Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №620/5294/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/5294/25 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: cудді-доповідача: Терези Ю.О., cуддів: Грибан І.О., Златіна С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - Відповідач, Скаржник), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.04.2025 № 025250006739 щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за її призначенням, а саме: з 23.04.2025, зарахувавши до її стажу вислуги років періоди з 01.09.1996 по 01.03.1999 та з 11.10.2017 по 21.04.2025.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.04.2025 № 025250006739 щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за її призначенням, а саме: з 23.04.2025, зарахувавши до її стажу вислуги років періоди 01.09.1996 по 01.03.1999 та з 11.10.2017 по 21.04.2025.

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, зазначив, що Позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) 20.08.2025 (тобто після прийняття Рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 №2-р/2019), тому Відповідач повинен був застосовувати положення означеної норми в редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Суд першої інстанції встановив, що обрахунок стажу вислуги років Позивача закінчений 10.10.2017, натомість, згідно з трудовою книжкою Позивача, остання з 03.05.2005 працювала на посаді медсестри терапевтичного відділення, а у 2012 році переведена сестрою медичного терапевтично відділення і працювала на цій посаді до 21.04.2025. На переконання суду першої інстанції, обчислення Відповідачем спеціального стажу станом на 11.10.2017 здійснено без врахування Рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 №2-р/2019.

На думу суду першої інстанції, у Позивача достатньо страхового стажу роботи на посадах, які дають їй право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII), до якого (стажу) входять спірні періоди з 01.09.1996 по 01.03.1999 та з 11.10.2017 по 21.04.2025, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.04.2025 № 025250006739, яким Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що спеціальний стаж у період навчання в Погребищенському медичному училищі на денній формі з 01.09.1996 по 01.03.1999 зараховується відповідно до статті 38 Закону України «Про професійну та професійно-технічну освіту».

Також суд першої інстанції вказав, що дії зобов`язального характеру щодо призначення Позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В апеляційній скарзі Скаржник зазначає, що Позивач станом на 11.10.2017 не набула необхідного спеціального стажу роботи тривалістю не менше 26 років 6 місяців (спеціальний стаж становив лише 18 років 7 місяців 03 дні), що є обов`язковою умовою для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тому у Позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII.

Крім того, Скаржник зазначає, що відповідно до диплому НОМЕР_1 , додатку до диплому № НОМЕР_2 та довідки від 03.04.2025 № 01-36/14, виданої Погребищенським медичним фаховим коледжем Вінницької обласної ради, Позивач в період з 01.09.1996 по 01.03.1999 навчалася в Погребищенському медичному училищі на відділенні "Акушерська справа". Однак, оскільки період навчання не є періодом роботи на посадах, передбачених Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік № 909), він (період) не може бути включений до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Тому, період навчання Позивача з 01.09.1996 по 01.03.1999 не може бути зарахований до спеціального стажу роботи.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подала.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026 та від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 та призначено справу до апеляційного розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

У цій справі жоден з учасників не заявляв клопотання про розгляд справи за їх участі, наявні у справі докази є достатніми для вирішення справи, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, 23.04.2025 ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.04.2025 № 025250006739 Позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії.

Зокрема, у вказаному рішенні зазначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров`я незалежно від віку, за наявності вислуги років у періоди:

- до 01.04.2015 - не менше 25 років;

- до 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців;

- до 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.

Стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, становить 18 років 7 місяців 3 дні.

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням Відповідача, звернулася до суду з відповідним позовом.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, при вирішенні справи колегія суддів виходить з такого.

Вирішуючи питання про обґрунтованість апеляційної скарги в частині наявності у Позивача права на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону № 1788, колегія суддів зазначає наступне.

У силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом № 1788-XII та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Проте, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:

- з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

- з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

- з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

- з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

- з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У подальшому, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до яких пункт "е" вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:

- з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

- з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

- з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

- з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

- з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

- з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України, приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначення Позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.

Отже, з 04.06.2019 при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Проте, як було встановлено, відмовляючи Позивачу у задоволенні заяви про призначення пенсії, ГУ ПФУ в Чернігівській області зазначило, що у Позивача станом на 11.10.2017 недостатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії, а саме: 18 років 7 місяців 03 дні замість 25 років.

У цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.

03 жовтня 2017 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно пункту 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:

"До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".

Колегія суддів зазначає, що, враховуючи положення п. 2-1 та п. 16 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, пенсія за вислугу років згідно з положеннями пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення, станом на 11.10.2017.

Відповідно до записів трудової книжки Позивача серії НОМЕР_3 :

- з 01.09.1996 по 01.03.1999 Позивач навчалася на денній формі у Погребищенському медичному училищі;

- 09.03.1999 зарахована акушеркою фельдшерсько-акушерського пункту;

- 18.12.2001 переведена в Яришівський фельдшерсько-акушерський пункт завідуючою;

- 04.05.2005 звільнена у зв`язку з переведенням;

- 03.05.2005 прийнята за переводом на посаду медсестри терапевтичного відділення Томашпільського районного територіального медичного об`єднання;

- 01.01.2012 переведена на посаду сестри медичної терапевтичного відділення;

- 21.04.2025 звільнена.

Аналогічна інформація міститься у довідці від 01.04.2025 № 7 Комунального некомерційного підприємства «Томашпільська центральна районна лікарня».

Як вбачається зі спірного рішення Відповідача та з розрахунку стажу Позивача (Форма «РС-право»), страховий стаж Позивача становить 28 років 6 місяців 24 дні (період з 01.09.1996 по 31.03.2025), а стаж, що дає право для призначення пенсії за вислугу років, - 18 років 7 місяців 03 дні (період з 09.03.1999 по 10.10.2017).

Слід зазначити, що до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років (18 років 7 місяців 03 дні), Відповідачем не зараховано період навчання з 01.09.1996 по 01.03.1999 та період роботи Позивача з 11.10.2017 по 21.04.2025.

Отже, колегія суддів зазначає, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, Позивач не мала права на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, оскільки станом на 11.10.2017 її робочий стаж був меншим ніж 25 років.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 440/1286/20.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про наявність у Відповідача правових підстав для зарахування Позивачу періоду роботи позивача з 11.10.2017 по 21.04.2025 до стажу, що дає право для призначення пенсії за вислугу років, є необґрунтованими та не узгоджуються з положеннями п. 2-1 та п. 16 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, оскільки достатність спеціального стажу, що необхідний для призначення пенсії за вислугу років, визначається станом на 11.10.2017.

Зі спірного рішення Відповідача про відмову в призначенні Позивачу пенсії та з розрахунку стажу Позивача (Форма «РС-право») вбачається, що Відповідач не зарахував до пільгового стажу Позивача навчання у період з 01.09.1996 по 01.03.1999 в Погребищенському медичному училищі.

У свою чергу, Позивач заявила позовні вимоги про зобов`язання Відповідача зарахувати період навчання з 01.09.1996 по 01.03.1999 до пільгового стажу роботи під час призначення пенсії відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Відповідно до довідки від 03.04.2025 № 01-36/14 Погребищенського медичного фахового коледжу Позивач навчалась в Погребищенському медичному училищі з 01.09.1996 по 01.03.1999 на денній формі, а після закінчення навчання їй було присвоєно кваліфікацію «акушерка» та видано диплом молодшого спеціаліста НОМЕР_4 , реєстраційний №4944.

Позивач вважає, що зазначений заклад належить до закладів професійно-технічної освіти, тому період навчання позивача з 01.09.1996 по 01.03.1999 підлягає зарахуванню до її стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.

На переконання колегії суддів, період навчання Позивача з 01.09.1996 по 01.03.1999 у Погребищенському медичному училищі не підлягає зарахуванню до спеціального стажу, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У Законі № 1788-XII йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Водночас згідно з частиною третьою цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються, зокрема, періоди, коли особа не працювала, у зв`язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України №103/98-ВР «Про професійну (професійно-технічну) освіту» (далі - Закон №103/98-ВР) час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач у період з 01.09.1996 по 01.03.1999 проходила навчання у Погребищенському медичному училищі та здобула кваліфікацію «акушерка», що підтверджується копією диплому молодшого спеціаліста НОМЕР_4 , реєстраційний № 4944.

Відповідно до трудової книжки Позивача з 09.03.1999 Позивач зарахована акушеркою фельдшерсько-акушерського пункту відповідного медичного закладу.

Відповідно до статті 29 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки Про освіту від 23.05.1991 № 1060-XII, який був чинним у період проходження позивачем навчання у Погребищенському медичному училищі (далі - Закон № 1060-XII, у редакції, що діяла на час проходження позивачем навчання), структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

Відповідно до статті 41 Закону №1060-XII професійно-технічними закладами освіти є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

Частиною 1 ст. 43 Закону № 1060-XII передбачено, що вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

Частиною 3 ст. 43 Закону № 1060-XII визначено, що вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: зокрема, молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що оскільки Позивач у спірний період часу навчалася у вищому навчальному закладі, а можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів відповідно до статті 38 Закону №103/98-ВР, то відповідач правомірно не зарахував до спеціального стажу Позивача період навчання у Погребищенському медичному училищі з 01.09.1996 по 01.03.1999. Час навчання Позивача у вищому навчальному закладі (медучилищі) можливо зарахувати виключно до її загального трудового стажу.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд висловив у постановах від 20.02.2019 у справі № 643/11758/16-а та від 10.10.2019 у справі № 676/5212/17.

Врахувавши зазначені обставини, колегія суддів звертає увагу, що станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом № 2148-VIII) спеціальний стаж роботи (вислуга років) Позивача становив 18 років 7 місяців 03 дні та включав період роботи з 09.03.1999 по 10.10.2017 в медичних закладах, тому Позивач не набула право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ у зв`язку з відсутністю спеціального стажу, який повинен становити не менше 25 років, відповідно, підстави для визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.04.2025 № 025250006739, яким Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, відсутні.

Суд першої інстанції викладені обставини та положення чинного законодавства України не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

Як наслідок, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів враховує, що згідно з п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач: Ю.О. Тереза

Судді: І.О. Грибан

С.В. Златін