Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №520/2450/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 р.Справа № 520/2450/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/2450/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просила:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 та внесення її відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) виключити з військового обліку та виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо включення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відомостей про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 правил військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 правил військового обліку;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо направлення звернення до органів Національної поліції України для здійснення адміністративного затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 );

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повідомити органи Національної поліції України про відсутність підстав для здійснення адміністративного затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 );

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що документами підтверджується, що ОСОБА_1 не служила, не проходила навчання у військових закладах освіти та не проходила жодної військової служби. ІНФОРМАЦІЯ_2 вніс особу до реєстру військовозобов`язаних без законних підстав, без документів і без встановлення належності до суб`єктів військового обліку. Призовником ОСОБА_1 не була та не ставала на облік. Таким чином, не зрозуміло на підставі яких документів ОСОБА_1 може значитись, як військовозобов`язана та перебувати на обліку, а також перебувати у розшуку, оскільки відповідно чинного законодавства України не може бути військовозобов`язаною за визначенням закону та не є не є суб`єктом мобілізації. Позивач наголошувала, що станом на і на 2021 рік і на 2022 рік жінки не мали обов`язку ставати на військовий облік незалежно від їх професії. Більше того, враховуючи чинне законодавство України, професія здобута ОСОБА_1 не включена до переліку професій, які передбачають обов`язкову постановку жінок на військовий облік. Такі дії зі сторони відповідача порушують права та законні інтереси позивача, створюючи ризик настання для неї негативних наслідків серед яких незаконна мобілізація, обмеження права на виїзд за кордон, притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку тощо. Враховуючи те, що позивач не ініціювала процедуру постановки її на військовий облік та не має в силу Закону обов`язку перебувати на військовому обліку, існують підстави вважати, що відповідні дії щодо набуття нею статусу «військовозобов`язані» вчинені помилково, а запис внесений до облікових документів ІНФОРМАЦІЯ_5 та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, є незаконним.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати повністю рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі № 520/2450/26 та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій нормі закріплено не презумпцію правомірності, а навпаки, презумпцію протиправності рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, який має спростувати її, довівши правомірність своєї поведінки належними та допустимими доказами. Замість покладення тягаря доказування на відповідача суд першої інстанції фактично звільнив орган військового управління від обов`язку доводити правомірність своїх дій і переклав тягар спростування на позивача, що є прямим порушенням частини другої статті 77 КАС України та висновків Верховного Суду, які викладені в постановах від 27 лютого 2026 року у справі № 300/1960/22, від 12 травня 2026 року у справі № 500/7485/23, від 1 квітня 2026 року у справі № 320/36204/23 та від 3 березня 2026 року у справі № 640/16137/20.

Апелянт вказує, що обґрунтовуючи правомірність дій відповідача, суд першої інстанції послався на те, що «наявність педагогічної освіти не виключає факту здобуття особою додаткової медичної спеціальності або проходження відповідних фахових медичних курсів до 09.02.2022, документи про які стали підставою для взяття її на облік». Це судження є нічим іншим, як припущенням. Відповідач не надав, а суд не дослідив жодного первинного документа, який підтверджував би здобуття позивачем медичної або іншої військово-облікової спеціальності: ані заяви позивача, ані документа про освіту чи спеціальність, ані матеріалів особової справи. Позивач зазначає, що вона навпаки надала докази протилежного: диплом про здобуття у 2002 році педагогічної освіти, довідки ОК-5 та ОК-7, документи про працевлаштування (вчитель, перекладач), які підтверджують відсутність у неї медичної чи іншої військово-облікової спеціальності. Ці докази суд першої інстанції належним чином не оцінив та фактично проігнорував, обмежившись припущенням про можливе існування невідомих документів. За таких обставин висновок суду про правомірність взяття позивача на облік не відповідає обставинам справи.

Також ОСОБА_1 посилається на те, що сам по собі електронний запис у Реєстрі не є доказом наявності правових підстав для його внесення, оскільки він є похідним від первинних облікових документів. За відсутності останніх запис у Реєстрі не підтверджує законності взяття позивача на облік, а лише фіксує факт такого взяття. Посилання суду на «високий ступінь деталізації» запису як на замінник первинних документів не ґрунтується на жодній нормі права.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі положень ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У період з 27.07.2026 по 21.08.2026 головуючий суддя Фоміна Л.О. перебувала у щорічній відпустці.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, дійшла таких висновків.

Судом встановлено такі обставини справи.

ОСОБА_1 09 грудня 2025 року приблизно о 19 годині 20 хвилин на блок-пості в напрямку Циркуни-Лозова по вул. Винниченка була зупинена працівниками поліції разом з працівниками ТЦК та СП та після перевірки документів виявилося, що нібито гр. ОСОБА_1 є військовозобов`язаною, а також знаходиться в розшуку як особа, яка ухиляється від обов`язкової мобілізації. Після перевірки документів гр. ОСОБА_1 була доставлена до ІНФОРМАЦІЯ_6 , де було встановлено, що дані про внесення до списків військовозобов`язаних щодо гр. ОСОБА_1 були внесені ІНФОРМАЦІЯ_5 з невідомих підстав.

10 грудня 2025 року гр. ОСОБА_1 прибула до ІНФОРМАЦІЯ_5 з приводу уточнення інформації з яких підстав її було постановлено на облік, як військовозобов`язану, однак точної відповіді, ким і з яких підстав вона була внесена до реєстру військовозобов`язаних та оголошена в розшук, як така, що ухиляється від обов`язкової мобілізації, надано не було.

29 грудня 2025 року представник позивача в інтересах ОСОБА_1 направив:

- адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_6 ;

- адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

- скаргу до Міністерства оборони України.

У запитах до ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_5 представник позивача просив: надати інформацію про те, коли і на яких підставах була взята на військовий облік гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ); чи перебувала гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на обліку, як призовник; чи перебувала гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на обліку, як військовозобов`язана; надати копію документу, на підставі якого гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) взята на військовий облік; повідомити підстави оголошення в розшук гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

У запиті до ІНФОРМАЦІЯ_7 представник позивача просив: надати інформацію про те, коли і на яких підставах була взята на військовий облік гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ); надати копію документу, на підставі якого гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) взята на військовий облік; повідомити підстави оголошення в розшук гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

У поданій до Міністерства оброни України представник позивача просив: провести перевірку з викладених у скарзі фактів та обставин; виключити гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) з Єдиного державного реєстру військовозобов`язаних, як особу, внесену без законних підстав; зняти гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) з військового обліку.

Листом від 06.01.2026 № 87/ВОБ ІНФОРМАЦІЯ_8 у відповідь на адвокатський запит від 29.12.2025 повідомив, що до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстр) вносяться відомості (персональні та службові дані) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнені в облікових документах РТЦК та СП. У липні 2022 року у ході активних бойових дій на території міста Харкова у ІНФОРМАЦІЯ_9 було втрачено значну частину відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, узагальнених в облікових документах. У зв`язку з чим, неможливо підтвердити чи спростувати факти, викладені в заяві.

Щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку, повідомлено, що правові підстави для цього відсутні.

Щодо перебування ОСОБА_1 у розшуку повідомлено, що відповідно до інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр), громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , перебуває на загальному військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 , як рядовий запасу. Інформація про перебування на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_9 внесена до Реєстру 09.02.2022 (відповідно до абз. 2, п. 2, ч. 1, ст. 37 (які визнані за станом здоров`я непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час). Порушення військового обліку з 04.08.2025 через не проходження (відмова від проходження) ВЛК. Згідно інформації Реєстру, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 до 05.06.2025 не пройшла військово-лікарську комісію, чим порушила вимоги абз. 4 част, 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», част. З ст. 17 Закону України «Про оборону». Тобто станом на 04.08.2025 була порушником військового обліку. На підставі зазначеного, 04.08.2025 ІНФОРМАЦІЯ_9 електронною взаємодією направлено звернення до органів Національної поліції України, відповідно до ст. 259 Кодексу України про адміністративні правопорушення, щодо доставлення особи, яка порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, встановлені правила військового обліку, до ТЦК та СП для складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Також ІНФОРМАЦІЯ_8 повідомив, що інформація про порушення правил військового обліку громадянкою ОСОБА_1 станом на 06.01.2026 в Реєстрі відсутня.

Листом від 23.01.2026 № 362/ВОБ ІНФОРМАЦІЯ_8 , розглянувши скаргу, подану представником позивача до Міністерства оброни України, повідомив, що у липні 2022 року в ході активних бойових дій на території міста Харкова у ІНФОРМАЦІЯ_9 було втрачено значну частину відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, узагальнених в облікових документах. У зв`язку з чим, неможливо підтвердити чи спростувати зазначені у скарзі факти. Також зазначено, що на теперішній час відсутні правові підстави стосовно виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних. За результатами перевірки викладених фактів, порушень вимог чинного законодавства та керівних документів посадовими ІНФОРМАЦІЯ_11 не встановлено.

Відповіді на адвокатські запити, направлені до ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_5 , матеріали справи не містять.

Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо взяття її на військовий облік, включення відомостей про порушення правил військового обліку та направлення звернення до органів Національної поліції для здійснення адміністративного затримання і доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивач звернулась до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо внесення відповідних відомостей до реєстру 09.02.2022 були правомірними та відповідали вимогам чинного законодавства, оскільки згідно з імперативними вимогами ч. 11 ст. 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ про військовий обов`язок і військову службу, жінки, які придатні до проходження військової служби за станом здоров`я та віком і здобули медичну спеціальність, підлягають обов`язковому взяттю на військовий облік військовозобов`язаних. При цьому суд зазначив, що наявність у позивача педагогічної освіти не виключає факту здобуття особою додаткової медичної спеціальності або проходження відповідних фахових медичних курсів до 09.02.2022, документи про які стали підставою для взяття її на облік із зазначенням конкретного коду військово-облікової спеціальності № 249. Відповідач позбавлений об`єктивної можливості надати суду первинні паперові документи або матеріали особової справи позивача, які б беззаперечно підтверджували її медичну кваліфікацію станом на 09.02.2022. Це зумовлено форс-мажорними обставинами непереборної сили, а саме збройною агресією. 06.07.2022 під час ракетного обстрілу міста Харкова будівля Шевченківського районного територіального центру зазнала руйнувань, внаслідок чого було безповоротно знищено значний масив документів службового діловодства.

Також суд першої інстанції вказав, що порушення правил військового обліку вже скасовано і особа не перебуває в розшуку, що впливає на предмет спору та унеможливлює подальший судовий розгляд цих вимог.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з такого.

За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ; тут і далі – станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За змістом ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Відповідно до ч. 11 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ (в редакції станом на дату взяття позивача на військовий облік) жінки, які мають спеціальність та/або професію, споріднену з відповідною військово-обліковою спеціальністю, визначеною в переліку, затвердженому Міністерством оборони України, та придатні до проходження військової служби за станом здоров`я та віком, беруться на військовий облік військовозобов`язаних.

Перелік спеціальностей та/або професій, споріднених з відповідними військово-обліковими спеціальностями, після одержання яких жінки беруться на військовий облік військовозобов`язаних, затверджений наказом Міністерства оборони України від 11.10.2021 № 313.

За змістом ч. 2 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають жінки, які належать до категорій, зазначених у частині одинадцятій статті 1 цього Закону.

Водночас порядку взяття на облік жінок, які належать до категорій, зазначених у ч. 11 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, сам закон не містить.

Станом на дату взяття позивача на облік діяв Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921 (далі – Порядок № 921).

За змістом п. 18 Порядку № 921 взяттю на військовий облік військовозобов`язаних державними органами, підприємствами, установами та організаціями підлягають, зокрема, жінки, які мають фах, споріднений з відповідними військово-обліковими спеціальностями, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, за умови їх придатності до проходження військової служби за станом здоров`я, віком та сімейним станом.

Відповідно до п. 50 Порядку № 921 заклади освіти, які здійснюють підготовку жінок за фахом, спорідненим з відповідними військово-обліковими спеціальностями, визначеними Кабінетом Міністрів України, за три місяці до випуску подають до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідний список (додаток 10). Списки долучаються до окремої справи та зберігаються в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки протягом 30 років.

Отже, із вищезазначеного вбачається, що станом на 09.02.2022 на військовий облік підлягали взяттю лише жінки, які мають фах, споріднений з відповідними військово-обліковими спеціальностями і які є придатними до проходження військової служби за станом здоров`я, віком та сімейним станом.

Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022, (далі – Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Положеннями п. 7 Положення № 154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Частинами 1, 3, 5 ст. 33 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону № 2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

У ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ зазначено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Закон України від 16.03.2017 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII; тут і далі – станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти).

За змістом ст. 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру відповідно до ст. 2 Закону № 1951-VIII є: 1) ведення військового обліку громадян України; 2) забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом в мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1951-VIII володільцем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - володілець Реєстру), розпорядниками Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України, Cлужба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки України (далі - розпорядник Реєстру).

Згідно із ч. 5 ст. 5 Закону № 1951-VIII органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування володільця Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України.

Частиною 8 ст. 5 Закону № 1951-VIII визначено, що органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи Служби зовнішньої розвідки України.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону № 1951-VIII органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів: 1) персональні дані; 2) службові дані.

Пунктом 16 ч. 1 ст. 7 Закону № 1951-VIII передбачено, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про освіту та спеціальність.

Положеннями частини 2 ст. 13 Закону № 1951-VIII передбачено, що відомості про громадян України, які не є призовниками, військовозобов`язаними та резервістами, знищуються суб`єктами Реєстру відповідно до Порядку ведення Реєстру, затвердженого держателем Реєстру.

Із матеріалів справи встановлено, що підставою взяття позивача на військовий облік вказано наявність у неї військово-облікової спеціальності 879 «Молодший спеціаліст з медичною освітою», код ВОС 249 «Сестра медична (брат медичний)».

При цьому в обліковій картці графа (17) «Освіта» - порожня.

Водночас у матеріалах справи наявна копія диплома спеціаліста НОМЕР_4 від 05.06.2002, відповідно до якого позивач закінчила у 2002 році Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова і література та англійська мова» та здобула кваліфікацію вчителя української мови і літератури та англійської мови і зарубіжної літератури.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до Переліку спеціальностей та/або професій, споріднених з відповідними військово-обліковими спеціальностями, після одержання яких жінки беруться на військовий облік військовозобов`язаних, затвердженого наказом Міністерства оброни України від 11.10.2021 № 313, в ньому відсутня спеціальність, за якою позивач у цій справі здобула освіту.

Також позивачем було надано суду направлення на роботу № 34, відповідно до якого ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_2 ) після закінчення навчання в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди була направлена в розпорядження ТОВ «Квартал» м. Харкова для роботи на посаді вчителя-методиста української мови. Дата прибуття 15.08.2022.

Крім того, з наданих позивачем індивідуальних відомостей про застраховану особу за формами ОК-5 та ОК-7, вбачається, що позивач навчалась в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, працювала в ТОВ «Квартал», ТОВ «Охорона і безпека плюс», а з 2016 і станом на даний час – в ТОВ «Охорона-2».

При цьому суд зазначає, що відповідачем, на виконанням вимог ухвали суду першої інстанції про витребування документів, на підстав яких позивач була взята на військовий облік, було надано акт про знищення під час ракетного обстрілу 06.07.2022 документів службового діловодства від 06.07.2022, в якому зазначено, що під час ракетного обстрілу 06.07.2022 знищено, зокрема, книгу протоколів засідань призовної комісії з висновками, журнал вихідних документів обліку видачі тимчасових посвідчень замість військового квитка, відомості видачі військовозобов`язаним військово-облікових документів та документів, що є підставою для їх видачі, документи щодо взяття на облік та зняття з обліку за період з 01.11.2020 до 05.07.2022.

Таким чином, наявними у справі доказами, а саме: копією диплома, направленням на роботу, відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форма ОК-5 та ОК-7 підтверджується, що позивач не має освіти за спеціальністю, спорідненою з відповідними військово-обліковими спеціальностями, після одержання яких жінки беруться на військовий облік військовозобов`язаних. Доказів того, що позивач добровільно стала на військовий облік матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач протиправно та за відсутності належних підстав, передбачених Законом № 2232-XII, взяв позивача на військовий облік військовозобов`язаних та вніс дані про неї до Єдиного державного реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Доказів зворотного відповідачем не надано.

Колегія суддів зауважує, що в силу ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на такого суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Отже, за відсутності встановленого належними та допустимими доказами юридичного факту, з яким закон пов`язує можливість взяття жінки на військовий облік військовозобов`язаних (наявність медичної/фармацевтичної освіти або спорідненої спеціальності за переліком, або добровільне волевиявлення у випадках, передбачених законом), внесення відомостей про ОСОБА_1 до Реєстру та її постановка на військовий облік не можуть вважатися правомірними.

Однак, суд першої інстанції не надав зазначеному належної правової оцінки, а тому доводи апеляційної скарги у зазначеній частині знайшли своє підтвердження.

Обираючи належний спосіб захисту колегія суддів виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Щоб бути ефективним, засіб правового захисту має бути здатним безпосередньо виправити оскаржувану ситуацію («Пайн Веллі Девелопментс Лтд та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), рішення Комісії, 1989). Договірним державам надається певна свобода розсуду (або поле розсуду) щодо способу, у який вони забезпечують необхідний засіб правового захисту та дотримуються своїх зобов`язань за Конвенцією відповідно до статті 13 («Кая проти Туреччини» (Kaya v. Turkey), 1998, § 106). Ані стаття 13, ані Конвенція загалом не встановлюють для Договірних держав жодного конкретного способу забезпечення в рамках внутрішнього законодавства ефективної імплементації будь-яких положень Конвенції («Сілвер та інші проти Сполученого Королівства» (Silver and Others v. the United Kingdom), 1983, § 113; «Рада профспілок цивільної служби та інші проти Сполученого Королівства» (Council of Civil Service Unions and Others v. the United Kingdom), рішення Комісії, 1987). Але природа права, про яке йдеться, впливає на тип засобу правового захисту, який держава повинна надати відповідно до статті 13.

Засіб правового захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом («Ментеш та інші проти Туреччини» (Menteє and Others v. Turkey), 1997, § 89; «Ільхан проти Туреччини» (Эlhan v. Turkey) [ВП], 2000, § 97).

Зобов`язання держав згідно зі статтею 13 Конвенції включає обов`язок забезпечити застосування компетентними органами засобів правового захисту, якщо вони надані. Було б неможливо уявити, якби стаття 13 забезпечувала право на засіб правового захисту і передбачала його ефективність, але не гарантувала застосування успішно використаних засобів правового захисту. Протилежне призведе до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікувавши Конвенцію («Кенеді проти Угорщини» (Kenedi v. Hungary), 2006, § 47; «Каїч та інші проти Хорватії» (Kaiж and Others v. Croatia), 2008, § 40).

Відповідно до чинної ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом; 6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Колегія суддів зауважує, що норми Закону № 2232-XII не встановлюють правових наслідків протиправної постановки на військовий облік військовозобов`язаних за відсутності належної підстави у вигляді виключення з військового обліку.

Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24 зазначив, що законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік. Отже, з аналізу положень Закону № 2232-ХІІ висновується, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних (пункти 37, 39 постанови).

Оскільки ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII розрахована на випадки правомірного взяття на військовий облік військовозобов`язаних, зокрема жінок, відповідно до ч. 11 ст. 1 Закону № 2232-XII, рішення про виключення позивача з військового обліку має обумовлюватися встановленням факту протиправного взяття її на військовий облік.

З огляду на викладене, зважаючи на встановлену в ході розгляду справи протиправність внесення відповідачем, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , даних про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та поставлення її на військовий облік військовозобов`язаних за відсутності належних підстав, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 і внесення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити позивача з військового обліку та виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про ОСОБА_1 .

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо включення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку та зобов`язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що зазначена інформація в Реєстрі відсутня.

Крім того, з огляду на те, що суд зобов`язує відповідача виключили з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про ОСОБА_1 , то і відомості про порушення нею правил військового обліку також будуть виключені.

Із вищезазначених підстав не підлягають і задоволенню вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо направлення звернення до органів Національної поліції України для здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача повідомити органи Національної поліції України про відсутність підстав для здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Положеннями ч.ч. 1-5 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Із вищезазначеного вбачається, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд перевіряє їх на предмет відповідності таким критеріям, як дійсність, обґрунтованість, розумність та співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Аналіз змісту ст. 134 КАС України дозволяє дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Положення ст. 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, згідно з пунктом 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пунктом 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пунктом 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Також, положеннями пункту 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) передбачено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі – Закон № 5076-VI) договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво є видом адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI до інших видів адвокатської діяльності, крім захисту та представництва, відносяться види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Види адвокатської діяльності визначені у ст. 19 Закону № 5076-VI.

За змістом ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 27.01.2022 у справі № 813/2241/18.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Апелянт просить стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 24 000,00 грн.

На підтвердження розміру понесених витрат представником позивача було надано такі документи: ордер серії АХ № 1325094 на представництво інтересів позивача у суді першої інстанції, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН № 5057, договір № 28-12/25 про надання правової допомоги від 28.12.2025, укладений між адвокатом Розумовським О.С. та ОСОБА_1 , додаткову угоду № 1 від 08.02.2026 до договору № 28-12/25 про надання правової допомоги від 28.12.2025, акт приймання-передачі виконаних робіт/послуг із надання правової допомоги із детальним описом робіт/послуг, виконаних адвокатом станом на 19.06.2026 від 19.06.2026.

За змістом акта приймання-передачі виконаних робіт/послуг із надання правової допомоги із детальним описом робіт/послуг, виконаних адвокатом станом на 19.06.2026 від 19.06.2026 адвокатом було надано такий перелік послуг (виконаних робіт):

- консультація Клієнта та узгодження стратегії по справі - 08.02.2026 - 1 год;

- підготовка, складання та подання позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду - 06.02.2026 - 5 год;

- збір доказів, а саме направлення адвокатських запитів та скарги до Міністерства оборони України - 29.12.2026, 29.12.2026, 29.12.2026, 29.12.2026 - 4 год;

- складання та подання клопотання про витребування доказів, а також повторного клопотання про витребування доказів 18.02.2026, 18.02.2026 - 2 год.

На виконання договору про надання правничої допомоги № 28-12/25 від 28.12.2025 року та Додаткової угоди № 1 від 08.02.2026 року до договору № 1 про надання правової допомоги Адвокатом витрачено загалом 12 (дванадцять) годин.

Тарифи за надання професійної правничої (правової) допомоги з питань, визначених у п. 1.1.1. цієї додаткової угоди:

2000 грн. за одну годину професійної правничої (правової) допомоги, не пов`язаною з прибуттям для участі та/або участю в судовому засіданні;

2000 грн. - участь в одному судовому засіданні в суді незалежно від тривалості.

Всього за вищевказаними п. 2, п. 3 та п. 4 цього розрахунку годин участі у судових засіданнях, складених процесуальних документів, надано та підраховано правової (професійної правничої) допомоги у справі № 520/2450/26 складає: 1 год. + 5 год. + 4 год. + 2 год = 12 год. 12 x 2000 = 24000 грн. Всього: 24000 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив про істотне зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, вказуючи, що предмет даного адміністративного спору є типовим, не характеризується значною правовою складністю, не потребує вивчення великого обсягу доказової бази чи проведення комплексних експертиз. Заявлена сума за підготовку стандартної позовної заяви, на думку відповідача, є очевидно завищеною, неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатських послуг та не відповідає критеріям розумності і реальності. Стягнення такої суми призведе до невиправданого та надмірного тягаря для державного бюджету в умовах воєнного стану.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та їх пропорційності складності правового супроводу справи, колегія суддів зазначає таке.

Надаючи оцінку обґрунтованості витрат, пов`язаних з консультацією клієнта та узгодженням стратегії по справі, а також збором доказів, а саме направлення адвокатських запитів та скарги, колегія суддів зазначає, що такі послуги є складовими послуги з підготовки позовної заяви, а тому витрати в цій частині не підлягають окремому відшкодуванню.

Витрати, пов`язані з підготовкою позовної заяви колегія суддів вважає документально підтвердженими, такими, що відповідають умовам договору, а отже такими, що підлягають відшкодуванням.

Водночас суд зауважує, що за своїм змістом подана позовна заява в переважній частині являє собою виклад обставин справи, цитування змісту листів ІНФОРМАЦІЯ_7 та посилання на низку статей Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і Порядку № 1487, безпосереднє ж обґрунтування заявлених позовних вимог обмежене обсягом в дві сторінки, тому колегія суддів вважає, що витрачений адвокатом час на складення цієї позовної заяви (5 годин) є необґрунтованим та не відповідає реально витраченому часу.

Щодо клопотання про витребування доказів, колегія суддів зазначає, що їх зміст фактично дублює частини позовної заяви, тому час на їх складання (2 години) не можна вважати обґрунтованим, оскільки не відповідає реально витраченому часу.

Колегія суддів зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 340/1498/22.

Крім того, суд зауважує, що заявлені позовні вимоги були задоволені частково, а не у повному обсязі.

З урахуванням наведеного, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката, враховуючи, що сама по собі справа є нескладною, оскільки не потребувала аналізу значної кількості документів та нормативно-правових актів, тому підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, колегія суддів вважає обґрунтованим розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року по справі № 520/2450/26 - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , та внесення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , з військового обліку та виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко