Суд: Третій апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 04 жовтня 2026 р.
Справа: №280/10568/25
Суддя: Чередниченко В.Є.
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
05 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/10568/25
(суддя Татаринов Д.В., м. Запоріжжя)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі №280/10568/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 26 листопада 2025 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – відповідач-2) в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 30 червня 2025 року про відмову у призначені пенсії;
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 25 вересня 2025 року про відмову у призначені пенсії;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області: зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області - з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року; період навчання в середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року; періоди роботи: з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року; з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року; з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позов обґрунтовано тим, що позивач двічі звертався до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, проте одержав відмову у зв`язку із відсутністю страхового стажу. При цьому, до страхового стажу не було зараховано періоди роботи з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року на території російської федерації у зв`язку з тим, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення припинила свою дію для України з 01 січня 2023 року.
Також, позивач вказує про не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року у зв`язку із невідповідністю заповнення запису трудової книжки вимогам Інструкції, а періоду роботи з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року у зв`язку із відсутністю відомостей про сплату страхових внесків. Окрім того, до страхового стажу не зараховано період навчання згідно наданого диплому у зв`язку із наявністю у ньому розбіжностей.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено.
Суд, визнав протиправними та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 червня 2025 року за № 083850026076 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії.
Визнав протиправними та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 25 вересня 2025 року за № 083850026076 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 .
Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області: зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області - з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року; період навчання в середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року; періоди роботи: з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року; з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року; з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17 вересня 2025 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Рішення суду мотивовано тим, що у трудовій книжці ОСОБА_1 . Серії НОМЕР_1 наявні записи щодо його роботи у Закритому акціонерному товаристві «СТРОМИ», відтак спірний період роботи позивача підтверджений відповідними записами у його трудовій книжці. Відповідачами неправомірно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року на території рф, оскільки матеріали справи містять належні та передбачені законодавством документи.
Також відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період його роботи з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року, періоду навчання позивача з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року з урахуванням періоду проходження військової служби з 21 квітня 1981 року по 18 травня 1983 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що відсутні законні підстави для зарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу позивача.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач 21 червня 2025 року звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням Порядку № 22-1 вищезазначену заяву в порядку екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ у Волинській області.
Рішенням Головного управління Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 30 червня 2025 року за № 083850026076 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю останнього необхідного страхового стажу.
Згідно з вказаним рішенням страховий стаж позивача склав 20 років 07 місяців 15 днів, вік 662 роки.
Також, позивача повідомлено про не зарахування до його страхового стажу періодів навчання в середньому професійно-технічному училищі № 13 м. Пологи Запорізької області з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року, періоду роботи в російській федерації з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 виданої 23 липня 1980 року, періоду роботи з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 виданої 23 липня 1980 року періоду роботи з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року.
17 вересня 2025 року позивач повторно звернувся до органів пенсійного фонду із заявою для призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV 17 вересня 2025 року.
З урахуванням Порядку № 22-1 вищезазначену заяву в порядку екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Харківській області.
За результатами розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Харківській області 25 вересня 2025 року прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії по віку № 083850026076 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Згідно з вказаним рішення вік позивача при зверненні за призначенням пенсії склав 63 роки, а страховий стаж — 18 років 03 місяці 21 день.
Також, вказаним рішенням позивача повідомлено про те, що відповідно до записів трудової книжки серія НОМЕР_1 від 23 липня 1980 року до загального страхового стажу не зараховано: - період роботи з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року, оскільки, починаючи з 01 січня 2023 року, Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року - період роботи з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року, оскільки в запису про прийняття відсутня назва організації, а також не ідентифікується назва організації на відбитку печатки в запису про звільнення; - період роботи з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків за вказаний період в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також не зараховано до страхового стажу період навчання згідно з дипломом серія НОМЕР_2 від 07 грудня 1984 року, оскільки до матеріалів електронної пенсійної справи долучено сканкопії зазначеного диплому, в яких наявна розбіжність інформації: в першому варіанті - період навчання становить з 15 січня 1983 року по 07 грудня 1984 року, водночас у другому - з 01 грудня 1983 року по 07 грудня 1984 року. Період навчання необхідно підтвердити уточнюючою довідкою на підставі первинних документів.
Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, зокрема в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Право на призначення пенсії обґрунтовується також Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII).
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Пунктом 17 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 наявні записи щодо його роботи у Закритому акціонерному товаристві «СТРОМИ», відтак спірний період роботи позивача підтверджений відповідними записами у його трудовій книжці.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що спірними рішеннями відповідачів до страхового стажу позивача не зараховано вищезазначений період роботи у зв`язку із припиненням з 01 січня 2023 року росією участі в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення.
Між тим, питання врахування періодів роботи в РФ після 01 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією.
Відповідно до частини другої статті 6 Угоди Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 676/6166/16-а та від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території РФ.
1 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м.Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022 року, а положення Постанови № 1328 з 02.12.2022 року.
Зважаючи на те, що позивач працювала у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачами неправомірно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи з 04 липня 1996 року по 30 жовтня 1996 року на території рф.
Щодо підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року, колегія суд зазначає наступне.
Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 23 липня 1980 року у період з 04 листопада 1996 року по 27 лютого 1999 року позивач працювала на посаді монтажника 5-го розряду інспектором згідно наказу № 120к від 04 листопада 1996 року та № 21к від 27 липня 1999 року.
Відповідач -2 відмовив позивачу у зарахуванні вказаного періоду роботи до страхового стажу, оскільки в записі про прийняття на роботу, згідно трудової книжки позивача відсутня назва організації, а також не ідентифікується назва організації на відбитку печатки в запису про звільнення.
Так, згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, яка втратила чинність у зв`язку із затвердженням 29.07.1993 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58.
Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок «Про трудові книжки робітників і службовців» від 06.09.1973 № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Суд вказує, що на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17.
При цьому, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
Також, Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
В той же час, відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача.
Що ж стосується не зарахування відповідачем -1 до страхового стажу періоду роботи починаючи з 25 грудня 2000 року по 31 грудня 2003 року, відповідачем-2 з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року у зв`язку із відсутністю даних відомостей в реєстрі страхових осіб, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23 липня 1980 року у період з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року позивач працював на Державному підприємстві «Запорізьке монтажне управління».
Зазначені записи трудової книжки позивача, як основного документу про трудову діяльність, містять всі необхідні відомості про роботу позивача, зроблені чітко та зрозуміло.
Відсутність у інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків за відповідний період не є підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі № 482/434/17.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача в частині зарахування до страхового стажу періоду його роботи з 25 грудня 2000 року по 18 грудня 2008 року підлягають задоволенню.
З приводу не зарахування відповідачами до страхового стажу позивача періоду навчання в середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області - з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року; період навчання в середньому професійно - технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року у зв`язку із наявністю розбіжностей інформації та перетином із військовою службою, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
До страхового стажу позивача не зарахуванно період навчання з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року, оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби (з 21 квітня 1081 року по 18 травня 1983 року).
Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (пункт 8 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи с трудова книжка.
Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а період навчання підтверджується виданими навчальним закладом дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Так, пунктом 2.16 Інструкції №58 встановлено, що для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів, та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.
Тобто внесення запису про навчання, здійснюється навчальним закладом та при наявності відкритої трудової книжки.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно з п. 23 Порядку №637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
В матеріалах справи наявна копія диплому серії НОМЕР_2 виданого 07 грудня 1984 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 15 січня 1983 року вступив до середнього професійно-технічного училища №13 м. Пологи Запорізької області і в 1984 році закінчив повний курс названого університету за спеціальністю машиніст тепловозів.
Згідно з копією військового квитка НОМЕР_3 позивач 21 квітня 1981 року призваний на військову службу та проходив військову службу по 18 травня 1983 року.
Вказані документи свідчать, що позивач був призваний 21 квітня 1981 року на військову службу, тобто вже під час навчання в середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області та після звільнення 18 травня 1983 року з військової служби, продовжив навчання.
Окрім того, згідно з наявною в пенсійній справі копією диплому серії НОМЕР_4 позивач навчався у середньому професійно-технічному училищі №13 м. Пологи Запорізької області у період з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року.
З вищевикладеного вбачається, що у відповідача були наявності всі необхідні документи для зарахування до стажу роботи/страхового стажу позивача періоду його навчання з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року з урахуванням періоду проходження військової служби з 21 квітня 1981 року по 18 травня 1983 року без обчислення стажу роботи/страхового стажу у подвійному розмірі.
Верховний Суд в постанові від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а зауважив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для не врахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що період навчання позивача з 01 вересня 1977 року по 20 червня 1980 року та з 01 вересня 1983 року по 01 грудня 1984 року за виключенням періоду проходження військової служби з 21 квітня 1981 року по 18 травня 1983 року (оскільки такий вже зарахований пенсійним органом) підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Зважаючи на вищевикладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Щодо доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі, які є аналогічними тим, що викладені у відзиві на позов, слід зазначити, що під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи сторін, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає.
Відносно інших доводів відповідача, які викладені в апеляційній скарзі та які зводяться до незгоди з судовим рішенням слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.
Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для задоволення позову.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі №280/10568/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua