Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №420/11720/21 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11720/21

Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. Дата і місце ухвалення: 18.09.2026р., м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2026 року про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Одеського апеляційного суду, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення недоотриманої суддівської винагороди, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року по справі №420/11720/21 задоволено позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Одеського апеляційного суду, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення недоотриманої суддівської винагороди.

Стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 595 411,07 грн. з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», з обов`язковим утриманням податків та зборів.

Вказане судове рішення набрало законної сили 15.11.2021р.

На виконання судового рішення по справі №420/11720/21 судом видано 14.12.2021р. виконавчий лист, який стягувачем направлено до Державної казначейської служби України на виконання.

10.08.2026р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю шляхом:

зобов`язання Державну судову адміністрацію України у встановлений судом строк подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення від 13 вересня 2021 року у справі №420/11720/21. У звіті просити Державну судову адміністрацію України, зокрема, зазначити відомості про заходи, вжиті з моменту набрання рішенням законної сили для забезпечення його фактичного виконання; обсяг бюджетних призначень та асигнувань за КПКВК 0501150 у відповідних бюджетних періодах; заходи, вжиті у зв`язку з недостатністю відповідного фінансування; звернення, бюджетні запити, пропозиції чи інші документи, спрямовані на забезпечення достатнього фінансування виконання судових рішень; а також конкретні заходи, які вживаються або плануються для забезпечення виконання рішення у справі №420/11720/21;

зобов`язання Державну казначейську службу України у встановлений судом строк подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення від 13 вересня 2021 року у справі №420/11720/21. У звіті просити Державну казначейську службу України, зокрема, зазначити відомості про всі заходи, вжиті з 22 грудня 2021 року для виконання виконавчого листа у справі №420/11720/21; фактичний стан та стадію його виконання; застосування механізмів виконання за КПКВК 0501150 та КПКВК 3504040; актуальну черговість виконання виконавчого документа; заходи, вжиті відповідно до пункту 49 Порядку №845 у зв`язку з недостатністю бюджетних призначень; звернення до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України та інших органів, що стосуються забезпечення виконання відповідного рішення; а також конкретні заходи, які вживаються або плануються для його фактичного виконання.

Також, заявник просив зобов`язати Державну судову адміністрацію України та Державну казначейську службу України долучити до відповідних звітів належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують викладені у звітах обставини та вжиті заходи.

В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначав, що з грудня 2021 року виконавчий документ перебуває на виконанні у Державній казначейській службі України. Однак, станом на дату звернення із цією заявою рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року не виконано, присуджені судом кошти стягувачу не виплачені. Фактичне виконання рішення суду поставлено у залежність від настання події, строк якої неможливо визначити, — повного погашення заборгованості за першою чергою, яка, за твердженням самого Казначейства, не є сталою та продовжує поповнюватися новими виконавчими документами. За таких обставин, перебування виконавчого листа у другій черзі саме по собі не створює для стягувача реальної та передбачуваної перспективи отримання присуджених судом коштів. Невиконання рішення без застосування додаткових, передбачених законом, засобів судового контролю створює ситуацію, за якої судовий захист, отриманий заявником ще у 2021 році, залишається фактично нереалізованим. Наведені вище обставини у своїй сукупності свідчать про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для застосування судом передбаченого КАС України механізму судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року у справі №420/11720/21.

Також, заявник зазначав, що фактичне виконання рішення у справі №420/11720/21 залежить від реалізації взаємопов`язаних повноважень Державної судової адміністрації України та Державної казначейської служби України. Державна судова адміністрація України виступає головним розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких рішення має бути виконано, тоді як Державна казначейська служба України є органом, який прийняв виконавчий документ та здійснює передбачені законодавством заходи щодо безспірного списання коштів. З огляду на викладене, заявник вважає обґрунтованим застосування судового контролю шляхом зобов`язання як Державної судової адміністрації України, так і Державної казначейської служби України подати суду звіти про виконання рішення від 13 вересня 2021 року, із зазначенням конкретних заходів, вжитих кожним із цих суб`єктів владних повноважень у межах своєї компетенції.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №420/11720/21.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, не правильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 18.09.2026р. та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року у справі №420/11720/21.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не розмежував різні за предметом та правовою природою механізми судового контролю, передбачені статтями 287 та 382 КАС України; не надав належної оцінки процесуальному статусу Державної казначейської служби України, як відповідача у справі, та її безпосередній ролі у визначеному самим судовим рішенням механізмі його виконання; не дослідив окремої ролі Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів за КПКВК 0501150; а також не надав належної правової оцінки факту багаторічного невиконання остаточного судового рішення та відсутності будь-якої визначеної перспективи його фактичного виконання.

Апелянт стверджує, що він не заперечує того, що органи Державної казначейської служби України не належать до органів примусового виконання рішень у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», а виконання судових рішень про стягнення коштів державного бюджету здійснюється ними у спеціальному порядку, встановленому законом. Водночас, зазначена обставина сама по собі не виключає застосування судового контролю, передбаченого статтею 382 КАС України, оскільки статті 287 та 382 КАС України встановлюють різні за предметом, підставами та суб`єктним складом форми судового контролю. Застосування статті 382 КАС України законодавець пов`язує не з наявністю у відповідного суб`єкта статусу органу примусового виконання рішень, а з іншими юридичними обставинами: наявністю судового рішення, ухваленого не на користь суб`єкта владних повноважень, та необхідністю здійснення судового контролю за його виконанням шляхом подання відповідним суб`єктом звіту. Саме таке розмежування механізмів судового контролю підтверджено Конституційним Судом України у Рішенні від 10 березня 2026 року №2-р/2026. Правовий статус Державної казначейської служби України як органу, що не належить до системи органів примусового виконання рішень, може мати значення при вирішенні питання про застосування механізму, передбаченого статтею 287 КАС України, однак сам по собі не є передбаченою законом підставою для висновку про неможливість застосування статті 382 КАС України. За наведених обставин, посилання суду першої інстанції на відсутність у Державної казначейської служби України статусу органу примусового виконання рішень не вирішувало того правового питання, яке було поставлено перед судом у заяві про встановлення судового контролю.

Також, апелянт посилається на те, що Державна казначейська служба України брала участь у справі як відповідач, а рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року визначено конкретний механізм виконання присудженого стягнення — за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 595 411,07 грн. з бюджетної програми КПКВК 0501150. Таким чином, участь ДКСУ у виконанні рішення не виникла виключно внаслідок подальшого пред`явлення виконавчого листа до виконання. Її функціональна роль у механізмі фактичного поновлення порушеного права була безпосередньо визначена самим судовим рішенням. Заявник просив зобов`язати ДКСУ подати суду звіт про виконання рішення, тобто повідомити суд про фактичний стан його виконання, вжиті протягом тривалого періоду заходи, застосування бюджетних програм КПКВК 0501150 та КПКВК 3504040, стан відповідної черги, заходи, вжиті відповідно до пункту 49 Порядку №845, звернення до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України та інших органів, а також про подальші заходи, спрямовані на фактичне виконання рішення.

Посилається апелянт і на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки ролі Державної судової адміністрації України у забезпеченні виконання судового рішення. Роль ДСА України у механізмі виконання рішення визначена безпосередньо самим судовим рішенням і не зводиться до технічного здійснення Казначейством операції з безспірного списання коштів. За таких обставин, питання про те, які саме заходи вживалися Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, для забезпечення належного фінансування відповідної бюджетної програми протягом багаторічного періоду невиконання рішення, мало істотне значення для вирішення заяви про встановлення судового контролю.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що суд першої інстанції не надав правової оцінки багаторічному терміну невиконання остаточного судового рішення. Оригінал виконавчого листа у справі №420/11720/21 разом із необхідними документами був зареєстрований Державною казначейською службою України 22 грудня 2021 року за вх. №Ж-11-6641. На момент постановлення оскаржуваної ухвали з дня прийняття виконавчого документа Казначейством минуло понад чотири роки і вісім місяців. Протягом усього цього часу присуджені судом 595 411,07 грн. стягувачу не виплачені, а остаточне судове рішення залишається фактично невиконаним. При цьому, заявник не просив застосувати до Державної судової адміністрації України чи Державної казначейської служби України будь-які заходи юридичної відповідальності та не порушував питання про накладення штрафу. Заявлена вимога полягала виключно у застосуванні початкової форми судового контролю, передбаченої частиною першою статті 382 КАС України, — зобов`язанні відповідних суб`єктів владних повноважень подати суду звіти про виконання остаточного судового рішення.

Крім цього, апелянт зазначає, що Державна судова адміністрація України у відзиві фактично підтвердила залежність виконання рішення від обсягів бюджетного фінансування, зазначивши, що виплата заборгованості вже залежить не від дій ДСА України, а від фінансування відповідними органами. Водночас, до відзиву не було додано бюджетних запитів, пропозицій щодо збільшення фінансування КПКВК 0501150, листування з Міністерством фінансів України чи інших документів, які дозволяли б суду встановити, які конкретні заходи ДСА України вживала у межах своїх повноважень для забезпечення достатнього фінансування виконання судових рішень. Саме отримання таких відомостей та документів і становило одну з цілей заявленого апелянтом судового контролю.

Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області подало письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції – без змін. Головне управління, передусім, звертає увагу на те, що Казначейство не є відповідачем/боржником у справі №420/11720/20, оскільки вказаний позов пред`явлено до Державної судової адміністрації України про стягнення з останньої недоотриманої суддівської винагороди. У виконавчому листі Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2021р. у справі №420/11720/21 боржником вказано Державу Україна в особі Державної судової адміністрації України. Отже, Казначейство в розумінні статті 382 КАС України, не є суб`єктом владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення у справі №420/11720/21, тому воно не є суб`єктом владних повноважень, до якого позивач може пред`явити вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення за правилами статті 382 КАС України. Казначейством вчинено всі передбачені законодавством дії, необхідні для забезпечення виконання судового рішення, з урахуванням визначеного законодавством порядку та черговості погашення заборгованості за рішенням суду. При цьому, сам факт перебування виконавчого листа на виконанні в Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504040 жодним чином не звільняє боржника – Державну судову адміністрацію України від обов`язку виконати судове рішення та не свідчить про невиконання Казначейством покладених на нього законом повноважень.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Відповідно до ст.14 КАС України постанови і ухвали суду в адміністративній справі, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

Конституційний Суд України наголошував, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Таке право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

У Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України зауважив, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

Отже, невід`ємним елементом обов`язковості судових рішень є їх виконуваність (executability), що передбачає своєчасне та належне виконання ухваленого на користь особи судового рішення як фундаментальну складову права кожного на справедливий суд, адже лише виконаний судовий акт реалізує право на справедливість.

Відповідно до статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382 - 382-3 і 383 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Визначений вказаною нормою інститут судового контролю має на меті забезпечення належного та повного виконання судового рішення, що набрало законної сили, а підставою для застосування норм зазначеного інституту є підтверджений факт невиконання цього рішення (або його виконання не в повному обсязі).

У Рішенні від 01 березня 2023 року №2-р (II)/2023 Конституційний Суд України наголошував, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.

Ураховуючи наведене, інститут судового контролю є ключовою гарантією реальності судового захисту та юридичним механізмом діяльності суду, який покликаний забезпечити виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист та який реалізовується за допомогою комплексу нормативно визначених правових засобів і процедур у межах окремих форм судочинства.

Судовий контроль передбачає активну роль суду у забезпеченні остаточного виконання судового рішення. Відмова від активного застосування процесуальних інструментів судового контролю фактично нівелює право заявника на виконання судового рішення, що суперечить практиці ЄСПЛ щодо недопустимості «ілюзорності» правосуддя та позитивного обов`язку держави забезпечити виконання остаточного рішення.

Тлумачення положень частини першої статті 382 КАС України із застосуванням лексичного способу її інтерпретації свідчить, що наведена норма закріплює два правила, за якими здійснюється судовий контроль в адміністративних справах:

- абзац перший визначає, що суд першої інстанції може (тобто закріплює диспозитивне право) зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, пов`язуючи таку можливість з поданням письмової заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або з власною ініціативою суду;

- абзац другий визначає певний перелік справ, в яких суд за письмовою заявою стягувача зобов`язує у формі імперативу суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.

Тож законодавець установлює імператив для суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення лише у категорії адміністративних справ щодо пенсій та інших соціальних виплат (послуг, доплат, допомоги). Водночас, в інших справах на суд не покладається такого імперативного обов`язку, а передбачається диспозитивне право суду на встановлення судового контролю через вживання конструкції «може зобов`язати».

Натомість, визначене абзацом першим частини першої статті 382 КАС України диспозитивне право суду щодо встановлення судового контролю використовується залежно від наявності об`єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами. При цьому встановлення судового контролю за цією нормою здійснюється з урахуванням стадійності порядку судового контролю.

Предметом розгляду стадії судового контролю щодо розгляду заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є виключно наявність об`єктивних обставин, які ставлять під сумнів належне виконання рішення.

Іншими словами, метою цієї стадії є лише встановлення доцільності самого контролю, що прямо слідує зі змісту положень частини другої статті 382-1 КАС України, згідно з якою за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення та зобов`язання подати звіт. Для задоволення такої заяви суду не потрібно на цій стадії надавати остаточну оцінку діям суб`єкта владних повноважень щодо виконання судового рішення, слід лише встановити ознаки його невиконання або неповного виконання.

Як вже зазначалося колегією суддів, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року по справі №420/11720/21 стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 595 411,07 грн. з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», з обов`язковим утриманням податків та зборів.

Сторонами у справі не заперечується, що судове рішення у справі №420/11720/21 перебуває на виконанні в органах Державної казначейської служби України з 2021 року та наразі залишається не виконаним.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку ст.382 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що виконання рішення суду у справі №420/11720/21 врегульовано приписами Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, покладено на органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та відбуватиметься шляхом безспірного списання коштів з рахунків відповідача, тобто у спосіб та порядок, що перебувають поза межами контролю відповідача - суб`єкта владних повноважень та від його дій або бездіяльності не залежать. З посиланням на ст.6 Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначив, що органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, не є органами примусового виконання рішень, тому контроль за виконанням рішення суду, яке покладено на органи ДКСУ, у такому випадку не регулюється приписами ст.ст. 287, 382 КАС України.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки правовий статус Державної казначейської служби України як органу, що не належить до системи органів примусового виконання рішень, може мати значення при вирішенні питання про застосування механізму, передбаченого статтею 287 КАС України, однак сам по собі не є передбаченою законом підставою для висновку про неможливість застосування статті 382 КАС України.

При здійсненні висновку про неможливість застосування статті 382 КАС України судом першої інстанції не враховано процесуального статусу Державної казначейської служби України у справі №420/11720/21.

Державна казначейська служба України не є стороннім щодо цієї справи органом, до якого виконавчий документ був направлений лише після завершення судового розгляду.

Колегія суддів наголошує, що ДКСУ брала участь у справі як відповідач, а рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року визначено конкретний механізм виконання присудженого стягнення — за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 595 411,07 грн. з бюджетної програми КПКВК 0501150.

Таким чином, участь ДКСУ у виконанні рішення не виникла виключно внаслідок подальшого пред`явлення виконавчого листа до виконання. Її функціональна роль у механізмі фактичного поновлення порушеного права була безпосередньо визначена самим судовим рішенням.

Як вбачається з матеріалів справи, оригінал виконавчого листа разом із необхідними документами був прийнятий Державною казначейською службою України та зареєстрований 22 грудня 2021 року за вх. №Ж-11-6641. З вказаної дати виконавчий документ перебуває на виконанні у Казначействі, однак наразі судове рішення фактично не виконане, що сторонами у справі не заперечується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року по справі №990/282/24 зазначила, що для задоволення заяви про встановлення судового контролю та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, судовий контроль за виконання якого здійснюється за правилами абзацу першого частини першої статті 382 КАС України, достатнім є лише сам факт невиконання (неповного виконання) судового рішення (незалежно від причин такого невиконання).

Натомість, оцінка питання виконання судового рішення (причин невиконання чи повноти виконання), складності процедури його реалізації, а також перевірка обставин, які ускладнюють (унеможливлюють) його виконання, є виключним предметом дослідження на стадії розгляду вже поданого суб`єктом владних повноважень звіту про виконання судового рішення.

При вирішенні спірного питання колегія суддів, також, враховує, що у заяві про встановлення судового контролю Журавльов О.Г. не заявляв вимог щодо покладення на Казначейство нових обов`язків, не передбачених судовим рішенням чи законом, а також не ставив питання про втручання суду у встановлену черговість виконання.

Заявник просив зобов`язати ДКСУ подати суду звіт про виконання рішення, тобто повідомити суд про фактичний стан його виконання, вжиті протягом тривалого періоду заходи, застосування бюджетних програм КПКВК 0501150 та КПКВК 3504040, стан відповідної черги, заходи, вжиті відповідно до пункту 49 Порядку №845, звернення до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України та інших органів, а також про подальші заходи, спрямовані на фактичне виконання рішення.

А відтак, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта, що встановлення такого контролю саме по собі не змінює визначеного законом механізму виконання, не втручається у бюджетний процес, не змінює черговості задоволення вимог інших стягувачів та не підміняє діяльність Казначейства. Подання відповідної заяви спрямовано, передусім, на отримання судом інформації, необхідної для оцінки фактичного стану виконання остаточного судового рішення та причин його тривалого невиконання.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не містить окремої правової оцінки тієї обставини, що Державна казначейська служба України є відповідачем у справі №420/11720/21, а її участь у механізмі виконання прямо передбачена резолютивною частиною рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року.

Що ж до ролі Державної судової адміністрації України у забезпеченні виконання судового рішення, то з посиланням на спеціальний порядок виконання судових рішень органами Казначейства, суд першої інстанції залишив поза увагою, що присуджена ОСОБА_1 сума за рішенням суду по справі №420/11720/21 підлягає стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Необхідність отримання в ДСА України відомостей про заходи, вжиті після набрання рішенням законної сили для забезпечення його фактичного виконання; заходи, вжиті у зв`язку з недостатністю відповідного фінансування; бюджетні запити, пропозиції та інші документи, спрямовані на забезпечення достатнього фінансування цієї бюджетної програми; а також конкретні заходи, що вживаються або плануються для забезпечення виконання рішення у справі №420/11720/21, безпосередньо пов`язано позивачем з установленою причиною тривалого невиконання судового рішення — недостатністю бюджетного фінансування.

Казначейство саме недостатністю відповідних асигнувань пояснювало неможливість виконання судових рішень за КПКВК 0501150 у повному обсязі.

За таких обставин, на думку колегії суддів, питання про те, які саме заходи вживалися Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, для забезпечення належного фінансування відповідної бюджетної програми протягом багаторічного періоду невиконання рішення, мало істотне значення для вирішення заяви про встановлення судового контролю.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини та не врахував їх при вирішенні питання про наявність/відсутність підстав для встановлення судового контролю у даній справі.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції мав окремо оцінити роль, повноваження та фактично вжиті заходи кожного з двох відповідачів, оскільки їх функції у механізмі виконання рішення є різними, але взаємопов`язаними.

Колегія суддів звертає увагу, що недостатність бюджетних асигнувань, необхідність дотримання встановленої законом черговості, значний обсяг заборгованості за іншими виконавчими документами та особливості казначейського механізму виконання можуть об`єктивно впливати на строки фактичної виплати коштів.

Однак, з огляду на правову позицію Великої Падати Верховного Суду, наведену у постанові від 02 липня 2026 року по справі №990/282/24, ці обставини мають бути предметом пояснення та оцінки в межах судового контролю, зокрема у звіті про виконання рішення, а не автоматичною підставою для відмови у встановленні такого контролю.

Це узгоджується і зі змістом статті 382-2 КАС України, відповідно до якої у разі невиконання судового рішення звіт має містити, серед іншого, орієнтовні строки його виконання та їх обґрунтування, відомості про обставини, які ускладнюють виконання, а також про заходи, які вжито та вживаються для їх усунення.

Європейський суд з прав людини послідовно виходить із того, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла остаточному та обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним на шкоду одній зі сторін, а виконання рішення має розглядатися як складова судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 грудня 2004 року у справі «Деркач та Палек проти України»).

Право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

Підсумовуючи наведене у сукупності колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року по справі №420/11720/21.

КАС України не містить жодних обмежень щодо повноти компетенції суду апеляційної інстанції під час перегляду ухвал суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до пункту 29 частини першої статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.

За частиною п`ятою статті 382-1 КАС України ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги визначені статтею 315 КАС України, яка не містить положень щодо права суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду, яка не перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Водночас, положення статті 320 КАС України визначають підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення за своєю правовою природою належить до судових рішень, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки вона приймається на стадії виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, і не зупиняє рух справи.

А відтак, у суду апеляційної інстанції немає правових підстав для направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на підставі статті 320 КАС України.

Натомість, відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Тож у разі скасування ухвали про відмову в установленні судового контролю апеляційний суд наділений повноваженнями самостійно вирішити питання по суті.

Отже, переглядаючи таку ухвалу, суд апеляційної інстанції уповноважений оцінювати правильність застосування норм процесуального права в повному обсязі в межах повноважень, визначених статтями 315, 317 КАС України.

За статтею 381-1, частиною першою статті 382 КАС України судовий контроль здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

У цій справі Одеський окружний адміністративний суд діяв як суд першої інстанції, саме цей суд мав повноваження встановити судовий контроль за виконанням судового рішення по справі №420/11720/21. Водночас колегія суддів суду апеляційної інстанції має повноваження виправити помилкову відмову у його встановленні.

Враховуючи наведене, колегія суддів, встановивши неправильне застосування судом першої інстанції норм статей 382 – 382-3 КАС України, має право виправити зазначену помилку: скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення (з урахуванням заявлених у заяві вимог) - про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.5 ст.382-1 КАС України ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 328, 382, 382-1 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2026 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року по справі №420/11720/21 задовольнити.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України у строк один місяць з дня отримання копії вказаної постанови подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення від 13 вересня 2021 року у справі №420/11720/21, в якому зазначити відомості про заходи, вжиті з моменту набрання рішенням законної сили для забезпечення його фактичного виконання, в тому числі про заходи, що вживалися Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, для забезпечення належного фінансування бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» протягом багаторічного періоду невиконання судового рішення у справі №420/11720/21.

Зобов`язати Державну казначейську службу України у строк один місяць з дня отримання копії вказаної постанови подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення від 13 вересня 2021 року у справі №420/11720/21, в якому зазначити відомості про заходи, вжиті з метою виконання судового рішення, фактичний стан та стадію його виконання, актуальну черговість виконання виконавчого документа.

Роз`яснити Державній судовій адміністрації України та Державній казначейській службі України, що відповідно до ч.10 ст.382-3 КАС України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлений 05 жовтня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук