Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №240/2977/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/2977/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна

Суддя-доповідач - Залімський І. Г.

05 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення зі служби без проведення остаточного розрахунку та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за період затримки повного розрахунку при звільненні з 29 січня 2020 року по 28 грудня 2025 року включно, а також визнати протиправною бездіяльність щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплачених грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №240/24370/24 та зобов`язання вчинити відповідні дії. Також просив нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплачених сум грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 – 2022 року, за весь час затримки виплати з 29 січня 2020 року по день здійснення виплат – 28 грудня 2025 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року позов задоволено частково, ухвалено:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати грошового забезпечення в сумі 190521,51 грн;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 220 серпня 2023 року по 19 лютого 2024 року в розмірі 76313 (сімдесяти шести тисяч трьохсот тринадцяти) грн 54 коп;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з сум виплачених ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за 2020 – 2022 роки на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №240/24370/24;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податків з доходів фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за 2020 – 2022 роки на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №240/24370/24;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати у частині задоволення позову, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні позивачем не оскаржувались, тобто на момент звільнення позивача був відсутній спір щодо відповідних сум.

Позивач не подав відзиву на апеляційну скаргц.

З урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом № 245 від 19 серпня 2023 року позивач звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу частини.

Під час проходження служби в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року позивачу отримував грошове забезпечення та грошову допомогу на оздоровлення у період 2020 – 2022 років у розмірі, що не відповідав вимогам законодавства.

Повний розрахунок з позивачем В/ч НОМЕР_1 здійснила 28 грудня 2025 року шляхом перерахування недоплачених суд грошового забезпечення у розмірі 146701,56 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

Також під час проведення належних позивачу до виплати сум відповідач утримав податок на доходи фізичних осіб у розмірі 34293,87 грн.

З метою отримання відповідних сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку 28 грудня 2025 року позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою.

Листом від 16 січня 2026 року відповідач відмовив у проведенні відповідних виплат.

Уважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, нарахування й виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб з суми виплачених грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №240/24370/24, позивач звернувся до суду.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, до суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати принципи пропорційності та співмірності, у зв`язку із чим позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 76313,54 грн.

Також відповідач протиправно не здійснив компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 при виплаті на виконання рішення суду у справі №240/24370/24.

Щодо зазначених висновків суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно із статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 759,75 грн.

Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за шість місяців затримки по день фактичного розрахунку у сумі 139794,00 грн (759,75 * 184 дні затримки).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вказав, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, належить застосовувати при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період як до, так і після 19.07.2022.

Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 348990,15 гривень, що підтверджується довідкою, у які містить інформація про виплачені суми грошового забезпечення, з яких: виплачена сума 158468,64 гривень (45,42%) та неплачена сума 190521,51 гривень (54,59%).

Виходячи з принципу пропорційності, суд уважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 76313,54 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (54,59% від 139794,00 грн).

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб". Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

У постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22, Верховний Суд указував на те, що аналіз наведених пунктів 2 – 3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2020 року у справі №813/189/18 зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Встановлено, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №240/24370/24, відповідачем проведено нарахування та виплату позивачу належні йому грошові кошти. При цьому, відповідач одночасно провів утримання податків та зборів, а саме: податок на доходи фізичних осіб 18% та військовий збір 1,5%.

Однак, враховуючи наведені норми Порядку № 44 та висновки касаційного суду, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при виплаті грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення позивач мав право на отримання грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийЗалімський І. Г.

СуддіСушко О.О. Мацький Є.М.