Окрема думка від 27 вересня 2026 р. у справі №672/1337/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

головуючої судді (судді-доповідача) ОСОБА_1

28 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 672/1337/26

Провадження № 11-сс/820/626/26

Колегія суддів Хмельницького апеляційного суду ухвалою від 28 вересня 2026 року залишила без змін ухвалу слідчого судді Городоцького районного суду від 17 вересня 2026 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна (земельної ділянки та сільськогосподарської культури, зростаючої на ній), в межах кримінального провадження № 42026242220000028 від 04.09.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України.

Досудовим розслідуванням у даному кримінальному провадженні встановлюються обставини самовільного зайняття земельної ділянки, яка перебуває у державній власності в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, з подальшим посівом на ній та вирощуванням урожаю сільськогосподарської культури – сої сорту «Абі».

Відповідне майно було визнане речовим доказам, що стало однією із причин звернення прокурора до слідчого судді з клопотанням про накладення на нього арешту.

Не заперечуючи того, що майно має ознаки речового доказу в межах розслідування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, з чим погодилася більшість колегії суддів апеляційного суду.

Повністю підтримую висновок судової колегії щодо недоцільності накладення арешту на земельну ділянку, площею 76,8804 га, з огляду на встановлені у кримінальному провадженні обставини фактичного самовільного зайняття лише її частини – площею 1,6237 га.

В апеляційній скарзі прокурора відсутнє будь-яке належне обґрунтування необхідності накладення арешту на земельну ділянку в тій частині, яка фактично не була самовільно зайнята та на якій не здійснювалося жодних протиправних сільськогосподарських робіт. Відсутнє і пояснення, яким саме чином арешт зазначеної земельної ділянки може сприяти досягненню завдань кримінального провадження.

Однак, я не можу погодитися з висновком більшості судової колегії щодо відсутності у даному кримінальному провадженні підстав для накладення арешту на саму сільськогосподарську культуру, яка вирощується на самовільно зайнятій земельній ділянці.

На відміну від земельної ділянки, необхідність арешту якої у цій справі не була належним чином обґрунтована, зазначена сільськогосподарська культура безпосередньо пов`язана з обставинами кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України.

Відповідно до сформованого Касаційним кримінальним судом правового висновку, що міститься у постанові від 02 квітня 2026 року (справа №930/2820/24) зібраний на самовільно захопленій земельній ділянці урожай підтверджує обставини, котрі належать до предмета доказування за ст.91 КПК України. Конфіскація такого урожаю в дохід держави як майна, одержаного внаслідок учинення злочину, є правомірною, та узгоджується із приписами п.6 ч.9 ст.100 КПК України.

Звертаю увагу, що у наведеній правовій позиції ВС мова йде не про спеціальну конфіскацію майна як заходу кримінально-правового характеру, передбаченого ст.ст. 96-1, 96-2 КК України, а про вирішення питання щодо подальшої долі речового доказу в порядку, визначеному ст.100 КПК України.

Отже, у даному провадженні перед судовою колегією фактично постало просте запитання: чи є необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт сільськогосподарської продукції, визнаної речовим доказом у кримінальному провадженні за фактом самовільного зайняття земельної ділянки.

Більшість колегії суддів вважали за недоцільність застосування такого заходу, з огляду на сам вид майна, його властивості та ризик подальшої втрати.

Я не можу погодитися з таким висновком, який ґрунтується на твердженні, що застосування арешту майна може призвести до знищення цього майна як речового доказу, оскільки такий висновок суперечить самій правовій природі та меті зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження.

За змістом ст.170 КПК України арешт майна є заходом, спрямованим, зокрема, на запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Тобто, законодавець передбачив арешт майна саме як процесуальний механізм, покликаний забезпечити його збереження та недопущення втрати майна, яке має доказове значення для кримінального провадження.

Таким чином, висновок про те, що накладення арешту на майно може створювати загрозу знищення (втрати) речових доказів, фактично нівелює призначення цього заходу забезпечення кримінального провадження та не узгоджується з його законодавчо визначеною метою.

Він створює небезпечний юридичний прецедент, який підриває правове застосування заходів забезпечення кримінального провадження в цілому, адже формує конструкцію за якою ризик втрати речового доказу, для запобігання якому закон і передбачає можливість його арешту, перетворюється на підставу для відмови у застосуванні відповідного заходу.

Також, накладення арешту на майно – сільськогосподарську культуру сої, жодним чином не встановлює заборони на збір цього урожаю, як помилково вважає більшість колегії суддів, адже він лише визначає правовий режим відповідного майна, порядок поводження із ним, та встановлює передбачені законом обмеження щодо його відчуження, розпорядження та/або користування ним, а за необхідності — покладення на відповідну особу, установу чи організацію обов`язку щодо управління цим майном.

Накладення арешту не означає, що відповідне майно має залишатися у незмінному фізичному стані в місці його виявлення органом досудового розслідування.

Навпаки, у випадку, якщо збереження майна, яке за своїми природніми властивостями може призвести до його псування, втрати споживчої цінності чи зменшення вартостей, кримінальне процесуальне законодавство передбачає спеціальний порядок поводження з такими речовими доказами, на що обґрунтовано звертав увагу прокурор у поданій апеляційній скарзі (Порядок визначений КМУ №1104 щодо зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх збереженням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження).

Отже, накладення арешту безпосередньо впливає на правовий режим майна та визначає допустимі межі його використання, які судом могли бути змінені з визначенням більш доцільнішого та співмірного способу застосування, а не відмовляти у задоволенні клопотання в цілому з мотивів, що обраний спосіб арешту нібито перешкоджає збору урожаю сої.

У даній справі більшість судової колегії також заснувала висновок про те, що накладення арешту на майно, а саме сільськогосподарську культуру, може призвести до неправомірного втручання у господарську діяльність відповідних суб`єктів господарювання та порушення їхнього права власності, що суперечить вимогам ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на мирне володіння своїм майном.

Фактично висновок більшості судової колегії ґрунтується на припущенні про існування приватного майнового інтересу та наявності законного власника майна – сільськогосподарської культури сої сорту «Абі», якого орган досудового розслідування не встановив.

На жаль, судова колегія залишила поза увагою ту обставину, що земельна ділянка, на якій проростає зазначена сільськогосподарська культура, належить до земель державної власності, власником яких є Хмельницька обласна державна адміністрація, та перебуває у ПАТ «Українська залізниця» на праві постійного користування. При цьому вказана земельна ділянка належить до земель, призначених для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту, та входить до відповідної охоронної зони.

Тобто, цільове призначення даної земельної ділянки не передбачає її використання для вирощування сільськогосподарських культур, а пов`язане виключно з розміщенням та експлуатацією об`єктів залізничного транспорту.

Одержання майна внаслідок вчинення кримінального правопорушення не належить до передбачених законом підстав набуття права власності, визначених статтею 328 Цивільного кодексу України, про що наголошував Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2026 року (справа №930/2820/24, провадження №51-2090км25).

Отже, дана справа стосується не приватних інтересів, як помилково про це зазначає судова колегія, а виключно публічних інтересів, оскільки йдеться про земельну ділянку державної власності, яка використовується всупереч її цільовому призначенню. Зростаюча сільськогосподарська культура на такій земельній ділянці не може розглядатися як об`єкт приватного права власності.

За таких обставин, посилання на відповідну практику ЄСПЛ щодо надмірно втручання держави в приватну власністю суб`єктів господарювання є помилковим, так як не відповідає характеру спірних правовідносин.

Суть даного провадження полягала не у позбавленні будь-якої особи належного їй майна, а у забезпеченні належного правового режиму майна, яке, за встановленими у кримінальному провадженні обставинами, є предметом протиправного використання та визнане речовим доказом.

Саме тому, застосування чи незастосування арешту майна має оцінюватися передусім крізь призму завдань кримінального провадження, необхідності забезпечення збереження речових доказів та недопущення їх відчуження, приховування, пошкодження або втрати.

Переконана, що відмова від арешту вказаної сільськогосподарської культури створює реальний ризик її втрати, знищення або іншого вибуття, що у подальшому може унеможливити використання цього майна як речового доказу та негативно позначитися на повноті встановлення обставин кримінального провадження.

Крім того, така втрата може унеможливити реалізацію передбачених кримінальним процесуальним законом наслідків майна, яке за результатами судового розгляду може підлягати конфіскації, що завдасть шкоди інтересам держави.

Підсумовуючи, вважаю, що в цій справі були наявні правові підстави для часткового задоволення апеляційної скарги прокурора, що є наслідком скасування ухвали слідчого судді та постановлення нової ухвали про накладення арешту на сільськогосподарську культуру – сою сорту «Абі», масою близько 1,6 тонни та вартістю 26400,00 гривень з ПДВ, площею засіву 1,6237 га, яка проростає на самовільно зайнятій земельній ділянці державної власності Хмельницької обласної державної адміністрації (ЄДРПОУ 22985083), з кадастровим номером 6821282200:03:009:0001, із забороною збору даного урожаю іншим юридичним чи фізичним особам, крім власника земельної ділянки – Хмельницької обласної державної адміністрації.

Суддя Хмельницького

апеляційного суду ОСОБА_1