Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №440/11445/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 р.Справа № 440/11445/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2026 (головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039) по справі № 440/11445/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі – відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо нездійснення виплати пенсії ОСОБА_1 з 08.12.2025 у фактично нарахованому розмірі відповідно до рішення суду у справі №440/11042/25;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплачувати ОСОБА_1 з 08.12.2025 року перераховану пенсію на виконання рішення суду у справі №440/11042/25 щомісяця у повному нарахованому розмірі з коштів державного бюджету, передбачених на виплату пенсій (підвищень, доплат) особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до Закону № 796-XII, без віднесення таких виплат до виокремлених у бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (підвищень, доплат), перерахованих на виконання рішень суду, та без застосування будь-якого часткового, пропорційного чи відстроченого порядку виплати (в межах окремих бюджетних асигнувань або з перенесенням невиплачених сум на наступні бюджетні періоди).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 у справі №440/11042/25, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2025, здійснено нарахування пенсійних коштів в сумі 23 311,61 грн за період з 11.06.2025 по 30.06.2026, проведено виплату частини заборгованості. З листа відповідача від 06.08.2026 та довідки від 04.06.2026 слідує, що станом на 01.08.2026 року розмір виплачених коштів, нарахованих на виконання рішення суду у справі №440/7691/25 становить 19630,79 грн. Тобто, на виконання рішення суду позивач не отримує пенсію у нарахованому розмірі.

Позивач наголосив, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати додаткове право Пенсійного фонду України та його органів проводити ревізію рішень судів та приймати рішення щодо наявності або відсутності підстав для їх виконання. Разом з тим, зі змісті Постанови №821 слідує, що КМ України фактично встановив інакший порядок виконання судових рішень, боржниками за якими є органи ПФУ, відмінний від установленого законами України №1404-VIІІ та №4901-VI, тим більш такий, що обтяжує права громадян на отримання соціального захисту. При цьому, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25 було визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

На переконання позивача, йому має виплачуватися пенсія з тих самих загальних видатків, що й пенсія будь-якому іншому пенсіонеру за Законом № 1058-IV. Таким чином, з Управління зобов`язане здійснювати виплату пенсії позивача щомісяця у повному нарахованому розмірі з загальних видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, а також виплатити нараховану заборгованість за минулий період у повному обсязі.

ІІ. Зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2026 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції оцінив позовні вимоги як такі, що звернуті стосовно процесу реального виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 року у справі №440/11042/25, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 стосується відносин виконання рішення суду, а не спірних правовідносин (змісту спору), тобто відсутній новий публічно-правовий спір. Позивач фактично просить ухвалити рішення у цій справі, щоб виконати інше рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 року у справі №440/11042/25, тобто має місце вимога особи здійснити ухвалення рішення суду щодо виконання іншого рішення суду, проте обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не дозволяє ефективно захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Окремо суд першої інстанції звернув увагу, що оскільки постанова КМ України №821 втратила чинність із 08.06.2026, то вона зберігає своє чинність, в порядку статті 264 КАС України, із 14.07.2025 по 07.06.2026, а із 08.06.2026 відсутній підстави для виконання рішення суду від 12.09.2025 року у справі №440/11042/25 на підставі постанови КМ України №821, що вказує на відсутність нового публічно-правого спору, який є відмінним від порядку виконання рішення суду від 12.09.2025 року у справі №440/11042/25. Разом з тим, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 170 КАС України.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала в якій просила скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2026 року у справі №440/11445/26; направити на продовження розгляду справи №440/11445/26 в суд першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 у справі №440/11042/25 було здійснено нарахування пенсії та часткову її виплату, водночас у нарахованому розмірі пенсія не виплачується. Апелянт зауважує, що у справі №440/11042/25 та у вказаній позовній заяві предметом спору хоча і є право на перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» , починаючи з 11.06.2025, однак наразі позивач просить здійснювати виплату пенсії без обмежень бюджетного асигнування та у фактично нарахованому розмірі на виконання рішення суду. Зауважує, що факт наявності нових позовних вимог, які підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, узгоджується з позицією Верховного Суду у справах №140/559/22, №200/3972/25, №340/7985/25.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначив, що оскільки постанова КМ України №821 втратила чинність із 08.06.2026, то вона зберігає своє чинність, в порядку статті 264 КАС України, із 14.07.2025 по 07.06.2026, а із 08.06.2026 відсутній підстави для виконання рішення суду від 12.09.2025 року у справі №440/11042/25 на підставі постанови КМ України №821, що вказує на відсутність нового публічно-правого спору, який є відмінним від порядку виконання рішення суду від 12.09.2025 року у справі №440/11042/25. Оскільки для захисту порушених прав позивач має звернутись до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, суд дійшов висновку, що поданий позивачем позов не підлягає розгляду у позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства. Підстава для відмови у відкритті провадження у справі як існування рішення суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

30.09.2026 судом отримано заяву представника позивача про проведення судового засідання без участі позивача та його представника за наявними в матеріалах справи документами.

Учасники справи повідомлені про перегляд ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом вручення їм копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження, про призначення даної справи до апеляційного розгляду та повістки про виклик на 05.10.2026.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, у судове засідання не з`явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності у силу вимог статті 313 КАС України.

Відповідно до частини четвертої статті 229, частини першої статті 308 КАС України справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у КАС України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому КАС України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05.08.2025 у справі № 620/15158/24, від 25.03.2026 у справі № 320/36568/25 та від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25.

Колегією суддів встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 у справі №440/11042/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2025:

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 11.06.2025;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 11.06.2025.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 15.06.2026 №1600-0902-8/54193 представника позивача повідомлено, що на виконання рішення суду по справі №440/11042/25 управлінням проведено перерахунок пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 11.06.2025. За результатом перерахунку розмір пенсії з 11.06.2025 становить 5302,63 грн, з 01.03.2026 – 5689,19 грн. Також на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 по справі №440/11042/25 ОСОБА_1 здійснено нарахування пенсійних коштів в сумі 23 311,61 грн за період з 11.06.2025 по 30.06.2026. Вказану заборгованість обліковано в Головному управлінні в підсистемі «Реєстр судових рішень» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України за номером справи та датою набрання рішення законної сили. Виплату заборгованості проведено наступним чином: в лютому 2026 року – 7542,82 грн; в березні 2026 року – 5840,39 грн; в квітні 2026 року – 2566,84 грн; в травні 2026 року – 1840,39 грн; в червні 2026 року – 1840,39 грн. Залишок невиплачених коштів складає 3680,82 грн.

07.07.2026 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про надання інформації щодо виконання рішення суду та виплат сум пенсії, на яку листом від 06.08.2026 №20011-26903/Ч-06/8-1600/26 відповідач повідомив, що з визнанням рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 протиправною та нечинною, інший чинний нормативно – правовий акт, який би визначав порядок здійснення видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, на сьогодні відсутній. Оскільки відповідно до частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, то Головне управління позбавлене правової можливості здійснювати виплати без застосування Урядового порядку.

З матеріалів позовної заяви встановлено, що підставою для звернення позивача до суду є неналежне, на його думку, виконання відповідачем рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 у справі №440/11042/25.

Зокрема, апелянт зазначає, що у справі №440/11042/25 оскаржувались правовідносини, що стосувались права позивача на перерахунок пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» , починаючи з 11.06.2025, а в даній справі правовідносини стосуються виплати пенсії у фактично нарахованому розмірі на виконання рішення суду.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 440/11042/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений КАС України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі №440/11042/25, застосував положення Постанови № 821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував Постанову № 821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування Постанови № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність Постанови № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі № 440/11042/25.

Отже, якщо застосування Постанови № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі № 440/11042/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному КАС України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Колегія суддів зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у справі № 440/11042/25, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 383, 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.09.2026 у справі № 580/490/26.

Суд апеляційної інстанції відхиляє покликання скаржника на постанову Верховного Суду від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25, оскільки Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26 відступив від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень Постанови № 821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову. Водночас судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вважає правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених КАС України.

Крім того, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.01.2026 у справі № 200/3972/25, на які міститься посилання в апеляційній скарзі, викладено щодо правовідносин, які не є подібними до спірних у цій справі, оскільки у справі № 200/3972/25 оскаржувалися дії органу Пенсійного фонду щодо невиплати суми заборгованості з пенсії, яка виникла після призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» на виконання рішення суду. Тоді як у цій справі предметом оскарження є дії відповідача щодо виплати перерахованої пенсії на виконання рішення суду, яким зобов`язано Головне Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч.2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 11.06.2025.

Згідно пунктів 1, 2 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Враховуючи встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в цій справі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване судове рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2026 по справі №440/11445/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 05.10.2026 року.