Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №320/46078/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/46078/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 6 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Октава фінанс" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Октава Фінанс» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від № 0543080707 від 21 серпня 2023 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України, оскільки прийнято поза межами встановленого законодавством процесуального строку.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 6 липня 2026 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Октава Фінанс» до Головного управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від № 0543080707 від 21.08.2023.

Суд виснував, що з огляду на отримання позивачем акту перевірки 02.08.2022, граничним строком для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є 23.08.2022. Водночас, оскаржуване податкове повідомлення-рішення датоване 21.08.2023 що є порушенням вимог п.86.8 ст.86 ПК України, а відтак свідчить про прийняття такого податкового повідомлення-рішення поза межами встановленого законодавством процесуального строку.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління ДПС у м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 року у справі №320/46078/23; прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ОКТАВА ФІНАНС»; здійснити розгляд апеляційної скарги за участю представника ГУ ДПС у місті Києві.

Доводи апеляційної скарги наступні:

- рішення суду від 06.07.2026 року не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на наступне: судом неправильно застосовані норми матеріального права; також в порушення чинного законодавства не з`ясовані всі обставини справи, не досліджені та не враховані надані до суду докази; наведені порушення призвели до необ`єктивного, неправильного та незаконного вирішення справи;

- при винесенні оскаржуваного рішення Волинського окружного адміністративного суду порушено норми статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим;

- судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам, наданим податковим органом; слід звернути увагу на важливість офіційного з`ясування всіх обставин у справі; дана вимога міститься у ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі;

- суд першої інстанції підійшов до розгляду справи однобоко, повністю відкинувши доводи контролюючого органу, та при цьому не зазначаючи чому саме ці доводи не були прийняті. Зазначене, на думку ГУ ДПС у м. Києві, є порушенням основних принципів адміністративного судочинства, а саме: принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, що передбачені ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України;

- ознайомившись із адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ОКТАВА ФІНАНС», відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивач не подав відзиву на апеляційну скаргу.

Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з поданого клопотання відповідача, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.

Колегія суддів зазначає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяким чином не обмежує процесуальні права учасників справи, а свої пояснення та докази у справі учасники справи мають можливість надати до суду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Октава Фінанс», код ЄДРПОУ: 39628794, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 36-В, зареєстрована у якості юридичної особи з 09.02.2015, з основним видом економічної діяльності за КВЕД: 64.99 надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у., інші види: 64.19 Інші види грошового посередництва; 64.91 Фінансовий лізинг; 64.92 Інші види кредитування, перебуває на податковому обліку у Головному управлінні ДПС у м. Києві, що підтверджуються інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

25 липня 2022 року на підставі наказу Головного управління ДПС у Волинській області від 22.07.2022 № 1096-п, направлень на перевірку від 22.07.2022 № 1933 та № 1937, у присутності касира ОСОБА_1 проведено фактичну перевірку господарської одиниці ТОВ «Фінансова компанія Октава Фінанс», а саме: пункту обміну валют № 1, розташованого за адресою: Волинська область, м. Володимир, вул. Ковельська, буд. 71, де здійснює господарську діяльність ТОВ «Фінансова компанія Октава Фінанс». Перевірка проводилась за період діяльності за період діяльності згідно з вимогами ст.102 ПК України.

Перед початком перевірки було здійснено контрольну розрахункову операцію при продажу 1 долара США по курсу 38,50 грн на суму 39,40 грн та купівлі 10 доларів США по курсу 38,50 грн на суму 385,00 грн, на загальну суму 424,40 грн з роздрукуванням та видачею розрахункового документу встановленої форми та змісту.

За наслідком здійсненої перевірки, 2 серпня 2022 року Головним управлінням ДПС у Волинській області складено акт № 2931/03-20-07-05/39628794, у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «Фінансова компанія Октава Фінанс» п.7 ст. 4 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 року №265/95-ВР, а саме: встановлено факт невідповідності готівкових коштів на місці проведення операцій з торгівлі валютними цінностями даним фіскального звіту, оскільки встановлено суму перевищення у розмірі 329,80 грн.

Касир відділення наддала пояснення, в яких зазначила, що на місці здійснення торгівлі валютними цінностями знаходяться грошові кошти станом на 11 годину 50 хвилин 25.07.2022 у розмірі 61 325,00 грн від здійснення торгівлі валютними цінностями, розбіжність, яка виникла через неуважність.

Із актом та матеріалами перевірки касира відділення ознайомлено, про що свідчить її підпис у відповідній графі Акту.

На підставі означеного Акту фактичної перевірки, Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 серпня 2023 року №0543080707, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові санкції) у розмірі 1 649,00 грн, згідно п. 4 ст. 18 Закону України за порушення приписів п. 7 статті 4 Закону України № 265/95-ВР.

Не погоджуючись із таким податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

За висновками Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 499/895/19, сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.

Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Відповідно до висновків Верховного Суду у справі № 2-814/10 від 20 вересня 2024 року, перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статі 296 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Відповідно до приписів статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Таким чином, колегією суддів досліджені наступні обставини.

У скарзі апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не досліджені та не враховані надані докази.

В частині таких доводів колегія суддів, дослідивши матеріали справи, не встановила наявності жодних доказів, що подані відповідачем, зокрема до відзиву на позовну заяву. Відповідно, доводи апелянта в такій частині колегія суддів вбачає абстрактними.

Щодо посилань апелянта на порушення норм процесуального права, зокрема статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (обов`язковість судових рішень) - судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом, колегія суддів не встановила застосовність такої статті до спірних правовідносин.

Побічно, суд також зауважує, що апелянт висловлює незгоду із рішенням Волинського окружного адміністративного суду, яке не є предметом апеляційного розгляду.

Щодо застосування норм матеріального права, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктом 80.1 статті 80 Податкового кодексу України визначено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Як вбачається зі змісту наказу від 22.07.2022 № 1096-п, на підставі приписів п.п. 20.1.9, 20.1.10, 20.1.11 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.2 п. 80.2.4 п.80.2 ст. 80, п. 80.8 ст. 80, пп. 69.2 п. 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з метою контролю за дотриманням платниками податків розрахункових та касових операцій, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), оформлення роботодавцем трудових відносин з працівниками (найманими особами), здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального вирішено забезпечити проведення фактичної перевірки ТОВ «ФК ОКТАВА ФІНАНС» код ЄДРПОУ: 39628794, із назвою господарської одиниці «Волинське відділення № 1», що розташоване за адресою: м. Володимир, вул. Ковельська, б. 71 з питань дотримання вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, Законів України від 06.07.1995 №265/95- ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», від 02.03.2015 №222- VIІІ «Про ліцензування видів господарської діяльності», від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці», від 05.04.2001 №2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», від 21.06.2012 №5007-VI «Про ціни і ціноутворення», постанови Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», із змінами та доповненнями, протягом 10 дів. Починаючи з 25.07.2022 за період діяльності платника податків (суб`єкта господарювання), з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України, по дату завершення фактичної перевірки.

Проаналізувавши зміст норм пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 ПК України у сукупності Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював у своїй постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 таку правову позицію з тлумачення положень підпункту 80.2.2 зазначених пункту й статті Кодексу: «…єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.

Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.

Однак, зі змісту наказу не вбачається, яку саме інформацію про порушення платником податків вимог законодавства, що підпадають під предмет фактичної перевірки, отримано Головним управлінням ДПС, що стала у подальшому підставою для прийняття наказу про призначення перевірки від 22.07.2022 № 1096-п.

Таким чином, зі змісту вказаного наказу вбачається, що у ньому наведена правова підстава для призначення перевірки (посилання на підпункт 80.2.2 ПК України), проте відсутня фактична підстава, яка є передумовою для її проведення (не містить жодних посилань на отримання податковим органом будь-якої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, або інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи).

За приписами п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України підставою для призначення фактичної перевірки позивача є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Проаналізувавши зміст норм пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 ПК України у сукупності Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював у своїй постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 таку правову позицію з тлумачення положень підпункту 80.2.2 зазначених пункту й статті Кодексу: «…єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.

Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.

Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.

Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.

Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.

З огляду на викладене, Судова палата акцентує увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Реалізуючи мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки

Крім того, суд враховує і правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.04.2023 у справі № 520/3328/2020, у відповідності до якої формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу з обов`язковим, однак, дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки.

Також зазначає, що процедуру проведення перевірок, закріплену у пункті 81.1 статті 81 Податкового кодексу, у спірному випадку було дотримано.

За наведеного вище, суд констатує, що вимоги стосовно порядку проведення перевірки, встановлені пунктом 81.1 статті 81 ПК, та оформлення наказів у відповідності до норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК- у цьому випадку дотримані.

Разом із цим, процедура та порядок оформлення результатів фактичних перевірок унормовано законодавцем у ст. 86 ПК України.

Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати (абз. 3 п. 86.1 ст. 86 ПК України).

Пунктом 86.1 ст.86 ПК України визначено, що матеріали перевірки - це: акт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід`ємною частиною; заперечення, надані платником податків до акта (довідки) перевірки (у разі їх наявності на час розгляду); пояснення та їх документальне підтвердження, які надані платником податків відповідно до підпункту 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 та відповідно до абзацу другого підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 розділу І цього Кодексу.

У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки) (п.86.7 ст.86 ПК України).

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу на підставі висновку комісії контролюючого органу з питань розгляду заперечень протягом п`яти робочих днів, наступних за днем прийняття такого висновку комісією і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків, у порядку, визначеному підпунктом 86.7.1 цього пункту (пп. 86.7.5 п. 86.7 ст.86 ПК України).

Податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, 7 його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення- рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті (п.86.8 ст.86 ПК України).

Таким чином, підставою для оформлення податкового повідомлення-рішення є: 1) складення та вручення платнику податків акту перевірки; 2) складення висновку комісії контролюючого органу з питань розгляду заперечень, у разі надходження заперечень платника податків на акт перевірки.

Оскільки товариством не подавались заперечення на акт фактичної перевірки від 03.08.2022 у вищевказаний спосіб, податкове повідомлення-рішення у такому випадку повинно бути складено в порядку п.86.8 ст.86 ПК України, тобто протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, акта перевірки.

Водночас, у зв`язку із введенням на території України правового режиму воєнного стану, законодавцем внесено зміни у перехідні положення ПК України, у тому числі щодо зупинення перебігу процесуальних строків.

Так, згідно абз. 4 пп. 69.9 п. 69 Підрозділу 10 Перехідних положень ПК України для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім: строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки та прийняття рішення за результатами їх розгляду, адміністративного арешту майна за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки.

Тобто, вимоги вказаних положень щодо зупинення перебігу строків не поширюються на проведення фактичних перевірок, оформлення їх результатів, у тому числі складення податкових повідомлень-рішень.

З огляду на отримання позивачем акту перевірки 2 серпня 2022 року, граничним строком для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є 23 серпня 2022 року.

Водночас, оскаржуване податкове повідомлення-рішення датоване 21 серпня 2023 року, що вказує на порушенням вимог п.86.8 ст.86 ПК України, а відтак свідчить про прийняття такого податкового повідомлення-рішення поза межами встановленого законодавством процесуального строку.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 6 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

О.М. Кузьмишина