Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №420/21871/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/21871/25

Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:

м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

26.09.2025 року;

Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Єщенка О.В.,

суддів – Бітова А.І.,

– Градовського Ю.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі періодів роботи на посадах лікаря-анестезіолога у Комунальному некомерційному підприємстві «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської міської ради, у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня №10» Одеської міської ради та у ТОВ «Есперанто Мед» з 01.01.2004 по 31.07.2024 роки;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу в подвійному розмірі:

з дати призначення пенсії з 16.06.2022 року – періоди роботи на посадах лікаря-анестезіолога у Комунальному некомерційному підприємстві «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» Одеської міської ради, у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня № 10» Одеської міської ради та у ТОВ «Есперанто Мед» – з 01.01.2004 року по 31.05.2022 роки;

з дати перерахунку пенсії з 01.08.2024 року – періоди роботи у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня № 10» Одеської міської ради та у ТОВ «Есперанто Мед» на посаді лікаря-анестезіолога – з 01.06.2022 року по 31.07.2024 роки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до його страхового стажу в подвійному розмірі періодів роботи на посадах анестезіологічної служби після 01.01.2004 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.06.2025 року в частині зарахування до його страхового стажу в подвійному розмірі всіх періодів роботи позивача на посадах анестезіологічної служби після 01.01.2004 року та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.

Вирішуючи спір по суті та частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що із заяви позивача не вбачається, що позивач просив перерахувати стаж його служби в подвійному розмірі саме з 16.06.2022 року, а також з 01.08.2024 року, а тому суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 12.06.2025 року в частині зарахування до його страхового стажу в подвійному розмірі всіх періодів роботи позивача на посадах анестезіологічної служби після 01.01.2004 року та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, а в іншій частині позовних вимог зобов`язального характеру відмовити.

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити в частині часткового задоволення адміністративного позову та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що оскаржуване рішення має загальний та неконкретизований характер, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а його виконання призведе до порушення відповідачем норм пенсійного законодавства щодо встановленого порядку перерахунку пенсій. Апелянт вказує, що на дату подання заяви від 12.06.2025 року позивачу ще не було відомо порядок розрахунку його пенсії та обчислення його страхового стажу. Крім того, апелянт вказує, що у зобов`язальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції з невідомих підстав зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яке не є учасником справи, повторно розглянути заяву, що також не буде сприяти відновленню порушеного права позивача в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у визначений апеляційним судом строк не надійшов.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 з 16.06.2022 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області, що підтверджується матеріалами пенсійної справи.

Починаючи з 16.06.2022 року позивач отримував пенсію, яка обчислена відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» при страховому стажі 56 років 4 місяців 23 дні., розмір якої становив 12 944,34 грн., з них: доплата за понаднормований стаж (ст.28 ч.1 абз.2) (за 21 рік) 406,14 грн.

На підставі заяви від 14.08.2024 року ОСОБА_1 здійснено перерахунок з доданням трудового стажу та з 01.08.2024 розмір пенсії становить 14160,43 грн. в тому числі: доплата за понаднормовий стаж (ст.28 ч.1 абз.2) (за 23 рік) 444,82 грн., надбавка за індексацію з 01.03.2023 – 100 грн., надбавка за індексацію з 01.03.2024 – 100 грн.

12.06.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зарахувати йому періоди роботи на посадах анестезіологічної служби з 01.01.2004 року у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Разом з тим, листом від 27.06.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило позивачу, що період його роботи з 16.10.1989 року по 01.08.1990 року та з 02.08.1990 року по 31.12.2003 року було зараховано до страхового стажу у подвійному розмірі. Водночас, відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи у лікарні після 01.01.2004 року у подвійному розмірі відсутні.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою пенсійного органу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду за захистом власних прав та інтересів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII), згідно до якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, закладах (відділеннях) з лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення», вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України «Про пенсійне забезпечення» був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22.12.2021 у справі №688/2916/17, від 27.02.2020 у справі №462/1713/17.

Абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.

Крім того, редакція статті 60 Закону № 1788-XII є чинною на теперішній час. Стаття 24 Закону № 1058-IV не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє дію її приписів.

З аналізу вищезазначеного, суд дійшов висновку, що передбачене статтею 60 Закону № 1788-XII право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов`язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною судом касаційної інстанції у постановах від 11.12.2018 у справі № 310/385/17 (2-а/310/47/17), від 23.01.2019 у справі № 485/103/17, від 04.12.2019 у справі № 689/872/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Тому застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.

За таких обставин, висновки відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.2004 року безпідставними та такими, що ґрунтуються на не правильному тлумаченні норм чинного законодавства.

Разом із тим, як із заяви позивача 12.06.2025 року не вбачається, що позивач просив перерахувати стаж його служби в подвійному розмірі саме з 16.06.2022 року, а також з 01.08.2024 року, а також зарахувати до страхового стажу конкретні періоди його роботи. Фактично, позивач просив пенсійний орган виключно зарахувати до його страхового стажу в подвійному розмірі всі періоди роботи на посадах анестезіологічної служби після 01.01.2004 року

Твердження апелянта, що на дату подання заяви від 12.06.2025 року позивачу ще не було відомо порядок розрахунку його пенсії та обчислення його страхового стажу зазначених вище обставин не змінюють. Більш того, в заяві позивачем було вказано, що під час звернення на «гарячу лінію» у травні 2025 року йому повідомили, що після 01.01.2004 року періоди роботи на посадах анестезіологічної служби не обчислено у подвійному розмірі.

Відповідь на вказану заяву, викладена у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області була обґрунтована виключно відсутністю підстав для зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі періодів роботи після 01.01.2004 року. Із вказаної відповіді також не вбачається, що відповідачем здійснювався аналіз страхового стажу позивача після 01.01.2004 року, можливості його зарахування у подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону №1788-XII або періодів такого зарахування.

Положеннями ст. 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX) визначено, що дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Частиною 3 статті 6 Закону №2073-IX визначено, що здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: дискреційне повноваження передбачено законом; дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.

Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у оскільки заяві позивача від 12.06.2025 року було зазначено прохання зарахувати до його страхового стажу в подвійному розмірі всі періоди роботи на посадах анестезіологічної служби після 01.01.2004 року без конкретизації таких періодів, апеляційний суд вважає, що саме зобов`язання повторно розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача, який забезпечить належний рівень реалізації відповідачем своїх дискреційних повноважень.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що в абзаці третьому резолютивної частини оскаржуваного рішення судом першої інстанції було допущено описку, а саме помилково зазначено найменування відповідача – «Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області». При цьому, станом на момент апеляційного перегляду вказана помилка судом першої інстанції не виправлена.

Згідно положень ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а резолютивна частина рішення суду першої інстанції зміні у відповідній частині.

Відповідно до статті 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Так, як встановлено судом, за подання апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1453,44 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року – змінити, зазначивши в абзаці третьому резолютивної частини рішення вірне найменування відповідача – «Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області» замість помилкового «Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області».

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1453,44 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий суддя: О.В. Єщенко

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: Ю.М. Градовський