Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №520/29398/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Панов М.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 р.Справа № 520/29398/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 01.06.26 по справі № 520/29398/25

за позовом Донецького державного університету внутрішніх справ

до ОСОБА_1

про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Донецький державний університет внутрішніх справ, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Донецького державного університету внутрішніх справ (на рахунок Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, р/рахунок: UA128201720313261009201000675, ЄДРПОУ 08571423) вартість її утримання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ у сумі 362 193, 44 грн та судові витрати в сумі 4 382,70 (чотири тисячі триста вісімдесят дві грн 40 коп.) за сплату судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом начальника ГУ НП в Харківській області від 30.09.2025 № 569 о/с відповідача звільнено зі служби в поліції згідно з Законом України «Про Національну поліцію» п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 30.09.2025. Оскільки, відповідачем не дотримано умов контракту про здобуття освіти у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання, відповідач повинна відшкодувати витрати, пов`язані з її утриманням у Донецькому державному університеті внутрішніх справ, на загальну суму 362 193, 44 грн. В добровільному порядку вказана сума сплачена відповідачем не була, а, отже, підлягає стягненню в судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі - задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Донецького державного університету внутрішніх справ вартість її утримання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ у сумі 362 193, 44 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, стягнення грошового забезпечення відповідача суперечить положенням частин 1 і 4 ст. 43 Основного Закону України та порушує як право особи на можливість заробляти собі на життя працею, так і її право отримувати заробітну плату за таку працю. Отже, відсутні обґрунтовані підстави для стягнення з відповідача коштів за утримання у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання.

Відповідач зазначає, що неможливо стягнути щомісячне грошове забезпечення (заробітної плати) відповідача. Чинний на момент звільнення відповідачки зі служби Закон України «Про Національну поліцію» не встановлює обов`язку відшкодування грошового забезпечення особи у разі припинення служби.

Умови спірного відшкодування установлені Порядком №261 та контрактом, передбачають здійснення відшкодування у розмірі фактичних витрат, пов`язаних із утриманням під час навчання, зокрема, по грошовому забезпеченню. Водночас, пункт 22 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджений наказом МВС України від 06.04.2016 №260, передбачає, що грошове забезпечення, виплачене відповідно до законодавства, яке діяло на дату виплати, поверненню не підлягає.

На переконання відповідача, у законах України є відсутніми умови щодо відшкодування, повернення правильно обрахованих та виплачених сум грошового забезпечення курсантам ВНЗ МВС, у тому числі з підстав розірвання контракту, звільнення зі служби, навіть з підстав притягнення до відповідальності за тяжкі злочини, у зв`язку із чим умови Порядку №261, та контракту такими, що мають дискримінаційні ознаки, а також такими, що не відповідають нормам вищої юридичної сили - статтям 22, 41, 43 Конституції України і положенням Закону України «Про міліцію» та Закону України «Про Національну поліцію».

На переконання відповідача, витрати, пов`язані з утриманням відповідача під час навчання у ВНЗ МВС, як особи, яка перебувала на публічній службі, в частині суми грошового забезпечення взагалі не можуть заявлятися навчальним закладом до відшкодування, оскільки суми грошового забезпечення міліціонера/поліцейського не визначені законом такими, що включаються у витрати, пов`язані із утриманням у вищому навчальному закладі МВС, та є винагородою за несення служби. Таким чином, дане втручання не має легітимної мети та є непропорційним, тобто таким, що вчиняється в інтересах суспільства.

Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що відповідач підписувала контракт особисто на запропонованих типових умовах та була обізнана про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу. До того ж, відповідачем по справі не спростовано належними та допустимими доказами, що зазначений розрахунок нею оскаржувався після звільнення зі служби в Національній поліції України.

Отже, представник позивача вважає що здійснив всіх заходів задля надання можливості відповідачу добровільно відшкодувати витрати, пов`язані з її утриманням під час навчання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ.

На переконання представника позивача, практика відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі особи, яка не виконала свій обов`язок щодо відпрацювання в державних органах визначеного строку, є належним способом реалізації державної політики та відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 22.08.2023 між Донецьким державним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було укладено Контракт № 1291нс про здобуття освіти у Донецькому державному університеті внутрішніх справ, за яким університет зобов`язувався підготувати за державним замовленням за денною формою навчання здобувача ступеня вищої освіти «магістр» за спеціальністю 081 «Право».

Наказом начальника від 30.09.2025 № 569 о/с ГУНП в Харківській області ОСОБА_1 було відраховано з університету та звільнено зі служби в Національній поліції України на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 30 вересня 2025 року.

Враховуючи, що відповідач звільнилася з ГУНП в Харківській області за власним бажанням до закінчення трирічного терміну після завершення навчання, але не відшкодувала витрати на навчання Донецькому державному університету внутрішніх справ в добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Донецького державного університету внутрішніх справ витрат, пов`язаних з утриманням, в сумі 362 193 грн 44 коп.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон України № 580-VIII).

Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону України № 580-VIII призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Накази про зарахування поліцейських курсантами, слухачами денної форми навчання до вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, є підставою для звільнення таких осіб зі штатних посад, які вони займають в органах (закладах, установах) поліції.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Поліцейські проходять службу в поліції під час навчання на денній формі навчання за державним замовленням у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських (абзац п`ятий частини першої статті 59 Закону України № 580-VІІІ) .

Згідно з частиною першою статті 63 Закону України № 580-VIII контракт про проходження служби в поліції - це письмовий договір, що укладається між громадянином України та державою, від імені якої виступає поліція, для визначення правових відносин між сторонами.

Контракт про проходження служби в поліції укладається з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, - на час навчання (пункт 2 частини другої статті 63 Закону України № 580-VIII).

Відповідно до частин п`ятої-дев`ятої статті 63 Закону України № 580-VIII контракт є підставою для видання наказу про прийняття особи на службу в поліції та/або призначення її на відповідну посаду.

Після закінчення строку контракту, укладеного згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті, поліцейський, який був стороною в цьому контракті, за рішенням керівника, якому надано право приймати на службу, може продовжити службу в поліції на підставі наказу відповідно до цього Закону.

Контракт про навчання укладається з громадянами, які зараховані до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, за умови досягнення такими особами 18-річного віку.

Визначення правових відносин між курсантами вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, яким не виповнилося 18 років, і державою здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.

Контракт про проходження служби в поліції укладається на підставах і в порядку, визначених Міністерством внутрішніх справ України.

Типову форму контракту затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до положень статті 72 Закону України № 580-VIII професійне навчання поліцейських складається з: 1) первинної професійної підготовки; 2) підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання; 3) післядипломної освіти; 4) службової підготовки - системи заходів, спрямованих на закріплення та оновлення необхідних знань, умінь та навичок працівника поліції з урахуванням оперативної обстановки, специфіки та профілю його оперативно-службової діяльності.

Згідно із положеннями частини 2 статті 74 Закону України № 580-VIII підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.

У силу вимог частини четвертої-п`ятої статті 74 Закону України № 580-VIII особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Спільним наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534 затверджений Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі по тексту – Порядок).

Цей Порядок розроблено з метою впорядкування діяльності посадових осіб та органів військового управління щодо відшкодування курсантами, які проходять підготовку на посади осіб офіцерського складу, Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Державній прикордонній службі України, Управлінню державної охорони України, Службі безпеки України та Державній спеціальній службі транспорту України (далі - міністерства) витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу (далі - ВНЗ), у разі дострокового розірвання контракту про проходження військової служби (навчання) (далі - контракт) через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, а також у разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу у військових формуваннях, правоохоронних органах або органах спеціального призначення після закінчення ВНЗ.

Зобов`язання про добровільне відшкодування курсантом витрат, пов`язаних з його утриманням, зазначається в контракті під час його укладання (пункт 1.2 Положення).

У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно з пунктом 2.1.1 Порядку витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Відповідно до пункту 2.1.2 Порядку витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.

Отже, законодавством передбачено обов`язок курсантів вищих військових навчальних закладів відшкодувати витрати, пов`язані з їх утриманням, у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону України № 580-VIII.

При цьому до таких витрат входять, зокрема, витрати на грошове, продовольче, речове забезпечення під час навчання.

Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу вищого навчального закладу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261 затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок № 261)

Згідно з пунктом 1 Порядку № 261 цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі:

дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 261 витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України. Типову форму контракту затверджує МВС.

Як передбачено пунктами 3 та 4 Порядку № 261, відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія).

Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю.

Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі.

Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований вищий навчальний заклад, у відповідному навчальному році.

На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.

Витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання, крім витрат, пов`язаних із проходженням цією особою базової загальновійськової підготовки, і витрат за період залучення її до заходів із забезпечення публічної безпеки і порядку під час воєнного стану.

Пунктом 5 Порядку № 261 встановлено, що після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка.

Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи.

У разі звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу орган поліції, в якому особа проходила службу, невідкладно повідомляє про це вищому навчальному закладу, в якому особа навчалася.

Сума відшкодованих МВС витрат перераховується до загального фонду державного бюджету за кодом класифікації доходу бюджету 24060300 «Інші надходження». Зарахування сум відшкодованих витрат, що будуть надходити за рішеннями судів, прийнятими до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2025 № 750 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261», продовжується до повного погашення боргу із подальшим перерахуванням їх до загального фонду державного бюджету (пункт 7 Порядку № 261).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 261 у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа.

Отже, відповідно до Порядку № 261 позивач має вручити під підпис або надіслати відповідачу повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання такого повідомлення відшкодувати витрати із зазначенням їхнього розміру та реквізитів рахунку для перерахування коштів, за для того, щоб забезпечити можливість добровільно відшкодувати витрати на навчання і лише, у разі відмови відповідача, може звернутися до суду.

Саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов`язано можливість звернення навчального закладу із позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.09.2021 у справі № 520/11540/19, від 30.08.2022 у справі № 480/8200/20, від 14.12.2022 у справі № 520/5837/2020 та від 13.01.2023 у справі № 440/2692/20.

Питання щодо можливості стягнення з колишнього курсанта, який достроково звільнився зі служби за власним бажанням витрат, пов`язаних з його утриманням у цьому навчальному закладі, з (не)включенням у розмір цих витрат грошового забезпечення було предметом касаційного перегляду в межах справ № 440/2692/20, № 620/7009/23.

За правовим висновком суду касаційної інстанції, який викладено в постановах від 13.01.2023 у справі № 440/2692/20, від 11.04.2025 у справі № 620/7009/23 грошове забезпечення курсантів, входить до витрат, пов`язаних із навчанням у вищих навчальних закладах, а тому має бути відшкодовано особою, яка достроково розірвала контракт, звільнившись зі служби за власним бажанням.

За умовами укладеного між Донецьким державним університетом внутрішніх справ, Головним управлінням Національної поліції України в Харківській області та ОСОБА_1 контракту № 1291нс від 22.08.2023 про здобуття освіти у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання який здійснює підготовку поліцейських, ОСОБА_1 взяла на себе обов`язок у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» (абзац 5 пункту 3 розділу ІІ Контракту).

Як встановлено судом у ході розгляду справи, наказом ГУНП в Харківській області від 30.09.2025 № 569 о/с відповідача відраховано з університету та звільнено зі служби в Національній поліції України на підставі пункту 7 частини 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" за власним бажанням з 30 вересня 2025 року.

Відповідно до повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, сума витрат пов`язаних з утриманням складає 365221, 44 грн.

Отже, у відповідача виник обов`язок відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.

На виконання пункту 5 Порядку № 261 ГУНП в Харківській області ознайомив відповідача із зобов`язанням відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в навчальному закладі, за весь період навчання.

Дійсно, зі змісту повідомлення ГУНП в Харківській області про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в навчальному закладі встановлено, що відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 5 Порядку № 261, наказу Міністерства внутрішніх справ України від 01.03.2017 № 173 «Про затвердження типових форм контрактів про здобуття освіти в закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських» та умов Контракту про здобуття освіти у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання повідомлено, що ОСОБА_1 зобов`язана протягом 30 діб з моменту отримання цього повідомлення відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України в особі Донецького державного університету внутрішніх справ витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в повному розмірі за весь період навчання. Сума витрат – 365221,44 грн.

Вказане повідомлення вручено ОСОБА_1 , про що свідчить особистий підпис відповідача на такому повідомленні.

Отже, ГУНП в Харківській області вчинено належні дії щодо ознайомлення ОСОБА_1 із розрахунком витрат, пов`язаних з її утриманням у вищому навчальному закладі та запропоновано добровільно відшкодувати такі витрати.

30 жовтня 2025 року на рахунок університету ОСОБА_1 було внесено суму у розмірі 3028 грн. Договору розстрочення платежу між відповідачкою та університетом не укладено. Після звільнення з Національної поліції відповідач не відшкодувала повну суму витрат добровільно у визначений чинним законодавством строк.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлена до стягнення сума відшкодування фактичних видатків, пов`язаних з утриманням відповідача у в Донецькому державному університеті внутрішніх справ у розмірі 362193,44 грн, підлягає стягненню з відповідача.

У контексті викладеного колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини, яку мають застосовувати суди при розгляді справ у силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 04.06.2015, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.

ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.

Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.

У справі «Lazaridis проти Греції» (рішення від 12.01.2016, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов`язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв`язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов`язався відслужити в армії дев`ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.

ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов`язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов`язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов`язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.

Обов`язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Отже, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.

В аналогічній справі «Charalambos Pierrakos проти Греції» (рішення від 26.05.2020, заява № 51743/17) ЄСПЛ постановив, що обов`язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв`язку з військовим статусом, вона зобов`язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов`язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу «Chitos проти Греції», п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в даному випадку.

У справі «Yanasik проти Туреччини» (рішеннявід 06.01.1993 заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.

Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Тож ураховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Варто врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.

За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих військових навчальних закладах за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв`язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.

Вказаний підхід до застосування ЄСПЛ у подібній категорії розглядуваного спору застосовано Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 у справі № 520/6758/22.

Також, колегія суддів зазначає, що підготовка курсантів у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (у даному випадку, Донецький державний університет внутрішніх справ), здійснюється державним коштом. Навчання курсантів є безкоштовним і держава повністю несе витрати шляхом забезпечення курсантів харчуванням, проживанням, медичним обслуговуванням, речовим майном і грошовим забезпеченням. Однак, ці витрати підлягають обов`язковому відшкодуванню курсантом у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону України «Про Національну поліцію», а також у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 вказаного Закону.

Отже, характерною ознакою витрат, які повинен відшкодувати курсант у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років за власним бажанням, є те, що такі витрати мають бути безпосередньо витрачені ВНЗ на утримання курсанта під час навчання. Тобто витрати ВНЗ на утримання курсантів за метою і спрямуванням є коштами, які держава витрачає на освіту та підготовку поліцейських.

Аналогічний підхід висловлений Верховним Судом у постанові від 04.06.2026 у справі № 280/8295/23.

Згідно із довідкою про розрахунок витрат на утримання курсанта ОСОБА_1 за період з 01.09.2023 по 14.02.2025 навчання у Донецькому державному університеті внутрішніх справ стверджено, що вартість фактичних витрат, пов`язаних з утриманням Відповідача у навчальному закладі, становить:

сума витрат на утримання за 2023/2025 навчальний рік становить 365 221,44 грн, в т.ч.:

грошове забезпечення становить – 352 930,31 грн.;

речове забезпечення – 5 286,00 грн.;

продовольче забезпечення – 0,00 грн.,

медичне забезпечення – 0,00 грн;

оплата комунальних послуг – 7 005,13 грн.

Загальна сума витрат на утримання курсанта ОСОБА_1 складає 365 221,44 (триста шістдесят п`ять тисяч двісті двадцять одну грн. 44 коп.).

Як було зазначено вище, 30 жовтня 2025 року на рахунок університету ОСОБА_1 було внесено суму у розмірі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім грн.) Договору розстрочення платежу між відповідачкою та університетом не укладено.

Суд враховує сталу правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої належним та достатнім доказом обсягу понесених закладом вищої освіти витрат, пов`язаних з утриманням особи, є довідка-розрахунок, складена закладом згідно з визначеними нормами утримання; за відсутності спростування наведеного у ній розрахунку та доведеності сукупності підстав для відшкодування така сума підлягає стягненню у судовому порядку (постанова Верховного Суду у справі № 620/7009/23).

Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що зазначений у довідці розрахунок витрат, пов`язаних з утриманням у ВНЗ, нею не оскаржувався протягом навчання у Донецькому державному університеті внутрішніх справ або після відрахування з числа курсантів та звільнення зі служби в Національній поліції України.

При цьому колегія суддів зазначає, що питання правомірності визначення суми заборгованості не охоплюється предметом даного позову, оскільки розрахунки фактичних видатків державного бюджету, які підлягають відшкодуванню відповідачкою, згідно з яким відповідні зобов`язання визначено, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.

Наведене є однією із гарантій дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Вищенаведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.02.2018 у справі № 826/18379/14 та від 18.06.2018 у справі № 805/3284/17-а.

Колегія суддів враховує, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби.

Відповідно до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, яка встановлює, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом з тим, строк звернення до суду з позовом про проходження публічної служби необхідно обчислювати з наступного дня після закінчення строку для добровільного відшкодування витрат.

Колегія суддів звертає увагу, що направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

В свою чергу, відповідачу було надано строк на добровільну сплату витрат, пов`язаних з її утриманням у закладі вищої освіти до 30.10.2025, у зв`язку з чим починаючи з 31.10.2025 розпочався перебіг строку на реалізацію позивачем свого права на звернення до суду з позовом про стягнення витрат, позов подано 05.11.2025, тобто після спливу строку (30 діб) на добровільне відшкодування витрат відповідачем та в межах строку, визначеного ч.5 ст.122 КАС України.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем дотримано вимоги п. 5 Порядку №261 та ч.5 ст.122 КАС України, а зворотні доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Розмір витрат, що пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі відповідача, який складає 362193,44 грн., підтверджено наявною у матеріалах справи довідкою витрат на утримання ОСОБА_1 за період з 01.09.2023 по 14.02.2025 навчання у Донецькому державному університеті внутрішніх справ.

Апеляційний суд враховує, що вищезгадана довідка складена позивачем правомірно на виконання положень п. 3 Порядку № 261 та Порядку, який затверджено наказом від 16 липня 2007 року №419/831/240/605/537/219/534.

Таким чином, є безпідставними аргументи скаржника про те, що довідка витрат на утримання ОСОБА_1 за період з 01.09.2023 по 14.02.2025 навчання у Донецькому державному університеті внутрішніх справ не є належним доказом.

Апеляційний суд звертає увагу, що положення ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію», п. 3 Порядку № 261 є спеціальними до спірних правовідносин та передбачають, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з грошовим забезпеченням.

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що суми грошового забезпечення не включаються до витрат, пов`язаних із утриманням у вищому навчальному закладі.

Підсумовуючи, керуючись положеннями ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію», колегія суддів дійшла висновку, що в спірному випадку наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Донецького державного університету внутрішніх справ вартість її утримання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ у сумі 362 193, 44 грн.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 по справі № 520/29398/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 по справі № 520/29398/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов