Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №420/4546/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/4546/26

Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:06.07.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі – ГУПФ) України у Львівській області про:

- визнання протиправним та скасування рішення ГУПФ України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності №154750014553 від 08 січня 2026 року ОСОБА_1 ;

- зобов`язання ГУПФ України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 05 листопада 1991 по 25 грудня 1998 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10 березня 1987 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 січня 2026 року про призначення пенсії по інвалідності.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що вона є інвалідом другої групи. 29 грудня 2025 позивач звернулась до ГУПФ України в Одеській області із заявою про виплату їй пенсії по інвалідності та надала всі необхідні документи, однак рішенням ГУПФ України у Львівській області №154750014553 від 08 січня 2026 року їй було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності. Позивач вважає, що їй протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи з 05 листопада 1991 року по 25 грудня 1998 року, оскільки переведення позивача на іншу посаду було проведено на одному підприємстві, а записи про її трудову діяльність у трудовій книжці серії НОМЕР_1 внесені у хронологічному порядку.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що відповідно до ст. 32 Закону №1058-ІV особи, яким установлено інвалідність ІІ та ІІІ групи, у віці від 52 років до досягнення 55 року включно мають право на призначення пенсії по інвалідності при наявності страхового стажу не менше 13 років. Страховий стаж особи становить 09 років 08 місяців 23 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи після 06 листопада 1991 року до 25 грудня 1998 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутній запис про прийняття на роботу. Так, пунктом 2.2. розділу 2. "Заповнення трудових книжок" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 №58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі – Інструкція №58) передбачено, що до трудової книжки заносяться, зокрема, відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення . Згідно п.2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФ України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправним і скасовано рішення ГУПФ України у Львівській області від 08 січня 2026 року №154750014553 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ..

Зобов`язано ГУПФ України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 06 листопада 1991 року по 25 грудня 1998 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 січня 2026 року про призначення пенсії по інвалідності.

В апеляційній скарзі ГУПФ України у Львівській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що у розділі "Відомості про роботу" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше неточних або неправильних записів не допускається. Страховий стаж особи становить 09 років 08 місяців 23 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи після 06 листопада 1991 року до 25 грудня 1998 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутній запис про прийняття на роботу. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів. Право на пенсійну виплату згідно поданих документів відсутнє.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України у Львівській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що трудова книжка позивача містить дані про періоди трудової діяльності, а сумніви Управління щодо можливості зарахування цих періодів робіт до страхового стражу не знайшли свого обґрунтованого підтвердження. Разом із тим, якщо органи Пенсійного фонду мають сумніви у достовірності даних, то не позбавлені права з власної ініціативи витребувати від підприємств та організацій необхідні відомості для перевірки наданих їм даних для призначення пенсії, однак, ГУПФ у Львівській області не вчиняло жодних дій для отримання додаткових документів щодо зарахування/незарахування до страхового стажу позивача період її роботи з 06 листопада 1991 року по 25 грудня 1998 року. В сукупності встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення ГУПФ України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності є протиправним та підлягає скасуванню. За наведеного, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати ГУПФ України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 06 листопада 1991 року по 25 грудня 1998 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 січня 2026 року про призначення пенсії по інвалідності.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст. 19, ст.46, п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – не менше 31 року.

Позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком досяг 60 років. Таким чином, для призначення пенсії позивачу необхідно мати 31 рік страхового стажу. Саме відсутність 31 року страхового стажу стала підставою для відмови у призначенні пенсії.

Відповідно ч.2 ст. 24 Закону №1058-VI, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

Відповідно п.п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів вказує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці немає необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивачем при зверненні до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії по інвалідності подано трудову книжку серії НОМЕР_1 від 10 березня 1987 року, згідно якої позивача:

- 10 березня 1987 року прийнята на посаду робочої по догляду за тваринами до Інституту клінічної біохімії та санітарії тварин (запис №1 на підставі наказу №24 від 10 березня 1987 року);

- 05 листопада 1991 звільнена із посади в порядку переводу на посаду робочої по охороні (запис №2 на підставі наказу №77 від 05 листопада 1991 року);

- 25 грудня 1998 звільнена з роботи за власним бажанням по статті 38 КЗОТ України (запис №3 на підставі наказу №99 від 25 грудня 1998 року).

Вказані записи трудової книжки позивача виконано розбірливо та є чіткими, завірені відбитками печатки та підписами відповідних осіб.

Разом з тим, згідно оскаржуваного рішення, пенсійним органом за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період роботи після 06 листопада 1991 року до 25 грудня 1998 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутній запис про прийняття на роботу.

Колегія суддів зазначає, що на момент заповнення трудової книжки позивача вперше, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 (далі – Інструкція №162 ).

Відповідно п.2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 №58 (далі – Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27 квітня 1993 року №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів вказує, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника.

Натомість, згідно з приписами Інструкцій №162 та №58 трудова книжка заповнюється відповідальним працівником підприємства, а не особисто робітником (у цьому випадку позивачем), записи завіряються або такою особою, або керівником та скріплюються печаткою.

За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство роботодавець.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що виявлені недоліки оформлення трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відмови останньому у зарахуванні періодів роботи до її загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем з певними недоліками, відсутня.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.

Колегія суддів зазначає, що окремі недоліки щодо заповнення трудової книжки, а також ведення іншої первинної документації (як-от, неповне зазначення відомостей про особу, перекручення даних про особу чи неправильне написання відомостей про особу) не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відтак, на переконання суду, виявлені територіальним органом Пенсійного фонду України недоліки у зазначенні відомостей про особу, що не відповідає паспортним даним, при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, переведення, звільнення з роботи тощо), не є підставою для не зарахування спірних періодів до стажу її роботи.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно із ч.1 ст. 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Відповідно до Порядку №22-1 органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.

Порядком №22-1 установлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.

Такий підхід узгоджується з ч.1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що за загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.

За таких обставин рішення ГУПФ України у Львівській області №154750014553 від 08 січня 2026 року, щодо відмови у призначенні пенсії є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.