, що ця сума складається з 15 361,50 грн процентів, 450 грн комісії та 3 750 грн неустойки. Тобто у повідомленні допущено неточність у найменуванні складових заборгованості, яка сама по собі не змінює змісту детального розрахунку та предмета позову.

Позивач не заявив до стягнення 3 750 грн неустойки, тому зазначена сума не входить до предмета судового розгляду.

Щодо комісії судом встановлено, що п. 8.5 кредитного договору передбачено одноразову комісію за надання першого траншу у розмірі 450 грн. Вказана сума також відображена у Реєстрі прав вимоги як непогашена заборгованість за комісією.

Таким чином, станом на 06.11.2025 заборгованість відповідачки за договором кредитної лінії № 245019633, яка є предметом заявленого позову, становила: 7 500 грн основного боргу; 15 361,50 грн проценти; 450 грн комісія, усього 23 311,50 грн.

На підтвердження переходу права вимоги позивачем також подано платіжну інструкцію № 1527 від 27.06.2025 про перерахування ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» 3 184 458,50 грн як фінансування за договором факторингу.

Також матеріали справи містять договір про надання правової допомоги № 5 від 02.12.2024, додаткову угоду № 2544 від 26.12.2025, акт приймання-передачі послуг та платіжну інструкцію № 51 від 26.12.2025 про сплату 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо укладення електронного кредитного договору

Статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість укладення електронного договору шляхом акцепту оферти та його підписання, у тому числі електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Закон визначає такий ідентифікатор як алфавітно-цифрову послідовність, яка додається до електронних даних особою, що прийняла пропозицію укласти електронний договір.

У справі № 758/14925/23 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 04.02.2026, провадження № 61-4523св25, звернув увагу, що саме по собі розміщення тексту договору на вебсайті у звичайному PDF-форматі ще не доводить його цілісності та незмінюваності. При запереченні змісту договору суд має досліджувати, яким чином сформовано електронний документ, чи забезпечено його незмінюваність та яким способом він підписаний.

У цій справі позивачем подано не лише роздруківку умов договору. Матеріали містять відомості про конкретний одноразовий ідентифікатор GMCY, час його направлення та введення, дані КЕП кредитодавця, персоніфіковані реквізити позичальниці, номер договору, суму кредиту, номер платіжної картки та інші індивідуальні дані.

Крім того, укладення договору підтверджується його подальшим виконанням: одразу після введення одноразового ідентифікатора кредитодавцем ініційовано переказ 7 500 грн на картку відповідачки.

Отже, сукупність доказів є достатньою для висновку про укладення 12.03.2025 між сторонами договору кредитної лінії № 245019633.

Щодо фактичного надання кредитних коштів

Згідно з платіжними документами первісного кредитора 12.03.2025 здійснено переказ 7 500 грн на картку № НОМЕР_2 , емітовану АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», призначення платежу містить РНОКПП відповідачки НОМЕР_4 , її прізвище, ім`я, по батькові та номер договору № НОМЕР_5 . Ідентифікатор платіжної операції - 44179-70839-90664.

Додатково на виконання ухвали суду АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надало інформацію щодо рахунку відповідачки, якою підтверджено зарахування 7 500 грн 12.03.2025.

При цьому в останніх письмових поясненнях відповідачка факт отримання 7 500 грн прямо не заперечувала.

Верховний Суд звертав увагу, що односторонній розрахунок кредитора сам по собі не є первинним документом, однак банківські виписки та інші платіжні документи можуть бути належними доказами факту видачі та руху кредитних коштів; суд повинен перевіряти розрахунок у сукупності з такими первинними доказами. Зокрема такий підхід викладено у постанові КГС ВС від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21.

У даній справі факт видачі кредиту підтверджується саме сукупністю первинних та електронних документів, а тому суд визнає доведеною заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі 7 500 грн.

Щодо строку кредитування і Дисконтного періоду

Доводи відповідачки про те, що фактичний строк кредитування становив лише 30 днів, суд відхиляє.

Пунктом 7.3 договору прямо встановлена кінцева дата повернення кредиту - 11.04.2030. В анкеті-заявці строк кредитування визначено як 1826 днів.

Водночас п. 3.1 договору передбачає Дисконтний період тривалістю 30 днів, який є окремим спеціальним періодом у межах загального строку кредитування.

Пункт 7.1 договору прямо визначає 11.04.2025 як рекомендовану, а не обов`язкову дату дострокового повного повернення кредиту. Пункт 7.3 встановлює кінцеву дату повернення - 11.04.2030.

Таким чином, закінчення початкового Дисконтного періоду 11.04.2025 не припинило кредитний договір та не означало настання остаточного строку повернення всієї суми кредиту.

Щодо процентної ставки після закінчення дисконтного періоду

Пунктом 8.3 договору визначено базову процентну ставку у розмірі 0,98 % на день від фактичного залишку кредиту.

Пунктом 8.6 договору прямо передбачено розрахунок загальної вартості кредиту при користуванні ним протягом усього строку зі сплатою процентів за базовою ставкою.

Пункт 7.4.2 встановлює, що після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати проценти щоденно.

Пункт 8.10 передбачає нарахування процентів на фактичний залишок кредиту за кожний день користування ним до закінчення строку дії договору.

Особливе значення має п. 8.11 договору, відповідно до якого у разі користування кредитом після шести календарних днів з дня закінчення Дисконтного періоду знижки на процентну ставку не надаються, а зобов`язання можуть бути перераховані за Базовою процентною ставкою.

Отже, базова ставка 0,98 % є загальною договірною ставкою, тоді як Дисконтна чи Індивідуальна ставка є наслідком застосування передбачених договором знижок.

Щодо пролонгації Дисконтного періоду

Позивач посилається на те, що сплата відповідачкою 11.04.2025 коштів у сумі 450 грн свідчить про пролонгацію Дисконтного періоду.

Суд оцінює цей довід критично в частині автоматичного ототожнення платежу з належною пролонгацією.

Так, п. 3.2 договору передбачає, що продовження Дисконтного періоду відбувається за умови сукупного виконання двох дій: сплати відповідних сум та активації позичальником в Особистому кабінеті функції продовження строку Дисконтного періоду.

Пункт 3.3 договору визначає, що для першої пролонгації необхідно сплатити нараховані за перші 30 днів проценти у розмірі 450 грн.

З матеріалів справи встановлено, що 11.04.2025 відповідачкою дійсно сплачено саме 450 грн.

Разом із тим матеріали справи не містять технічного журналу подій Особистого кабінету, протоколу активації функції пролонгації, серверного запису або іншого електронного доказу, з якого можна було б установити, що відповідачка здійснила окрему дію щодо активації функції продовження Дисконтного періоду.

Тому сам по собі платіж 450 грн підтверджує виконання лише платіжної складової першої пролонгації, але не замінює доказу здійснення другої передбаченої договором дії - активації відповідної функції в Особистому кабінеті.

Однак ця обставина не виключає права кредитодавця на застосування Базової ставки після завершення Дисконтного періоду, оскільки таке право випливає безпосередньо з пп. 7.4.2, 8.3, 8.6, 8.10, 8.11 договору і не поставлене виключно у залежність від факту пролонгації.

Пункт 8.7.2 регулює насамперед механізм знижки в умовах пролонгації або поновлення, тоді як за відсутності пільгового режиму діє Базова процентна ставка.

Щодо відповідності ставки вимогам Закону України «Про споживче кредитування»

Договір укладено 12.03.2025.

Частиною п`ятою ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. З 20.08.2024 завершився передбачений Законом № 3498-IX перехідний період і максимально допустима денна ставка становить 1 %.

ОП КЦС ВС у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23, провадження № 61-4595сво25, звернула увагу на імперативний характер законодавчих обмежень денної процентної ставки, а також на необхідність тлумачити нечіткі або двозначні умови споживчого договору на користь споживача.

У даному договорі базова ставка становить 0,98 % на день, а розрахована відповідно до ст. 8 Закону денна процентна ставка також зазначена у договорі в межах установленого законом максимуму.

Підстав вважати, що заявлена ставка перевищує імперативну межу 1 %, суд не встановив.

З розрахунку первісного кредитора встановлено, що за період до відступлення права вимоги загальна сума нарахованих процентів становила 5 374,50 грн.

11.04.2025 відповідачка здійснила платіж у розмірі 450 грн, який у розрахунку зарахований у погашення процентів.

Таким чином, фактичний непогашений залишок процентної заборгованості на дату факторингу становив: 5 374,50 грн - 450 грн = 4 924,50 грн.

Цей залишок повністю узгоджується з Реєстром прав вимоги.

Зокрема, у повному Реєстрі прав вимоги рядок № 223 щодо ОСОБА_1 містить: 7 500 грн тіло кредиту; 4 924,50 грн проценти; 450 грн комісія; 3 750 грн неустойка; 16 624,50 грн загальна сума відступленої грошової вимоги; 3 000 грн сума фінансування.

Тому довід відповідачки про те, що Реєстр містить 5 374,50 грн непогашених процентів та загальну вимогу 17 074,50 грн, є наслідком неправильного тлумачення бухгалтерського розрахунку.

Сума 5 374,50 грн є загальною сумою нарахованих первісним кредитором процентів, тоді як 450 грн були сплачені відповідачкою 11.04.2025; до факторингу передано залишок процентної вимоги саме у розмірі 4 924,50 грн.

Після переходу права вимоги 17.06.2025 розрахунок ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» починається із залишку: 7 500 грн тіло кредиту; 4 924,50 грн проценти; 450 грн комісія; 3 750 грн неустойка.

Від 18.06.2025 позивач нараховував проценти за Базовою ставкою 0,98 % від 7 500 грн.

Розмір процентів за один день: 7 500 грн ? 0,98 % = 73,50 грн.

Період з 18.06.2025 до 06.11.2025 включно становить 142 календарні дні.

Отже: 73,50 грн ? 142 дні = 10 437 грн.

До цієї суми додається 4 924,50 грн непогашених процентів, переданих при факторингу: 4 924,50 грн + 10 437 грн = 15 361,50 грн.

Таким чином, заявлений позивачем розмір процентної заборгованості 15 361,50 грн є арифметично правильним та узгоджується з детальним розрахунком.

Станом на 06.11.2025 розрахунок ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» містить саме 15 361,50 грн процентів.

07.11.2025 ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» направило відповідачці повідомлення № ТП/245019633 про дострокове розірвання кредитного договору з 07.11.2025 та вимогу сплатити заборгованість.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, сформулювала висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу погодженого строку кредитування або після пред`явлення вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

У цій справі зазначеної вимоги дотримано: розрахунок процентів завершується 06.11.2025, а після дострокового розірвання договору з 07.11.2025 договірні проценти позивачем не нараховуються.

Отже, посилання відповідачки на постанову ВП ВС у справі № 444/9519/12 не спростовує розрахунок позивача, а навпаки підтверджує правильність припинення нарахування процентів після зміни строку виконання зобов`язання.

Відповідачка обґрунтовано звернула увагу на те, що у повідомленні від 07.11.2025 зазначено заборгованість за процентами у сумі 19 561,50 грн, тоді як до суду заявлено 15 361,50 грн процентів. Разом із тим ця розбіжність пояснюється безпосередньо деталізованим розрахунком: 15 361,50 грн проценти; 450 грн комісія; 3 750 грн - неустойка.

Отже, у повідомленні від 07.11.2025 допущено неточність у найменуванні сукупності додаткових складових боргу як «процентів».

Така неточність не змінює обсяг заявлених у цьому позові вимог, оскільки позовна заява та розрахунок чітко розмежовують тіло кредиту, проценти, комісію та неустойку.

При цьому 3 750 грн неустойки до позовних вимог не включені.

Щодо переходу права вимоги

17.06.2025 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № МВ-ТП/40.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що наявне право вимоги переходить до Фактора з моменту укладення Реєстру прав вимоги, а майбутнє право вимоги вважається переданим з моменту його виникнення та додаткового оформлення не потребує.

Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статті 1077, 1078 ЦК України допускають передання фактору як наявної, так і майбутньої грошової вимоги.

У Реєстрі прав вимоги від 17.06.2025 боржник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , договір № 245019633 від 12.03.2025, прямо індивідуалізована.

Платіжна інструкція № 1527 від 27.06.2025 підтверджує перерахування ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на користь ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» 3 184 458,50 грн як плати за відступлення права вимоги за договором факторингу № МВ-ТП/40 від 17.06.2025.

Реєстр передбачає фінансування в розмірі 40 % від суми основного боргу, а щодо вимоги до ОСОБА_1 сума фінансування становить саме 3 000 грн, тобто 40 % від 7 500 грн.

Отже, належними та допустимими доказами підтверджено набуття ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги як щодо заборгованості, що існувала на 17.06.2025, так і щодо майбутніх вимог, які виникали за кредитним договором до його припинення.

Доводи відповідачки про недоведеність правонаступництва після подання позивачем повного Реєстру та платіжної інструкції суд відхиляє.

Щодо комісії стягнення комісії

Пунктами 2.1, 8.4, 8.5 договору передбачено обов`язок позичальника сплатити одноразову комісію за надання першого траншу у розмірі 450 грн.

Цей платіж прямо зазначений також у паспорті споживчого кредиту.

Відповідно до ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, крім процентів, також комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 дійшла висновку про нікчемність умов щодо оплати інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач за законом має право один раз на місяць отримувати безоплатно. Водночас Велика Палата вказала, що Закон України «Про споживче кредитування» сам по собі не встановлює загальної заборони будь-яких комісій кредитодавця.

Аналогічно ОП КЦС ВС у постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 розглядала саме щомісячну комісію за невизначені послуги з обслуговування кредиту, а не одноразову, прямо погоджену плату за надання кредиту.

У даній справі комісія визначена конкретною сумою 450 грн, прямо передбачена договором, включена до загальних витрат за кредитом, зазначена у паспорті споживчого кредиту, є одноразовою.

Тому підстав для висновку про нікчемність цієї умови суд не встановив.

Платіж 450 грн від 11.04.2025 не погасив комісію, оскільки з розрахунку первісного кредитора вбачається його зарахування у сплату нарахованих процентів. Такий порядок не суперечить п.7.9 договору, який встановлює черговість погашення процентів перед іншими платежами.

Отже, вимога про стягнення 450 грн комісії є обґрунтованою.

У наданому позивачем розрахунку та Реєстрі прав вимоги зазначено 3 750 грн неустойки.

Водночас позивач не включив цю суму до предмета позову, а тому згідно з ч.2 ст.264 ЦПК України суд не може виходити за межі позовних вимог, отже, питання про стягнення 3 750 грн неустойки не вирішується.

Отже, судом встановлено та перевірено: 7 500 грн - основний борг; 15 361,50 грн - проценти; 450 грн - комісія. Усього: 23 311,50 грн.

Належних доказів погашення зазначеної заборгованості відповідачкою не подано.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Позивач просить стягнути 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження цих витрат подано договір про надання правничої допомоги № 5 від 02.12.2024, додаткову угоду № 2544 від 26.12.2025, акт приймання-передачі послуг від 26.12.2025 та платіжну інструкцію № 51 від 26.12.2025 на суму 5 000 грн.

Додатковою угодою № 2544 визначено конкретний обсяг робіт: 1 000 грн - аналіз кредитної справи та формування юридичного висновку; 500 грн - підготовка і направлення досудової вимоги; 3 500 грн - збір, перевірка, оформлення доказів та підготовка позовної заяви.

Відповідачка подала клопотання про зменшення таких витрат, посилаючись на типовий характер справи та невелику ціну позову.

За змістом чч. 4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, та ціною позову. При цьому обов`язок доведення неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що сам факт незгоди іншої сторони із сумою витрат недостатній; сторона, яка просить їх зменшити, повинна довести неспівмірність.

Суд враховує, що, хоча справа не є складною з погляду предмета спору, її розгляд вимагав аналізу електронного кредитного договору, розрахунків двох кредиторів, банківських доказів фактичного переказу коштів, договору факторингу, повного Реєстру прав вимоги, підготовки процесуальних документів та реагування на численні заперечення відповідачки.

Заявлена сума 5 000 грн підтверджена договором, деталізована, фактично сплачена і не є явно надмірною щодо обсягу виконаної роботи.

Наведені відповідачкою загальні посилання на типовість позову та малозначність справи самі по собі не доводять неспівмірності конкретної суми витрат.

Тому підстав для їх зменшення суд не вбачає.

Щодо судового збору

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 238 від 20.01.2026.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову судовий збір підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача у повному розмірі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 100, 133, 137, 141, 211, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, статтями 512, 514, 525, 526, 530, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077, 1078 ЦК України, статтями 8, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС», код ЄДРПОУ 39700642, місцезнаходження: 14017, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13, заборгованість за договором кредитної лінії № 245019633 від 12 березня 2025 року у загальному розмірі 23 311 (двадцять три тисячі триста одинадцять) 50 гривень, з яких: 7 500 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 15 361,50 грн заборгованість за процентами за користування кредитом;450 грн заборгованість за комісією за надання кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС», код ЄДРПОУ 39700642, місцезнаходження: 14017, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13 судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві)40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС», код ЄДРПОУ 39700642, місцезнаходження: 14017, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Тетяна Пустовойт