Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №320/51095/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/51095/25 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.

за участю секретаря: Сови Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Київської обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медікс-Рей Інтернешнл Груп" до Української міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Медікс-рей Інтернешнл Груп" звернулось до суду з позовом до Української міської ради в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просить:

- визнати протиправною бездіяльність Української міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення щодо затвердження Генерального плану м. Українка, розробленого у 2023 році та такого, що пройшов усі передбачені законом процедури;

- зобов`язати Українську міську раду в особі Міського голови Туренка Олександра Валентиновича затвердити містобудівну документацію "Генеральний план с. Плюти Обухівського району Київської області" та звіт про його стратегічну екологічну оцінку, розроблені ТОВ "ТЕРРАТОП - головний архітектор проєкту ОСОБА_7 (кваліфікаційний сертифікат серія АА № 003273)."

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Української міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення щодо затвердження Генерального плану м. Українка, розробленого у 2023 році та такого, що пройшов усі передбачені законом процедури. Зобов`язано Українську міську раду в особі Міського голови Туренко Олександра Валентиновича затвердити містобудівну документацію "Генеральний план с. Плюти Обухівського району Київської області" та звіт про його стратегічну екологічну оцінку, розроблені ТОВ "ТЕРРАТОП" - головний архітектор проєкту ОСОБА_7 (кваліфікаційний сертифікат серія АА № 003273)."

Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції особи, які не брали участі у справі - Київська обласна прокуратура, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування скарги Київська обласна прокуратура вказала, що законодавством не передбачено окремої процедури затвердження Звіту про стратегічну екологічну оцінку як самостійного адміністративного акту, а є лише складовою процедури розроблення документа державного планування. Крім того апелянт вказав, що відповідно до практики Верховного суду (постанова від 23.07.2025 у справі №400/1906/24) затвердження генерального плану населеного пункту належить до виключних повноважень сільських, селищних, міських рад. Одноосібне підписання міським головою рішення, віднесеного до виключної компетенції ради, суперечить правовим позиціям Верховного Суду. Законодавство не покладає на раду обов`язок затвердити будь-який поданий проект генерального плану незалежно від його змісту. Сама по собі відсутність рішення про затвердження Генерального плану с.Плюти не свідчить про бездіяльність Української міської ради. Апелянт вказав, що Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України, а також Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації було надано виконавчому комітету Української міської ради зауваження та пропозиції. Депутатським корпусом УМР протягом 2024-2025 років на пленарних засіданнях розглядалось питання про затвердження даного Генерального плану, проте за результатами поіменних голосувань рішення не було прийнято через відсутність необхідної кількості голосів.

Також, апелянт зазначив, що Обухівською міською радою Київської області та Козинською селищною радою не узгоджувався проект Генерального плану с.Плюти, в тому числі в частині суміжних зовнішніх меж між Козинською селищною громадою та Українською міською територіальною громадою.

В обґрунтування порушення інтересів держави, апелянт зазначив, що Українська міська рада має діяти виключно в межах Закону та в інтересах територіальної громади міста, проте остання жодних дій щодо оскарження незаконного рішення суду не вчинила. Крім того відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції позов визнано повністю. Вказані дії підтверджують свідоме ігнорування органом місцевого самоврядування свого обов`язку захищати інтереси територіальної громади, що свідчить про необхідні, достатні і обґрунтовані підстави для представництва прокурором інтересів держави у цій сфері.

ОСОБА_1 (депутат Української міської ради) в апеляційній скарзі вказав, що на території Української міської ради розташовані одночасно кілька важливих об`єктів, а саме Канівське водосховище, долина річки Стугнає ландшафтний заказник національного значення «Козинський». Вказані об`єкти потребують відповідної охорони, що не враховано ані положеннями генерального плану, ані розробленою стратегічною екологічною оцінкою. Крім того не враховано правовий особливий правовий режим земель водного фонду; правовий статус гідротехнічних споруд та попередні відводи для будівництва та експлуатації гідротехнічних споруд; не враховано державний акт на право постійного користування землею Б№084830, виданий Дніпровському басейновому водогосподарському об`єднанню 1993 Обухівською районною радою для будівництва захисних споруд на водоймищі Канівської ГЕС площею 489,35 та №339. Вказані порушення на переконання апелянта є істотними та такими, що не допускають свавільного затвердження генерального плану.

ОСОБА_2 (житель села Плюти) в апеляційній скарзі вказав, що він є членом територіальної громади села Плюти, Обухівського району Київської області, на яку безпосередньо впливає реалізація містобудівної документації, що була затверджена відповідно до оскаржуваного рішення суду із перевищенням службових повноважень та умисним порушенням чітко визначеної законом процедури затвердження.

Апелянт зазначив, що Генеральним планом передбачено збільшення площі існуючої житлової забудови села Плюти з 60,42 га. до 827,86 га., причому нова садибна забудова буде здійснюватися за рахунок земель водного фонду, лісового фонду та територій Смарагдової мережі; 2) звіт про стратегічну екологічну оцінку, затвердження якого разом із Генеральним планом вимагав позивач в своєму позові, не враховує дані про вплив Трипільської ТЕЦ на екологічну ситуацію в районі та села Плюти, взаємозв`язок між функціонуванням Трипільською ТЕЦ та потенційною житловою забудовою на землях водного фонду, землях лісового фонду та території Смарагдової мережі, при тому що вона розташована лише в декількох кілометрах від села Плюти, Трипільська ТЕЦ є одним із найбільших забруднювачів повітря в Київській області; 3) проектом Генплану передбачається житлове будівництво на території Смарагдової мережі та землях лісового фонду. Інтенсивне використання та знищення лісів та зелених насаджень - території Смарагдової мережі в межах села Плюти під житлову та торгівельно-складську забудову створюватиме загрозу у короткій, а особливо середній довгостроковій перспективах. Особливо значним є вплив на рослинний і тваринний світ, негативні наслідки для них можуть посилитись в умовах зростання температур; 4) проектом Генплану всупереч вимог ст. 89 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 62 Земельного кодексу України передбачається житлове будівництво садибного типу на земельних ділянках водного фонду, а саме на території острову на річці Козинка.

Апелянт вказав, що він відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», має право на представництво у суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства. Зазначив, що він брав безпосередню участь у процедурі громадського обговорення проєкту містобудівної документації «Генеральний план с. Плюти Української територіальної громади Обухівського району Київської області» та подавав власні письмові й усні пропозиції та зауваження до проєкту Генерального плану с. Плюти, які підлягали обов`язковому розгляду замовником та розробником містобудівної документації відповідно до статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку №555. Вважає, що зобов`язання відповідача затвердити Генеральний план поза встановленою законом процедурою обговорення питань, що виносяться на розгляд сесії органу місцевого самоврядування, без аналізу відповідності містобудівної документації вимогам чинного законодавства прямо суперечить положенням законів № 3038-VI та №280/97-ВР.

Також ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, які свідчать про відсутність реального публічно-правового спору між сторонами та наявність ознак штучного спору. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач - Українська міська рада фактично не заперечував проти позовних вимог та у поданому відзиві прямо підтримав позицію позивача щодо необхідності затвердження Генерального плану с. Плюти. На переконання апелянта між сторонами був відсутній спір щодо прав та обов`язків у розумінні статті 2 КАС України, а судове провадження фактично було використане як спосіб досягнення результату, який не був підтриманий депутатським корпусом під час пленарних засідань міської ради

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі зазначив, що у цій справі судове рішення, яким Українську міську раду зобов`язано затвердити відповідний генеральний план, безпосередньо впливає на правовий режим його земельної ділянки, адже створює передумови для затвердження містобудівної документації, якою приватна земельна ділянка з цільовим призначенням "для індивідуального садівництва" відноситься до рекреаційної зони озеленених територій загального користування. Апелянт вказав, що у результаті рішення від 20.03.2026 у справі № 320/51095/25 ухвалено без участі власників земельних ділянок, чиї ділянки проєктом Генерального плану віднесено до функціональних зон, які не відповідають їхньому цільовому призначенню та обмежують можливість використання цих ділянок, зокрема без участі скаржника, хоча воно прямо впливає на правовий режим його земельної ділянки.

Апелянт зазначив, що суд не мав правових підстав зобов`язувати відповідача затверджувати конкретну редакцію генерального плану, оскільки навіть у разі наявності бездіяльності, про яку зазначає позивач, належним способом захисту могло бути лише зобов`язання відповідача розглянути питання про затвердження містобудівної документації та прийняти рішення відповідно до закону. Тобто, суд першої інстанції мав право, за наявності підстав, визнати протиправною бездіяльність ради щодо нерозгляду питання в належний строк і зобов`язати відповідача розглянути відповідне питання.

Позивач надав до суду відзиви на апеляційні скарги, в яких просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Крім того позивач вказав, що оскаржуване рішення суду від 20.03.2026 не містить жодної згадки про ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про належні ним земельні ділянки чи про будь-яке функціональне зонування таких ділянок. Предметом розгляду у суді першої інстанції були виключно правовідносини між позивачем та Українською міською радою щодо протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень у неприйнятті рішення про затвердження містобудівної документації. Вказані особи не були сторонами цих правовідносин, не брали участі у справі, не заявляли самостійних вимог і не зверталися із заявою про вступ у справу як треті особи.

Позивач вважає, що участь у процедурі громадського обговорення Генерального плану не надає апелянтам процесуального статусу у цій судовій справі.

Також позивач зазначив, що прокурор у цій справі не має права подавати апеляційну скаргу як представник Української міської територіальної громади. Це твердження ґрунтується на принциповій неможливості прокурорського представництва в умовах, коли законний представник громади - Українська міська рада - не оскаржила рішення суду першої інстанції та виконала його після набрання чинності. Прокурор, апелюючи від імені громади, діє прямо всупереч волі її власного представницького органу і намагається відновити стан протиправної бездіяльності, яку своїм рішенням усунув суд першої інстанції.

На переконання позивача суд першої інстанції правильно встановив, що підставою для розроблення Генерального плану с. Плюти 2023 року стало рішення третьої сесії восьмого скликання Української міської ради від 04 лютого 2021 року № 91/0/7-21-3-8. На його виконання ТОВ «ТЕРРАТОП» розроблено містобудівну документацію «Генеральний план с. Плюти Обухівського району Київської області».

Під час розроблення Генерального плану дотримано вимоги Закону № 3038 VI, Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за № 1468/20206 (далі - Порядок № 290), Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 вересня 2021 року № 926 (далі - Порядок № 926), а також Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 555 (далі - Порядок № 555). Проведено стратегічну екологічну оцінку, громадські слухання 30 березня 2023 року, забезпечено збір та розгляд пропозицій громадськості, оприлюднено результати їх розгляду. Постійна комісія Української міської ради з питань будівництва, транспорту, зв`язку, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища неодноразово рекомендувала винести Генеральний план на сесію ради з позитивним висновком (протоколи від 27.06.2024, 09.06.2025, 07.07.2025 наявні в матеріалах справи). Попри це, питання про затвердження Генерального плану виносилося на пленарні засідання ради (сесії від 23.04.2024, 10.04.2025, 08.05.2025, 05.08.2025 та 26.09.2025) і жодного разу остаточного рішення прийнято не було. Суд першої інстанції обґрунтовано констатував, що в порушення ч. 14 ст. 17 Закону № 3038 та абзацу 2 п.п. 5 п. 44 Порядку № 926, які передбачають розгляд та прийняття рішення щодо затвердження проектів містобудівної документації, міською радою протягом трьох місяців з дня подання відповідного проекту містобудівної документації не прийнято рішення про затвердження проекту Генерального плану 2023, що свідчить про протиправну бездіяльність.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що у серпні 2025 року ТОВ «Медікс-рей Інтернешнл Груп» звернулося до відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Української міської ради із заявою від 15.08.2025 про надання містобудівних умов та обмежень для забудови земельної ділянки площею 2,5553 га (кадастровий 3223151001:02:002:0042), що перебуває у приватній власності позивача на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ 525358 від 16.12.2005 та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Позивачем планувалося будівництво лікувального корпусу, оскільки позивач є закладом охорони здоров?я Лікарня ізраїльської онкології LISOD, що надає медичну допомогу пацієнтам, хворим на онкологічні захворювання, що підтверджується ліцензією на провадження господарської діяльності з медичної практики АГ № 599053 від 28.11.2011 та свідоцтвом на знак для товарів і послуг № 217361 від 10.10.2016. Такі плани будівництва повністю узгоджувались із цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки, зазначеним в акті на землю: оздоровче призначення (для організації профілактики та лікування) та з даними Державного земельного кадастру, в якому категорія земельної ділянки із кадастровим номером 3223151001:02:002:0042 визначена як земля оздоровчого призначення, а вид цільового призначення: 06.03 Для інших оздоровчих цілей.

19.08.2025 позивач отримав рішення № A3702615114805938136 про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень з посиланням на ч. 4 ст. 29 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038) у зв`язку з «невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівній документації на місцевому рівні». У примітці до відмови зазначено, що згідно з чинною містобудівною документацією - змінами до Генерального плану с. Плюти, затвердженими у 2013 році, земельна ділянка позивача одночасно віднесена до двох функціональних зон - «території садибної забудови» та «території громадської забудови». При цьому запланований медичний об`єкт потрапляє саме у зону садибної забудови.

Листом від 20.08.2025 № 350 позивач звернувся до Української міської ради із запитом надати обґрунтовані причини відмови у видачі містобудівних умов, а також надати копію рішення Української міської ради щодо внесення змін до Генерального плану від 2013 року та витяг з містобудівної документації із зазначенням функціональної зони земельної ділянки із кадастровим номером 3223151001:02:002:0042.

Оскільки під забудову планувалася земельна ділянка, що перебуває у приватній власності позивача, останній також звернувся до відповідача з проханням розпочати процес внесення змін до Генерального плану с. Плюти з метою приведення функціонального призначення земельної ділянки до цільового, зокрема: громадська забудова.

У своїй відповіді Виконавчий комітет Української міської ради від 27.08.2025 № 4488/1-25 надав пояснення причин своєї відмови в погодженні містобудівних умов з посиланням на норми законодавства України та наданням підтверджуючих документів.

Вважаючи, що Українською міською радою вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо затвердження Генерального плану м. Українка, розробленого у 2023 році та такого, що пройшов усі передбачені законом процедури, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційних скарг, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального і процесуального, дійшла наступних висновків.

Вирішуючи питання щодо права апелянтів на звернення з апеляційними скаргами до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі №1-10/2004 охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам. Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що вказана норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (аналогічний висновок у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

Згідно з ч.1 статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

За правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24.06.2008 у справі № 2/164-35/246, судове рішення, що оскаржується особою, не залученою до участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Зазначена правова позиція, в цілому, підтримана Верховним Судом у постановах від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 10.04.2019 у справах № 813/661/17 та № 753/21690/17, ухвалах від 19.10.2018 у справі № 826/13182/17 та від 16.12.2020 у справі № 821/1900/16.

В ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно щодо якого виник спір, зокрема, після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Натомість питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

В даному випадку рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року було зобов`язано Українську міську раду в особі Міського голови Туренко Олександра Валентиновича затвердити містобудівну документацію "Генеральний план с. Плюти Обухівського району Київської області" та звіт про його стратегічну екологічну оцінку, розроблені ТОВ "ТЕРРАТОП" - головний архітектор проєкту ОСОБА_7 (кваліфікаційний сертифікат серія АА № 003273)."

На виконання вказаного рішення суду головою Української міської ради Обухівського району підписано розпорядження від 22.04.2026 № 110 «Про затвердження Генерального плану с.Плюти».

З цього приводу суд звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2023 року у справі № 380/3195/22 про те, що під час розробки та прийняття органом місцевого самоврядування або іншим уповноваженим суб`єктом акта нормативно-правового, зокрема, регуляторного характеру, мають бути дотримані такі вимоги: враховані інтереси суб`єктів господарювання, суспільні інтереси (територіальної громади) та інтереси держави у такій мірі, щоб це забезпечувало їх збалансованість; обґрунтовано необхідність нормативного регулювання саме у запропонованому у відповідному регуляторному акті формі та порядку; відповідне нормативне регулювання має бути передбачуваним для суб`єктів господарювання у достатній мірі; якщо такі суб`єкти добросовісно та з дотримання усіх вимог законодавства здійснюють свою господарську діяльність, то нові регуляторні норми (правила, заходи) не повинні перешкоджати такій діяльності, крім випадків об`єктивної та мотивованої необхідності дотримання законодавства, захисту національної безпеки та суспільних інтересів тощо.

Дослідивши долучені апелянтами до матеріалів справи докази колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваним рішенням суду від 20.03.2026 у справі № 320/51095/25 суд першої інстанції санкціонував затвердження містобудівної документації, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту, зокрема змінює планувальний режим земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 , порушує право ОСОБА_2, який є жителем та членом територіальної громади села Плюти, порушує права ОСОБА_1, який є депутатом Української міської ради, на участь у місцевому самоврядуванні та реалізацію представницького мандата.

Щодо права Київської обласної прокуратури на звернення до суду з апеляційною скаргою, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною третьою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до частини 4 цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 №826/13768/16 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 цього Закону, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зробила висновок, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Надалі Велика Палата Верховного Суду підтримала цей висновок у постановах від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 10.12.2025 у справі №344/12305/18.

В даному випадку невжиття відповідачем, Українською міською радою, заходів апеляційного оскарження рішення, яким її зобов`язано затвердити конкретну містобудівну документацію незалежно від результатів її оцінювання, а також визнання позову під час розгляду справи у суді першої інстанції, свідчить про нездійснення уповноваженим державою органом належного судового захисту відповідних публічних інтересів.

Предметом захисту прокурора є суспільно значущий інтерес у додержанні встановленого законом порядку затвердження містобудівної документації, врахування державного інтересу під час розробки та затвердження містобудівної документації на місцевому рівні, який полягає, в тому числі, у збереженні природних ресурсів, дотриманні екологічних обмежень та недопущенні затвердження Генерального плану без належної перевірки його відповідності законодавству.

Твердження позивача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що прокурор нібито прагне відновити стан бездіяльності Української міської ради, колегія суддів вважає помилковими.

В судовому засіданні представник прокуратури зазначив, що не заперечує обов`язку ради розглянути проєкт містобудівної документації та прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення. Предметом апеляційного оскарження є правомірність втручання суду у виключну компетенцію органу місцевого самоврядування шляхом зобов`язання ради в особі міського голови прийняти наперед визначене рішення про затвердження Генерального плану, що виходить за межі його компетенції, визначеної законом, та без установлення того, що всі передбачені законом умови для його затвердження дотримані та за встановлених обставин рада була зобов`язана прийняти виключно рішення про його затвердження.

Щодо посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025, колегія суддів зазначає наступне.

Конституційний Суд України Рішенням від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 у справі №3-28/2024 (59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальність "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді) визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII зі змінами. Визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Пунктом 3 резолютивної частини Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 встановлено, що з 01.01.2027 втрачають чинність окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в тій частині, у якій вони надають прокурору можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

Пунктом 4 резолютивної частини Рішення Конституційний Суд України прямо визначив, що його дія не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності відповідних приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Отже, визнання відповідних приписів неконституційними не спричинило їх негайної втрати чинності, оскільки Конституційний Суд України визначив інший момент припинення їх дії - 01.01.2027. До настання цієї дати питання наявності підстав для представництва прокурором підлягає вирішенню судом у кожній конкретній справі з урахуванням конституційно визначеного виняткового та субсидіарного характеру цієї функції.

У цій справі винятковість обставин обумовлена сукупністю наступних чинників:

- Українська міська рада не оскаржила рішення, яким її позбавлено можливості самостійно вирішити питання, віднесене до її виключної компетенції щодо затвердження нормативно-правового акту;

- рішення суду створює наслідки не лише для позивача, а для всієї територіальної громади, її мешканців, суміжних громад і природних комплексів;

- проєкт Генерального плану містить рішення щодо територій зі спеціальним правовим режимом та уповноважені органи висловили істотні зауваження щодо дотримання екологічних та містобудівних вимог;

- рада не забезпечила самостійного судового захисту відповідних публічних інтересів;

- оскаржуваним рішенням суду фактично визначено зміст майбутнього владного рішення, що виходить за межі повноважень відповідного суб`єкта (міського голови) замість компетентного колегіального органу місцевого самоврядування.

Вказані обставини на переконання колегії суддів свідчать про те, що інтереси територіальної громади залишились незахищеними, а тому вступ прокурора у справу має субсидіарний характер і спрямований на недопущення залишення без судового захисту інтересів держави та територіальної громади.

Стосовно оцінки порушення прав та інтересів позивача в межах спірних правовідносин та наявності права на звернення з даним позовом до суду, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні Конституційного Суду України від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України роз`яснив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Судом встановлено, у серпні 2025 року ТОВ «Медікс-рей Інтернешнл Груп» звернулося до відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Української міської ради із заявою від 15.08.2025 про надання містобудівних умов та обмежень для забудови земельної ділянки площею 2,5553 га (кадастровий 3223151001:02:002:0042).

Рішення № A3702615114805938136 було відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень з посиланням на ч. 4 ст. 29 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038) у зв`язку з «невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівній документації на місцевому рівні». У примітці до відмови зазначено, що згідно з чинною містобудівною документацією - змінами до Генерального плану с. Плюти, затвердженими у 2013 році, земельна ділянка позивача одночасно віднесена до двох функціональних зон - «території садибної забудови» та «території громадської забудови». При цьому запланований медичний об`єкт потрапляє саме у зону садибної забудови.

Позивач звернувся до Голови Української міської ради з листом в якому просив надати обґрунтовані причини відмови у видачі містобудівних умов, а також надати копію рішення Української міської ради щодо внесення змін до Генерального плану від 2013 року та витяг з містобудівної документації із зазначенням функціональної зони земельної ділянки із кадастровим номером 3223151001:02:002:0042.

Крім того позивач просив відповідача розпочати процес внесення змін до Генерального плану с. Плюти з метою приведення функціонального призначення земельної ділянки до цільового.

Листом Виконавчий комітет Української міської ради повідомив позивача про причини відмови в погодженні містобудівних умов з посиланням на норми законодавства України. Вказав, що тривалий час Виконавчим комітетом систематично подається рапорт містобудівної документації «Генеральний план с.Плюти» на затвердження міській раді, але проект рішення не набирає необхідної кількості голосів для його затвердження.

Саме у зв`язку з наведеними обставинами позивач пов`язує своє право на звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів зазначає, що у Рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2002 "У справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів)" вказав, що положення частини другої статті 124 Конституції України треба розглядати у системному зв`язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п`ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що звернувся за захистом своїх законних інтересів. Цей інтерес полягає у бажанні здійснити будівництво лікувального корпусу на земельній ділянці (кадастровий 3223151001:02:002:0042), що перебуває у його приватній власності позивача. Такі плани будівництва повністю узгоджувались із цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки, зазначеним в акті на землю: оздоровче призначення (для організації профілактики та лікування) та з даними Державного земельного кадастру, в якому категорія земельної ділянки із кадастровим номером 3223151001:02:002:0042 визначена як земля оздоровчого призначення, а вид цільового призначення: 06.03 Для інших оздоровчих цілей. Проте отримав рішення від 19.08.2025, яким йому відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень у зв`язку з тим, що згідно з чинною містобудівною документацією - змінами до Генерального плану с. Плюти, затвердженими у 2013 році, земельна ділянка позивача одночасно віднесена до двох функціональних зон - «території садибної забудови» та «території громадської забудови». При цьому запланований медичний об`єкт потрапляє саме у зону садибної забудови.

Враховуючи наведені вище обґрунтування колегія суддів дійшла висновку, що у позивача як власника земельної ділянки, наявне право звернення до суду з даним позовом, оскільки вимоги стосуються безпосередньо його інтересів.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що відповідачем не правильно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем рішення, яким йому відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень, а також оскарження містобудівної документації - Генерального плану с. Плюти, затвердженого у 2013 році, яким було віднесено земельну ділянку позивача до двох функціональних зон - «території садибної забудови» та «території громадської забудови».

Крім того в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до органу місцевого самоврядування (міської ради) про необхідність зміни цільового призначення шляхом розроблення та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення землі.

Колегія суддів враховує доводи позивача про те, що він сам має право обирати спосіб захисту порушених прав.

Проте зазначає, що обраний ним спосіб захисту порушених прав повинен відповідати характеру правопорушення, змісту порушеного права та цілям його застосування, а також забезпечувати реальне поновлення прав чи інтересів.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду та положеннями адміністративного законодавства, обраний спосіб захисту має бути ефективним та належним.

Обрання неналежного чи неефективного способу судового захисту є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

В даному випадку однією з позовних вимог є визнання протиправною бездіяльність Української міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення щодо затвердження Генерального плану м. Українка, розробленого у 2023 році та такого, що пройшов усі передбачені законом процедури.

Задовольняючи позов в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що земельна ділянка, яка належить позивачу перебуває в селі Плюти, при цьому позивач просить визнати протиправною бездіяльність Української міської ради щодо незатвердження Генерального плану м.Українка.

Позивач не пояснює яким чином затвердження/незатвердження Генерального плану м.Українка впливає на порушення прав позивача щодо користування своєю земельною ділянкою, яка знаходиться в с.Плюти.

Щодо дій Української міської ради стосовно затвердження Генерального плану с.Плюти та наяність/відсутність підстав для зобов`язання Української міської ради затвердити такий план, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 28, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність.

Статтею 12 Закону України «Про основи містобудування» визначено, що до компетенції сільських, селищних, і міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій. До компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території: визначення територій для містобудівних потреб.

Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено правові та організаційні основи містобудівної діяльності, спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій.

Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Передбачено, що містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад. Оновлення містобудівної документації передбачає: 1) актуалізацію картографо-геодезичної основи; 2) перенесення з паперових носіїв у векторну цифрову форму; 3) приведення містобудівної документації у відповідність із вимогами законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил (статті 16 цього Закону).

Склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до приписів частини другої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій (ч.1 ст. 25 цього Закону).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що містобудівна документація на місцевому рівні істотно та протягом тривалого часу впливає на життєвий простір мешканців міста, навколишнє середовище, розвиток міста. Тому під час розробки містобудівної документації вкрай важливим є врахування інтересів держави, територіальної громади, окремих груп та осіб. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відповідальні за розробку та затвердження містобудівної документації, діючи з дотриманням принципів належного урядування, повинні забезпечувати збалансований підхід до різних інтересів.

Отже, затвердження змін до містобудівної документації на місцевому рівні належить до виключної компетенції відповідної місцевої ради.

Водночас, під час розроблення та затвердження містобудівної документації мають бути враховані інтереси держави, територіальної громади, окремих груп та осіб, а власне внесення змін має відбуватися у встановленому порядку.

На час виникнення спірних правовідносин механізм розроблення або внесення змін до містобудівної документації з планування території на державному рівні в частині схем планування окремих частин території України та містобудівної документації з планування території на регіональному і місцевому рівнях визначався Порядком розроблення містобудівної документації, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року №290 (далі - Порядок № 290).

Пунктом 4.1 Порядку № 290 визначено, що рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Згідно пункту 4.3 Порядку № 290 замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є, зокрема, при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Пунктом 4.11 Порядку № 290 передбачено, що Генеральні плани населених пунктів, плани зонування території та зміни до них затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами.

Верховний Суд в постанові від 16.03.2021 у справі № 640/565/19 вказав, що генеральний план є обов`язковою для врахування містобудівною документацією, яка безпосередньо впливає на режим використання земель.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням третьої сесії восьмого скликання Української міської ради від 04.02.2021 «Про внесення змін до генерального плану с.Плюти Обухівського району Київської області» надано дозвіл Виконавчому комітету на внесення змін до містобудівної документації «внесення змін до Генерального плану с.Плюти Обухівського району Київської області з розробкою плану зонування території населеного пункту».

В рішенні зазначено:

п.2.2 забезпечити процедуру проходження громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення містобудівної документації;

п.2.3 забезпечити попередній розгляд матеріалів проекту містобудівної документації архітектурно-містобудівною радою при відділі містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури;

п.2.4 узгодити проект містобудівної документації з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад, в частині врегулювання питань щодо територій спільних інтересів;

п.2.5 погоджену в установленому порядку містобудівну документацію подати на розгляд та затвердження Української міської ради.

Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, у липні 2021 року виконавчим комітетом Української міської ради, як замовником, було укладено договір з ТОВ «Терратор» на виготовлення містобудівної документації та топографо-геодезичних робіт» Внесення змін до генерального плану с.Плюти Обухівського району Київської області». Починаючи з березня 2023 року оновлена містобудівна документація населеного пункту була винесена на численні громадські обговорення та консультації з органами виконавчої влади і місцевого самоврядування. Однак зміни до Генерального плану с.Плюти Обухівського району Київської області не були підтримані на жодному з 8 засідань сесій Української міської ради.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на тому, що підставою позову є саме бездіяльність відповідача щодо ухвалення одного з передбачених законодавством рішень, а саме рішення про відмову у затвердженні або затвердження Генерального плану с.Плюти.

Натомість Київська обласна прокуратура в апеляційній скарзі, посилаючись на відповідні письмові докази зазначила, що неприйняття радою відповідного рішення було зумовлено тим, що Козинською селищною радою та Обухівською міською радою Київської області не узгоджувався проект Генерального плану с.Плюти, в тому числі в частині суміжних зовнішніх меж; під час розроблення Генерального плану с.Плюти порушено екологічні норми; не враховано всіх зауважень наданих Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України.

Апелянт ОСОБА_1 , який є депутатом Українському міської ради, в судовому засіданні підтвердив, що зміни до генерального плану с.Плюти Обухівського району Київської області не були підтримані на сесіях Українському міської ради у зв`язку з тим, що положеннями Генерального плану не було враховано наявність об`єктів природно-заповідного фонду, які потребують відповідної охорони; не враховано матеріали лісовпорядкування по Українській територіальній громаді; не враховано особливий правовий режим земель водного фонду, який складається з Канівського водосховища, що перебуває у державній власності; не враховано правовий статус гідротехнічних споруд та попередні відводи для будівництва та експлуатації гідротехнічних споруд тощо.

Крім того апелянт зазначив, що на сесіях депутатами Української міської ради піднімались питання про порушення екологічних норм під час розроблення Генерального плану с.Плюти та про непогодження проекту вказаного плану Обухівською міською радою Київської області та Козинською селищною радою Обухівського району Київської області.

Судом було витребувано у сторін, зокрема ОСОБА_1 , список зауважень, які були винесені депутатами під час сесій.

На виконання вимог суду ОСОБА_1 було надано до суду пакет документів, зокрема Протокол громадських слухань містобудівної документації « Генеральний план с.Плюти Української територіальної громади Обухівського району Київської області» від 30 березня 2023, в якому відображено всі зауваження, які заслуховувались під час слухання, а саме: пропозиції ТОВ «Ленд Дорд»; звернення Козинської селищної ради; звернення ОСОБА_4 ; звернення ОСОБА_5 від мешканців СТ «Лужок», СТ «Левада» та села Плюти; зауваження від депутатів Української міської ради, що містились у звернені від 29.03.2023 №Я-367/2д-23; окреме звернення депутата Української міської ради 8 скликання ОСОБА_6 від 30.03.2023 №Ш-371/2д-23 та інш.

Наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт того, що депутатами міської ради не було прийнято відповідного рішення через відсутність потрібної кількості голосів для його прийняття, а саме окремі з депутатів утрималися під час голосування, деякі депутати проголосувати «проти», окремі депутати проголосували «за».

Вказані обставини у сукупності свідчать про те, що Українська міська рада не доспустила протиправної бездіяльності, оскільки вчиняла послідовні дії, спрямовані на приведення проєкту Генерального плану та звіту про стратегічну екологічну оцінку у відповідність до вимог природоохоронного законодавства. Неприйняття рішення про затвердження Генерального плану с.Плюти було зумовлене необхідністю усунення виявлених невідповідностей та забезпечення дотримання екологічних прав громадян, а не ухиленням від виконання повноважень. За таких обставин відсутні ознаки протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

При цьому колегія суддів в рамках даної справи не проводить аналіз конкретних причин неприйняття депутатським корпусом відповідного рішення, оскільки такі обставини не були підставою позову, що підтвердила представник позивача у судовому засіданні.

Фактично позиція позивача ґрунтується на тому, що Українська міська рада зобов`язана була прийняти одне з двох рішень - про затвердження або відмову в затвердженні Генерального плану с. Плюти, однак взагалі не ухвалила рішення.

Водночас апеляційний суд зазначає, що чинне законодавство України не містить імперативної вимоги до депутатів обов`язково виносити за результатами сесійного розгляду питання виключно одне з двох згаданих письмових рішень.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Українську міську раду в особі Міського голови Туренка Олександра Валентиновича затвердити звіт про його стратегічну екологічну оцінку, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 3 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку» визначає, що метою стратегічної екологічної оцінки є сприяння сталому розвитку шляхом забезпечення охорони довкілля, безпеки життєдіяльності населення та охорони його здоров`я, інтегрування екологічних вимог під час розроблення та затвердження документів державного планування.

Стратегічна екологічна оцінка здійснюється на основі принципів законності та об`єктивності, гласності, участі громадськості, наукової обґрунтованості, збалансованості інтересів, комплексності, запобігання екологічній шкоді, довгострокового прогнозування, достовірності та повноти інформації у проекті документа, міжнародного екологічного співробітництва.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку» етапами стратегічної екологічної оцінки є: 1) визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки; 2) складання звіту про стратегічну екологічну оцінку.

Згідно з нормами статті 10 цього Закону стратегічна екологічна оцінка здійснюється у процесі розроблення документа державного планування до його подання для затвердження. Здійснення стратегічної екологічної оцінки забезпечує замовник. Строк громадського обговорення заяви про визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки встановлюється замовником і не може становити менш як 15 днів з дня її оприлюднення.

Як встановлено у статті 11 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку», замовник забезпечує складання звіту про стратегічну екологічну оцінку після врахування зауважень і пропозицій, отриманих у процесі громадського обговорення заяви про визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки та наданих органами, зазначеними у статтях 6-8 цього Закону.

Також, за приписами частин першої-третьої статті 12 цього Закону замовник забезпечує опублікування повідомлення про оприлюднення звіту про СЕО та проєкту документа державного планування у друкованих і електронних засобах масової інформації, а також проведення громадського обговорення тривалістю не менше 30 днів.

Всі отримані зауваження та пропозиції підлягають обов`язковому розгляду і врахуванню, а результати такого врахування - оприлюдненню у формі довідки (частина шоста статті 12 Закону).

Зазначені вимоги є імперативними та мають на меті забезпечення принципів відкритості, участі громадськості у процесі прийняття рішень, що випливає також із положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуської конвенції), ратифікованої Законом України від 06.07.1999 № 832-XIV.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що звіт про стратегічну екологічну оцінку (СЕО) не затверджується окремим рішенням як самостійний документ, а є складовою частиною проєкту документа державного планування, що подається на затвердження. Закон вимагає не «затвердити» звіт, а врахувати його висновки під час ухвалення рішення щодо документа державного планування.

З огляду на викладені обставини позовні вимоги позивача в цій частині також не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції наведені вище обставини не врахував та дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що "…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…".

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

У силу частин першої, четвертої статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також Київська обласна прокуратура не є учасниками справи, в розумінні статті 42 КАС України, не брали участі у справі. Проте апеляційне провадження відкрито за їх апеляційними скаргами з огляду на вирішення судом питання щодо її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, а тому у силу частини четвертої статті 293 КАС України вказані особи користуються процесуальними правами учасника справи.

Особливості розподілу судових витрат, понесених третіми особами під час розгляду адміністративної справи, визначено частиною одинадцятою статті 139 КАС України.

Зміст цієї норми дає підстави для висновку, що право на відшкодування судових витрат понесених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, реалізується за правилами розподілу судових витрат, які встановлені для тієї сторони у справі, на боці якої виступала ця третя особа, та залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Подібна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 22 січня 2020 року в справі № 808/2832/17.

У цій справі судом апеляційної інстанції установлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Київська обласна прокуратура, як особи, які подали апеляційні скарги, заперечували проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 139 КАС України. Указана норма передбачає відшкодування відповідачу суб`єкту владних повноважень документально підтверджених витрат, пов`язаних лише із залученням свідків та проведенням судових експертиз та не передбачає відшкодування інших судових витрат, зокрема судового збору, при ухваленні рішення на користь такого суб`єкта.

У цій справі судом апеляційної інстанції установлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Київською обласною прокуратурою не здійснено інших документально підтверджених судових витрат, крім сплати судового збору, отже, колегія суддів вважає, що підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Подібна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №821/410/17, від 22.01.2020 у справі №808/2832/17 та постановах від 27.05.2021 у справі №480/6187/20, від 19.10.2021 у справі №520/13581/2020, від 19.12.2023 у справі №200/14456/21.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Правові питання застосування повороту виконання судових рішень врегульовано положеннями статті 380 КАС України.

Частинами першою-третьою статті 380 КАС України визначено випадки коли суд вирішує питання про поворот виконання.

Зокрема, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

З огляду на викладені обставини, беручи до уваги, що судове рішення про задоволення позову, на виконання якого головою Української міської ради Обухівського району підписано розпорядження від 22.04.2026 № 110 «Про затвердження Генерального плану с.Плюти», скасовано судом апеляційної інстанції, яким прийнято рішення про відмову в задоволенні позову, керуючись положеннями ст.380 КАС України, колегія суддів вважає, що наявні підстав для часткового задоволення клопотання про поворот виконання судового рішення та скасування розпорядження від 22.04.2026 № 110 «Про затвердження Генерального плану с.Плюти».

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Київської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Медікс-Рей Інтернешнл Груп" до Української міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Клопотання ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року задовольнити частково.

Скасувати розпорядження голови Української міської ради Обухівського району від 22.04.2026 № 110 "Про затвердження Генерального плану с.Плюти".

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 05.10.2026.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Є.О.Сорочко

А.Ю.Коротких