Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №160/33926/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 вересня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/33926/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Коршуна А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 ( суддя Сліпець Н.Є.) в адміністративній справі №160/33926/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просила:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197, 1,0796, 1,15;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10846,37 грн на коефіцієнт збільшення на коефіцієнт збільшення у 1,197 з 01 березня 2023 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 ропі», на коефіцієнт збільшення 1,0796 з 01 березня 2024 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення 1,115 з 01 березня 2025 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та провести виплату ОСОБА_1 недоотриманих сум пенсії, починаючи з 27 травня 2025 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено.

Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Балюри А.С. про ухвалення додаткового рішення у справі № 160/33926/25 задоволено частково.

Ухвалено додаткове рішення.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що понесені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10816,00 грн є неспівмірними зі складністю даної справи.

Беручи до уваги предмет спору, складність справи, суд дійшов висновку, що на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу відмолено.

Скасовуючи додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року, яким стягнуто витрати на професійну правничу допомогу з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивачки в сумі 5000,00 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що станом на момент апеляційного перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, визначений пунктом 4.1 Додаткової угоди № 1 тридцятиденний строк з дня вирішення справи судом першої інстанції сплив, однак до суду не було надано документів на підтвердження оплати наданих адвокатом Балюрою А.С. послуг, що вказує на невиконання умов Додаткової угоди № 1 до договору № 6 про надання правничої допомоги від 08 серпня 2025 року та відсутність факту понесення позивачкою витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись із рішеннями суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року, та залишити в силі додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року, яким з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження, скаржниця стверджує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми частини шостої статті 134 та частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні заяв про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу без урахування висновків щодо їх правозастосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19, від 18 січня 2024 року у справі № 9901/459/21, від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24 (зокрема, про те, що зменшення витрат на правничу допомогу можливе лише за клопотанням іншої сторони); викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24, та Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, від 05 березня 2021 року у справі № 200/10801/19-а, від 07 серпня 2025 року у справі № 520/25012/24, від 29 квітня 2026 року у справі № 372/6826/24 (зокрема, щодо відшкодування витрати, які сторона сплатила або має сплатити).

Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції скасовано.

В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року залишено без змін.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року, якою скасовано додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції відмолено, скасовано.

Справу № 160/33926/25 в частині вирішення питань про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Переглядаючи у касаційному порядку додаткове рішення суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з того, що вирішальним у цьому випадку є не сам факт здійснення платежу, а належне підтвердження існування у сторони обов`язку зі сплати відповідної винагороди адвокату, а також дійсності, необхідності та обґрунтованості заявлених до відшкодування витрат. Такий обов`язок має випливати з умов договору та підтверджуватися належними і допустимими доказами, які дають змогу встановити обсяг наданих адвокатом послуг, їх вартість, зв`язок із розглядом конкретної справи та те, що такі витрати є реальними, а не умовними чи гіпотетичними. Отже, відсутність на момент розгляду справи документів, які підтверджують фактичне перерахування коштів адвокату, сама по собі не виключає можливості компенсації витрат на професійну правничу допомогу, якщо матеріалами справи підтверджується виникнення у сторони договірного обов`язку оплатити надані послуги у визначеному розмірі та на погоджених сторонами умовах.

Також, Верховним Судом наголошено, що під час нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати наведені у постанові висновки щодо правильного застосування частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, перевірити, чи підтверджують подані стороною докази виникнення у позивачки обов`язку зі сплати вартості професійної правничої допомоги відповідно до умов укладеного договору, після чого, у разі встановлення наявності правових підстав для компенсації таких витрат, надати оцінку їх співмірності відповідно до критеріїв, визначених частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, з`ясувати наявність або відсутність процесуальних підстав для їх зменшення та залежно від установлених обставин вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відповідно до вимог процесуального закону.

Колегія суддів, врахувавши висновки Верховного Суду, перевіривши доводи апеляційної скарги, додаткове рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України унормовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Слід врахувати, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів наголошує на тому, що суд, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, та вирішуючи її по суті, має детально визначити чи підтверджуються вони документально (реально понесені) чи заявлених розмір відповідає визначеним приписами КАС України критеріям та чи є такі витрати співмірними зі складністю справи та здійсненими стороною діями під час розгляду спору, а не автоматично стягувати увесь заявлений стороною до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених стороною на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла також у додатковій постанові від 15 червня 2022 року у справі №910/12876/19 та у додатковій постанові від 18 січня 2024 року у справі № 9901/459/21.

Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 18 травня 2022 року у справі №640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21 та інших.

Також, у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд сформував висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України та ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Так, Суд зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої зі сторін.

Відтак, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 28 жовтня 2021 року у справі №160/15983/20, від 27 квітня 2023 року у справі № 280/4115/20.

Ця ж позиція була викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі №902/347/18, від 22 листопада 2019 року у справі №910/906/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, де зазначено, що оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Дослідивши мотиви прийняття оскаржуваного додаткового рішення, колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.08.2025 між ОСОБА_1 (далі - клієнт) та адвокатом Балюрою Андрієм Станіславовичем (далі - адвокат) було укладено Договір №6 про надання правничої допомоги (далі - Договір).

Згідно пунктів 1.1. та 1.2. зазначеного Договору адвокат зобов`язується надавати допомогу Клієнтові з приводу представництва та захисту його прав та інтересів, які стосуються будь-яких відносин з Пенсійним фондом України та його територіальними органами. Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання представляти і захищати права та інтереси Клієнта з будь-яких питань у межах предмету зазначеного у п.1ю1цього договору в правоохоронних та всіх судових органах України, у виконавчих провадженнях, а також перед фізичними та юридичними особами незалежно від форм власності і підпорядкування у тому числі з правом звернення з адвокатськими запитами, подання складених адвокатом або підписаних від імені Клієнта заяв по суті, пояснень, заяв, скарг, клопотань, участі у судових засіданнях, слідчих діях та вчинення інших, передбачених чинним законодавством процесуальних дій.

Замовник зобов`язується оплатити адвокату гонорар у розмірі, обумовленому даним договором (пункт 1.3. Договору).

У пункті 2.2. Договору зазначено, що умови оплати, обсяг та умови надання послуг, порядок оплати окремих завдань, оговорюються у Додатковій угоді № 1, яка є невід`ємною частиною даного Договору.

08 серпня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Балюрою А.С. була укладена Додаткова угода №1 до Договору №6 про надання правничої допомоги від 08.08.2025.

Згідно пункту 3 Додаткової угоди № 1 вартість послуг розраховується у відповідності до п.2.1 Договору і дорівнює 1/2 розміру прожиткового мінімуму станом на місяць в якому відбувається розрахунок за надані послуги.

Відповідно п. 4.1 Додаткової угоди №1 оплата послуг зазначених у пунктах 1-9 таблиці здійснюється в наступному порядку – 100% вартості послуг (можливо частинами) у строк 30 днів з дня вирішення справи судом.

Правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правничої допомоги, який підписується Сторонами.

Згідно підписаного між ОСОБА_1 та адвокатом Балюрою А.С. Акту №1 приймання-передачі правничої допомоги у справі №160/33926/25 відповідно до умов Договору №6 про надання правничої допомоги від 08.08.2025 та Додаткової угоди №1 від 08.08.2025, адвокат надав, а Клієнт прийняв в повному обсязі наступну правничу допомогу:

1.Надання усної консультації - вартістю 832,00 грн;

2.Складання адвокатського запиту та його направлення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області - вартістю 1248,50 грн;

3.Вивчення документів наданих ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, аналіз практики Верховного Суду, звернення до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з заявою про добровільне проведення індексації пенсії – вартістю 2496,00 грн;

4. Складання та направлення до суду позовної заяви з додатками із доданими документами – вартістю 4992,00 грн;

5.Складання та направлення до суду заяви про надання доказів на підтвердження понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу – вартістю 1135,50 грн.

Загальна вартість наданих послуг становить: 10 816 гривень.

Адвокатом Балюрою А.С. виписано рахунок №16/02 від 16.02.2026 ОСОБА_1 на суму 10816,00 грн.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що заявник надав належні та допустимі докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції приймає до уваги ту обставину, що пунктом 1 частини 3 статті 134 КАС України надано право на компенсацію позивачу не тільки сплачених витрат на професійну правничу допомогу, але й витрат, які підлягають сплаті відповідною стороною.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача перед адвокатом зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19.

До клопотання про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення судових витрат представник позивача, окрім іншого, долучив докази направлення відповідачеві копії цієї заяви.

Разом із тим, письмових клопотань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу з обґрунтуванням неспівмірності такого розміру відповідач до суду не подавав.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції зауважує, що за відсутності належно обґрунтованого клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд не міг оцінювати відповідність їх розміру критеріям, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Вирішуючи заяву представника позивачки, суд першої інстанції, зазначив, що беручи до уваги предмет спору, складність справи, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному судовому рішенні, у зв`язку з чим підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 311,315, 316, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 в адміністративній справі №160/33926/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 29 вересня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 29 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Ю.В. Дурасова

суддя А.О. Коршун