Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №420/22017/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/22017/25

Головуючий І інстанції: Єфіменко К.С.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 14.11.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_3 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) та НОМЕР_4 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

05.07.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні і не виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008р.;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008р. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44);

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не врахування вимог абз.4, 5, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078) при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 31.12.2022р.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 31.12.2022р., із врахуванням абзаців 4, 5, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44);

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абз.4, 5, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078) при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024р. по 12.03.2025р.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024р. по 12.03.2025р. із врахуванням абз.4, 5, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016р. по день фактичної виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2024р. по день фактичної виплати.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у період проходження позивачем військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачами здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 01.01.2016р. по 12.03.2025р. йому не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін, є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Разом із тим, на думку позивача, за вказаний період виплата щомісячної індексації грошового забезпечення підлягала у фіксованому розмірі, що передбачено абз.3, 4 та 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078).

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року (ухваленим в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні і не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008р. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008р. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не врахування вимог абз.4, 5, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078) при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022р. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. щомісячно за період з 01.03.2018р. по 31.12.2022р., із врахуванням абз.4, 5, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абз.4, 5, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078) при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024р. по 12.03.2025р. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. щомісячно за період з 01.01.2024р. по 12.03.2025р. з врахуванням абз.4,5,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, відповідачі подали апеляційні скарги.

У поданій апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 посилається на те, що рішення суду 1-ї інстанції в частині задоволення позовних вимог постановлено із порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання та неповного з`ясування судом обставин даної справи, у зв`язку із чим просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2025р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Військова частина НОМЕР_2 у поданій нею апеляційній скарзі також зазначила, що рішення суду 1-ї інстанції в частині задоволених позовних вимог постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду від 14.11.2025р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_2 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

26.12.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг сторін, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу в Держприкордонслужбі.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 у період з 24.09.2016р. по 05.07.2023р. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №208-ОС від 05.07.2023р. ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 05.07.2023р. у зв`язку із вибуттям для подальшого проходження служби до НОМЕР_5 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ).

Відповідно до наказу командира НОМЕР_5 загону морської охорони №149-ОС від 12.03.2025р. позивач був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.

Позивач звернувся до відповідачів з вимогами:

- нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016р. по 28.02.2018р. з урахуванням для обчислення коефіцієнтів індексації, що відповідають місяцю підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008р.;

- здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 31.12.2022р. та з 01.01.2024р. по 12.03.2025р., із врахуванням абз.4,5,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу та здійснити виплату такої індексації з урахуванням виплаченої раніше суми.

Однак, листом Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2025р. №10/С-19/26 позивачу відмовлено в задоволенні заявлених вимог.

При цьому, відповіді від Військової частини НОМЕР_2 у визначений законом термін позивачем не отримано.

З урахуванням наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи позивач вважає, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та із одночасною компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.

Вищезазначену бездіяльність відповідачів стосовно не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, позивач вважає протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості і доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, частково не погоджується з наведеними висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх частково необгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.

У відповідності до ст.1 цього Закону, «соціальним захистом військовослужбовців» вважається діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається в залежності від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня, а також вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. №1282-XII.

У розумінні ст.1 вказаного Закону, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або ж повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Стаття 2 Закону №1282-XII визначає те, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

При цьому, для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у ч.1 цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст.6 Закону №1282-XII, у разі виникнення обставин, передбачених ст.4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних та демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, передбачені «Порядком проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078).

У відповідності до п.1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому було офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103% (застосовується з 01.01.2016р.).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Як визначено п.2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з положеннями п.4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних та демографічних груп населення.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову і визначаючись з належним способом захисту у спірних відносинах, вважав за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію його грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. із встановленням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) січень 2008р., з урахуванням раніше виплачених сум. При цьому, суд задовольнив позовних вимог про здійснення відповідачами перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 31.12.2022р. та з 01.01.2024р. по 12.03.2025р. із врахуванням абз.4,6 п.5 Порядку №1078.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційних скарг учасників справи, виходячи із меж апеляційного перегляду, а також надавши оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права, доходить наступних висновків.

Відповідно до абз.2 п.1.9 розділу І «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністра оборони України 11.06.2008р. №260, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.

Так, механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Своєю чергою, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (п.44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021р. у справі №380/1513/20).

При цьому, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні та обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18, від 07.08.2019р. у справі №825/694/17, від 20.11.2019р. у справі №620/1892/19).

Реалізація особою права, що пов`язане із отриманням бюджетних коштів та яке базується на спеціальних, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі №206/4411/16-а).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, яка застосовувалася до 01.12.2015р., містив поняття «базовий місяць».

Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати).

Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або ж за рахунок будь-якої її постійної складової.

Так, абз.1 п.5 Порядку №1078 у редакції, яка застосовувалася до 01.12.2015р., передбачав, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1% або 100%. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Абзац 3 п.10-1 Порядку №1078 у тій же редакції передбачав, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.

Зрештою, п.10-2 Порядку №1078 у зазначеній редакції передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Тож до 01.12.2015р. новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.

На ці особливості попереднього правового регулювання Верховний Суд уже звертав увагу у постанові від 19.05.2022р. у справі №200/3859/21.

09.12.2015р. Кабінет Міністрів України видав Постанову №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

Згідно з Пояснювальною запискою до проекту Постанови №1013, мета цього акту полягала у внесенні змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

Пунктом 2 Постанови №1013 були внесені зміни до Порядку №1078.

Відповідно до зазначеної Пояснювальної записки, ці зміни передбачали:

- «здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Отже, змінюється механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати, при цьому вилучається застосування терміну «базовий місяць»;

- «зменшення розміру індексації заробітної плати у разі підвищення тарифних ставок (окладів), якщо розмір їх підвищення не перевищує величину індексації (чинний механізм передбачає зменшення індексації не тільки при підвищенні тарифних ставок (окладів), а і у разі збільшення доплат та надбавок, що призводить до нарахування різних сум індексації для працівників, які займають однакові посади)».

Крім цього, за змістом п.п.1,3 Постанови №1013, було встановлено, що:

- підвищуються посадові оклади з 01.12.2015р. працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери;

- підвищуються з 01.12.2015р. на 10% посадові оклади працівників, розміри яких затверджено відповідними постановами Уряду;

- у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов`язаних із індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25% посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено відповідними розпорядженнями й постановами Уряду;

- міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015р.;

- для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016р. у відповідності до Порядку №1078.

За змістом п.6 Постанови №1013 цей акт застосовується з 01.12.2015р.

Отже, Постановою №1013 з 01.12.2015р. були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. Пунктом 3 цієї постанови вирішено підвищити розміри посадових окладів, тарифних ставок, заробітної плати, а також переглянути постійні додаткові виплати, щоб розмір підвищення у грудні 2015р. перевищив суму індексації у грудні 2015р. За рахунок цього мала б обнулитися індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників. У такому випадку для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016р. відповідно до Порядку №1078, який уже діяв зі змінами, внесеними Постановою №1013.

У цьому контексті системний та цільовий способи тлумачення норм Постанови №1013 дають судовій колегії підстави дійти висновку про те, що січень 2016р. визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації саме заробітної плати працівникам, яким були підвищені оклади з 01.12.2015р.

Водночас, норми Постанови №1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже січень 2016р. не став для них «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)», з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку №1078 (зі змінами, внесеними Постановою №1013).

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.03.2023р. у справі №620/7687/21, від 22.03.2023р. у справі №380/1730/22, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Аналогічні положення містяться і в ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Разом із цим, до числа основних змін, які внесені Постановою №1013 до Порядку №1078 та пов`язані з індексацією грошового забезпечення військовослужбовців, слід віднести нову редакцію п.п.5,10-2 Порядку, окремими положеннями яких установлено таке:

- у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються згідно з законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1% або 100%;

- обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення;

- для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Порівняльний аналіз викладених положень п.п.5,10-1 та 10-2 Порядку №1078 свідчить, що внаслідок змін, запроваджених Постановою №1013, з 01.12.2015р. діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Внаслідок цих змін Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, що застосовується з 01.12.2015р., не містить поняття «базовий місяць» та передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.

Для проведення індексації з 01.12.2015р. замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.

Так, місяцем підвищення доходу вважається місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються у відповідності до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таке визначення цього поняття висновується із системного тлумачення п.5 Порядку №1078 у редакції, яка була запроваджена з 01.12.2015р.

Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 01.12.2015р.зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.

У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Водночас, вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1% або 100%, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.

Отже, з урахуванням наведених вище нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 01.12.2015р. не прив`язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.

Із 01.12.2015р. початковою точкою для визначення «місяця підвищення доходу» позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Системний спосіб тлумачення приписів Постанови №1013, у взаємозв`язку із запровадженими нею змінами до п.п.5 та 10-2 Порядку №1078, дають суду апеляційної інстанції підстави дійти висновку, що відповідачу для проведення індексації грошового забезпечення позивача належало переглянути «базовий місяць», визначений за старими правилами, змінивши його на «місяць підвищення доходу», тобто на місяць останнього підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, яку він займав.

На тлі цього судова колегія наголошує, що дотепер посадові оклади військовослужбовців визначалися постановами Кабінету Міністрів України.

У період спірних правовідносин (2018р.) таких постанов було дві.

На час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007р. №1294.

Вказана постанова була чинною з 01.01.2008р. до 01.03.2018р.

Від січня 2008р. оклад за посадою позивача не змінювався. Він змінився лише в березні 2018р. на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. за №704, якою і встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.

З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та з огляду на правила п.п.5,10-2 Порядку №1078, суд дійшов висновку, що січень 2008р. є місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід було здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації її грошового забезпечення у період по 28.02.2018р. включно.

Наведені правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21 та від 20.04.2022р. у справі №420/3593/20 стосовно тлумачення у подібних правовідносинах норм Порядку №1078 при розв`язанні питання про місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.

Вирішуючи обґрунтованість доводів відповідачів, наведених в апеляційних скаргах, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, зокрема, що викладені у постанові від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21 стосовно наявності підстав виплати та розміру фіксованої індексації грошового забезпечення.

У цій справі, суд касаційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та направив справу до суду першої інстанції на новий розгляд, визначивши коло питань, які не були досліджені судами попередніх інстанцій під час вирішення спору.

При цьому, Верховний Суд керувався такими мотивами.

З 01.12.2015р. в абз.3-6 п.5 Порядку №1078 і йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 п.5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015р. до 01.04.2021р., передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абз.3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абз.4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абз.6 п.5 Порядку №1078 додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103%.

Системний аналіз п.1, абз.4,6 п.5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

До того ж, враховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій відносно оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абз.3,4,6 п.5 Порядку №1078, суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

Провівши системне і цільове тлумачення абз.3,4 Порядку №1078, Верховний Суд у постанові від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21 дійшов висновку, що у березні 2018р. як місяці підвищення доходу позивача військовій частині належало вирішити питання, чи має остання право на отримання суми індексації-різниці.

Так, досліджуючи обставини наявності у позивача права на отримання індексації різниці з 01.03.2018р., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що правильне вирішення спірних правовідносин вимагає встановлення співвідношення розміру підвищення грошового доходу позивача в березні 2018р. (всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру) та суми індексації, що мала скластися в цьому місяці.

Відповідно до абз.4 п.5 Порядку №1078, позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018р. дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018р.

При цьому, згідно з п.4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У березні 2018р. прожитковий мінімум становив 1762 грн.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100%.

За приписами абз.5 п.4 Порядку №1078, даних Мінстатистики щодо індексів споживчих цін, сума індексації за березень 2018р. розраховується: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018р. слід помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1762,*253,30%/100), та становить 4463,15 грн.

Отже, у позовній заяві позивачем вірно визначено, що величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018р. складала 253,30%.

Для встановлення обставин підвищення розміру грошового забезпечення позивача в березні 2018р., колегією суддів досліджено довідку про доходи ОСОБА_1 (архівну відомість) за період з січня 2018р. по грудень 2018р.

Відповідно до вказаної довідки, позивачу у лютому 2018р. нараховано грошове забезпечення у розмірі - 5028,03 грн., а саме: оклад за військовим званням - 35 грн., посадовий оклад - 565 грн., надбавка за вислугу років - 180 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 780 грн., надбавка за особливі умови служби - 169,50 грн., премія - 3248,75 грн., щомісячна додаткова винагорода - 49,78 грн.

Також, у березні 2018р. позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі - 9684 грн., а саме: оклад за військовим званням - 600 грн., посадовий оклад - 2640 грн., надбавка за вислугу років - 1296 грн., премія - 5148 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що пп.1 п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Держприкордонслужби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010р. за №889, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення установлена щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Відповідно до п.2 Постанови №889, граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої п.1 цієї Постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Держприкордонслужби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

У подальшому, на виконання п.2 Постанови №889, наказом МВС України від 02.02.2016р. №73 було затверджено й «Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби».

За правилами пп.1 п.2 Інструкції №73, виплата винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям до 100% місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах; військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Держприкордонслужби.

Так, щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою №889, входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, що неодноразово встановлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.05.2019р. у справі №826/11679/17 та від 29.11.2019р. у справі №822/112/18.

При цьому, варто звернути увагу і на те, що п.6 Інструкції №73 передбачено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно із виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби; начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що, у даному випадку, грошова винагорода в розмірі 4729,34 грн., яка була включена позивачем та судом першої інстанції до складу грошового забезпечення за лютий 2018р. є додатковою грошовою винагородою нарахованою позивачу за січень 2018р., а тому не має враховуватись, як отримана грошова винагорода за лютий 2018р.

Натомість, грошова винагорода в розмірі 49,78 грн., яка включена позивачем та судом першої інстанції до грошового забезпечення за березень 2018р. є додатковою винагородою нарахованою позивачу за лютий 2018р.

Розмір же збільшення грошового доходу ОСОБА_2 в березні 2018р., відповідно, становить - 4655,97 грн. (9684 грн. - 5028,03 грн.).

Як уже зазначалося вище, з огляду на абз.4 п.5 Порядку №1078, позивач має право на отримання суми індексації-різниці виключно за умови, якщо розмір підвищення його доходу в березні 2018р. дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася в березні 2018р. Якщо вказана умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.

Отже, сформовані судовою колегією висновки (з огляду на чітку правову позицію Верховного Суду) та здійснені розрахунки підтверджують обґрунтованість доводів апелянта про відсутність будь-яких підстав для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби, оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018р. (4655,97 грн.) є більшим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018р. (4463,15 грн.).

Такий підхід чітко відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21, від 29.03.2023р. у справі №380/5493/21, від 06.04.2023р. у справі №420/11424/21, від 12.04.2023р. у справі №560/13302/21, від 20.04.2023р. у справі №320/8554/21, від 03.05.2023р. у справі №160/10790/22, від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22, від 27.07.2023р. у справі №160/12028/22, від 28.08.2023р. у справі №420/17338/22, а також від 26.09.2023р. у справі №200/4531/22.

Суд першої інстанції, у свою чергу, помилково частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , не врахувавши той факт, що щомісячна надбавка (тобто щомісячна додаткова грошова винагорода) виплачувалася позивачу в поточному місяці за попередній.

Оскільки означені обставини залишені судом першої інстанції поза увагою та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів вважає вимоги апеляційної скарги відповідачів в цій частині цілком обґрунтованими та правомірними.

У той же час, перевіряючи правильність застосування судом 1-ї інстанції норм процесуального права в частині вирішення питання щодо строків звернення до суду з даним позовом, судова колегія звертає увагу на те, що КАС України дійсно передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним ч.2 ст.122 цього Кодексу. Однак, у КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах щодо стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Разом із тим, правовідносини щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів щодо стягнення заробітної плати регулюються положеннями ст.233 КЗпП України.

Колегія суддів враховує, що Верховним Судом вже неодноразово висловлювалася позиція, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних із недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України (зокрема, у постановах від 29.02.2024р. у справі №240/3609/23, від 04.05.2023р. у справі №560/3294/22, від 19.01.2023р. у справі №460/17052/21).

Так, у постанові від 11.07.2024р. у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Наведений вище підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07.05.2002р. №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами стосовно проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Як встановлено у ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті.

Із заявою стосовно вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Отже, враховуючи вищевикладене строки звернення до суду у спірних правовідносинах щодо оплати праці осіб, які перебувають (перебували) на посадах публічної служби необхідно обраховувати відповідно до норм, передбачених ст.233 КЗпП України.

У той же час, слід звернути увагу на те, що строкове обмеження права працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати було введено 19.07.2022р. - з дати набрання чинності Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ (яким ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України було викладено у наведеній вище редакції). Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №460/17052/21, від 06.04.2023р. у справі №260/3564/22, від 25.04.2023р. у справі №380/15245/22, а також від 10.10.2024 у справі №200/5937/23, який підлягає врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.

Судова колегія враховує, що 06.04.2023р. Верховним Судом ухвалено рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22 (залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023р.), предметом спору якої також було недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні вказано на те, що до 19.07.2022р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або ж повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України стосовно незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов також висновку про поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Тобто, у рішенні від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд чітко виклав правову позицію щодо поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Враховуючи, що рішення суду 1-ї інстанції в частині відповідного періоду (за наслідками його апеляційного перегляду) підлягає скасуванню, то і твердження відповідачів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є безпідставними.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та лише суб`єктивній думці останнього.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, з огляду на здійснені судом розрахунки та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційних скарг, відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції в частині встановлення правових підстав для нарахування та виплати позивачу індексації-різниці та прийняти в цій частині нове - про відмову у задоволенні відповідних позовних вимог.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 і Військової частини НОМЕР_2 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року в частині визнання протиправними дій відповідачів щодо не врахування ними вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078) при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та зобов`язання вчинити відповідні дії - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 02.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко