Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №640/38713/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/38713/21 суддя першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Безименної Н.В., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі № 640/38713/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі - апелянт, відповідач, Міноборони), у якій, з урахуванням змін позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненарахування і невиплати компенсації майнових втрат ОСОБА_1 за період від дати набуття права 21.06.2011 до здійснення доплати 10.07.2018 одноразової грошової допомоги як інваліду війни 3 групи, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 (в редакції, чинній на 21.06.2011);

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 інфляційне збільшення страхової суми в розмірі 396 358,60 грн, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 48 210,90 грн та відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації майнових втрат за період від 21.06.2011 до 10.07.2018 та стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційне збільшення страхової суми в розмірі 396 358,60 грн і 3 % річних від простроченої суми в розмірі 48 210,90 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а позивач має право на відшкодування інфляційних втрат та 3 % річних від суми, яка була нарахована йому на виконання рішення суду. При цьому для розрахунку інфляційних втрат суд за аналогією закону застосував Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) та Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), а наданий позивачем розрахунок визнав обґрунтованим з огляду на відсутність заперечень відповідача.

Відмовляючи у стягненні моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів її заподіяння.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Міністерство оборони України звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що доплату одноразової грошової допомоги здійснено на виконання постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 04.01.2018 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 у справі № 760/11122/17, які в подальшому скасовані Верховним Судом, а за наслідками нового розгляду цієї справи у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, у зв`язку з чим протиправної бездіяльності відповідачем не допущено.

На думку апелянта, між сторонами склалися виключно публічно-правові відносини, до яких положення статті 625 ЦК України не застосовуються, а суд першої інстанції, констатувавши незастосовність цієї норми, водночас задовольнив позов та не врахував висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 15.11.2023 у справі № 160/1004/22.

Крім того, відповідач зауважив на тому, що позивач звернувся до суду 24.12.2021, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не зазначивши поважних причин його пропуску, а суд першої інстанції відповідного питання належним чином не дослідив.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, позивач у відзиві зазначив, що стаття 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення, а висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 та від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, мають перевагу над висновками колегій суддів Верховного Суду, на які посилається апелянт.

Щодо строку звернення до суду позивач зазначив, що у серпні 2018 року (06.08.2018) звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом про стягнення тих самих сум, проте ухвалою від 10.12.2021 провадження у справі № 760/20788/18 було закрито у зв`язку з тим, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Отримавши таку ухвалу, 24.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду.

Крім того, позивач зауважив, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати, оскільки повноваження ОСОБА_2 на представництво інтересів Міноборони не підтверджено належними доказами, у зв`язку з чим просить закрити апеляційне провадження, а в разі розгляду апеляційної скарги по суті - залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2026 апеляційну скаргу Міністерства оборони України призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

Наказом Міністра оборони України від 24.03.2011 № 287 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я, а 21.06.2011 йому встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби.

У грудні 2011 року Міністерство оборони України виплатило позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 27-місячного грошового забезпечення в сумі 184 558,50 грн відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 (далі - Порядок № 499), у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2011 № 815.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.02.2016, ухваленою у спорі позивача з Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві щодо пенсійного забезпечення, розмір грошового забезпечення позивача за березень 2011 року, що враховується при призначенні пенсії, визначено в сумі 9 859,15 грн.

З 18.04.2016 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, а листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 31.05.2016 № 248/3/6/2841/2505 йому відмовлено у здійсненні доплати одноразової грошової допомоги у зв`язку зі зміною групи інвалідності.

У червні 2017 року позивач звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій щодо виплати одноразової грошової допомоги в неналежному розмірі та зобов`язання здійснити її перерахунок і виплату як особі з інвалідністю ІІІ групи станом на 21.06.2011 та ІІ групи станом на 26.04.2016, виходячи з грошового забезпечення в сумі 9 859,15 грн, з урахуванням раніше виплаченої суми (справа № 760/11122/17).

Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 04.01.2018 у справі № 760/11122/17 позов задоволено, а постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 це рішення скасовано в частині позовних вимог, що стосувалися виплати допомоги в неналежному розмірі та її перерахунку як особі з інвалідністю ІІІ групи станом на 21.06.2011, із залишенням позовних вимог у цій частині без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

На виконання зазначених судових рішень у частині зобов`язання перерахувати та виплатити позивачу допомогу як особі з інвалідністю ІІ групи у розмірі 54-місячного грошового забезпечення комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийняла рішення, оформлене протоколом від 22.06.2018 № 62, а 10.07.2018 відповідач виплатив позивачу 288 680,70 грн з урахуванням раніше виплаченої суми.

Постановою Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 760/11122/17 рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 04.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд, зокрема, зазначив, що суди не надали оцінки рішенню відповідача про відмову у виплаті допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності, оформленому протоколом від 25.11.2016 № 106, не обрали належного способу захисту, а також безпідставно визначили розмір допомоги, виходячи з грошового забезпечення, встановленого для цілей пенсійного забезпечення, тоді як складові грошового забезпечення для обчислення одноразової грошової допомоги визначаються відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

За наслідками нового розгляду рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15.10.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2021, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, зокрема в частині вимог про визнання протиправними дій щодо виплати одноразової грошової допомоги в неналежному розмірі та про її перерахунок, відмовлено, а ухвалою Верховного Суду від 19.02.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У серпні 2018 року позивач звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України та Державної казначейської служби України про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України інфляційних втрат у розмірі 396 358,60 грн і 3 % річних у розмірі 48 210,90 грн за прострочення виплати одноразової грошової допомоги, а також моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн (справа № 760/20788/18).

Після скасування судових рішень у справі № 760/11122/17 позивач 28.05.2021 подав заяву про зміну предмета позову, а ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 10.12.2021, яка набрала законної сили негайно після її проголошення, провадження у справі закрито з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, оскільки спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отримавши зазначену ухвалу, 24.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом у цій справі, провадження в якій відкрито ухвалою від 11.02.2022, а в подальшому справу на виконання пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX передано до Київського окружного адміністративного суду, яким ухвалою від 08.08.2024 її прийнято до провадження.

Розглядаючи апеляційну скаргу по суті, колегія суддів насамперед вважає за необхідне оцінити доводи позивача щодо підписання апеляційної скарги особою, яка не має права її підписувати.

Так, відповідно до частини третьої статті 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Як убачається з матеріалів справи, апеляційну скаргу подано через підсистему «Електронний суд» та підписано кваліфікованим електронним підписом ОСОБА_2, повноваження якого підтверджуються долученими до апеляційної скарги довіреностями та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань і були перевірені судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на які посилається позивач, стосуються обсягу повноважень ОСОБА_3 на вчинення дій від імені юридичної особи та містять обмеження щодо відмови від апеляційних і касаційних скарг, проте не забороняють подання та підписання апеляційних скарг.

Водночас повідомлення Головного управління військової юстиції від 12.12.2025 № 210/744124 про організацію протягом серпня 2025 року видачі нових довіреностей на заміну раніше виданих саме по собі не свідчить про скасування довіреності, на підставі якої діяв ОСОБА_2, у розумінні пункту 2 частини першої статті 248 ЦК України, а інших доказів припинення його повноважень станом на дату подання апеляційної скарги матеріали справи не містять.

Інші доводи позивача щодо порядку оформлення довіреностей зводяться до припущень про їх недійсність, однак доказів скасування цих довіреностей або визнання їх недійсними позивач не надав, а тому передбачені статтею 305 КАС України підстави для закриття апеляційного провадження відсутні.

Перевіряючи додержання правил предметної юрисдикції, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 (пункт 7.55) дійшла висновку, що спори про відшкодування передбачених статтею 625 ЦК України грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Оскільки спір щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги є публічно-правовим і справа № 760/11122/17 розглядалася за правилами адміністративного судочинства, спір у цій справі належить до юрисдикції адміністративних судів, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.11.2023 у справі № 160/1004/22.

Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами, а для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, вирішення питання про строк звернення до суду під час відкриття провадження не звільняє суд від обов`язку надати оцінку відповідним доводам відповідача, заявленим після відкриття провадження, а посилання суду першої інстанції лише на те, що такі обставини досліджувалися при відкритті провадження, не відповідає вимогам частини третьої статті 242 КАС України щодо обґрунтованості судового рішення.

Разом з тим, про порушення права на компенсацію майнових втрат, про яке стверджує позивач, він дізнався не раніше 10.07.2018, коли відповідач здійснив доплату одноразової грошової допомоги без нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, а вже у серпні 2018 року (06.08.2018), тобто в межах шестимісячного строку, звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом про стягнення тих самих сум, які є предметом спору в цій справі.

Обираючи порядок судочинства, позивач діяв відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, згідно з яким спір про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України сум за порушення грошового зобов`язання під час виконання судового рішення в адміністративній справі про виплату одноразової грошової допомоги розглядається залежно від суб`єктного складу в порядку цивільного чи господарського судочинства.

Провадження у справі № 760/20788/18 закрито лише після того, як Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 сформулювала інший підхід до визначення юрисдикції таких спорів, а до адміністративного суду позивач звернувся протягом чотирнадцяти днів після постановлення ухвали про закриття провадження.

За таких обставин позивач не допускав пасивної поведінки у захисті своїх прав, а тривалість розгляду його позову судом іншої юрисдикції зумовлена обставинами, які не залежали від його волі, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, а доводи апеляційної скарги в цій частині вважає необґрунтованими.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, не обмежуючись при цьому доводами та вимогами апеляційної скарги з огляду на встановлене неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308 КАС України), колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частиною другою статті 16 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 2 пункту 2 Порядку № 499 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовослужбовцям у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби одноразова грошова допомога виплачується у розмірі 54-місячного грошового забезпечення інвалідам ІІ групи та 48-місячного грошового забезпечення інвалідам ІІІ групи.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 499 грошове забезпечення військовослужбовців, які перебували на кадровій військовій службі або проходили військову службу за контрактом, визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Пунктом 7 Порядку № 499 визначено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, а головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні.

Отже, обов`язок з виплати одноразової грошової допомоги у встановленому розмірі виникає на підставі рішення розпорядника бюджетних коштів, прийнятого за заявою особи та поданими нею документами у встановлені Порядком № 499 строки, а право на доплату у зв`язку зі встановленням вищої групи інвалідності не може виникнути раніше встановлення такої групи.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, а Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі № 160/1004/22 зазначив, що грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема з факту виплати одноразової грошової допомоги.

Відтак доводи апелянта про те, що публічно-правовий характер спірних правовідносин сам по собі виключає застосування статті 625 ЦК України, колегія суддів вважає помилковим, позаяк вони не узгоджуються з наведеними висновками Верховного Суду.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що інфляційні втрати та проценти річних нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, а тому зобов`язання щодо їх сплати є акцесорним, додатковим до основного та залежить від існування основного зобов`язання.

Крім того, у постанові від 11.02.2026 у справі № 754/511/23 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що судове рішення про відновлення прав на грошові суми не породжує нових обов`язків, а лише підтверджує чи трансформує існуюче зобов`язання.

Отже, обов`язковими умовами застосування частини другої статті 625 ЦК України є наявність у боржника грошового зобов`язання перед кредитором у визначеному розмірі та прострочення його виконання, тобто невиконання такого зобов`язання у встановлений договором, законом чи судовим рішенням строк, факт якого має бути встановлений судом.

Саме з цих підстав Верховний Суд у постановах від 27.12.2022 у справі № 640/14757/21 та від 15.11.2023 у справі № 160/1004/22, визнаючи принципову можливість існування грошового зобов`язання з виплати одноразової грошової допомоги, скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у стягненні з Міноборони інфляційних втрат і 3 % річних з огляду на невстановлення факту прострочення виплати такої допомоги.

У свою чергу, у постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, на яку посилається позивач, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що стаття 625 ЦК України поширюється на випадки порушення підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення виконавчого документа до виконання органу Державної казначейської служби України, тобто початок періоду прострочення пов`язується не з датою виникнення спірного права, а з моментом порушення строку виконання чинного судового рішення.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, право на одноразову грошову допомогу у зв`язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності позивач реалізував у грудні 2011 року, отримавши її в розмірі 184 558,50 грн. При цьому доказів порушення відповідачем строків, визначених пунктом 7 Порядку № 499, під час здійснення цієї виплати матеріали справи не містять, і позивач на такі обставини не посилається.

Доплата в сумі 288 680,70 грн, здійснена відповідачем 10.07.2018, як убачається з ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 10.12.2021 у справі № 760/20788/18, проведена на виконання судових рішень у справі № 760/11122/17 у частині виплати позивачу допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, тобто у зв`язку з обставинами, які настали лише у квітні 2016 року.

За таких обставин обчислення позивачем інфляційних втрат і 3 % річних на суму цієї доплати починаючи з 21.06.2011, тобто за період, коли ІІ групу інвалідності йому ще не було встановлено, а отже, і права на доплату з цієї підстави не існувало, суперечить пункту 2 Порядку № 499 та самій суті прострочення як невиконання обов`язку, строк виконання якого настав.

Крім того, розмір грошового забезпечення 9 859,15 грн, з якого обчислено доплату, визначено постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.02.2016 для цілей пенсійного забезпечення, і Верховний Суд у постанові від 20.12.2018 у справі № 760/11122/17 зазначив, що складові грошового забезпечення для обчислення одноразової грошової допомоги визначаються відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII, а не на підставі судового рішення, ухваленого в пенсійному спорі.

Вимоги позивача про визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо виплати йому одноразової грошової допомоги в неналежному розмірі та про її перерахунок були предметом розгляду у справі № 760/11122/17, у задоволенні яких за наслідками нового розгляду відмовлено остаточним судовим рішенням.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, у справі відсутнє чинне судове рішення, яке б підтверджувало обов`язок відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в більшому розмірі, а отже, не встановлено й факту прострочення виконання такого обов`язку у період з 21.06.2011 до 10.07.2018.

Доплата, здійснена відповідачем 10.07.2018, проведена на виконання постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 04.01.2018 у справі № 760/11122/17 в частині, залишеній без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018, яка на той час набрала законної сили та відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України була обов`язковою до виконання, однак згодом скасована Верховним Судом, що сторонами не заперечується.

Виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке в подальшому скасоване, з наступною відмовою в задоволенні позову за наслідками нового розгляду справи, не може розцінюватися як несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, що нібито існувало з 21.06.2011, а тому таке виконання не породжує обов`язку сплатити інфляційні втрати та 3 % річних за період, що передував ухваленню судового рішення.

Навіть за умови, якби обов`язок відповідача здійснити доплату вважався підтвердженим судовим рішенням, яке набрало законної сили 06.03.2018, період прострочення відповідно до наведених висновків Великої Палати Верховного Суду міг би обчислюватися лише з моменту порушення строку виконання такого рішення, тоді як позивач обчислює інфляційні втрати та 3 % річних починаючи з 2011 року, тобто за період, коли обов`язок здійснити доплату не був встановлений ні законом, ні судовим рішенням.

Суд першої інстанції наведених обставин не з`ясував, не встановив розміру грошового зобов`язання відповідача, дати настання строку його виконання та періоду прострочення, помилково виходив з того, що доплата стосувалася допомоги позивачу як особі з інвалідністю ІІІ групи, а також не надав оцінки судовим рішенням у справі № 760/11122/17, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, констатувавши в мотивувальній частині рішення, що дія частини другої статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, які є предметом спору, суд першої інстанції надалі дійшов протилежного висновку та задовольнив позовні вимоги, що свідчить про внутрішню суперечливість мотивів рішення та його невідповідність вимогам статті 242 КАС України.

Обґрунтовуючи розмір стягнутих сум виключно відсутністю заперечень відповідача щодо наданого позивачем розрахунку, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, а згідно з частиною першою статті 90 КАС України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому суд зазначив, що 3 % річних та інфляційні втрати в загальному розмірі становлять 396 358,60 грн, однак стягнув цю суму лише як інфляційні втрати та додатково стягнув 3 % річних у розмірі 48 210,90 грн, що також свідчить про те, що суд не здійснив належної перевірки розрахунку, покладеного в основу рішення.

Помилковим є і застосування судом першої інстанції за аналогією закону норм Закону № 1282-XII та Порядку № 1078, оскільки відповідно до частини шостої статті 7 КАС України аналогія закону застосовується лише в разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, тоді як наслідки прострочення грошового зобов`язання врегульовані безпосередньо частиною другою статті 625 ЦК України.

До того ж Верховний Суд у постановах від 27.12.2022 у справі № 640/14757/21 та від 15.11.2023 у справі № 160/1004/22 зазначив, що одноразова грошова допомога має разовий характер і не включена ані Законом № 1282-XII, ані Порядком № 1078 до виплат, які підлягають індексації, а застосування цих актів до спірних правовідносин є помилковим.

Колегія суддів також наголошує, що одноразова грошова допомога, передбачена статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є гарантованою державою виплатою, а не страховою сумою, тому стягнення «інфляційного збільшення страхової суми» свідчить про неправильну правову кваліфікацію спірних правовідносин.

З тих самих підстав колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на положення статті 268 ЦК України щодо непоширення позовної давності на вимоги страхувальника до страховика, оскільки предметом спору є вимоги, похідні від обов`язку з виплати одноразової грошової допомоги, а строк звернення до адміністративного суду визначається статтею 122 КАС України.

Посилання ОСОБА_1 на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 та від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, колегія суддів не приймає до уваги, позаяк ці висновки не суперечать висновкам Верховного Суду у справах № 640/14757/21 та № 160/1004/22 і стосуються наслідків прострочення наявного, зокрема підтвердженого чинним судовим рішенням, грошового зобов`язання, тоді як у цій справі такого зобов`язання та факту його прострочення не встановлено.

Отже за таких обставин, колегія суддів робить висновок про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу компенсації майнових втрат за період з 21.06.2011 до 10.07.2018 та для стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3 % річних.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні моральної шкоди позивачем не оскаржується, а підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги в цій частині колегія суддів не вбачає, оскільки відмова в задоволенні похідної вимоги узгоджується з висновком про відсутність порушення прав позивача.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 3 та 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 317 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору та свідчить про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі № 640/38713/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі № 640/38713/21 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації майнових втрат за період з 21.06.2011 до 10.07.2018 та стягнення з Міністерства оборони України інфляційного збільшення страхової суми в розмірі 396 358,60 грн і 3 % річних у розмірі 48 210,90 грн - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення інфляційних втрат і 3 % річних - відмовити.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі № 640/38713/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Н.В. Безименна

О.О. Осіпова